Гра (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гра
The game
TheGame poster323.jpg
Жанр трилер
Режисер Девід Фінчер
Продюсер Сін Чеффін
Стів Ґолін
Сценарист Джон Бранкато
Майкл Ферріс
У головних
ролях
Майкл Дуґлас
Шон Пенн
Дебора Кара Анґер
Джеймс Ребгорн
Петер Донат
Армін Мюллер-Шталь
Оператор Гарріс Савідес
Композитор Говард Шор
Монтаж Джеймс Гейґуд
Кінокомпанія Universal Pictures
Дистриб'ютор  PolyGram Films
Тривалість  129 хв
Мова  англійська
Країна  Flag of the United States.svg США
Рік  1997
Дата виходу  12 вересня
IMDb: ID 0119174
Кошторис  $50 млн
Касові збори  $109 423 648

«Гра» (англ. The Game) — американський психологічний трилер режисера Девіда Фінчера. Фільм знято 1997 року у США.«»

Сюжет[ред.ред. код]

Фільм розпочинається із флешбеків головного героя, банкіра Ніколаса Ван Ортона, про одне із його дитячих святкувань дня народження. Флешбеки перериваються, а банкір вирушає із свого будинку до свого офісу. Його секретарка перераховує усі запрошення, серед яких є запрошення його брата Конрада, котрого Ніколас вже давно не бачив.

Конрад хоче побачити брата, аби привітати його з прийдешнім днем народження. Він дарує Ніколасу сертифікат від компанії «CRS», наполягаючи, аби той скористався їхніми послугами. Під вечір Ван Ортон повертається додому і появляються нові флешбеки, які відкривають страшну подію у житті банкіра: Ніколасу виповнюється 48 років, а саме в такому віці його батько вчинив самогубство, зістрибнувши із даху будинку.

Наступного дня Ніколас через справи потрапляє в будинок, де розташована «CRS». Йому цікаво, що може запропонувати компанія. Ван Ортона зустрічає Джим Фейнголд – віце-президент компанії з технічних питань та пояснює, що він може зіграти в «гру». Жодних чітких деталей він не розказує та просить Ніколаса пройти ряд тестів. В той же день головний герой в заміському клубі ненавмисне чує розмову двох бізнесменів про «гру», проте при розмові від них жодної конктретики отримати не вдалося.

Зранку Ван Ортон отримує дзвінок: він не пройшов тести і недопущений до гри. Проте ввечері, повертаючись додому, він натикається на ляльку-клоуна, яка лежить в місці, де лежало тіло його батька. В роті ляльки він знаходить ключ з емблемою компанії. Під час перегляду новин ведучий раптово починає звертатися до Ніколаса та описує правила гри. Головне завдання гри – це зрозуміти мету гри. Ван Ортону також показують, яким чином з ним спілкуються на пряму: у клоуні схована камера.

Зранку Ніколас летить в інше місто, аби звільнити керівника однієї з підлеглих йому компаній – Енсона Баєра. В аеропорті з ним трапляється неприємність: протікає ручка і забруднює чорнилом сорочку. Дискусія з Баєром проходить на високих тонах, але й тут трапляється халепа: Ніколас не може відкрити валізу з документами на звільнення. Розлючений, він повертається у Сан-Франциско аби зустрітися з Конрадом в ресторані. Брат не приходить, натомість на нього перевертає піднос офіціантка. Її в той же час звільняють, але Ніколасу замість меню невідомий приносить записку з написом «Не дайте їй піти». Ван Ортон пробує поговорити з офіціанткою, яку звуть Крістін, але в цей момент людині стає погано і вони вирішують допомогти їй. Полісмен просить, аби Кетрін та Ніколас проїхали в лікарню; це потрібно, аби скласти протокол. Тільки машина приїжджає в лікарню, як у будівлі стає темно, а весь персонал розбігається. Головні герої пробують знайти вихід і прямують до ліфта, проте він застрягає між поверхами. Вони вилазять з ліфта і Ніколас розуміє, що вони у будівлі «CRS». Раптово звучить сигналізація і пара змушена втікати від сторожів та їх собак. Ніколас і Кетрін добираються до офісу першого, опісля чого Ван Ортон викликає дівчині таксі.

Ніколаса будить телефонний дзвінок: його банківська картка знаходиться в готелі «Nikko». Не розуміючи нічого, він відправляється до винайнятої на його ім'я кімнати. У ній він знаходить кокаїн та фотографії порнографічного змісту. Вважаючи, що це спроба Баєра очорнити його, головний герой направляється до нього, але той радо підписує документи на звільнення та дякує за можливість відпочити. Ніколас повертається додому і розуміє, що хтось вдерся в його будинок. Раптом появляється схвильований Конрад і просить поїхати в місто. Конрад каже, що за всім стоїть «CRS» і що це він втягнув брата в це, оскільки по вуха в боргах. Раптово пробивається шина, а Конрад знаходить в бардачку брата багато ключів з емблемою компанії. Він звинувачає брата в тому, що від за одне з «CRS» та втікає від нього. Ніколас же ловить таксі, проте водій намагається вбити його, заблокувавши двері та направивши машину у воду. Ван Ортон спасається завдяки ручці, яку йому переслали напередодні.

Банкір звертається до поліції, проте в будівлі, де колись була розташована компанія, ні сліду. Ніколас знаходить Крістін аби поговорити з нею. У момент, коли вона відійшла, він помічає дим з настільної лампи: це зайнявся цінник. Весь будинок Крістін несправжній. Під тиском Ван Орона вона зізнається, що за ними слідкують через димову сигналізацію. Банкір не витримує та розбиває її; як тільки він це робить, за ними розпочинають погоню озброєні люди. Викравши машину, пара втікає до одного з будинків Ван Ортона. У дорозі Крістін розповідає йому, що вона працює на «CRS», а головна мета «гри» – очистити рахунки Ніколаса. Дзвінки до банків лише підтверджують слова «офіціантки». У будинку Ніколасу дзвонить його адвокат і каже, що зі всіма рахунками все добре. Головний герой не знає кому вірити і в цей момент йому стає погано: його отруює Крістін, кажучи, що він дзвонив не в банки, а до компанії, і тепер їм відомі всі паролі.

Ніколас прокидаєтсья на кладовищі в Мексиці. Звернувшись до американського посольства та обмінявши свій годинник на гроші, він добирається до Сан-Франциско. Він пробирається до свого будинку, який вже продається, та забирає схований револьвер. Опісля звертається до колишньої дружини, аби позичити її машину. У кафе Ван Ортон бачить рекламу, у якій грає Джим Фейнголд. Ніколас усвідомлює, що він не віце-президент, а звичайний актор та виходить на нього. Під дулом револьвера Фенголд змушений провести Ван Ортона в саме серце команії. Втікаючи від охоронців, головний герой бере в заручники Крістін замість Фейнголда та закривається на даху будівлі. Тут Крістін зізнається, що все це – лише гра, що всі постріли – це спецефекти, з його рахунками все добре, а за стіною, яку от-от виламають, стоїть Конрад зі шампанським. Проте Ніколас не вірить їй і одразу, як тільки стіна падає, вистрілює. За стіною справді був Конрад із шампанським, який тепер лежить мертвим. У горі через вбивство брата головний герой знаходить лише один вихід: він стрибає з будинку.

Ніколас приземляється на подушку безпеки, надуту посеред залу з гостями. Тут же спускається живий Конрад, а всі починають вітати головного героя з днем народження. Все, що було – це справді гра, покликана розбудити в Ніколасі емоції та змінити своє життя. В останній сцені Ван Ортон вибігає за Крістін, яка вже зупинила таксі та запрошує її на побачення. Крістін натомість запрошує його випити каву в аеропорті прямо зараз. На роздумах Ніколаса фільм закінчується.[1][2]

Акторський склад[ред.ред. код]

Головні ролі[ред.ред. код]

Виконавці головних ролей у фільмі (зліва направо): Майкл Дуглас, 1997 рік, (Ніколас Ван Ортон), Шон Пенн, 1997 рік, (Конрад Ван Ортон), Дебора Кара Ангер, 2006 рік, (Крістін).[3][4]

Другорядні ролі[ред.ред. код]

Історія створення фільму[ред.ред. код]

Робота над сценарієм та вибір режисера[ред.ред. код]

Джон Бранкато та Майкл Ферріс написали сценарій ще в 1991 році та продали його «Metro-Goldwyn-Mayer»[5][6]. Спочатку режисером фільму мав стати Джонатан Мостоу, оскільки Девід Фінчер в той час був зайнятий своїм першим фільмом – «Чужим 3». Однак зйомки, які мали розпочатися в лютому 1993 року, були скасовані через купівлю прав на сценарій компанією «Polygram Filmed Entertainment».[7]

Ця купівля багато в чому визначила ім'я нового режисера. Справа в тім, що «Polygram Filmed Entertainment» ще в 1991 році поглинула іншу компанію – «Propaganda Films», співзасновником якої був Фінчер. Останньому було запропоновано зняти картину. Фільм мав стати другим для режисера, проте, через зайнятість Бреда Пітта, спочатку був відзнятий «Сім». Зміни у графіку виявилися позитивними для майбутньої картини: «Сім» став фінансово успішним проектом, дозволивши Фінчеру забути про провал «Чужого 3» та домогтися більшого бюджету для «Гри».[7]

Основна робота над сценарієм розпочалася опісля закінчення зйомок «Сім» в 1995 році. До роботи долучили ще двох сценаристів – Ендрю Кевіна Вокера (сценарист «Сім») та Ларрі Гросса (сценарист «48 годин»). Перше, над чим працювала команда – перетворення Ван Ортона в цинічного та холодного банкіра. У перших версіях сценарію сертифікат головному герою вручав його старий друг з університету. Пізніше сценарій переписали із залученням молодшого брата.[8] Фінчер також надав великої уваги тому, аби всі підступи, вчинені «CRS», та вчинки головного героя гармонійно виглядали. Так, у оригінальному сценарії, опісля того, як Крістін розливає воду на Ніколаса, він у кареті з конями їде з нею на вечерю. На думку Фінчера, мультимільйонер рівня Ван Ортона ніколи б не сів в карету з конями.[9] Кінцевий варіант був затверджений в 1996 році.

Кастинг[ред.ред. код]

Якби режисером фільму став Мостоу, то головні ролі у фільмі зіграли би Кайл Маклаклен та Бріджит Фонда. Після того, як до режисерського мостику став Фінчер, сценарій активно переписувався, від цих кандидатур відмовилися та розпочали, не без проблем, пошук інших акторів.

На головну роль був запрошений Майкл Дуглас. Фінчер був задоволений контрактом з актором, оскільки, згідно з його баченням, саме Дуглас ідеально підходив на роль такої неприємної людини, як Ван Ортон, зважаючи на його деякі попередні ролі (Вільяма Фостера у «З мене досить» чи Дена Галлагера з «Фатального потягу»). Присутність Дугласа також дозволила пропіарити фільм, збільшити зацікавленість у ньому потенційних глядачів.

Набагато складніше проходив кастинг на інші ролі. Ще на Каннському кінофестивалі 1996 року, перед тим, як залучити Дугласа, було оголошено про те, що роль у фільмі отримає Джоді Фостер. Спочатку вона мала б зіграти роль Крістін, проте Фінчер вважав, що зірка її рівня не може грати другорядну роль. Тоді Фостер запропонувала переписати роль таким чином, аби вона була дочкою Ван Ортона, яка вручить сертифікат батьку. Проте це не сприйняв Дуглас, який хотів аби у фільму була присутня романтична лінія з його головним героєм. Паралельно з підготовкою до «Гри» Фостер була залучена до фільму «Контакт». У зв'язку з неможливістю узгодити графіки зйомок двох фільмів та через дебати щодо сценарію від послуг акторки вирішили відмовитися. Такий перебіг подій не сподобався Фостер і вона навіть подала до суду, проте згодом забрала позов назад.

Оскільки був залишений варіант з братом, продюсери почали підшуковувати актора на цю роль. Взяти участь у проекті пропонували Джеффу Бріджесу, проте він відмовився. Роль дісталася Шону Пенну. Паралельно тривали пошуки акторки на роль Крістіни. Кінець-кінцем роль дісталася канадській акторці Деборі Карі Ангер.

Зйомки та локації[ред.ред. код]

Будинок «Filoli» (садиба Ніколаса Ван Ортона)

Серед міст-кандидатів на проведення зйомок були Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Чикаго та Сієтл. Продюсери наполягали на зйомках в Лос-Анджелесі через бажання витратити мешне грошей. Однак режисер бачив саме Сан-Франциско, як ідеальне місце, у якому можна розкрити характер Ван Ортона. Кінець-кінцем різні частини фільму були відзняті в обидвох містах.

Ряд сцен, включаючи фінальний стрибок із даху, був відзнятий у фінансовому кварталі Сан-Франциско, що супроводжувалося обмеженнями для знімальної команди. Робота над фільмом відбувалася під час вихідних днів, коли людей у цьому кварталі значно менше (у будні людей у цьому кварталі дуже багато, що значно утруднює контроль над зйомкою). Будинок «Filoli», який знаходиться неподалік міста, послужив у якості будинку Ван Ортона. Інші локації, використані у фільмі – це міжнародний аеропорт Сан-Франциско (для однойменної сцени), портова набережна (сцена з таксі), парк «Президіо» (сцена проникнення до «CRS» наприкінці фільму).

Сцена з китайським ресторанчиком була відзнята у китайському кварталі Лос-Анджелеса, офіси «CRS» були спеціально побудовані у Лос-Анджельскому студійному центрі. Для сцен втечі від охоронців Фінчер використав ті самі локації, які використовував у своєму попередньому фільмі.

Третім містом, у якому відбулися зйомки, стало Мехікалі, розташоване на кордоні зі США. Сцена з прокиданням на кладовищі відзнята саме там. Власне кладовище було спеціально побудоване для потреб фільму.

Саундтрек[ред.ред. код]

Композитором фільму був Говард Шор.

Se7en (Original Motion)[10]Picto infobox music.png
Музика до фільму
Композитор Говард Шор
Дата випуску 9 вересня 1997
Записаний Paramount Scoring Stage
Skywalker Sound
Жанр Саундтрек
Тривалість 57:28
Лейбл London Records
Продюсер Говард Шор
# Назва Виконавець Тривалість
1. «Happy Birthday, Nicholas»     3:03
2. «Consumer Recreation Services»     3:09
3. «Harlequin Clown»     4:28
4. «House Of Pain»     5:07
5. «Van Orton Mansion»     1:59
6. «Congratulations On Choosing C.R.S.»     5:56
7. «Room 277»     3:35
8. «Illegal Surveillance»     2:59
9. «Reckless Endangerment»     6:47
10. «Attempted Murder»     5:55
11. «Mausoleum»     3:55
12. «Tung Hoy»     4:34
13. «Pulling Back The Curtain»     4:42
14. «White Rabbit»     2:49

Критика[ред.ред. код]

Фільм було представлено 12 вересня 1997 року.

Його добре сприйняли глядачі та критики. За словами останніх, Фінчер вкотре виправдав своє ім'я славетного Голлівудського містика та інтриганта. «Один із найбільш дивних та параноїдальних фільмів 1990-х», — зазначив московський кінокритик Юрій Гладільщіков.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Swallow, 2003, с. 88-91
  2. Roger Ebert (19 вересня 1997). The Game. rogertebert.com. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 2 січня 2016. 
  3. а б в г д е ж и к л м Swallow, 2003, с. 87-88
  4. а б в г д е ж и к л м The Game (1997). The New York Times. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 2 січня 2016. 
  5. Reprise of the Machines (англ.). WGAW. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 5 січня 2016. 
  6. Swallow, 2003, с. 91
  7. а б Swallow, 2003, с. 92
  8. Swallow, 2003, с. 93
  9. Swallow, 2003, с. 94
  10. Various ‎– The Game (Original Motion Picture Soundtrack) (англ.). Discogs. Процитовано 3 січня 2016. 

Джерела[ред.ред. код]

  • James Swallow Dark Eye: The Films of David Fincher. — London : Reynolds & Hearn, 2003. — 208 с. — ISBN 978-1903111529. (англ.)
  • Mark Browning David Fincher: Films That Scar. — Santa-Barbara : Praeger, 2010. — 188 с. — ISBN 978-0313377723. (англ.)
  • Гладильщиков Ю. Справочник грёз. Путиводитель по новому кино. – М.: КоЛибри, 2008. – 528 с.

Посилання[ред.ред. код]



Фільми Це незавершена стаття про кінофільм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.