Геракл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Геракл (Ἡρακλῆς)
Hercules Farnese 3637104088 9c95d7fe3c b.jpg
Скульптура Геракла
Давньогрецький герой, який здійснив 12 подвигів і здобув безсмертя
Міфологія: Давньогрецька
Період життя: близько 50 р.
Значення імені: Прославленний Герою
В інших культурах: Геркулес
Місцевість: Давня Греція, місто Теби
Батько: Зевс, Амфітріон (названий батько)
Мати: Алкмена
Брати/сестри: Еврістей
Дружина: Деяніра
Діти: Скіф, Гілл та ін.
Пов'язані події: 12 подвигів Геракла, Аргонавти
Атрибути: палиця, лев'яча шкура
Зображення у Вікісховищі?

Гера́кл (грец. Ηρακλής), Геркулес (лат. Hercules), також Гераклес, Іраклій — ім'я кількох персонажів давньогрецької міфології. Найбільш відомий з них — герой, син бога Зевса і людської жінки Алкмени, відомий своїми подвигами.

У переносному розумінні Геракл (Геркулес) є символом велетенської сили, нездоланності.

Відомі Геракли[ред.ред. код]

Діодор Сицилійський повідомляє про трьох героїв, котрих звали Гераклами. Це були єгиптянин, Дактиль з Криту і син Алкмени й Зевса. При цьому єгипетського Геракла звали Сом або Хон, і він жив за десять тисяч років до Троянської війни, а його грецькому тезці приписують всі його подвиги. За Цицероном їх було шість, Варроном — до сорока трьох. Геродот говорить, що, коли він запитав про первісну батьківщину Геракла у єгиптян, ті назвали йому Фінікію[1].

Міфи про Геракла[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Син Персея Електріон, цар Мікен, одного разу повів війська на тафійців і телебоїв за те, що ті викрали його стада худоби. Поки він був у поході, в Мікенах правив його племінник Амфітріон. Він дізнався де знаходилася худоба і викупив її, а Електріон тим часом зазнав поразки. Елетріон, повернувшись, розгнівався на племінника і, розмахуючи своєю палицею, випадково сам убив себе. Амфітріона було вигнано і той втік до Фів, де правив цар Креонт[2].

Кохана Амфітріона Алкмена відмовилася розділити з ним ложе, поки той не помститься за загиблих дітей Електріона. Той зібрав військо і розбив тафійців з телебоями. Тим часом Зевс набув вигляду Амфітріона і прийшов до Алкмени зі звісткою про перемогу. Зевс провів з нею ніч, що тривала як три звичайні ночі за рахунок того, що за наказом Зевса Геліос не виїздив на небо, а Гіпнос насилав на людей сон[3][4].

Алкмена не помітила обману, а коли наступного дня справжній Амфітріон повернувся, насварила його за чуту днем раніше розповідь. Амфітріон пішов до віщуна Тіресія дізнатися в чім справа і від нього довідався, що ним прикидався Зевс. Після цього він ніколи не спав з Алкменою, боячись ревнощів бога[5].

Народження і юність[ред.ред. код]

Маленький Геракл задушує змію, римська скульптура, II ст. н.е.

Через 9 місяців Зевс став хизуватися, що народжений найближчим часом в благородному роду Персея хлопчик стане прославленим героєм, якого назвуть Гераклом (що означає «прославлений Герою»). Ревнива дружина Зевса Гера взяла з нього клятву, що цим героєм стане лиш той з роду Персея, який народиться першим. Вона затримала пологи Алкмени і прискорила їх у Нікіппи, іншої жінки з персеєвого роду, щоб героєм став її син Еврістей[6]. Розгніваний Зевс тоді поставновив, що Геракл стане не просто героєм, а богом, якщо виконає 12 подвигів[7]. Один з варіантів міфу говорить, що Гера послала чаклунок затримати пологи Алкмени. Дочка Тіресія перехитрила їх, видавши радісний крик. Ті подумали, що герой народився попри їхні старання і пішли, знявши свої чари і дозволивши Гераклу народитися в назначений час[8].

Коли народилися близнята Геракл та Іфікл, Гера послала до колиски малят двох величезних зміїв, щоб вони вбили Геракла, однак майбутній герой задушив їх[9]. За однією з версій, Зевс, бажаючи зробити сина безсмертним, узяв його на небо й поклав біля грудей сплячої Гери, але богиня прокинулась і відштовхнула чужу дитину. Її молоко розлилося по небу, утворивши Молочний Шлях, а кілька крапель упало на землю, і з них виросли білі лілеї[10].

Амфітріон навчив Геракла правити колісницею, Кастор — боротьби, Евріт — стрільби з лука, Лін — музики, кентавр Хірон — усіх інших наук. Коли юний Геракл у нападі гніву вбив Ліна, Амфітріон послав його на гору Кітерон пасти отари. Тут він подолав страшного кітеронського лева, шкуру якого (за іншим переказом, шкуру немейського лева) надягнув так, що паща вкривала йому голову, мов шолом. Якось вісімнадцятирічному Гералу трапилися мінійські збирачі податків, яких він за їхнє зухвальство жорстоко покарав — відрізав їм носи[11]. Цар мінійців Ергін вислав військо до Фів аби помститися. Юний Геракл позабирав щити й зброю з храмів аби відбити напад, Афіна, бачачи таку рішучість, дозволила боронити Фіви таким чином. Геракл швидко прославився своєю силою й винахідливістю в обороні від мінійців. Так Геракл придумав залити поля водою з каналів аби кіннота мінійців не могла підступитися до міста. Але в битві загинув його названий батько Амфітріон. Вдячний фіванський владар Креонт віддав за Геракла свою доньку Мегару[12].

Після того Геракл жорстоко розправився з евбеями, які виступали проти Фів, а їхнього царя прив'язав до коней, який пустив у різні боки і ті розірвали тіло царя. Гера за жорстокість Геракла наслала на нього безумство і той повбивав власних дітей. Піфія порадила для спокути злочину відправитися на службу до царя Еврістея і відслужити йому 12 років. За це йому судилося стати безсмертним[13].

Подвиги Геракла[ред.ред. код]

Знищення лернейської гідри

У Еврістея, який владарював над аргів'янами, Геракл мусив звершити 12 подвигів (їх визначив Еврістей), після чого Зевс мав подарувати Гераклу безсмертя. За іншою версією, коли дельфійський оракул оголосив Гераклові волю богів, він збожеволів і повбивав своїх дітей від Мегари, а також дітей Іфікла. Вилікувавшись від божевілля, Геракл вирушив у Тірінф до Еврістея. Гомер розповідає лише про один подвиг Геракла — перемогу над Кербером; Гесіод згадує про боротьбу з немейським левом, лернейською гідрою та Геріоном. Всього відомо 12 головних подвигів, але їх порядок різниться:

  1. боротьба з немейським левом, якого герой задушив, але втратив палець і свою довбню;
  2. знищення лернейської гідри, отрутою якої Геракл намазав стріли, і тому найменша рана від його стріли ставала смертельною;
  3. лови керинейської лані з золотими рогами й мідними ногами, яка належала Артеміді;
  4. знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі, крила, дзьоби й пір'я, яке правило їм за стріли. Геракл налякав птахів шумом і вразив їх стрілами;
  5. полювання на ерімантського вепра, який пустошив Аркадію. Геракл тоді випадково поранив кентавра Хірона отруєною стрілою, чим прирік його на тривалі страждання, оскільки Хірон був безсмертний;
  6. здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса цариці амазонок Іпполіти;
  7. очищення Авгієвих стаєнь, які не мили багато років. Еврістей думав принизити Геракла цим завданням, але той придумав очистити стайні водами річки, не забруднившись;
  8. подолання крітського бика, що вивергав полум'я; цього бика Посейдон подарував Міносові;
  9. перемога над царем Діомедом, що кидав чужоземців на поталу своїм кобилам-людожеркам;
  10. викрадення корів страхітливого триголового велетня Геріона, який жив на далекому заході, на острові Ерітія. Геракл перейшов усю Європу й Лівію і на пам'ять про цей похід спорудив Гераклові стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де пізніше був заснований Рим, частину корів у Геракла викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни від розбійника тубільці встановили в себе культ Геракла, який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом пов'язують боротьбу Геракла з Антеєм;
  11. викрадення золотих яблук із саду Гесперид: яблука дістав титан Атлант, поки Геракл підтримував замість нього небо;
  12. останній і найважчий подвиг — приборкання Кербера (Цербера). Геракл спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав триголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв'язаного на світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. (За іншими переказами, Геракл вивів з Аїду Адметову дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його).

Звершивши подвиги, Геракл звільнився від служби в боягузливого Еврістея, повернувся до Фів, розлучився зі своєю 33-ирічною Мегарою, вважаючи, що шлюбу з нею не схвалювали боги, і віддав її за свого 16-ирічного небожа й друга Іолая[14].

Вбивство Іфіта[ред.ред. код]

Геркулес, римська позолочена бронзова скульптура, II ст. до н.е.

В пошуках нової дружини Геракл вирушив до Ехалії (за пізнішим переказом — до Евбеї або Мессенії), де попросив руки Іоли, доньки володаря Евріта. З Еврітом він посперечався хто є кращим стрільцем з лука. Тим часом Автолік викрав Еврітову худобу, чаклунством змінивши її вигляд і продавши Гераклову як свою. Цар запідозрив у крадіжці Геракла й не захотів віддати за нього дочку, думаючи що той помстився за колишню суперечку. Герой разом з братом Іоли Іфітом пішов розшукувати череду, щоб довести свою невинність. У дорозі Гера знову наслала на Геракла божевілля і він убив Іфіта, скинувши його зі скелі[15]. Евріта він убив пізніше, під час походу на Ехалію[16].

Служба в Омфали[ред.ред. код]

Щоб спокутувати злочин, герой вирушив до оракула, та він не схотів приймати героя, що вчинив таке. Геракл розгнівався та забрав всі коштовності в оракула аби заснувати власне місце пророкування[17]. Аполлон прибув відбити вкрадене і при допомозі Зевса змусив героя все повернути. Після цього оракул провістив, що Геракл мусить рік служити у лідійської цариці Омфали, а зароблені гроші віддати дітям вбитого Іфіта[18].

В Омфали Геракл став рабом, виконуючи її доручення як боротьба з керкопами та велетенським змієм. Цариця також зробила Геракла своїм коханцем і народила від нього трьох дітей: Лама, Агелая і Лаомедонта. Ці новини досягли батьківщини Геракла, де з нього стали глузувати. Казали начебто він пряде в Омфали вовну, одягнений у жіночий одяг, а сама вона відібрала його левину шкуру і зброю та носить її замість героя[19]. Також існує міф про те як бог Пан залицявся до Омфали, але в темряві сплутав царицю з Гераклом, котрий прогнав його. Ображений Пан придумав на Геракла такий наклеп і став ширити Грецією чутки аби осоромити героя[20].

Визволення Гесіони і взяття Трої[ред.ред. код]

Після закінчення служби в Омфали Геракл вирушив у Трою, яка потерпала від насланого Посейдоном чудовиськом через несплату за допомогу у будівництві мурів[21]. Цар Лаомедонт мусив принести в жертву дочку, але повелів щоби перед тим своїх дочок пожертвували інші знатні роди Трої. Геракл врятував Гесіону і запропонував вбити чудовисько в обмін на прекрасних коней[22]. Лаомедонт погодився, однак нічого взамін не дав. Тому Геракл зібрав воїнів, з якими завоював і спалив Трою, убив Лаомедонта стрілами разом з його синами, а новим царем поставив єдиного сина Подарка, якого викупила Гесіона. Відтоді той взяв ім'я Пріам («Викуплений»)[23].

Завоювання Еліди та Олімпійські ігри[ред.ред. код]

Геракл зібрав військо щоб помститися Авгію, царю Еліди, стайні якого він мусив очистити. Але в поході Геракл захворів і його військо було розбите. Згодом герой зібрав союзників з Аргоса, Аркадії та Фів і розбив елідійців. Геракл побажав щоб Еліда знову стала багатолюдною і розпорядився щоб його воїни взяли вобі за дружин вдів з Еліди[24]. Після цього Геракл на добуту здобич і трофеї заснував Олімпійські ігри на честь свого батька Зевса. Він сам створив місце для проведення Ігор, де звів шість вівтарів[25]. На перших іграх Геракл переміг всіх суперників, крім останнього в боротьбі. Той виявився самим Зевсом в людській подобі, що відвідав змагання[26]. Тому відтоді на час проведення Ігор припинялися всі війни у Греції, на них не допускався жоден, хто вчинив злочин проти богів[27].

Захоплення Пілоса[ред.ред. код]

Після влаштування Олімпійських ігор Геракл помстився пілосцям за те, що вони допомагали елідійцям. Афіна виступила на боці Геракла, тоді як Гера, Посейдон, Гадес і Арес захищали Пілос. В битві цар Нелей і один його син, Нестор, врятувалися. Геракл поранив Геру й Гадеса і вбив Переклімена, що перетворювався на різних звірів силою, даною Посейдоном. Нестор, який тоді був у Геренії, зібрав воїнів відбити Пілос, але був змушений тікати, оскільки Афіна попередила про його напад вночі. Проте в бою він самотужки поборов багатьох воїнів, за це Аполлон наділив його життям у 300 років[28].

Сини Гіппокоонта[ред.ред. код]

Геракл пішов війною на Спарту з метою покарати синів Гіппокоонта, що допомагали його ворогам. Ті змогли поранити Геракла і той був змушений відступити, щоб залікувати рани в святилищі Деметри[29]. Після цього він з військом царя Кефея вирушив у похід, в якому захопили Спарту, хоч і ціною загибелі багатьох славних воїнів. На честь перемоги Геракл спорудив святилища Гери, Афіни й Асклепія[30].

Деяніра[ред.ред. код]

Геракл вбиває Несса

Після того Геракл, не маючи законних спадкоємців і дружини, одружився з дочкою етолійського царя Ойнея Деянірою, заради якої боровся з річковим богом Ахелоєм. Ахелой мав дар перевтілення і в боротьбі з Гераклом удавався до різних хитрощів: спочатку обернувся на змію, потім на бика. Геракл відрубав йому один із рогів, який наяди перетворили на ріг достатку. (Варіант. Переможений Ахелой виміняв у Геракла свій відрубаний ріг на ріг кози Амальтеї)[31]. Одружившися з Деянірою, Геракл виступив проти міста Ефір, а здобувши перемогу, вирушив у Трахін до свого друга Кеїка. У дорозі кентавр Несс, що перевозив Деяніру через річку, намагався зґвалтувати її. Геракл убив кентавра отруєною стрілою. Помираючи, Несс дав Деянірі підступну пораду — зібрати його отруєну кров, яка нібито може повертати втрачене кохання[32].

Смерть Геракла[ред.ред. код]

Коли Геракл переміг Евріта й забрав його доньку Іолу, Деяніра, боячись, що він може покинути її заради бранки, прислала чоловікові одяг, просочений кров'ю Несса. Відіславши подарунок, вона побачила як залишок тканини на сонці став палати і вжахнулася. Деяніра послала гінця попередити чоловіка, але Геракл вже одягнув отруєний одяг[33]. Як тільки він зігрівся, отрута почала діяти, обпікаючи тіло, Геракл намагався зірвати тканину, але вона відривалася разом із плоттю. Деяніра наклал на себе руки, повісившись або заколовшись мечем. Не маючи ніде порятунку від нестерпного болю, Геракл попросив свого сина Гілла віднести його до гори Ета і там спалити на вогнищі[34].

Геракл розділив свою зброю серед друзів, з останніх сил війшов у вогонь, з неба вдарили блискавки і вмить спопелили тіло Геракла. Зевс підняв його на Олімп, де представив іншим богам як безсмертного[35]. Зевс переконав Геру всиновити Геракла і одружити його на Гебі[36]. Геракл став вартовим Олімпу та допомагав Артеміді розвантажувати впольовану нею здобич. Коли він, безсмертний, бенкетував разом з богами, його тінь смертного ходила Аїдом[37].

Інші міфи розповідають про визволення Гераклом Прометея, про участь героя в боротьбі з гігантами тощо.

Культ Геракла[ред.ред. код]

Геракл і Телефос

Культ Геракла був поширений серед усіх еллінів. Кожне царство і мало не кожне місто хотіли похвалитися тим, що син Алкмени гостював у них бодай один день. Свята на честь героя — гераклеї влаштовувались у Фівах, Сікіоні, на островах Мендосі й Косі. Йому були присвячені біла тополя, маслина, плющ та гарячі цілющі джерела.

Імовірно, спочатку Геракл був дорійським героєм. Після здобуття дорійцями Пелопоннесу його зробили нащадком аргосця Персея, щоб узаконити завоювання. Про нього співали пісні й писали п'єси. В комедіях його іноді зображали як товстого добряка, ярмаркового силача.

На честь героя споруджували храми, вівтарі й статуї. Як уособлення сили, Геракл був покровителем усіх гімнасіїв і палестр; гладіатори в Римі, які за віком сходили з арени, присвячували героєві свою зброю. За легендами, коли після важкої перемоги Геракл відпочивав, він любив насолоджуватися музикою й співом, звідси пов'язування його культу з музами. На острови Сицилія, Сардінія, Корсіка, в Іспанію культ Геракла перенесли фінікійці та грецькі колоністи; героєві почали приписувати нові подвиги, звершені в Італії (він скасував жертвоприношення людей у сабінян, запровадив культ вогню, убив розбійника Кака тощо). З Гераклом пов'язували свій родовід деякі римські патриції, Акка Ларентія вважалася коханою героя. Згідно Плутарху, Александр Македонський вважав Геракла своїм предком[38].

Образ Геракла в мистецтві[ред.ред. код]

Подвиги Геракла були улюбленими темами античного мистецтва. Відома статуя Геракла Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя були усталеними темами скульпторів, які оздоблювали фризи, метопи й фронтони в храмах. Образ Геракла оспівали Софокл («Трахінянки», «Філоктет»), ЕвріпідНесамовитий Геракл», «Геракліди»). Міфи про Геракла популярні і в пізнішому образотворчому мистецтві (Дж. Романо, Дж. Вазарі, Г. Рені, Рафаель, П. Рубенс, Я. Тінторетто, А. Канова, Т. Жеріко), літературі (Ж. Ротру, Ж- Ф. Мармонтель, П. Метастазіо), музиці (А. Вівальді, Й. С. Бах, Х. В. Глюк, Г. Ф. Гендель, К. Сен-Санс).

З ім'ям Геракла пов'язані крилаті вислови: «дійти до Геркулесових стовпів» — дійти до краю; «геркулесова праця» — тяжка праця.

В Україні[ред.ред. код]

Перший подвиг величного героя ілюструє композиція на Бучацькій ратуші, де зображено як Геракл роздирає пащу Немейському левові. Статуя Геракла є також в Ужгородському замку. Ця скульптура ілюструє другий подвиг героя — знищення лернейської гідри.

Згідно з однією з легенд, Геракл відвідувава територію нинішньої Євпаторії (Керкінітида). В Євпаторії було знайдено сім вапнякових рельєфів, які зображують великого героя за відпочинком. На кожному з рельефів Геракл тримає келих вина в руці.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 336–340. 
  2. Аполлодор II. 4. 5—6; Гесіод. Щит Геракла 11 і далі.
  3. Гесіод. Щит Геракла 1-56; Аполлодор II. 4. 7-8; Гігин. Міфи 29; Піндар. Істімійські оди VII. 5 і далі.
  4. Лукіан. Розмови богів X.
  5. Гесіод. Щит Геракла 1-56; Аполлодор II. 4. 7-8; Гігин. Цит. тв. 29
  6. Гомер. Иліада XIX. 95 і далі.; Аполлодор II. 4-5; Плавт. Амфітрион 1096; Діодор Сицилійський IV. 10.
  7. Гомер. XIX. 115 і далі., 91; Діодор Сицилійський IV. 9.
  8. Павсаній IX. 11. 1-2; Овідій. «Метаморфози» IX. 285 і далі.; Еліан. «Про тварин» XII. 5; Антонін Ліберал. «Перетворення» 29.
  9. Аполлодор II.4.8; Феокрит. Ідиліїи XXIV.
  10. Ератосфен. «Перетворення на зірки» 44; Гігін. «Поетична астрономія» II.43; Діодор Сицилійський IV.10.
  11. Діодор Сицилійський IV.10.
  12. Діодор Сицилійський IV.18.7; Павсаній IX.26.1.
  13. Діодор Сицилійський IV.11; Аполлодор. Цит. тв.
  14. Плутарх. Про любов 9; Аполлодор II.6.1; Павсаній Х.29.3.
  15. Аполлодор. Цит. тв.; Софокл. Цит. тв. 271; Гомер. Цит. та. і схолії; Діодор Сицилійський. Цит. тв.
  16. Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека II 7, 7
  17. Аполлодор. Цит. тв.; Павсаній X.I 3.4; Гігин, Цит. тв 32.
  18. Аполлодор. Цит. тв.; Гігин. Цит. тв.; Павсаній II.21.3; Діодор Сицилійський. Цит. тв.
  19. Овідій. "Героіди" IX.54 і далі.; Лукіан. "Размови богів" 13; Плутарх. "Чи варто старому займатися державними справами" 4.
  20. Овидій, фасти II.305.
  21. Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв.; Лукиан. "Про жертвопринесення" 4; Цец. Цит. тв.; Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Сервій. Коментарі до "Енеїди" Вергілия III.З.
  22. Діодор Сицилійський IV.42; Цец. Цит. тв. 34; Валерій Флакк 11.487; Гігін. Цит. тв.; Аполлодор II.5.9; Гелланік. Цит. зі: Схолії до "Іліади" Гомера ХХ.146.
  23. Діодор Сицилійський IV.32; Цец. Цит. тв. 337; Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв. 89; Гомер. "Іліада" V.638; Сервій. Цит. тв. III.3.
  24. Павсаній VIII.25.5 и V.3.1; Аполлодор II.7.2; Сервій. Коментарі до "Енеїди" Вергілія VII; Цец. Схолії до Ликофрона 40.
  25. Піндар. Цит. тв. Х.43 і далі.; Цец. Цит. тв. 41; Гігин. Цит. тв. 273.
  26. Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Піндар. Цит. тв. Х.60 і далі.; Павсаній V.8.1; Цец. Цит. тв. 41.
  27. Схолії до "Олімпійських од" Піндара III.35 і V.6; Страбон VIII.3.33.
  28. Павcаній VI.22.3; Гомер. "Іліада" XI. 671 і далі, 756.
  29. Аполлодор II.7.3; Павсаній III.15.3; III. 19.7; III.20.5 и VIII.53.3.
  30. Павсаній III.15.7; III.19.7 и VIII.53.3.
  31. Гігін. "Міфи" 31; Лактанцій Плацід. Схолії до "Фіваіди" Стація IV. 106.
  32. Аполлодор II.7.6; Софокл. Цит. тв. 555-561; Овідий. Цит. тв. IX.101 і далі.; Діодор Сицилійський IV.36.
  33. Софокл. Цит тв. 460-751; Гігін. "Міфи" 36.
  34. Овідій. "Метаморфози" IX. 155 и cл.; Гігін. Цит. тв. 36; Софокл. Цит. тв. 783 і далі.; Аполлодор II.7.7; Пліний. "Природня історія" XXV.21; Діодор Сицилійський IV.38.
  35. Овідій. Цит. тв. IX.241-273; Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв.; Павсаній III.18.7.
  36. Діодор Сицилійський IV.39; Піндар. Істімійські оди IV.59 і Немейські оди Х.18; Аполлодор. Цит. тв.; Цец. Цит. тв. 1349-1350.
  37. Гомер. "Одіссея" XI.601 і далі.
  38. Lives, «Alexander», 2.1.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.