Тарнавський Мирон Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мирон Тарнавський
Tarnawski Myron.jpg
Народився 29 серпня 1869(1869-08-29)
с. Барилів, нині Радехівський район
Помер 29 червня 1938(1938-06-29) (68 років)
с. Черниця, нині Бродівський район
Країна ЗУНР ЗУНР
Приналежність ZUNR coa.svg УГА
Рід військ Піхота
Роки служби 19141920
Звання OF-3 USR Major.svg Отаман (майор),
Генерал-четар УГА
Командування Головний командир УГА
Війни / битви

Перша світова війна
Польсько-українська війна

Українсько-білогвардійська війна
Нагороди
Кавалер 3 класу ордена Залізної Корони
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Залізний хрест 2-го класу

Мирон Омелянович Тарнавський (29 серпня 1869, с. Барилів, нині Радехівський район — 29 червня 1938, с. Черниця, нині Бродівський район) — український полководець, генерал-четар УГА та її Начальний вождь (командант, головнокомандувач).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (Брідський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Радехівський район Львівської області, Україна) на Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна Тарнавського[1].

В армії Австро-Угорщини[ред.ред. код]

Генерал УГА Мирон Тарнавський

Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецьку Бродівську гімназію, після чого був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, згодом успішно склав іспити до старшинської школи у Львові.

У 1892 р. завершив навчання в офіцерській школі у Відні й отримав звання лейтенанта австро-угорської армії. Службу проходив у 18-му батальйоні крайової оборони в Перемишлі та інших гарнізонах Галичини.

У 1909 здобув звання капітана, відбуваючи перші роки Першої світової війни на австро-російському фронті. З січня 1916 — командант Вишколу УСС, з вересня до грудня 1917 — Легіону УСС. Між цим — командант Куреня УСС в ранзі отамана.[2][3] Під час перебування австро-угорської армії в Україні 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою в Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домб'є; по звільненню переїхав до Станіславова.

В УГА[ред.ред. код]

17 лютого 1919 перейшов на службу до УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА.

Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Начальним вождем (головкомом) УГА.[4] Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу.

Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд (відбувся 1314 листопада у Вінниці)[5], який, однак виправдав М. Тарнавського.

Старшини штабу ІІІ-го корпусу УГА в таборі військовополонених у м. Тухоля. Польща. 1920 р. 14 — генерал Мирон Тарнавський.

Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини.

Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів.

Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів (за іншими даними, в с. Черниця, Бродівський повіт, Тернопільське воєводство, нині Бродівський район Львівської області, Україна).

Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича «Фама»[6]. Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.

Родина[ред.ред. код]

Донька Мирона Тарнавського Марія, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.

Старший син Омелян разом із батьком воював за незалежність України. У 1924 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі професію інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.

Молодший син Мирон-Зимовіт навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.

Дочка Олена-Ганна в 1940 році вийшла заміж, а в грудні її чоловік пропав у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з одинадцятьма проколами багнетом.

Могила Мирона Тарнавського поряд із могилами військових і політичних діячів Василя Беня і Костя Левицького

Нагороди[ред.ред. код]

Генерал Мирон Тарнавський мав низку австрійських і німецьких нагород[7]:

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник у селі Черниця
  • Пам'ятники Миронові Тарнавському встановлені в рідних йому селах Барилів (місце народження) і Черниця (місце смерті).
  • На будинку гімназії у Бродах, де він учився, є меморіальна дошка на його честь.
  • На честь генерала Мирона Тарнавського названо вулиці у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию.
  • Рішенням виконкому Тернопільської міської ради громадській організації «Комітет з будівництва пам'ятника генералові Мирону Тарнавському» дозволено спорудження пам'ятника громадсько-політичному діячеві та генералу-четару Української Галицької Армії періоду визвольних змагань 1918—1919 років на території природного скверу поряд із будинком за адресою вул. Генерала М. Тарнавського, 2.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гірняк Н. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. — Філадельфія, 1955. — С. 10–11.
  2. Шанковський Л. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
  3. «Бучач і Бучаччина»
  4. Інститут історії України. www.history.org.ua (uk). Процитовано 2017-02-06. 
  5. ISBN 5-7707-7867-9 с.264
  6. Богдан Чайківський. «ФАМА». Рекламан фірма РОМАНА ШУХЕВИЧА
  7. [1]

Джерела[ред.ред. код]