Лавров Сергій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лавров.
Сергій Вікторович Лавров
рос. Сергей Викторович Лавров
Сергій Вікторович Лавров
MID emblem.png Міністр закордонних справ РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Президент Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Прем'єр-міністр Михайло Фрадков
Віктор Зубков
Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Михайло Мішустін
Попередник Ігор Іванов
Emblem Security Council of Russia.png Постійний член Ради Безпеки РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Flag of Russia.svg Постійний представник РФ при ООН
7 липня 1994 — 12 липня 2004
Президент Борис Єльцин
Володимир Путін
Попередник Юлій Воронцов
Наступник Андрій Денисов
Народився 21 березня 1950(1950-03-21) (71 рік)
Москва,
РСФСР
Відомий як дипломат, політик
Місце роботи Міністерство закордонних справ Росії і US and Canada: economics, politics, culture magazined
Країна СРСР і Росія
Освіта Московський державний інститут міжнародних відносин (1972) і School No.1414d
Політична партія Єдина Росія
У шлюбі з Maria Lavrovad
Діти Ekaterina Lavrovad
Професія дипломат
Релігія православ'я
Нагороди Hero of Labour Russia.PNG Orden Sodruzhestvo.jpg Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Пошани
Підпис [[Зображення:|128px]]
Wikiquote-logo.svgВисловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg

Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Ві́кторович Лавро́в (рос. Сергей Викторович Лавров; нар. 21 березня 1950, Москва) — російський державний і політичний діяч. Міністр закордонних справ Російської Федерації з 9 березня 2004 року. Герой Праці Російської Федерації (2020).

Обіймав цю посаду в кабінетах Михайла Фрадкова (2004—2007), Віктора Зубкова (2007—2008), Володимира Путіна (2008—2012) і двох кабінетах Дмитра Медведєва (2012—2020) і в кабінеті Михайла Мішустіна (2020 — дотепер). Член Ради безпеки РФ, надзвичайний і повноважний посол Росії, заслужений працівник дипломатичної служби РФ. З 1972 року працював у системі МЗС СРСР і Росії. У 1994—2004 роках — постійний представник РФ при ООН і представник РФ в Раді безпеки ООН. 2006 року ввійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії, тоді ж протягом пів року займав пост голови комітету міністрів Ради Європи. Нагороджений низкою державних нагород РФ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 березня 1950 року в Москві.

Після школи вступив до Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) МЗС СРСР.

Стажист, аташе Посольства СРСР в Республіці Шрі-Ланка. У МДІМВ вчився на східному відділенні факультету міжнародних відносин, практику проходив на Шрі-Ланці.

1972 року, після закінчення інституту, Лавров був направлений на роботу в радянське посольство в Шрі-Ланці.

1976 року він повернувся до Москви, працював у відділі міжнародних економічних організацій МЗС СРСР. У 1981 році відправили до радянського постійного представництва при ООН.

1988 року Лавров знову повернувся до Москви, спочатку став заступником начальника Управління міжнародних економічних відносин МЗС Росії, потім — першим заступником і начальником цього управління.

1990 року його призначили директором Департаменту міжнародних організацій і глобальних проблем МЗС Росії.

У квітні 1992 року Лавров став заступником міністра закордонних справ РФ.

1994 року його призначили постійним представником РФ при ООН і представником РФ в Раді безпеки ООН.

З У 1994—2004 роках — Постійний представник Російської Федерації при Організації Об'єднаних Націй.

Міністр закордонних справ РФ[ред. | ред. код]

На зустрічі з Президентом США Дональдом Трампом, 10 травня 2017 року

9 березня 2004 року Лавров став міністром закордонних справ Росії в уряді Михайла Фрадкова, відповідно до указу президента Володимира Путіна. Основними напрямами його діяльності були спроби врегулювати конфлікти в Грузії і Молдові, створення правової системи по боротьбі з міжнародним тероризмом, вирішення територіальних суперечок Росії, а також протидія планам США з розміщення елементів американської протиракетної оборони в Європі й наданню сербському краю Косово незалежності.

З 11 січня 2010 року — член Урядової комісії з економічного розвитку й інтеграції.

З квітня 2004 року — Голова Комісії Росії по справах ЮНЕСКО.

У травні 2006 року Лавров увійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії і на пів року став головою комітету міністрів Ради Європи. Лавров займався підготовкою головної події 2006 року для російської зовнішньої політики — саміту лідерів країн «Великої вісімки» в Санкт-Петербурзі під головуванням Росії, а 2007 року, при підготовці наступного саміту, що проходив в Німеччині, підтримав жорстку риторику президента Путіна, направлену на відстоювання російських інтересів в Європі.

12 вересня 2007 року уряд Фрадкова пішов у відставку, і Лавров став тимчасовим виконувачем обов'язків міністра закордонних справ. Пізніше того ж місяця він був призначений на свій колишній пост в новому кабінеті Віктора Зубкова.

У березні 2008 року на президентських виборах переміг перший віцепрем'єр Дмитро Медведєв. 7 травня 2008 року він вступив на посаду президента Росії. 8 травня 2008 року на засіданні Держдуми Путін був затверджений прем'єром. 12 травня 2008 року Путін провів призначення в уряд РФ. Лавров зберіг за собою пост глави міністерства закордонних справ.

У серпні 2008 року, під час російсько-грузинського конфлікту довкола Південної Осетії, Лавров брав участь у переговорах із грузинським МЗС і лідерами світових держав про принципи врегулювання ситуації в регіоні. Згодом його відомство займалося підготовкою текстів договорів про дружбу і співпрацю з визнаними Росією республіками Південною Осетією й Абхазією.

21 травня 2012 року вкотре отримав портфель міністра після вступу на посаду президента Володимира Путіна.

18 травня 2018 року знову затверджений Міністром закордонних справ[1].

Згідно з опитуваннями, проведеними ВЦВГД, Сергій Лавров неодноразово входив у трійку найефективніших міністрів Уряду Російської Федерації[2].

Через 12 років перебування на посаді Газета.Ru характеризувала Лаврова як «імпозантного інтелектуала», який є, нарівні із Сергієм Шойгу, одним із найпопулярніших міністрів у країні[3].

За офіційною біографією, Лавров володіє англійською, французькою та сингальською мовами. Рівень володіння Лавровим англійською мовою деякими лінгвістами ставиться під сумнів.

Захоплюється рафтингом: сплавляється гірськими річками Алтаю разом із друзями — випускниками МДІМВ. Лавров — автор присвяченою рідному інституту пісні, що стала гімном МДІМВ.

Походження[ред. | ред. код]

Про батька Лаврова відомо, що він тбіліський вірменин (за деякими відомостями — Калантаров або Калантарян). 2005 року в Єревані, відповідаючи на питання про те, чи допомагають йому в роботі його вірменські корені, Лавров відповів, що «корені у мене взагалі-то грузинські — мій батько з Тбілісі, а ось кров дійсно вірменська».

Про матір відомо, що вона була співробітницею Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. На сайті МЗС Росії вказується, що Лавров — росіянин.

Сім'я[ред. | ред. код]

Президент РФ Володимир Путін і Сергій Лавров на нагородженні орденом «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня 21 травня 2015 року

Лавров одружений, у нього є дочка Катерина Винокурова[4].

Заяви[ред. | ред. код]

Міністр закордонних справ Сергій Лавров не побачив знущань над заручниками на так званому «параді», що провели бойовики в неділю 24 серпня 2014 року в Донецьку[5].

У лютому 2015 року під час 51-ї Мюнхенської конференції з безпеки у концентрованому вигляді виклав російську точку зору на війну в Україні. Як зазначає джерело, ця його заява «суперечить законам логіки і здоровому глузду» та викликала сміх у залі[6].

Манери[ред. | ред. код]

Перед початком офіційної зустрічі в Москві з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном 12 квітня 2017 р., на запитання акредитованої американської журналістки NBC News Андреи Мітчел про бомбардування хімічною зброєю в Сирії він відповів:

— Who was bringing you up? Who was giving you your manners? / укр. Хто вас виховував? Хто виховував вам такі манери?[7][8]

Використання ненормативної лексики[ред. | ред. код]

— Who are you to fucking lecture me? / укр. Хто ти такий, б...ь, щоб мене вчити?[9]
— Західні партнери на Україні взяти нас «на понт» хотіли.[10]
  • 11 серпня 2015 на офіційній зустрічі з міністром закордонних справ Саудівської Аравії Аделем аль-Джубейром, під час промови останнього на пресконференції Лавров також використав «недипломатичну лексику». Він упівголоса сказав перед мікрофоном:
— Дебіли, бл..ь.[11][12][13].
Кого саме мав на увазі відомий своєю «витриманістю»[14] Лавров — лишилося нез'ясованим.
Оскільки зустріч транслювалася в прямому ефірі, цей вислів потрапив у мережу, де коментувався російськомовною спільнотою та експертами[15]. Представниця МЗС РФ Марія Захарова поквапилася спростувати цей уже не перший факт використання ненормативної лексики своїм шефом.[16]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Kremlin.ru. Робоча зустріч з Головою Уряду Дмитром Медведевым (ru). 
  2. ↑ Шойгу, Лавров і Пучків очолили рейтинг найкращих міністрів РФ — Інтерфакс
  3. ↑ Gazeta.ru, 21 березня 2017. День народження Сергія Лаврова
  4. ↑ Дочь Сергея Лаврова: «Я хотела связать жизнь с русским». Процитовано 28 квітня 2018. 
  5. ↑ Українська правда
  6. ↑ ТОП-10 абсурдних заяв Лаврова у Мюнхені // Телеканал новин «24», 8 лютого 2015 19:00
  7. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою калін не вказано текст
  8. ↑ Fox News: 'Who Gave You Your Manners?': Russia's Lavrov Scolds NBC's Mitchell.(англ.) + video
  9. ↑ Ехо Москви: «Да кто ты такой!» Милибэнд и Лавров «мило» поговорили…
  10. ↑ РИА Новости: Лавров: Запад пошел на Украине ва-банк, хотел взять Россию "на понт"
  11. ↑ YouTube: Лавров выругался матом (Матерится) Дебилы Б...ь
  12. ↑ Дзеркало тижня. Україна: Пока саудовский министр выступал, российский дипломат бубнил матерные слова себе под нос.
  13. ↑ Лавров на пресс-конференции выругался матом
  14. ↑ Оцінка редактора порталу «Украина по-арабски» Мохаммада Фараджаллаха. / див.: Мат Лаврова арабам переводчик не перевел
  15. ↑ Коммерсантъ: Сергей Лавров убеждает иностранцев матом
  16. ↑ МИД РФ: Сергей Лавров не матерился на пресс-конференции с главой МИД Саудовской Аравии

Посилання[ред. | ред. код]

Сергій Лавров
у сестринських Вікіпроектах
q: Цитати у Вікіцитатах?
n: Новини у Вікіновинах?
CMNS: Сергій Лавров у Вікісховищі?
Фото, відео та аудіо
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Голова:
Перший заступник голови:
Заступники голови:
Міністри:
Колокольцев Володимир Олександрович — внутрішніх справ • Зінічев Євген Миколайович — у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих • Мурашко Михайло Альбертович — охорони здоров'я • Лавров Сергій Вікторович — закордонних справ • Любимова Ольга Борисівна — культури • Фальков Валерій Миколайович — науки й вищої освіти • Шойгу Сергій Кужугетович — оборони • Кравцов Сергій Сергійович — просвіти • Кобилкін Дмитро Миколайович — природних ресурсів та екології • Мантуров Денис Валентинович — промисловості та торгівлі • Козлов Олександр Олександрович — з розвитку Далекого Сходу та Арктики • Шадаєв Максут Ігорович — цифрового розвитку, зв'язку та масових комунікацій • Патрушев Дмитро Миколайович — сільського господарства • Матицін Олег Васильович — спорту • Якушев Володимир Володимирович — будівництва та житлово-комунального господарства • Дітріх Євген Іванович — транспорту • Котяков Антон Олегович — праці та соціального захисту • Сілуанов Антон Германович — фінансів • Решетников Максим Геннадійович — економічного розвитку • Новак Олександр Валентинович — енергетики • Чуйченко Костянтин Анатолійович — юстиції
Європейський Союз Європейського Союзу (Жозеп Боррель)
Австрія Австрії (Олександр Шалленберг) • Албанія Албанії (Ольта Джачка) • Андорра Андорри (Марія Убах Фонт) • Бельгія Бельгії (Софі Вільмес) • Білорусь Білорусі (Володимир Макей) • Болгарія Болгарії (Єкатерина Захарієва) • Боснія і Герцеговина Боснії і Герцеговини (Бісера Туркович) • Ватикан Ватикану (Пол Галлагер) • Велика Британія Великої Британії (Домінік Рааб) • Греція Греції (Нікос Дендіас) • Данія Данії (Єппе Кофод) • Естонія Естонії (Єва-Марія Лійметс) • Ірландія Ірландії (Саймон Ковні) • Ісландія Ісландії (Гудлаугур Тор Тордарсон) • Іспанія Іспанії (Аранча Гонсалес Лая) • Італія Італії (Луїджі Ді Майо) • Латвія Латвії (Едгар Рінкевичс) • Литва Литви (Ґабріелюс Ландсберґіс) • Ліхтенштейн Ліхтенштейну (Домініка Гаслер) • Люксембург Люксембургу (Жан Ассельборн) • Мальта Мальти (Еваріст Бартоло) • Молдова Молдови (Ауреліу Чокой) • Монако Монако (Лорен Ансельмі) • Нідерланди Нідерландів (Стеф Блок) • Німеччина Німеччини (Гайко Маас) • Норвегія Норвегії (Іне Марі Еріксен Сорейде) • Північна Македонія Північної Македонії (Буяр Османі) • Польща Польщі (Збіґнєв Рау) • Португалія Португалії (Августо Сантуш Сілва) • Росія Росії (Сергій Лавров) • Румунія Румунії (Богдан Ауреску) • Сан-Марино Сан-Марино (Лука Беккарі) • Сербія Сербії (Нікола Селакович) • Словаччина Словаччинии (Іван Корчок) • Словенія Словенії (Анже Логар) • Угорщина Угорщини (Петер Сіярто) • Україна України (Дмитро Кулеба) • Фінляндія Фінляндії (Пекка Гаавісто) • Франція Франції (Жан-Ів Ле Дріан) • Хорватія Хорватії (Гордан Грлич Радман) • Чехія Чехії (Томаш Петржічек) • Чорногорія Чорногорії (Джордже Радулович) • Швейцарія Швейцарії (Ігнаціо Кассіс) • Швеція Швеції (Анн Лінде)
СРСР СРСР
Emblem of Ministry of Foreign Affairs of Russia.svg
Росія Росія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лавров_Сергій_Вікторович&oldid=30753486