Лавров Сергій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лавров.
Сергій Вікторович Лавров
рос. Сергей Викторович Лавров
Сергій Вікторович Лавров
MID emblem.png Міністр закордонних справ РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Президент Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Прем'єр-міністр Михайло Фрадков
Віктор Зубков
Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Михайло Мішустін
Попередник Ігор Іванов
Emblem Security Council of Russia.svg Постійний член Ради Безпеки РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Flag of Russia.svg Постійний представник РФ при ООН
7 липня 1994 — 12 липня 2004
Президент Борис Єльцин
Володимир Путін
Попередник Юлій Воронцов
Наступник Андрій Денисов
Народився 21 березня 1950(1950-03-21) (72 роки)
Москва, СРСР
Відомий як дипломат, політик
Місце роботи Міністерство закордонних справ Росії[1] і US and Canada: economics, politics, culture magazined
Країна СРСР і Росія
Alma mater Московський державний інститут міжнародних відносин (1972) і School No.1414d
Політична партія Єдина Росія
У шлюбі з Maria Lavrovad
Діти Ekaterina Vinokurovad
Професія дипломат
Релігія православ'я
Нагороди
Підпис Signature of Sergey Lavrov.png
mid.ru
Wikiquote-logo.svgВисловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg

Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Ві́кторович Лавро́в (рос. Сергей Викторович Лавров; нар. 21 березня 1950, Москва) — російський державний і політичний діяч. Українофоб, співучасник воєнних злочинів в Україні у ході російсько-української війни 2022. Міністр МВС РФ з 9 березня 2004 року. Герой праці РФ (2020).

Обіймав цю посаду в кабінетах Михайла Фрадкова (2004—2007), Віктора Зубкова (2007—2008), Володимира Путіна (2008—2012) і двох кабінетах Дмитра Медведєва (2012—2020) і в кабінеті Михайла Мішустіна (2020 — дотепер). Член Ради безпеки РФ, посол Росії, заслужений працівник дипломатичної служби РФ. З 1972 року працював у системі МЗС СРСР і Росії. У 1994—2004 роках — постійний представник РФ при ООН і представник РФ в Раді безпеки ООН. 2006 року ввійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії, тоді ж протягом пів року займав пост голови комітету міністрів Ради Європи.

З 2022 року після російського вторгнення в Україну знаходиться під персональними санкціями Євросоюзу, США, Великобританії, Канади, Австралії та Японії.

Життєпис

Народився 21 березня 1950 року в Москві[2]. Його батько вірменин із Тбілісі, матір — росіянка з Ногінську, була співробітницею Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. Прізвище батька спочатку було Калантарян[3][4][5].

Після школи вступив до Московський міжнародних відносин (МДІМВ) МЗС СРСР. Стажист, аташе Посольства СРСР в Шрі-Ланці. У МДІМВ вчився на східному відділенні факультету міжнародних відносин, практику проходив на Шрі-Ланці.

1972 року, після закінчення інституту, Лавров був направлений на роботу до посольства СРСР у Шрі-Ланці.

1976 року він повернувся до Москви, працював у відділі міжнародних економічних організацій МЗС СРСР. У 1981 році відправили до радянського постійного представництва при ООН.

1988 року Лавров знову повернувся до Москви, спочатку став заступником начальника Управління міжнародних економічних відносин МЗС Росії, потім — першим заступником і начальником цього управління.

1990 року його призначили директором Департаменту міжнародних організацій і глобальних проблем МЗС Росії.

У квітні 1992 року Лавров став заступником міністра МЗС РФ.

1994 року його призначили постійним представником РФ при ООН і представником РФ в Раді безпеки ООН.

У 1994—2004 роках — Постійний представник РФ при ООН.

Міністр МЗС РФ

На зустрічі з Президентом США Дональдом Трампом, 10 травня 2017 року

9 березня 2004 року Лавров став міністром МЗС в уряді Фрадкова. Він декларував «врегулювання» конфліктів у Грузії і Молдові, протидія США з розміщення протиракетної оборони в Європі й наданню Косово незалежності.

З 11 січня 2010 року — член Урядової комісії з економічного розвитку й інтеграції.

З квітня 2004 року — Голова Комісії Росії по справах ЮНЕСКО.

У травні 2006 року Лавров увійшов до складу штабу Національного антитерористичного комітету Росії, півроку був головою комітету міністрів Ради Європи, займався підготовкою саміту лідерів країн Великої вісімки в Санкт-Петербурзі під головуванням Росії, а 2007 року.

12 вересня 2007 року уряд Фрадкова пішов у відставку, і Лавров став тимчасовим в.о. міністра МЗС, згодом його було призначено на той же пост у кабінеті Віктора Зубкова.

У березні 2008 року на президентських виборах переміг перший віцепрем'єр Дмитро Медведєв. 7 травня 2008 року він вступив на посаду президента Росії. 8 травня 2008 року на засіданні Держдуми Путін був затверджений прем'єром. 12 травня 2008 року Путін провів призначення в уряд РФ. Лавров зберіг за собою пост глави міністерства закордонних справ.

У серпні 2008 року, під час російсько-грузинської війни у Південній Осетії, Лавров брав участь у переговорах із грузинським МЗС і керівниками інших держав про «врегулювання» війни. Згодом МЗС РФ готувало тексти договорів «про дружбу і співпрацю» з визнаними Росією Південною Осетією й Абхазією.

21 травня 2012 року вкотре отримав портфель міністра після вступу на посаду президента Путіна.

18 травня 2018 року знову затверджений Міністром закордонних справ[6].

Згідно з опитуваннями, проведеними ВЦВГД, Сергій Лавров неодноразово входив у трійку найефективніших міністрів Уряду Російської Федерації[7].

Через 12 років перебування на посаді Газета.Ru характеризувала Лаврова як «імпозантного інтелектуала», який є, нарівні із Сергієм Шойгу, одним із найпопулярніших міністрів у країні[8].

За офіційною біографією, Лавров володіє англійською, французькою та сингальською мовами. Рівень володіння Лавровим англійською мовою деякими лінгвістами ставиться під сумнів.

Захоплюється рафтингом: сплавляється гірськими річками Алтаю разом із друзями — випускниками МДІМВ. Лавров — автор присвяченою рідному інституту пісні, що стала гімном МДІМВ.

Російське вторгнення до України

Докладніше: Російське вторгнення в Україну (2022)
Гітлер, 1933

1 травня 2022 року відповідав на питання про т. зв. «денацифікацію» України, якою керував президент етнічний єврей Зеленський, заявив: «Гітлер мав єврейську кров. Це нічого не означає. Мудрий єврейський народ каже, що найзапекліші антисеміти, як правило, євреї. У сім'ї не без виродку». Ця заява викликала різку реакцію МЗС Ізраїлю, куди викликали для роз'яснювальної розмови російського посла[9].

Глава МЗС Ізраїлю Яїр Лапід заявив, що слова Лаврова «не можна пробачати, вони обурливі та є грубою історичною помилкою». Слова Лаврова засудили й інші ізраїльські політики та організації, зокрема голова меморіалу Голокосту «Яд Вашем» Дані Даян. Він сказав, що Лавров перетворив жертв на злочинців, висунувши хибне твердження у тому, що Гітлер був єврейського походження[10]. Прем'єр-міністр Ізраїлю Нафталі Бенет назвав слова Лаврова брехнею, покликаною покласти відповідальність за знищення євреїв під час Другої світової війни на них самих. Бенет закликав негайно припинити використовувати посилання до Голокосту з політичною метою[11]. 4 травня головний рабин Росії Берл Лазар закликав міністра публічно вибачитися за те, що «євреї є найзапеклішими антисемітами»[12]. 5 травня прес-служба ізраїльського прем'єр-міністра повідомляла про вибачення Володимира Путіна за слова Лаврова, у російському прес-релізі залишили без уваги момент з приводу вибачень Путіна[13].

Походження

Батько Лаврова тбіліський вірменин (Калантаров або Калантарян). 2005 року в Єревані Лавров заявив, що має «грузинське коріння і вірменську кров».

Матір була співробітницею Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. На сайті МЗС Росії вказується, що Лавров — росіянин.

Сім'я

Лавров одружений, у нього є дочка Катерина Винокурова, яка живе в США[14].

Коханка

Лавров понад 20 років живе з коханкою Світланою Поляковою.[15] Він влаштував її та її родичів на роботу до МЗС Росії. Пасербиця Лаврова і Світлани Поліна отримала громадянство Британії і купила квартиру за 4 млн фунтів в Лондоні. Всі вони використовують літаки, яхти та нерухомість російського олігарха Олега Дерипаски[16].

Заяви

Міністр закордонних справ Сергій Лавров не побачив знущань над заручниками на так званому «параді», що провели бойовики в неділю 24 серпня 2014 року в Донецьку[17].

У лютому 2015 року під час 51-ї Мюнхенської конференції з безпеки у концентрованому вигляді виклав російську точку зору на війну в Україні. Як зазначає джерело, ця його заява «суперечить законам логіки і здоровому глузду» та викликала сміх у залі[18].

Манери

Перед початком офіційної зустрічі в Москві з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном 12 квітня 2017 р., на запитання акредитованої американської журналістки NBC News Андреи Мітчел про бомбардування хімічною зброєю в Сирії він відповів:

— Who was bringing you up? Who was giving you your manners? / укр. Хто вас виховував? Хто виховував вам такі манери?[19]

Використання ненормативної лексики

— Who are you to fucking lecture me? / укр. Хто ти такий, б...ь, щоб мене вчити?[20]
— Західні партнери на Україні взяти нас «на понт» хотіли.[21]
  • 11 серпня 2015 на офіційній зустрічі з міністром закордонних справ Саудівської Аравії Аделем аль-Джубейром, під час промови останнього на пресконференції Лавров також використав «недипломатичну лексику». Він упівголоса сказав перед мікрофоном:
— Дебіли, бл..ь.[22][23][24].
Кого саме мав на увазі відомий своєю «витриманістю»[25] Лавров — лишилося нез'ясованим.
Оскільки зустріч транслювалася в прямому ефірі, цей вислів потрапив у мережу, де коментувався російськомовною спільнотою та експертами[26]. Представниця МЗС РФ Марія Захарова поквапилася спростувати цей уже не перший факт використання ненормативної лексики своїм шефом.[27]

Цікавинки

Пише вірші. Автор гімна МГІМО[28].

Примітки

  1. ↑ Dramática jornada en Kiev: ya son los 198 civiles ucranianos muertos tras el ataque ruso
  2. ↑ Dubien, Arnaud (2012). The composition of Russia's new Cabinet and Presidential Administration, and its significance. Policy Department DG External Policies. Процитовано 2 травня 2022. 
  3. ↑ Armenian who Was Born on Ararat Street: Sergey Lavrov – the Unsurpassed Diplomat. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021. 
  4. ↑ Lyons, Kate (22 квітня 2015). Cher, Kim Kardashian and Andre Agassi: Armenia's A-list diaspora. Guardian. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 16 грудня 2016. 
  5. ↑ Waal, Thomas de (2010). The Caucasus: An introduction. Oxford: Oxford University Press. с. 97. ISBN 978-0199750436. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 11 жовтня 2015. 
  6. ↑ Kremlin.ru. Робоча зустріч з Головою Уряду Дмитром Медведевым (рос.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. 
  7. ↑ Шойгу, Лавров и Пучков возглавили рейтинг самых лучших министров РФ. Interfax.ru. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 5 квітня 2022. 
  8. ↑ Gazeta.ru, 21 березня 2017. День народження Сергія Лаврова. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 20 липня 2018. 
  9. ↑ МЗС РФ заявило, що Ізраїль підтримує «неонацистський режим в Києві». Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 4 травня 2022. 
  10. ↑ Российского посла вызвали в МИД Израиля после заявления Лаврова о том, что "самые ярые антисемиты, как правило, евреи". Настоящее Время (рос.). Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022. 
  11. ↑ В Израиле возмущены словами Лаврова о "еврейской крови" Гитлера. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022. 
  12. ↑ Главный раввин России призвал Лаврова извиниться за слова о Гитлере. Украинская Правда. 4 травня 2022. Архів оригіналу за 6 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  13. ↑ Путин извинился перед премьером Израилем за слова Лаврова о "Гитлере-еврее". Украинская Правда. 5 травня 2022. Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  14. ↑ Дочь Сергея Лаврова: «Я хотела связать жизнь с русским». Процитовано 28 квітня 2018. 
  15. ↑ Лавров живе за рахунок олігарха і всюди катає коханку з її ріднею — розслідування [Архівовано 17 вересня 2021 у Wayback Machine.], УП, 16 вересня 2021
  16. ↑ Приватні екскурсії від Лаврова: як глава російського МЗС катає коханку світом [Архівовано 18 вересня 2021 у Wayback Machine.], 24tv.ua, 17 вересня 2021
  17. ↑ Лавров не побачив знущань із заручників на “параді” у Донецьку. Українська правда. Архів оригіналу за 25 серпня 2014. Процитовано 25 серпня 2014. 
  18. ↑ ТОП-10 абсурдних заяв Лаврова у Мюнхені [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Телеканал новин «24», 8 лютого 2015 19:00
  19. ↑ Fox News: 'Who Gave You Your Manners?': Russia's Lavrov Scolds NBC's Mitchell [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.].(англ.) + video
  20. ↑ Ехо Москви: «Да кто ты такой!» Милибэнд и Лавров «мило» поговорили… [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  21. ↑ РИА Новости: Лавров: Запад пошел на Украине ва-банк, хотел взять Россию "на понт" [Архівовано 17 квітня 2017 у Wayback Machine.]
  22. ↑ YouTube: Лавров выругался матом (Матерится) Дебилы Б...ь [Архівовано 3 січня 2016 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Дзеркало тижня. Україна: Пока саудовский министр выступал, российский дипломат бубнил матерные слова себе под нос. [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Лавров на пресс-конференции выругался матом. Lenta.RU. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 квітня 2022. 
  25. ↑ Мат Лаврова арабам переводчик не перевел. Guru.ua. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 5 квітня 2022. 
  26. ↑ Коммерсантъ: Сергей Лавров убеждает иностранцев матом [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Правда.Ру, Редакция (12 серп. 2015 р.). Мария Захарова опровергла информацию о том, что Сергей Лавров ругался матом на пресс-конференции. Правда.Ру. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 5 квітня 2022. 
  28. ↑ Лавров Сергей Викторович. Архів оригіналу за 2 червня 2022. Процитовано 9 травня 2022. 

Посилання

Сергій Лавров
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
n: Новини у Вікіновинах?
CMNS: Сергій Лавров у Вікісховищі?
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Голова:
Перший заступник голови:
Заступники голови:
Міністри:
Колокольцев Володимир Олександрович — внутрішніх справ • Олександр Куренков — у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих • Мурашко Михайло Альбертович — охорони здоров'я • Лавров Сергій Вікторович — закордонних справ • Любимова Ольга Борисівна — культури • Фальков Валерій Миколайович — науки й вищої освіти • Шойгу Сергій Кужугетович — оборони • Кравцов Сергій Сергійович — просвіти • Козлов Олександр Олександрович — природних ресурсів та екології • Мантуров Денис Валентинович — промисловості та торгівлі • Чекунков Олексій Олегович — з розвитку Далекого Сходу та Арктики • Шадаєв Максут Ігорович — цифрового розвитку, зв'язку та масових комунікацій • Патрушев Дмитро Миколайович — сільського господарства • Матицін Олег Васильович — спорту • Якушев Володимир Володимирович — будівництва та житлово-комунального господарства • Савельєв Віталій Геннадійович — транспорту • Котяков Антон Олегович — праці та соціального захисту • Сілуанов Антон Германович — фінансів • Решетников Максим Геннадійович — економічного розвитку • Новак Олександр Валентинович — енергетики • Чуйченко Костянтин Анатолійович — юстиції
Європейський Союз Європейського Союзу (Жозеп Боррель)
Австрія Австрії (Александер Шалленберг) • Албанія Албанії (Ольта Джачка) • Андорра Андорри (Марія Убах Фонт) • Бельгія Бельгії (Софі Вільмес) • Білорусь Білорусі (Володимир Макей) • Болгарія Болгарії (Теодора Генчовська) • Боснія і Герцеговина Боснії і Герцеговини (Бісера Туркович) • Ватикан Ватикану (Пол Річард Галлахер) • Велика Британія Великої Британії (Елізабет Трасс) • Греція Греції (Нікос Дендіас) • Данія Данії (Єппе Кофод) • Естонія Естонії (Ева-Марія Лійметс) • Ірландія Ірландії (Саймон Ковні) • Ісландія Ісландії (Гудлаугур Тор Тордарсон) • Іспанія Іспанії (Хосе Мануель Альбарес) • Італія Італії (Луїджі Ді Майо) • Латвія Латвії (Едгарс Рінкевичс) • Литва Литви (Ґабріелюс Ландсберґіс) • Ліхтенштейн Ліхтенштейну (Домінік Гаслер) • Люксембург Люксембургу (Жан Ассельборн) • Мальта Мальти (Єн Борґ) • Молдова Молдови (Ніку Попеску) • Монако Монако (Ізабель Берро) • Нідерланди Нідерландів (Вопке Гукстра) • Німеччина Німеччини (Анналена Бербок) • Норвегія Норвегії (Аннікен Гуйтфельдт) • Північна Македонія Північної Македонії (Буяр Османі) • Польща Польщі (Збіґнєв Рау) • Португалія Португалії (Жуан Гомес Кравіньйо) • Росія Росії (Сергій Лавров) • Румунія Румунії (Богдан Ауреску) • Сан-Марино Сан-Марино (Лука Беккарі) • Сербія Сербії (Никола Селакович) • Словаччина Словаччини (Іван Корчок) • Словенія Словенії (Таня Файон) • Угорщина Угорщини (Петер Сіярто) • Україна України (Дмитро Кулеба) • Фінляндія Фінляндії (Пекка Гаавісто) • Франція Франції (Катрін Колонна) • Хорватія Хорватії (Гордан Грлич Радман) • Чехія Чехії (Ян Ліпавський) • Чорногорія Чорногорії (Ранко Кривокапич) • Швейцарія Швейцарії (Ігнаціо Кассіс) • Швеція Швеції (Анн Лінде)
СРСР СРСР
Emblem of Ministry of Foreign Affairs of Russia.svg
Росія Росія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лавров_Сергій_Вікторович&oldid=36317368