Борщівник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борщівник
CowParsnip.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Plantae
Відділ: Magnoliophyta
Клас: Magnoliopsida
Ряд: Apiales
Родина: Apiaceae
Рід: Heracleum
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Heracleum
EOL logo.svg EOL: 61809
IPNI: 40079-1
ITIS logo.svg ITIS: 29669
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 40917

Борщівни́к (лат. Heracleum) — рід дво- та багаторічних трав'янистих рослин родини Зонтичних. Відомо близько 70 видів борщівників, які ростуть в помірній зоні північної півкулі, переважно в горах. В Україні можна зустріти 5 видів.

Екзотична зонтична рослина, сибірський борщівник пальмами здіймається вздовж берегів Дністра і Стрия. Його ворсинки та їдкий сік викликають сильні опіки, нудоту, задуху, підвищення температури, алергічну реакцію, унаслідок чого на тілі залишаються характерні сліди-шрами. З початку літа від захворювання, викликаного контактом з рослинами (фітодерміту), потерпає чимало людей.

У деяких борщівників гігантський вигляд, тому вони отримали назву гераклеум (лат. Heracleum), на честь Геракла (Геркулеса), міфічного героя Давньої Греції. Часто, великі види борщівника так і відокремлюють в одну групу — Гігантські борщівники (англ. Giant Hogweeds). В гігантських борщівників стебла високі, порожнисті, листки великі пальчасто-розсічені.

Розповсюдження в Україні[ред.ред. код]

Багато видів борщівника їстівні, наприклад, Борщівник сибірський, деякі є отруйними, наприклад, Борщівник Сосновського, Борщівник Мантегацці, деякі вирощуються в садах як декоративні.

Опис[ред.ред. код]

Борщівник має шорстке з гранями стебло заввишки 1,5 - 2 метрів і перистоскладні шорсткі листки, що складаються з трьох - семи овальних листочків[2]. Черешки листя біля основи охоплені піхвою у вигляді роздутого мішка. Цвіте він у червні - липні. Суцвіття утворює складну багатопроменеву парасолю. Цвіте із самого ранку до пізнього вечора, орієнтовна медопродуктивність 300 кг/га.[3] У цей час і збирають молоде листя для салату; зі стебел і більшого старого листя варять борщ та роблять пюре.[2]

Зоолог-мандрівник Г. Успенський у книзі «По заповідних нетрях» яскраво описує кавказький борщівник[2]:

«Його великим волосистим листом можна накритися від дощу, як каптуром ... По високотравних полянах багато слідів ведмедів ... У деяких місцях рослинність так прим'ята, що здається, ніби тут волочили важкі мішки з піском. Ведмеді приходять сюди годуватися м'ясистими частинами рослин. Вони люблять стебла борщівника ... Усюди валяються їх обгризки, пожовані зубами звірів ... Я відкусив трохи зеленої соковитої м'якоті, пожував і з задоволенням проковтнув. На смак стебло було схоже на молодий огірок і, мабуть, було досить поживним. Не дивно, що ведмеді так ласі на цей лісовий овоч! »

Відвар борщівника нагадує курячий бульйон, а ніжні листки схожі смаком на моркву[2]. Кореневище борщівника може замінити коренеплоди: воно солодке, тому що містить багато цукру[2].

Цикута (отруйна рослина) зовнішнім виглядом частково подібна на борщівник.

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Борщівник - переважно однорічна, рідше багаторічна трав’яна рослина. Стебла у різних видів підносяться на різну висоту - від 20-50 см до 3-4 м; як правило, вони порожні. Листя зібрані в прикореневу розетку, довгочерешкові, в гігантських борщівників дуже великі, можуть бути двох-, трьох- або перисто-роздільними, з сегментами різної форми. Квітки дрібні, білі, рідше зеленувато-жовті або яскраво-рожеві, зібрані в складні парасольки до 40 см в діаметрі. Зацвітає більшість видів в червні, але триває цвітіння у різних видів до липня - серпня. Плід - двосімянка — вислоплідник. Насіння дозріває в липні - вересні, легко обсипається.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Борщівник лігустиколистий Heracleum ligusticifolium M.Bieb. // redbook-ua.org
  2. а б в г д Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» - Ленинград, 1964, - 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
  3. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 51. 

Джерела[ред.ред. код]