Лавров Сергій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лавров.
Сергій Вікторович Лавров
рос. Сергей Викторович Лавров
Сергій Вікторович Лавров
Нині на посаді
На посаді з9 березня 2004
Президент  Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Прем'єр-міністр  Михайло Фрадков
Віктор Зубков
Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Михайло Мішустін
ПопередникІгор Іванов
Emblem Security Council of Russia.png Постійний член Ради Безпеки РФ
Нині на посаді
На посаді з9 березня 2004
Час на посаді:
7 липня 1994 — 12 липня 2004
ПрезидентБорис Єльцин
Володимир Путін
ПопередникЮлій Воронцов
НаступникАндрій Денисов
Народився21 березня 1950(1950-03-21) (70 років)
Москва,
РСФСР
Політична партіяЄдина Росія
Професіядипломат
Особистий підписSignature of Sergey Lavrov.png
Нагороди Hero of Labour Russia.PNG Orden Sodruzhestvo.jpg Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Пошани

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Ві́кторович Лавро́в (рос. Сергей Викторович Лавров: нар. 21 березня 1950, Москва) — російський державний і політичний діяч. Міністр закордонних справ Російської Федерації з 9 березня 2004 року. Герой Праці Російської Федерації (2020).

Займав цю посаду в кабінетах Михайла Фрадкова (2004—2007), Віктора Зубкова (2007—2008), Володимира Путіна (2008—2012) і двох кабінетах Дмитра Медведєва (2012—2020) і в кабінеті Михайла Мішустіна (2020 — дотепер). Член Ради безпеки РФ, надзвичайний і повноважний посол Росії, заслужений працівник дипломатичної служби РФ. З 1972 року працював у системі МЗС СРСР і Росії. В 1994—2004 роках — постійний представник РФ при ООН і представник РФ в Раді безпеки ООН. У 2006 році увійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії, в тому ж році протягом півроку займав пост голови комітету міністрів Ради Європи. Нагороджений низкою державних нагород РФ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 березня 1950 року в Москві.

Після школи поступив у Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) МЗС СРСР.

Стажист, аташе Посольства СРСР в Республіці Шрі-Ланка. У МДІМВ вчився на східному відділенні факультету міжнародних відносин, спеціалізувався на Шрі-Ланці.

В 1972 році, після закінчення інституту, Лавров був направлений на роботу в радянське посольство в Шрі-Ланці.

В 1976 році він повернувся до Москви, працював у відділі міжнародних економічних організацій МЗС СРСР. У 1981 році відправили до радянського постійного представництва при ООН.

В 1988 році Лавров знов повернувся до Москви, спочатку став заступником начальника Управління міжнародних економічних відносин МЗС Росії, потім — першим заступником і начальником цього управління.

В 1990 році його призначили директором Департаменту міжнародних організацій і глобальних проблем МЗС Росії.

У квітні 1992 року Лавров став заступником міністра закордонних справ РФ.

У 1994 році його призначили постійним представником РФ при ООН і представником РФ в Раді безпеки ООН.

З 1994—2004 роках — Постійний представник Російської Федерації при Організації Об'єднаних Націй.

Міністр закордонних справ РФ[ред. | ред. код]

На зустрічі з Президентом США Дональдом Трампом, 10 травня 2017 року

9 березня 2004 року Лавров став міністром закордонних справ Росії в уряді Михайла Фрадкова, відповідно до указу президента Володимира Путіна. Основними напрямами його діяльності були спроби врегулювати конфлікти в Грузії і Молдові, створення правової системи по боротьбі з міжнародним тероризмом, вирішення територіальних суперечок Росії, а також протидія планам США з розміщення елементів американської протиракетної оборони в Європі й наданню сербському краю Косово незалежності.

З 11 січня 2010 року — член Урядової комісії з економічного розвитку й інтеграції.

З квітня 2004 року — Голова Комісії Росії по справах ЮНЕСКО.

У травні 2006 року Лавров увійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії і на півроку став головою комітету міністрів Ради Європи. Лавров займався підготовкою головної події 2006 року для російської зовнішньої політики — саміту лідерів країн «Великої вісімки» в Санкт-Петербурзі під головуванням Росії, а в 2007 році, при підготовці наступного саміту, що проходив в Німеччині, підтримав жорстку риторику президента Путіна, направлену на відстоювання російських інтересів в Європі.

12 вересня 2007 року уряд Фрадкова пішов у відставку, і Лавров став тимчасово виконуючим обов'язки міністра закордонних справ. Пізніше в тому ж місяці він був призначений на свій колишній пост в новому кабінеті Віктора Зубкова.

У березні 2008 року на президентських виборах переміг перший віце-прем'єр Дмитро Медведєв. 7 травня 2008 року він вступив на посаду президента Росії. 8 травня 2008 року на засіданні Держдуми Путін був затверджений прем'єром. 12 травня 2008 року Путін провів призначення в уряд РФ. Лавров зберіг за собою пост глави міністерства закордонних справ.

У серпні 2008 року, під час грузино-російського конфлікту довкола Південної Осетії, Лавров брав участь у переговорах із грузинським МЗС і лідерами світових держав про принципи врегулювання ситуації в регіоні. По тому його відомство займалося підготовкою текстів договорів про дружбу і співпрацю з визнаними Росією республіками Південною Осетією й Абхазією.

21 травня 2012 року вчергове отримав портфель міністра після вступу на посаду президента Володимира Путіна.

18 травня 2018 року знову затверджений на посаді Міністра закордонних справ[1].

Згідно з опитуваннями, проведеними ВЦВГД, Сергій Лавров неодноразово входив у трійку найефективніших міністрів Уряду Російської Федерації[2].

Через 12 років перебування на посаді Газета.Ru характеризувала Лаврова як «імпозантного інтелектуала», який є, нарівні із Сергієм Шойгу, одним із найпопулярніших міністрів у країні[3].

За офіційною біографією, Лавров володіє англійською, французькою та сингальською мовами. Рівень володіння Лавровим англійською мовою деякими лінгвістами ставиться під сумнів.

Захоплюється рафтингом: сплавляється гірськими річками Алтаю разом із друзями — випускниками МДІМВ. Лавров — автор присвяченою рідному інституту пісні, що стала гімном МДІМВ.

Походження[ред. | ред. код]

Про батька Лаврова відомо, що він тбіліський вірменин (за деякими відомостями — Калантаров або Калантарян). У 2005 році в Єревані, відповідаючи на питання про те, чи допомагають йому в роботі його вірменські корені, Лавров відповів, що «корені у мене взагалі-то грузинські — мій батько з Тбілісі, а ось кров дійсно вірменська».

Про матір відомо, що вона була співробітницею Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. На сайті МЗС Росії вказується, що Лавров — росіянин.

Сім'я[ред. | ред. код]

Президент РФ Володимир Путін і Сергій Лавров на нагородженні орденом «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня 21 травня 2015 року

Лавров одружений, у нього є дочка Катерина Винокурова[4].

Заяви[ред. | ред. код]

Міністр закордонних справ Сергій Лавров не угледів знущань із заручників на так званому «параді», що провели бойовики у неділю 24 серпня 2014 року в Донецьку[5].

У лютому 2015 року під час 51-ї Мюнхенської конференції з безпеки у концентрованому вигляді виклав російську точку зору на війну в Україні. Як зазначає джерело, ця його заява «суперечить законам логіки і здоровому глузду» та викликала сміх у залі[6].

Манери[ред. | ред. код]

Перед початком офіційної зустрічі в Москві з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном 12 квітня 2017 р., на запитання акредитованої американської журналістки NBC News Андреи Мітчел про бомбардування хімічною зброєю в Сирії він відповів:

— Who was bringing you up? Who was giving you your manners? / укр. Хто вас виховував? Хто виховував вам такі манери?[7][8]

Використання ненормативної лексики[ред. | ред. код]

— Who are you to fucking lecture me? / укр. Хто ти такий, б...ь, щоб мене вчити?[9]
— Західні партнери на Україні взяти нас «на понт» хотіли.[10]
  • 11 серпня 2015 на офіційній зустрічі з міністром закордонних справ Саудівської Аравії Аделем аль-Джубейром, під час промови останнього на прес-конференції Лавров також використав «недипломатичну лексику». Він упівголоса сказав перед мікрофоном:
— Дебіли, бл..ь.[11][12][13].
Кого саме мав на увазі відомий своєю «витриманістю»[14] Лавров — лишилося нез'ясованим.
Оскільки зустріч транслювалася в прямому ефірі, цей вислів потрапив у мережу, де коментувався російськомовною спільнотою та експертами[15]. Представниця МЗС РФ Марія Захарова поквапилася спростувати цей уже не перший факт використання ненормативної лексики своїм шефом.[16]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Kremlin.ru. Робоча зустріч з Головою Уряду Дмитром Медведевым (ru). 
  2. ↑ Шойгу, Лавров і Пучків очолили рейтинг найкращих міністрів РФ — Інтерфакс
  3. ↑ Gazeta.ru, 21 березня 2017. День народження Сергія Лаврова
  4. ↑ Дочь Сергея Лаврова: «Я хотела связать жизнь с русским». Процитовано 28 квітня 2018. 
  5. ↑ Українська правда
  6. ↑ ТОП-10 абсурдних заяв Лаврова у Мюнхені // Телеканал новин «24», 8 лютого 2015 19:00
  7. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою калін не вказано текст
  8. ↑ Fox News: 'Who Gave You Your Manners?': Russia's Lavrov Scolds NBC's Mitchell.(англ.) + video
  9. ↑ Ехо Москви: «Да кто ты такой!» Милибэнд и Лавров «мило» поговорили…
  10. ↑ РИА Новости: Лавров: Запад пошел на Украине ва-банк, хотел взять Россию "на понт"
  11. ↑ YouTube: Лавров выругался матом (Матерится) Дебилы Б...ь
  12. ↑ Дзеркало тижня. Україна: Пока саудовский министр выступал, российский дипломат бубнил матерные слова себе под нос.
  13. ↑ Лавров на пресс-конференции выругался матом
  14. ↑ Оцінка редактора порталу «Украина по-арабски» Мохаммада Фараджаллаха. / див.: Мат Лаврова арабам переводчик не перевел
  15. ↑ Коммерсантъ: Сергей Лавров убеждает иностранцев матом
  16. ↑ МИД РФ: Сергей Лавров не матерился на пресс-конференции с главой МИД Саудовской Аравии

Посилання[ред. | ред. код]

Сергій Лавров
у сестринських Вікіпроектах
q: Цитати у Вікіцитатах?
n: Новини у Вікіновинах?
CMNS: Сергій Лавров у Вікісховищі?
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Голова:
Перший заступник голови:
Заступники голови:
Міністри:
Колокольцев Володимир Олександрович — внутрішніх справ • Зінічев Євген Миколайович — у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих • Мурашко Михайло Альбертович — охорони здоров'я • Лавров Сергій Вікторович — закордонних справ • Любимова Ольга Борисівна — культури • Фальков Валерій Миколайович — науки й вищої освіти • Шойгу Сергій Кужугетович — оборони • Кравцов Сергій Сергійович — просвіти • Кобилкін Дмитро Миколайович — природних ресурсів та екології • Мантуров Денис Валентинович — промисловості та торгівлі • Козлов Олександр Олександрович — з розвитку Далекого Сходу та Арктики • Шадаєв Максут Ігорович — цифрового розвитку, зв'язку та масових комунікацій • Патрушев Дмитро Миколайович — сільського господарства • Матицін Олег Васильович — спорту • Якушев Володимир Володимирович — будівництва та житлово-комунального господарства • Дітріх Євген Іванович — транспорту • Котяков Антон Олегович — праці та соціального захисту • Сілуанов Антон Германович — фінансів • Решетников Максим Геннадійович — економічного розвитку • Новак Олександр Валентинович — енергетики • Чуйченко Костянтин Анатолійович — юстиції
Австрія Австрії (Карін Кнайсль) • Албанія Албанії (Еді Рама) • Андорра Андорри (Марія Убах Фонт) • Бельгія Бельгії (Дідьє Рейндерс) • Білорусь Білорусі (Володимир Макей) • Болгарія Болгарії (Єкатерина Захарієва) • Боснія і Герцеговина Боснії і Герцеговини (Ігор Црнадак) • Ватикан Ватикану (П'єтро Паролін) • Велика Британія Великої Британії (Домінік Рааб) • Греція Греції (Нікос Дендіас) • Данія Данії (Андерс Самуельсен) • Естонія Естонії (Урмас Рейнсалу) • Ірландія Ірландії (Саймон Ковні) • Ісландія Ісландії (Гудлаугур Тор Тордарсон) • Іспанія Іспанії (Маргарита Роблес) • Італія Італії (Енцо Моаверо-Міланезі) • Латвія Латвії (Едгар Рінкевичс) • Литва Литви (Лінас Антанас Лінкявічюс) • Ліхтенштейн Ліхтенштейну (Аурелія Фрік) • Люксембург Люксембургу (Жан Ассельборн) • Північна Македонія Північної Македонії (Нікола Дімітров) • Мальта Мальти (Кармело Абела) • Молдова Молдови (Ауреліу Чокой) • Монако Монако (Жиль Тонеллі) • Нідерланди Нідерландів (Стеф Блок) • Німеччина Німеччини (Гайко Маас) • Норвегія Норвегії (Іне Марі Еріксен Сорейде) • Польща Польщі (Збігнєв Рау) • Португалія Португалії (Августо Сантуш Сілва) • Росія Росії (Сергій Лавров) • Румунія Румунії (Теодор Мелешкану) • Сан-Марино Сан-Марино (Нікола Ренці) • Сербія Сербії (Івиця Дачич) • Словаччина Словаччинии (Мирослав Лайчак) • Словенія Словенії (Миро Церар) • Угорщина Угорщини (Петер Сіярто) • Україна України (Дмитро Кулеба) • Фінляндія Фінляндії (Тімо Сойні) • Франція Франції (Жан-Ів Ле Дріан) • Хорватія Хорватії (Гордан Грлич Радман) • Чехія Чехії (Томаш Петричек) • Чорногорія Чорногорії (Срджан Дармановіч) • Швейцарія Швейцарії (Ігнаціо Кассіс) • Швеція Швеції (Анн Лінде)
СРСР СРСР
Emblem of Ministry of Foreign Affairs of Russia.svg
Росія Росія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лавров_Сергій_Вікторович&oldid=28668914