Лавров Сергій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лавров.
Сергій Вікторович Лавров
рос. Сергей Викторович Лавров
Сергій Вікторович Лавров
MID emblem.png Міністр закордонних справ РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Президент Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Прем'єр-міністр Михайло Фрадков
Віктор Зубков
Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Михайло Мішустін
Попередник Ігор Іванов
Emblem Security Council of Russia.svg Постійний член Ради Безпеки РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Flag of Russia.svg Постійний представник РФ при ООН
7 липня 1994 — 12 липня 2004
Президент Борис Єльцин
Володимир Путін
Попередник Юлій Воронцов
Наступник Андрій Денисов
Народився 21 березня 1950(1950-03-21) (73 роки)
Москва, СРСР
Відомий як дипломат, політик, міністр
Місце роботи Міністерство закордонних справ Росії[1] і US and Canada: economics, politics, culture magazined
Країна СРСР і Росія
Alma mater Московський державний інститут міжнародних відносин (1972) і School No.1414d
Політична партія Єдина Росія
У шлюбі з Maria Lavrovad
Діти Ekaterina Vinokurovad
Професія дипломат
Релігія РПЦ
Нагороди
Підпис Signature of Sergey Lavrov.png
mid.ru
Wikiquote-logo.svgВисловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg

Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Ві́кторович Лавро́в (рос. Сергей Викторович Лавров; нар. 21 березня 1950, Москва) — російський державний і політичний діяч. Українофоб, співучасник воєнних злочинів в Україні у ході російсько-української війни 2022. Міністр МЗС РФ з 9 березня 2004 року. Герой праці РФ (2020).

Обіймав цю посаду в кабінетах Михайла Фрадкова (2004—2007), Віктора Зубкова (2007—2008), Володимира Путіна (2008—2012) і двох кабінетах Дмитра Медведєва (2012—2020) і в кабінеті Михайла Мішустіна (2020 — дотепер). Член Ради безпеки РФ, посол Росії, заслужений працівник дипломатичної служби РФ. З 1972 року працював у системі МЗС СРСР і Росії. У 1994—2004 роках — постійний представник РФ при ООН і представник РФ в Раді безпеки ООН. 2006 року ввійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії, тоді ж протягом пів року займав пост голови комітету міністрів Ради Європи.

З 2022 року після російського вторгнення в Україну знаходиться під персональними санкціями Євросоюзу, США, Великої Британії, Канади, Австралії та Японії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 березня 1950 року в Москві[2]. Його батько вірменин із Тбілісі, мати — росіянка з Ногінська, була співробітницею Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. Прізвище батька спочатку було Калантарян[3][4][5].

Після школи вступив до Московський міжнародних відносин (МДІМВ) МЗС СРСР. Стажист, аташе Посольства СРСР в Шрі-Ланці. У МДІМВ вчився на східному відділенні факультету міжнародних відносин, практику проходив на Шрі-Ланці.

1972 року, після закінчення інституту, Лавров був направлений на роботу до посольства СРСР у Шрі-Ланці.

1976 року він повернувся до Москви, працював у відділі міжнародних економічних організацій МЗС СРСР. У 1981 році відправили до радянського постійного представництва при ООН.

1988 року Лавров знову повернувся до Москви, спочатку став заступником начальника Управління міжнародних економічних відносин МЗС Росії, потім — першим заступником і начальником цього управління.

1990 року його призначили директором Департаменту міжнародних організацій і глобальних проблем МЗС Росії.

У квітні 1992 року Лавров став заступником міністра МЗС РФ.

1994 року його призначили постійним представником РФ при ООН і представником РФ в Раді безпеки ООН.

У 1994—2004 роках — Постійний представник РФ при ООН.

Міністр МЗС РФ[ред. | ред. код]

На зустрічі з Президентом США Дональдом Трампом, 10 травня 2017 року

9 березня 2004 року Лавров став міністром МЗС в уряді Фрадкова. Він декларував «врегулювання» конфліктів у Грузії і Молдові, протидія США з розміщення протиракетної оборони в Європі й наданню Косово незалежності.

З 11 січня 2010 року — член Урядової комісії з економічного розвитку й інтеграції.

З квітня 2004 року — голова Комісії Росії у справах ЮНЕСКО.

У травні 2006 року увійшов до складу штабу Національного антитерористичного комітету Росії, півроку був головою комітету міністрів Ради Європи, займався підготовкою саміту лідерів країн Великої вісімки в Санкт-Петербурзі під головуванням Росії, а 2007 року.

12 вересня 2007 року уряд Фрадкова пішов у відставку і Лавров став тимчасовим в.о. міністра МЗС, згодом його було призначено на цей пост у кабінеті Віктора Зубкова.

У березні 2008 року на президентських виборах переміг перший віцепрем'єр Дмитро Медведєв. 7 травня 2008 року він вступив на посаду президента Росії. 8 травня 2008 року на засіданні Держдуми Путін був затверджений прем'єром. 12 травня 2008 року Путін провів призначення в уряд РФ. Лавров зберіг за собою пост глави міністерства закордонних справ.

У серпні 2008 року, під час російсько-грузинської війни в Південній Осетії, брав участь у переговорах із грузинським МЗС і керівниками інших держав про «врегулювання» війни. Згодом МЗС РФ готувало тексти договорів «про дружбу і співпрацю» з визнаними Росією Південною Осетією й Абхазією.

21 травня 2012 року вкотре отримав портфель міністра після вступу на посаду президента Путіна.

18 травня 2018 року знову затверджений Міністром закордонних справ[6].

Згідно з опитуваннями, проведеними ВЦВГД, Сергій Лавров неодноразово входив у трійку найефективніших міністрів Уряду Російської Федерації[7].

Через 12 років перебування на посаді Газета.Ru характеризувала Лаврова як «імпозантного інтелектуала», який є, нарівні із Сергієм Шойгу, одним із найпопулярніших міністрів у країні[8].

За офіційною біографією, Лавров володіє англійською, французькою та сингальською мовами. Рівень володіння Лавровим англійською мовою деякими лінгвістами[якими?][джерело?] ставиться під сумнів.

Захоплюється рафтингом: сплавляється гірськими річками Алтаю разом із друзями — випускниками МДІМВ. Лавров — автор присвяченою рідному інституту пісні, що стала гімном МДІМВ.

Російське вторгнення в Україну[ред. | ред. код]

Докладніше: Російське вторгнення в Україну (2022)

1 травня 2022 року відповідав на питання про т. зв. «денацифікацію» України, якою керував президент етнічний єврей Зеленський, заявив: «Гітлер мав єврейську кров. Це нічого не означає. Мудрий єврейський народ каже, що найзапекліші антисеміти, як правило, євреї. У сім'ї не без виродку». Ця заява викликала різку реакцію МЗС Ізраїлю, куди викликали для роз'яснювальної розмови російського посла.[9]

Глава МЗС Ізраїлю Яїр Лапід заявив, що слова Лаврова «не можна пробачати, вони обурливі та є грубою історичною помилкою». Слова Лаврова засудили й інші ізраїльські політики та організації, зокрема голова меморіалу Голокосту «<Яд Вашем» Дані Даян. Він сказав, що Лавров перетворив жертв на злочинців, висунувши хибне твердження у тому, що Гітлер був єврейського походження[10]. Прем'єр-міністр Ізраїлю Нафталі Бенет назвав слова Лаврова брехнею, покликаною покласти відповідальність за знищення євреїв під час Другої світової війни на них самих. Бенет закликав негайно припинити використовувати посилання до Голокосту з політичною метою.[11]. 4 травня головний рабин Росії Берл Лазар закликав міністра публічно вибачитися за те, що «євреї є найзапеклішими антисемітами»[12]. 5 травня прес-служба ізраїльського прем'єр-міністра повідомляла про вибачення Володимира Путіна за слова Лаврова, у російському прес-релізі залишили без уваги момент з приводу вибачень Путіна.[13]

Заявляє, що Росія не нападала на Україну.[14]

1 травня 2022 року в інтерв’ю італійській телевізійній мережі Rete 4[15] Лаврова запитали, чому Росія заявила, що їй потрібна «денацифікація» України, враховуючи, що укр. сам президент був євреєм. Лавров відповів, припустивши, що Адольф Гітлер, як і Володимир Зеленський, мав єврейську спадщину, сказавши: «Що стосується аргументу [Зеленського] про те, що може бути нацифікація, якщо я єврей, якщо я правильно пам’ятаю , І я можу помилятися, Гітлер також мав єврейську кров».

Походження[ред. | ред. код]

Батько Лаврова тбіліський вірменин (Калантаров або Калантарян). 2005 року в Єревані Лавров заявив, що має «грузинське коріння і вірменську кров».

Матір була співробітницею Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. На сайті МЗС Росії вказується, що Лавров — росіянин.

Сім'я[ред. | ред. код]

Лавров одружений на Марії Олександрівні[16]

Донька — Катерина Винокурова[17], яка живе в США[18], до її статків накладені санкції багатьох країн. Одружена на Винокурові Олександру Семеновичу[19]

Сват — Винокуров Семен Леонідович[20]

Падчерка — Ковальова Поліна Костянтинівна[21]

Коханка[ред. | ред. код]

Лавров понад 20 років живе з коханкою Світланою Поляковою[22].[23] Він влаштував її та її родичів на роботу до МЗС Росії. Пасербиця Лаврова і Світлани Поліна отримала громадянство Британії і купила квартиру за 4 млн фунтів в Лондоні. Всі вони використовують літаки, яхти та нерухомість російського олігарха Олега Дерипаски[24].

Заяви[ред. | ред. код]

Міністр закордонних справ Сергій Лавров не побачив знущань над заручниками на так званому «параді», що провели бойовики в неділю 24 серпня 2014 року в Донецьку[25].

У лютому 2015 року під час 51-ї Мюнхенської конференції з безпеки у концентрованому вигляді виклав російську точку зору на війну в Україні. Як зазначає джерело, ця його заява «суперечить законам логіки і здоровому глузду» та викликала сміх у залі[26].

14 листопада 2022 Associated Press повідомило з посиланням на офіційних осіб Індонезії, що Лавров був госпіталізований із захворюванням серця. Згодом помічник опублікував у Telegram відео, на якому показано, як Лавров сміється над такими повідомленнями зі свого готелю на Балі, стверджуючи, що західні ЗМІ винні у «якісь грі».[27]

28 грудня 2022 в ефірі національного телебачення Лавров заявив: «Я переконаний, що завдяки нашій наполегливості, терпінню і цілеспрямованості ми відстоюємо благородні цілі, життєво важливі для нашого народу і нашої країни». Він також заявив: «Наш абсолютний пріоритет — це чотири нові російські регіони». Він також заявив, що мирні переговори з Україною відновляться, лише якщо вона визнає анексію чотирьох регіонів лише частково окупованими: «Вони повинні звільнитися від загрози нацифікації, з якою вони стикалися протягом багато років".[28]

4 березня 2023 року ВВС повідомило, що після зустрічі міністрів закордонних справ G20 у Делі учасники конференції посміялися над Лавровим після того, як він сказав, що війну з Україною «розв’язано проти нас». Лавров заявив, що Росія намагається зупинити війну в Україні, яка почалася після її власного повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. Також було опубліковано відеозапис інциденту, а на аудіо можна почути сміх. [29]

Манери[ред. | ред. код]

Перед початком офіційної зустрічі в Москві з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном 12 квітня 2017 р., на запитання акредитованої американської журналістки NBC News Андреи Мітчел про бомбардування хімічною зброєю в Сирії він відповів:

— Who was bringing you up? Who was giving you your manners? / укр. Хто вас виховував? Хто виховував вам такі манери?[30]

Використання ненормативної лексики[ред. | ред. код]

— Who are you to fucking lecture me? / укр. Хто ти такий, б...ь, щоб мене вчити?[31]
— Західні партнери на Україні взяти нас «на понт» хотіли.[32]
  • 11 серпня 2015 на офіційній зустрічі з міністром закордонних справ Саудівської Аравії Аделем аль-Джубейром, під час промови останнього на пресконференції Лавров також використав «недипломатичну лексику». Він упівголоса сказав перед мікрофоном:
— Дебіли, бл..ь.[33][34][35].
Кого саме мав на увазі відомий своєю «витриманістю»[36] Лавров — лишилося нез'ясованим.
Оскільки зустріч транслювалася в прямому ефірі, цей вислів потрапив у мережу, де коментувався російськомовною спільнотою та експертами[37]. Представниця МЗС РФ Марія Захарова поквапилася спростувати цей уже не перший факт використання ненормативної лексики своїм шефом.[38]

Цікавинки[ред. | ред. код]

Пише вірші. Автор гімна МГІМО[39].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Dramática jornada en Kiev: ya son los 198 civiles ucranianos muertos tras el ataque ruso
  2. ↑ Dubien, Arnaud (2012). The composition of Russia's new Cabinet and Presidential Administration, and its significance. Policy Department DG External Policies. Архів оригіналу за 18 липня 2013. Процитовано 2 травня 2022. 
  3. ↑ Armenian who Was Born on Ararat Street: Sergey Lavrov – the Unsurpassed Diplomat. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021. 
  4. ↑ Lyons, Kate (22 квітня 2015). Cher, Kim Kardashian and Andre Agassi: Armenia's A-list diaspora. Guardian. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 16 грудня 2016. 
  5. ↑ Waal, Thomas de (2010). The Caucasus: An introduction. Oxford: Oxford University Press. с. 97. ISBN 978-0199750436. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 11 жовтня 2015. 
  6. ↑ Kremlin.ru. Робоча зустріч з Головою Уряду Дмитром Медведевым (рос.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. 
  7. ↑ Шойгу, Лавров и Пучков возглавили рейтинг самых лучших министров РФ. Interfax.ru. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 5 квітня 2022. 
  8. ↑ Gazeta.ru, 21 березня 2017. День народження Сергія Лаврова. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 20 липня 2018. 
  9. ↑ МЗС РФ заявило, що Ізраїль підтримує «неонацистський режим в Києві». Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 4 травня 2022. 
  10. ↑ Российского посла вызвали в МИД Израиля после заявления Лаврова о том, что "самые ярые антисемиты, как правило, евреи". Настоящее Время (рос.). Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022. 
  11. ↑ В Израиле возмущены словами Лаврова о "еврейской крови" Гитлера. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022. 
  12. ↑ Главный раввин России призвал Лаврова извиниться за слова о Гитлере. Украинская Правда. 4 травня 2022. Архів оригіналу за 6 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  13. ↑ Путин извинился перед премьером Израилем за слова Лаврова о "Гитлере-еврее". Украинская Правда. 5 травня 2022. Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  14. ↑ https://www.unian.ua/war/mi-ne-napadali-na-ukrajinu-lavrov-zrobiv-shokuyuchu-zayavu-novini-vtorgnennya-rosiji-v-ukrajinu-11738032.html "Ми не нападали на Україну": Лавров зробив шокуючу заяву.
  15. ↑ Балмер, Crispian (3 травня 2022). Ізраїль вибачився після того, як Росія заявила, що Гітлер мав єврейське коріння Ambassador-2022-05-02/. 
  16. ↑ ЛАВРОВА Марія Олександрівна - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 10 березня 2023. 
  17. ↑ ЛАВРОВА / ВІНОКУРОВА Катерина Сергіївна - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 10 березня 2023. 
  18. ↑ Дочь Сергея Лаврова: «Я хотела связать жизнь с русским». Процитовано 28 квітня 2018. 
  19. ↑ ВІНОКУРОВ Олександр Семенович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 10 березня 2023. 
  20. ↑ ВИНОКУРОВ Семен Леонідович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 10 березня 2023. 
  21. ↑ КОВАЛЬОВА Поліна Костянтинівна - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 10 березня 2023. 
  22. ↑ ПОЛЯКОВА Світлана Олександрівна - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 10 березня 2023. 
  23. ↑ Лавров живе за рахунок олігарха і всюди катає коханку з її ріднею — розслідування [Архівовано 17 вересня 2021 у Wayback Machine.], УП, 16 вересня 2021
  24. ↑ Приватні екскурсії від Лаврова: як глава російського МЗС катає коханку світом [Архівовано 18 вересня 2021 у Wayback Machine.], 24tv.ua, 17 вересня 2021
  25. ↑ Лавров не побачив знущань із заручників на “параді” у Донецьку. Українська правда. Архів оригіналу за 25 серпня 2014. Процитовано 25 серпня 2014. 
  26. ↑ ТОП-10 абсурдних заяв Лаврова у Мюнхені [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Телеканал новин «24», 8 лютого 2015 19:00
  27. ↑ Російський Лавров заперечує повідомлення про госпіталізацію через хворобу серця. Al Jazeera. 14 листопада 2022. Архів оригіналу за 14 листопада 2022. Процитовано 14 листопада 2022. 
  28. ↑ Москва досягне цілей України завдяки «терпінню» - Лавров. The Moscow Times. 28 грудня 2022. Архів оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 30 грудня 2022. 
  29. ↑ Російський міністр Лавєов посміявся. BBC Moscow Times. 4 березня 2023.  Проігноровано невідомий параметр |url-архів= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |дата доступу= (довідка)
  30. ↑ Fox News: 'Who Gave You Your Manners?': Russia's Lavrov Scolds NBC's Mitchell [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.].(англ.) + video
  31. ↑ Ехо Москви: «Да кто ты такой!» Милибэнд и Лавров «мило» поговорили… [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  32. ↑ РИА Новости: Лавров: Запад пошел на Украине ва-банк, хотел взять Россию "на понт" [Архівовано 17 квітня 2017 у Wayback Machine.]
  33. ↑ YouTube: Лавров выругался матом (Матерится) Дебилы Б...ь [Архівовано 3 січня 2016 у Wayback Machine.]
  34. ↑ Дзеркало тижня. Україна: Пока саудовский министр выступал, российский дипломат бубнил матерные слова себе под нос. [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Лавров на пресс-конференции выругался матом. Lenta.RU. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 квітня 2022. 
  36. ↑ Мат Лаврова арабам переводчик не перевел. Guru.ua. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 5 квітня 2022. 
  37. ↑ Коммерсантъ: Сергей Лавров убеждает иностранцев матом [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.]
  38. ↑ Правда.Ру, Редакция (12 серп. 2015 р.). Мария Захарова опровергла информацию о том, что Сергей Лавров ругался матом на пресс-конференции. Правда.Ру. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 5 квітня 2022. 
  39. ↑ Лавров Сергей Викторович. Архів оригіналу за 2 червня 2022. Процитовано 9 травня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]

Сергій Лавров
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
n: Новини у Вікіновинах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Сергій Лавров у Вікісховищі?
Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Голова:
Перший заступник голови:
Заступники голови:
Міністри:
Колокольцев Володимир Олександрович — внутрішніх справ • Олександр Куренков — у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих • Мурашко Михайло Альбертович — охорони здоров'я • Лавров Сергій Вікторович — закордонних справ • Любимова Ольга Борисівна — культури • Фальков Валерій Миколайович — науки й вищої освіти • Шойгу Сергій Кужугетович — оборони • Кравцов Сергій Сергійович — освіти • Козлов Олександр Олександрович — природних ресурсів та екології • Мантуров Денис Валентинович — промисловості та торгівлі • Чекунков Олексій Олегович — з розвитку Далекого Сходу та Арктики • Шадаєв Максут Ігорович — цифрового розвитку, зв'язку та масових комунікацій • Патрушев Дмитро Миколайович — сільського господарства • Матицін Олег Васильович — спорту • Файзуллін Ірек Енварович — будівництва та житлово-комунального господарства • Савельєв Віталій Геннадійович — транспорту • Котяков Антон Олегович — праці та соціального захисту • Сілуанов Антон Германович — фінансів • Решетников Максим Геннадійович — економічного розвитку • Шульгинов Микола Григорович — енергетики • Чуйченко Костянтин Анатолійович — юстиції
Європейський Союз Європейського Союзу (Жозеп Боррель)
Австрія Австрії (Александер Шалленберг) • Албанія Албанії (Ольта Джачка) • Андорра Андорри (Марія Убах Фонт) • Бельгія Бельгії (Аджа Лябіб) • Білорусь Білорусі (Сергій Алейник) • Болгарія Болгарії (Ніколай Мілков) • Боснія і Герцеговина Боснії і Герцеговини (Ельмедин Конакович) • Ватикан Ватикану (Пол Річард Галлахер) • Велика Британія Великої Британії (Джеймс Клеверлі) • Греція Греції (Нікос Дендіас) • Данія Данії (Ларс Люкке Расмуссен) • Естонія Естонії (Урмас Рейнсалу) • Ірландія Ірландії (Міхал Мартін) • Ісландія Ісландії (Тордіс Колбрун Рейкфьорд Гильфадоттір) • Іспанія Іспанії (Хосе Мануель Альбарес) • Італія Італії (Антоніо Таяні) • Латвія Латвії (Едгарс Рінкевичс) • Литва Литви (Ґабріелюс Ландсберґіс) • Ліхтенштейн Ліхтенштейну (Домінік Гаслер) • Люксембург Люксембургу (Жан Ассельборн) • Мальта Мальти (Єн Борґ) • Молдова Молдови (Ніку Попеску) • Монако Монако (Ізабель Берро) • Нідерланди Нідерландів (Вопке Гукстра) • Німеччина Німеччини (Анналена Бербок) • Норвегія Норвегії (Аннікен Гуйтфельдт) • Північна Македонія Північної Македонії (Буяр Османі) • Польща Польщі (Збіґнєв Рау) • Португалія Португалії (Жуан Гомес Кравіньйо) • Росія Росії (Сергій Лавров) • Румунія Румунії (Богдан Ауреску) • Сан-Марино Сан-Марино (Лука Беккарі) • Сербія Сербії (Івиця Дачич) • Словаччина Словаччини (Мирослав Влаховський) • Словенія Словенії (Таня Файон) • Угорщина Угорщини (Петер Сіярто) • Україна України (Дмитро Кулеба) • Фінляндія Фінляндії (Пекка Гаавісто) • Франція Франції (Катрін Колонна) • Хорватія Хорватії (Гордан Грлич Радман) • Чехія Чехії (Ян Ліпавський) • Чорногорія Чорногорії (Ранко Кривокапич) • Швейцарія Швейцарії (Ігнаціо Кассіс) • Швеція Швеції (Тобіас Більстрем)
СРСР СРСР
Emblem of Ministry of Foreign Affairs of Russia.svg
Росія Росія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лавров_Сергій_Вікторович&oldid=39637921