Вербівка (Дубровицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вербівка
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький
Рада/громада Висоцька сільська рада
Код КОАТУУ 5621882003
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1700
Населення 533
Площа 0,77 км²
Густота населення 692,21 осіб/км²
Поштовий індекс 34112
Телефонний код +380 3658
Географічні дані
Географічні координати 51°45′52″ пн. ш. 26°33′12″ сх. д. / 51.76444° пн. ш. 26.55333° сх. д. / 51.76444; 26.55333Координати: 51°45′52″ пн. ш. 26°33′12″ сх. д. / 51.76444° пн. ш. 26.55333° сх. д. / 51.76444; 26.55333
Середня висота
над рівнем моря
146 м
Водойми Озера: Велике Почаївське, Мале Почаївське
Місцева влада
Адреса ради 34111, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Висоцьк, вул. Б. Хмельницького, 20, тел. 6-02-84
Карта
Вербівка. Карта розташування: Україна
Вербівка
Вербівка
Вербівка. Карта розташування: Рівненська область
Вербівка
Вербівка

Вербі́вка — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 533 осіб. Орган місцевого самоврядування — Висоцька сільська рада (село Висоцьк).

За декілька кілометрів від села Вербівка розташоване родовище, де проводиться видобуток торфу. Роботи з видобування веде фірма «РЕКОРД».

Біля села розташовані два озера: Почаївське велике і Почаївське мале, а також гідрологічні заказники: «Озеро Велике Почаївське» та Золотинський заказник.

Історія села[ред. | ред. код]

Село Вербівка (до 1963 року — Річиця) розташоване в 9 кілометрах від Висоцька. Іноді називалася Річицею — Василівкою.

Корінні жителі належать до давньоруських православних дворян, і приписані нині до дворян, міщан, і селян. Так пише про Річицю М. І. Теодорович в Історико-статистичному описі церков і приходів Волинської єпархії в 1889 році. В письмових джерелах село вперше згадується у 1646 році, а саме 1 лютого 1646 року у Висоцькому замку по смерті останнього з князів Соломерецьких по чоловічій лінії та його матері Регіни Гощанської Соломерецької відбувся поділ спадкових добр між чотирма сестрами. І так Анні Євграції з князів Соломерецьких, яка була замужем за Генріхом Кашовським дісталися: місто і замок Висоцьк і село цієї назви, село Річиця.

Селянам — кріпакам тоді жилося дуже важко через панське гноблення. Так 31 грудня 1649 року війт села Річиця Якуб Мілашевич разом з війтами та міщанами міста Висоцька і підданими сіл Удрицьк, маєтку Тумень … подавали скаргу копному суду Пінська на орендарів Висоцької волості Романа і Степана Стрілецьких за непомірні побори, викупи грошові, грабунки худоби, коней, речей, товарів, заборону продажу товарів іншим купцям, за нелюдські побої, ув'язнення у Висоцькому замку і навіть убивства підданих.  

У 1877 році жителі села приймали участь у будівництві сучасної православної Свято-Успенської церкви у Висоцьку з двома вівтарями. До речі другий був названий в честь Архистратига Божого Архангела Михаїла покровителя села Річиця. Саме для жителів села Річиці, один раз в році, в день його пам'яті Архистратига Михаїла, 21 листопада, звершувалася Божественна Літургія біля цього  вівтаря.

28 травня 1910 року в селі відбувся селянський бунт. Селяни — чиншовики стали на захист своєї землі через не вірне розмежування земель, на яку претендував місцевий поміщик Ісаков. У придушенні його приймало участь біля 150 чоловік поліції та була застосована вогнепальна зброя. Під час бунту було вбито землеміра Макаревського та поранено одного стражника, вбито одного селянина та біля 20 поранено, а 61 чоловіка заарештовано та притягнуто до судової відповідальності.

У Першій світовій війні брали участь: Карпінський Петро, поранений 28.08.1914 року; Карпінський Степан Петрович, поранений 11.01.1915 року; Карпінський Павло, поранений 23.10.1914 року; Козубовський Ілля Лук'янович, потрапив в полон 01.11.1915 року; Козубовський Лук'ян Андрійович, поранений 09.06.1915 року та інші.

У 1918 році в селі було проголошено владу Рад. У 1920 році, з приходом Червоної армії, в селі діяв Річицький сільський революційний комітет в складі голови Конюського Василя, товариша (заступника) Богатька Василя та секретаря Карпінського Максима. В селі тоді було 142 особистих господарства, в яких проживало 807 жителів. Кількість земель, якими вони могли розпоряджатися були такими: садибні землі  - 4 десятини, вигони — 12 десятин, орна земля — 70 десятин, сіножатей — 65 десятин, боліт — 2 десятини, річки та дороги — 1.5 десятини.  В жовтні 1920 року вони розпочали розподіл панських земель. Повністю виконати це рішення їм не вдалося, бо вже у 1921 році село опинилося у складі Польської держави, Висоцької гміни Столінського повіту Поліського воєводства з центром у Пінську.

Під час польської окупації з 1926 в селі діяли підпільні осередки КПЗБ та КСМЗБ. Членами осередку були Бруцький Назар Федорович, Карпінський Корній, Різанович Пилип Артемович інші. У 1935 році селі, на кошти селян, була побудована початкова школа на 4 класні кімнати. У двох класах вчилися діти, а дві — займали вчителі. Навчання там велося лише польською мовою. У 1934 року в селі діє Річицький підпільний підрайком КСМЗБ, якому підпорядковувалося п'ять осередків в навколишніх селах. 11 листопада 1935 року молодь села Річиця відмовилася співати польський держваний гімн.

Посилання[ред. | ред. код]