Сім (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сім
Seven
Se7en (poster).jpg
Жанр Трилер
Режисер Девід Фінчер
Продюсер Арнольд Копелсон,
Філіс Карлайл
У головних
ролях
Бред Пітт
Морган Фрімен
Ґвінет Пелтров
Кевін Спейсі
Оператор Даріус Хонджі
Композитор Говард Шор
Кінокомпанія New Line Cinema
Тривалість  128 хв.
Мова  англійська
Країна  Flag of the United States.svg США
Рік  1995
IMDb ID 0114369
Кошторис  30 млн. $

«Сім» (англ. Se7en) — трилер Девіда Фінчера. Історія розслідування серії вбивств, жертви яких винуваті в одному з семи смертних гріхів. Фільм входить до першої 30-ки списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb.

Сюжет[ред.ред. код]

Фільм розповідає історію двох детективів – Вільяма Сомерсета (Морган Фрімен) та Девіда Мілза (Бред Пітт), які розслідують справу серійного убивці Джона Доу (Кевін Спейсі). Кожне вбивство пов'язане з одним з семи смертних гріхів, ретельно та завчасно сплановане, а жертва (в розумінні Джона Доу) – це грішник, який має бути покараний.[1][2]

Фільм розпочинається зі сцени з Сомерсетом – досвіченим детективом, який готується вийти на пенсію. Перебуваючи на місці вбивства він знайомиться з новим детективом, який тільки-но перебрався в місто – Девідом Мілзом. Мілз перебрався до міста разом зі своєю дружиною Трейсі (Гвінет Пелтроу) і прагне якнайшвидше приступити до роботи. Стосунки між двома детективами на початку знайомства непрості: Сомерсет, який хоче якнайшвидше вийти на пенсію та покинути місто, не розуміє ,чому молодший колега так сильно рветься до роботи саме в це місто, і попереджає Мілза, що той скоро змінить своє ставлення до ситуації.

Опісля вступних титрів Мілза по телефону викликають на місце вбивства. В занедбаному будинку знайдено вбитим дуже огрядного чоловіка. При огляді були знайдені сліди насилля, які виключають природну смерть: ноги жертви зв'язані, на голові є пошкодження. Розтин показав, що сліди на голові виникли внаслідок притискання дула пістолета, а сама жертва померла від внутрішньої кровотечі зі шлунково-кишкового тракту, спричиненої безперервним вживанням їжі (вбивця змусив їсти вбитого, доки той не зомліє, а потім завдавав ударів, чим спричинив розрив стінки кишечника). На нараді з шефом Сомерсет припускає, що це тільки початок цілої серії вбивств і хоче відмовитися від розслідування, проте отримує відмову і змушений зайнятися цією справою разом з Мілзом.

Наступного дня скоєне інше вбивство: вбито успішного адвоката. На підлозі кров'ю жертви написано «Greed» («Жадоба»), фотографія дружини замазана кров'ю. Сомерсет не був присутній на місці вбивства, однак звістка про напис змушує його ще раз відвідати сцену першого вбивства. При більш прискіпливому огляді він знаходить на стіні за холодильником напис «Gluttony» («Обжерливість») та записку вбивці. Він розуміє, що ці вбивства скоєні одним вбивцею та пов'язані зі сімома смертними гріхами, а також заявляє, що буде скоєно ще п'ять вбивств. Пізніше Сомерсет направляється в бібліотеку, де бере книжки, на його думку пов'язані з вбивствами, серед яких «Кентерберійські оповідання» Чосера та «Божественна комедія» Аліг'єрі, і залишає цей список на столі Мілза.

Наступного ранку дружина Мілза по телефону запрошує Сомерсета на вечерю. За вечерею Вільям розказує деякі подробиці про себе та своє життя. Опісля він з Мілзом знову обговорює вбивства та те, як їх розв'язати. З'ясовується, що адвоката був змушений відрізати від себе свою плоть. На місці вбивства знайдено записку з цитатою з «Венеційського купця» Шекспіра. Сомерсет також вважає, що вбивця діє як своєрідний проповідник, адже в Середньовіччі сім смертних гріхів були свого роду повчаннями, які визначали поведінку людини. Після роздумів детективи вирішують навідати дружину вбитого адвоката і розпитати її, чи не бачить вона чогось дивного на фотографіях з місця злочину. Та вказує на перевернуту картину в офісі. Опісля прискіпливого огляду детективи знаходять на стіні білі картини відбитки пальців.

Відбитки розміщені так, що формують напис «Help me» («Допоможіть мені») і належать наркоторгівцю на прізвисько «Віктор». Наркоторгівець стає головним підозрюваним, однак при штурмі його квартири виявляється, що Віктор є черговою жертвою: на його стіні написано «Sloth» («Лінощі»), сам він хоч і живий, проте критично виснажений, тривалий час був насильно іммобілізований, зміни його в організмі необоротні. Окрім того в нього відтята рука. Під час розмови поблизу місця злочину Мілз свариться з фотографом, який фотографує його та Сомерсета.

Наступного ранку Вільям має зустріч з Трейсі Мілз. Вона скаржиться, що не має до кого більше звернутися і повідомляє, що вона вагітна, проте не знає чи залишати дитину. Сомерсет каже, що це тільки її вибір: залишити дитину чи зробити аборт. На роботі в Сомерсета з'являється ідея: неофіційно звернутися до ФБР за допомогою. Він вважає, що вбивця мусів відвідувати бібліотеку для того, аби знаходити ідеї для свої вбивств, а ФБР секретно аналізує дані про користувачів та їх прочитані книги. Вони отримують дані і з'ясовується, що дехто Джон Доу найбільше підходить за критерієм прочитаних книжок. Детективи стукають в двері квартири Доу, проте ніхто не відкриває. В цей момент на коридорі появляється хазяїн і вікриває вогонь по поліцейських та втікає від них. Мілз практично доганяє вбивцю, проте маніяк атакує його. Доу приставляє пістолет до голови детектива, але не стріляє і втікає геть.

У квартирі Доу поліцейські знаходять всі необхідні докази і навіть ідентифікують вбивцю: ним виявляється фотограф, з яким Мілз посварився на місці третього злочину. В квартирі лунає дзвінок. Мілз піднімає трубку і чує голос вбивці, який передає своє захоплення роботою поліції, а також каже, що підготував новий сюрприз. Новим сюрпризом виявилося вбивство повії (смертний гріх – хтивість): клієнт повії був змушений проникати в неї завдяки сексуальнії іграшці з лезом.

Черговим жертвою стала жінка, яка дуже сильно захоплювалася своєю красою. Її гріхом стала гординя. В момент, коли детективи повернулися в відділок, з'являється Доу та здається правоохоронцям. Його адвокат заявляє, що маніяк готовий підписати зізнання за умови, якщо він покаже місце розташування двох останніх жертв. Зробити це він хоче лише у присутності детективів Сомерсета та Мілза і нікого іншого. Детективи погоджуються і виїжджають на машині до місця, яке вказує Доу. Паралельно в машині триває діалог, який розкриває мотиви вбивці та його ставлення до того, що він вчинив. Вбивця також каже, що на місці, до якого вони їдуть, трапиться фінал всієї історії.

Місце, де мали б бути знайдені жертви, знаходиться за містом. Раптово після приїзду на горизонті появляється інша машина. Мілз залишається з Доу, а Сомерсет біжить на зустріч машині, аби зупинити її. Виявляється, що це служба доставки; працівнику було доручено привезти якусь коробку на сьому годину в це місце. Сомерсет бере коробку, відкриває її і жахається, адже в середині голова дружини Мілза. Паралельно з цим, Доу починає розмову з Мілзом, в якій каже, що заздрить сімейному життю детектива і що в нього теж має смертний гріх – заздрість. Він каже, що навідася зранку до дружини Мілза і хотів попробувати сімейного життя, але не вийшло. Девід розуміє, що Доу вбив його дружину і вагається між тим чи залишити йому життя, чи вбити його. Сомерсет переконує, що не варто вбивати вбивцю, адже тоді він переміг і все сталося так, як він хоче. Проте після слів вбивці про те, що дружина благала зберегти життя не тільки їй, але й дитині, яку вона виношує (Мілз не знав про вагітність), детектив вбиває Джона Доу.

Остання сцена показує те, як Мілза відвозять геть в поліцейській машині, а сам фільм закінчується словами Сомерсета:

« Світ — чудове місце, гідне того, щоб за нього боротися... З другою частиною я погоджуюся  »

Актори[ред.ред. код]

Головні ролі[ред.ред. код]

Виконавці головних ролей у фільмі (справа наліво): Морган Фрімен (Вільям Сомерсет), Бред Пітт (Девід Мілз), Кевін Спейсі (Джон Доу), Гвінет Пелтроу (Трейсі Мілз)[3].

Другорядні та епізодичні ролі[ред.ред. код]

  • Р. Лі Ермі – капітан поліції
  • Джон Макгінлі – «Каліфорнія» (командир спецназу)
  • Реджинальд Кеті – судово-медичний експерт
  • Альфонсо Фрімен – спеціаліст з відбитків пальців
  • Річард Раундтрі – Мартін Талбот
  • Річмонд Аркетт – працівник служби доставки
  • Річард Шифф – Марк Сворр
  • Гейворт Джеймс – Джордж (охоронець з бібліотеки)
  • Ліленд Орсер – чоловік, змушений вбити повію
  • Річард Портноу – доктор Бірдслі
  • Гарріс Савідіс – оператор 911
  • Боб Мек – жертва обжерливості[4]
  • Джин Боркан – жертва жадоби[4]
  • Майкл Рі Маккей – жертва ліні[4]
  • Кет Мюллер – жертва хіті[4]
  • Гайді Шанц – жертва гордині[4]

Історія створення[ред.ред. код]

Сценарій[ред.ред. код]

Сценарій до фільму написав Ендрю Кевін Вокер і, згідно з його словами, він став «зізнанням в коханні Нью-Йорку[5]». Саме перебування та робота в цьому місті з 1986 по 1991 роки надихнуло Вокера на написання сценарію[6].

Вокер провів більшість свого дитинства в невеликому місті Меканіксбург в штаті Пенсильванія. Закінчивши Пенсильванський університет він направився в Нью-Йорк, де почав працювати асистентом продюсера в малобюджетній кінокомпанії «Brisun Entertainment», яка спеціалізувалася на фільмах в жанрі слешер[7]. Саме тоді в нього вперше виникла ідея про маніяка, чиї вбивства були б пов'язані з сімома смертними гріхами[7][8]. Думки про сім гріхів навіювало і саме місто. Життя в ньому, порівнюючи з Меканіксбургом, було справжньою «атакою на почуття» Вокера[7]. Смертні гріхи, згідно його слів, можна були знайти на вулиці, в метро та в людях. Постійно траплялися автокатастрофи з летальним кінцем, хтось когось підрізав ножем, в розквіті була мода на куріння креку[6][8].

Перед тим, як приступити до написання сценарію, Вокер покинув «Brisun Entertainment» та влаштувався сценаристом в «Tower Records» з метою мати внормований робочий тиждень. В цій компанії він пропрацював три роки і саме там ідея матеріалізувалася в сценарій. Написання сценарію зайняло приблизно п'ять місяців.[7] Для того щоб написати такий сценарій, який він хотів, Вокер мав зробити ряд досліджень. Він вивчав поліцейські літературу і зрозумів, що в реальному житті поліцейські рідко користуються зброєю, а на місце злочину прибувають, коли злочин вже відбувся.[8] Також він доволі мало знав про саму теорію семи гріхів: він знав, що такі є, але не міг навіть їх всіх назвати[5].

Коли сценарій був написаний, Вокер зрозумів, що такий сценарій не вартий «Tower Records». Він попросив Девіда Кеппа (молодого сценариста, який однак вже мав перший успіх – написаний сценарій до фільму «Поганий вплив») переглянути свою роботу. Той в свою чергу порекомендував його своєму агенту.[7][8] Сценарій фільму був надісланий багатьом кінокомпаніям, проте майже всі вони відмовилися брати участь в проекті. Лише режисер Джеремія Чечлік звернув увагу на творіння Вокера та захотів зняти по ньому фільм. З його подачі сценарій викупила італійська кінокомпанія «Penta Films».[9] Проте її спіткали фінансові труднощі і в 1994 році Арнольд Копелсон, продюсер «New Line Cinema», посприяв купівлі прав на сценарій.

Дебати щодо сценарію[ред.ред. код]

Девід Фінчер

Хоча «New Line Cinema» викупила права на сценарій, вона не поспішала знімати фільм. Продюсерів хвилював фінансовий бік проекту. Вони також вважали, що фільм є складним для акторів-початківців, а залучення кращих акторів потребувало більших грошей. Гроші, виділені інвесторами, мали б окупитися і продюсери вважали, що фільм занадто лиховісний,та «темний», аби стати успішним в прокаті. Сценарій треба було коригувати і цим зайнявся Вокер. Якби він відмовився, компанія найняла б іншого сценариста, адже права на фільм вже належали їй. Проте Ендрю не хотів, аби над фільмом працював хтось інший.[8]

Первинно фільм мав знімати Чечлік[9], проте він відмовився від участі в проекті[10], тому відкореговані варіанти сценарію були розіслані багатьом іншим потенційним режисерам фільму[11]. Cеред кандидатів був Девід Кроненберг, проте він відмовився від такої ролі. Гільєрмо дель Торо також відмовився від участі у фільмі.[12] До одного з кандидатів – Девіда Фінчера – випадково потрапив перший варіант сценарію. Прочитавши початок сценарію Фінчер хотів був відмовитися від нього, адже в нього склалося враження, що це чергове кіно про двох поліцейських-напарників, але його агент вмовив його дочитати сценарій до кінця. Завершивши читання Фінчер був вражений і поцікавився в агента, чи справді компанія зніматиме такий фільм, зважаючи на закінчення з головою в коробці. У відповідь агент відповів, що сталася помилка і Девід отримав не той варіант сценарію.[13] Проте Фінчер вирішив переконати продюсерів, що саме перший варіант є єдиним правильним варіантом. Один з продюсерів – Майкл Де Лука – був на стороні режисера, проте вирішальне слово належало Арнольду Копелсону[11][13]. Лише спільні зусилля Фінчера та акторів (Пітта й Фрімена) зуміли змінити думку продюсера[8][11].

Кастинг[ред.ред. код]

Майкл де Лука був тим продюсером, який повністю підтримував ідеї Фінчера

Під час кастингу режисер та продюсери зіткнулися з труднощами: багато агентів відмовлялися відправляти сценарій своїм клієнтам, а багато акторів відмовлялися від запропонованої ролі через дуже похмуру та темну атмосферу, яка панувала у фільмі[11].

Серед кандидатів на роль Сомерсета був Аль Пачіно. Проте він відмовився він участі в зйомках на користь іншого проекту (фільму «Мерія»).[12] Щодо Моргана Фрімена, то продюсери не розраховували залучити його до зйомок, оскільки вважали, що кіно є занадто похмурим для нього[8]. Проте Копелсон особисто відправив сценарій фільму акторові і той дав згоду зніматися у фільмі[14].

У ролі Мілза спочатку бачили Дензела Вашингтона. Саме під нього кінцівку сценарію змінили на більш динамічну. Проте і Вашингтон відмовився від зйомок. В кінці кінців на роль молодого детектива затвердили Бреда Пітта.[8] Він погодився брати участь в зйомках лише за деяких умов: у фінальній сцені йому не показують голову Гвінет Пелтроу та для зйомок використовується оригінальний сценарій Вокера[15].

Дензел Вашингтон та Аль Пачіно могли зіграти Девіда Мілза та Вільяма Сомерсета

Серед кандидатів на роль Трейсі були Крістіна Еплгейт та Робін Райт Пенн[12]. Кастинг же Гвінет Пелтроу був подібним до кастингу Моргана Фрімена. І у продюсерів, і у Фінчера виникали сумніви, щодо її згоди, але вони одностайно вважали її найкращим варіантом на роль у фільмі. Пікантності добавляло і те, що Бред Пітт та Гвінет Пелтроу були парою в реальному житті. Саме Бред був одним з тих факторів, який переконав її погодитися.[11]

На роль Джона Доу пробувалися Майкл Стайп та Рональд Лі Ермі, який зіграв у фільмі капітана поліції[12]. Також серед кандидатів був Нед Бітті, який власне і був першим вибором Фінчера[16]. Проте роль Доу отримав Кевін Спейсі. Відповідно до його слів, його затвердили на роль в останній момент, подзвонили в п'ятницю, а вже в понеділок він летів до Лос-Анджелеса, тому що зйомки розпочиналися у вівторок. З його слів він хоч і насолоджувався фільмом, проте не відчував себе органічною частиною знімального процесу.[17] Слова Спейсі контрастують з інтерв'ю Фінчера та Пітта. Вони заявили, що понад все намагалися заполучити його, хоча це було важко у фінансовому плані. Лише наполегливість Пітта змусила Копельсона збільшити фінансування заради залучення Спейсі.[5]

Зйомки та локації[ред.ред. код]

Зйомки фільму розпочалися 12 грудня 1994 року та закінчилися 10 березня 1995 року[18]. Всі локації були розміщені у Лос-Анджелесі або поблизу нього[19]. Дощ, який був сприйнятий як художній хід Фінчера, насправді таким не був. Річ в тім, що Бред Пітт міг брати участь у фільмі лише на протязі 55 днів, а опісля він вирушав на зйомки фільму «12 мавп».[20]

Зйомки велися як на спеціальних майданчиках в студії, так і в місті[19]. Над кожною локацією велася детальна робота, з метою створення відчуття клаустрофобії, занедбаності та бруду[8]. Так, стіни в будинку жертви обжерливості були декілька раз замальовані різними кольорами, на самі стіни нанесли шар жиру та запустили тарганів[5]. Бібліотеку було створено в будівлі закинутого банку, бо всі бібліотеки Лос-Анджелеса були занадто сучасні у порівнянні з описом в сценарії Вокера[5][21]. Для штаб квартири поліції використали будинок, який колись слугував для потреб компанії «Пасіфік Електрік». Квартиру Джона Доу облаштували в готелі «Alexandria Hotel». Фінальна сцена була відзнята на північ від Лос-Анджелеса, в пустелі Мохаве поблизу Ланкастера.[19][21]

Аналіз фільму[ред.ред. код]

Стиль та жанр[ред.ред. код]

За жанром кінокритики відносять «Сім» до трилерів. Фільм містить в собі також характерні елементи поліцейської драми: розслідування вбивства двома поліцейськими-напарниками та розплутування справи доказ за доказом. Однак таким він є лише на початку. Згодом стає зрозуміло, що фільм акцентує увагу не на поліцейських та їх розслідуванні (що характерно для поліцейської драми), а на вбивствах та плані вбивці. До того ж, на відміну від поліцейських драм, де поліція зображується як некорумпована та чесна організація, у «Сім» і поліція є нечесною та готовою на все, аби досягнути своєї мети (прикладом служить незаконне отримання даних від агента ФБР). Часом фільм відносять до жанру жахів. Сам Фінчер заявляв, що неодноразово сперечався з людьми, які вважають що «torture porn» (термін, який вживається по відношенню до фільмів жахів, в яких жертв мучать та всіляко вбивають (наприклад, «Пила»)) розпочався саме з «Сім», хоча сам Фінчер вказує на те, що жодної сцени знущань над жертвами показано не було.

За стилем фільм відноситься до нео-нуару: він містить всі основні елементи, характерні для класичних нуарних фільмів і водночас відображає всі зміни, які зазнав стиль від часу становлення (післявоєнний період) і до 90-х років XX століття. Як і в класичних нуарних фільмах, у фільмі панує розпач, апатія, насилля та занепад суспільства, відсутній щасливий кінець, долі головних героїв в кінці покалічені. Сомерсет виступає у ролі змученої людини, яка живе ізольовано від решти та хоче покинути місто. Він відображає минуле та досвід, в той час як його напарник Мілз – майбутнє та надію; в кінці фільму майбутнє та надія (Мілз) знищені, що теж характерно для нуару. Фільм є більше оповіддю про діяння злочинця, ніж про дії поліції. Сам Сомерсет визнає неефективність їх роботи і те, що нові підказки ведуть до інших нових підказок.

Однак, наявні елементи. які чітко вказують на нео-нуар у фільмі. Насамперед використання кольорів: на відміну від класичних нуарів, які є чорно-білими фільмами, нео-нуар використовує стилізовані кольори. У «Сім» переважають темні зелений, жовтий та голубий, багато сірого. Другим елементом, який вказує на нео-нуар є детальне зображення місця злочину, жертв та наявність у фільмі фотографій з місць злочину. Третім елементом є те, що у фільмі присутні такі елементи як параноя та спостереження. Факт того, що ФБР слідкує за тим, хто і що читає в бібліотеці та аналізує ці дані, є прикладом цьому.

Критика[ред.ред. код]

Номінації та нагороди[ред.ред. код]

Рік Нагорода Категорія Номінант Результат Виноски
1995 Awards Circuit Community Awards Кращий режисер Девід Фінчер Нагорода [22]
Кращий фільм Номінація
Краща операторська робота Даріус Хонджі Нагорода
Краший монтаж Річард Френсіс-Брюс Нагорода
Кращий актор першого плану Морган Фрімен Номінація
Кращий актор другого плану Кевін Спейсі Номінація
Краща акторка другого плану Гвінет Пелтроу Номінація
Кращий оригінальний сценарій Ендрю Кевін Вокер Номінація
Кращий грим та зачіска Номінація
Кращий звук Номінація
Кращий акторський склад Фрімен, Пітт, Спейсі, Пелтроу, Ермі Номінація
Нагорода Британської спілки кінематографістів Краща операторська робота Даріус Хонджі Номінація [23]
Нагорода Лос-Анджелеської асоціації кінокритиків Краща операторська робота Даріус Хонджі Номінація [24]
Краща музика Говард Шор Номінація
Кращий актор другого плану Кевін Спейсі Номінація
Нагорода Техаської спілки кінокритиків Кращий актор другого плану Кевін Спейсі Нагорода [25]
Премія Американської спілки кінематографістів Видатні досягнення в кінематографі в кінотеатральному прокаті Даріус Хонджі Номінація [26]
1996 Премія «Оскар» Найкращий монтаж Річард Френсіс-Брюс Номінація [27]
Премія «Бафта» Кращий оригінальний сценарій Ендрю Кевін Вокер Номінація [28]
MTV Movie Award Кращий фільм Нагорода [29]
Кращий лиходій Кевін Спейсі Нагорода
Найбільш бажаний чоловік Бред Пітт Нагорода
Кращий екранний дует Морган Фрімен та Бред Пітт Номінація
Премія «Сатурн» Кращий сценарій Ендрю Кевін Вокер Нагорода [30]
Кращий грим Жан Енн Блек та Роб Боттін Нагорода
Кращий пригодницький фільм, детектив або трилер Номінація
Кращий актор Морган Фрімен Номінація
Найкраща акторка другого плану Гвінет Пелтроу Номінація
Найкращий режисер Девід Фінчер Номінація
Найкраща музика Говард Шор Номінація
Премія Чиказької асоціації кінокритиків Краща операторська робота Даріус Хонджі Нагорода
Кращий актор Морган Фрімен Номінація
«Fantasporto» Кращий фільм Девід Фінчер Нагорода
Кращий сценарій Ендрю Кевін Вокер Нагорода
Hochi Film Awards Кращий іноземний фільм Девід Фінчер Нагорода
Image Awards Видатний актор першого плану Морган Фрімен Номінація
Нагорода Національної спілки кінокритиків США Кращий актор Морган Фрімен Номінація
Премія журналу «Sci-Fi Universe Magazine» Вибір читачів в категорії «Кращий фільм жахів» Нагорода

Сиквел, приквел та комікси[ред.ред. код]

Опісля успіху фільму продюсери New Line Cinema були зацікавлені в продовженні історії. В 2002 році кінокомпанія викупила в Теда Гріффіна сценарій, в якому йшлося про лікаря-екстрасенса, який допомагає ФБР у пошуках серійного вбивці. Сценарій розглядався як основа для сиквелу «Сім». Потенційна назва для фільму була «E8ight» («Вісім»), лікаря мав зіграти Морган Фріман.[31][32]Проте Девід Фінчер не підтримав таку ідею та відмовився брати участь в проекті[33]. В кінці кінців продюсери відмовилися від такої ідеї, а сценарій фільму був дещо переписаний та використаний для іншого фільму – «Втіха» з Ентоні Гопкінсом та Коліном Фаррелом у головних ролях[31][34].

В 2006 році ширилися чутки про плани знімати приквел до фільму. Робоча назва для фільму була «Virtue», проте ці плани не переросли в справжні зйомки.[35]

У вересні 2006 року у світ вийшов перший випуск коміксу «SE7EN». Видавництвом зайнялася компанія «Zenescope Entertainment», яка отримала дозвіл на використання інтелектуальної власності від «New Line Cinema». Загалом протягом 2006 – 2007 було випущено сім випусків коміксу, один випуск на один смертний гріх. Кожен випуск має 32 кольорові сторінки. На відміну від фільму в коміксах оповідь ведеться з точки зору Джона Доу.[36]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Jonathan Rosenbaum (28 квітня 2008). Seven (англ.). Chicago Reader. Архів оригіналу за 18 серпня 2015. Процитовано 18 серпня 2015. 
  2. SE7EN (1995) (англ.). Turners Classic Movies Online. Архів оригіналу за 18 серпня 2015. Процитовано 18 серпня 2015. 
  3. Se7en: Full Cast & Crew (англ.). IMDb. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  4. а б в г д Rebecca Ascher-Walsh (6 жовтня 1995). The corpse stars of 'Seven' (англ.). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  5. а б в г д David Fincher (director). (2001). Se7en (1995) [DVD]. New Line Cinema.
  6. а б Dan Milcz (1 липня 2015). Movies and Stuff: Se7en (1995) + Andrew Kevin Walker interview! (англ.). The Supernaughts. Архів оригіналу за 23 серпня 2015. Процитовано 23 серпня 2015. 
  7. а б в г д David Konow (19 березня 2015). The One Page Outline of Se7en (англ.). Creative Screenwriting. Архів оригіналу за 23 серпня 2015. Процитовано 23 серпня 2015. 
  8. а б в г д е ж и к Борис Иванов (15 лютого 2014). What's in the Box? (рос.). Film.ru. Архів оригіналу за 23 серпня 2015. Процитовано 23 серпня 2015. 
  9. а б Industrial Scripts (2 жовтня 2014). 10 Hollywood Screenwriters Reveal Their Big Break (англ.). Industrial Scripts. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015. 
  10. EW Stuff (25 серпня 1995). Movie releases for September 1995 (англ.). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015. 
  11. а б в г д Mark Salisbury (18 лютого 1996). Seventh Hell. Empire. 
  12. а б в г 30 Facts about Se7en (англ.). ShortList.com. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015. 
  13. а б Joe Utichi (19 вересня 2014). David Fincher Talks Boxed Heads, “Silliness” Of Movies & Breaking Rules At BAFTA Event (англ.). Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015. 
  14. David Konow Reel Terror: The Scary, Bloody, Gory, Hundred-Year History of Classic Horror Films. — New York : St. Martin's Griffin, 2012. — С. 486. — ISBN 978-0312668839.
  15. Grady Smith (16 вересня 2011). How Brad Pitt fought to keep Gwyneth's head in the box in 'Se7en' (англ.). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015. 
  16. Eric Eisenberg (25 вересня 2014). Se7en’s John Doe Was First Offered To This Oscar Nominee (англ.). Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015. 
  17. Total Film (1 грудня 2014). The Total Film Interview - Kevin Spacey (англ.). Games Radar. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015. 
  18. Se7en (1995) - Box Office/business for (англ.). IMDb. Архів оригіналу за 26 серпня 2015. Процитовано 26 серпня 2015. 
  19. а б в Se7en (1995) - Filming Locations (англ.). IMDb. Архів оригіналу за 26 серпня 2015. Процитовано 26 серпня 2015. 
  20. Brian J. Robb Brad Pitt: The Rise to Stardom. — London : Plexus Publishing, 2002. — С. 135. — ISBN 978-0859652889.
  21. а б Seven film locations (англ.). Movie Locations. Архів оригіналу за 26 серпня 2015. Процитовано 26 серпня 2015. 
  22. ACCA 1995 (англ.). Awards Circuit. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  23. BSC Best Cinematography Award (англ.). British Society of Cinematographers. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  24. Susan King (17 грудня 1995). 'Las Vegas' Glitters for L.A. Film Critics : Movies: Group gives downbeat drama four awards, including best picture and best actor and actress. (англ.). LA Times. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  25. The Society of Texas Film Critics 1995 Awards (англ.). The Austin Chronicles. 5 січня 1996. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  26. ASC Awards for Outstanding Achievement in Cinematography (англ.). American Society of Cinematography. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  27. THE 68TH Academy Awards (1996) (англ.). Oscars.org. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  28. Film – Original Screenplay in 1996 (англ.). BAFTA. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  29. 1996 MTV Movie Awards (англ.). MTV. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  30. Награды – Семь (Se7en, 1995) (рос.). Кинопоиск. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 28 серпня 2015. 
  31. а б Eric Eisenberg (25 серпня 2014). Upcoming Anthony Hopkins Thriller Solace Was Going To Be A Se7en Sequel At One Point (англ.). Cinema Blend. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  32. Henrik Laine (27 лютого 2012). 6 Insane Sequels That Almost Ruined Classic Movies (англ.). Cracked. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  33. Katey Rich (4 січня 2009). No Sequel For Seven, David Fincher Guarantees It (англ.). Cinema Blend. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  34. Clint (7 вересня 2011). Hannibal Lecter will be the hero in Se7en sequel! (англ.). Movie Hole. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  35. Bryce Wilson (31 жовтня 2006). Se7en Gets A Prequel (англ.). Cinema Blend. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  36. Jonah Weiland (2 травня 2006). Horrific Sins: "Se7en" Comes to Comics this September (англ.). Comic Book Resources. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 

Література[ред.ред. код]

  • William Luhr Film Noir. — Malden : Wiley-Blackwell, 2012. — 246 с. — ISBN 978-1405145954. (англ.)
  • Mark Browning David Fincher: Films That Scar. — Santa-Barbara : Praeger, 2010. — 188 с. — ISBN 978-0313377723. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]