Грицай-Перебийніс Дмитро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Грицай-Перебийніс
Генерал-хорунжий УПА Дмитро Грицай-Перебийніс
Генерал-хорунжий УПА Дмитро Грицай-Перебийніс
Прізвисько «Перебийніс»
Народився 1 квітня 1907
село Дорожів, нині село Верхній Дорожів, Дрогобицький район, Львівська область, Україна Україна
Помер 22 грудня 1945 (за іншими даними 19 грудня 1945)
Прага, Чехословаччина, тепер Чехія Чехія
Звання УПА погон 13 - Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Командування Начальник Головного військового штабу УПА
(01.1944-†12.1945)
Нагороди

Золотий Хрест Заслуги 1 класу — 11.10.1952

Дмитрó Грицáй-Переб́ийніс (при народженні Дмитро Грицай, псевдо: «Перебийніс», «Дуб», «Олег», «Сірко» 1 квітня 1907, село Дорожів, нині Верхній Дорожів, Дрогобицький район — 22 грудня 1945, Прага, нині Чехія) — політичний і військовий діяч, референт Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях у 19331934 рр., генерал-хорунжий УПА, з січня 1944 року начальник її головного штабу.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селі Дорожів, тоді Самбірського повіту, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині село Дрогобицького району Львівської області, Україна.

Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. Ще навчаючись у гімназії, брав участь у діяльності Організації Вищих Класів Українських Гімназій, Пласту, а згодом став членом Української Військової Організації. В 1928 році вступив на фізико-математичний факультет до Львівського університету. Не закінчивши навчання, був мобілізований.

Членство в ОУН[ред.ред. код]

Служив у польській армії, з відзнакою закінчив офіцерську школу. В цей період свого життя став членом Організації Українських Націоналістів. З 1933-го керівник Військової Референтури Крайової Екзекутиви ОУН. В 1934 році заарештований польською поліцією і протягом двох років був ув'язнений у концтаборі «Береза Картузька». Після звільнення з концтабору Грицай продовжив навчання в університеті. В 1939 був знову ув'язнений у Березі Картузькій. Звільнений у вересні 1939 після розвалу польської держави. В 1940-41 — член Революційного Проводу ОУН і учасник Другого Великого Збору ОУНР (Краків 1-4.04.1941).

Боротьба у лавах УПА[ред.ред. код]

Зліва направо: Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Логуш. село Будераж Рівненської області. Листопад 1943

В 1941-43 Грицай брав активну участь у партизанській боротьбі проти гітлерівців. Восени 1941 очолив Крайовий Військовий Штаб ОУН, який займався викриттям тактичних планів німецького командування, створенням складів зі зброєю і боєприпасами, підготовкою офіцерських кадрів для майбутньої української армії.

На початку грудня 1942 у Львові зібралася на конференцію військова референтура ОУН, щоб відзвітувати Проводу за проведену роботу з підготовки до формування військових сил.

4 грудня нацисти провели широкомасштабну облаву, в ході якої схопили 18 оунівців, переважно працівників військової, пропагандистської і організаційної референтур Проводу, в тому числі 3-х членів Проводу ОУН(б): Івана Климіва («Легенда»), Ярослава Старуха («Синій», «Стяг») і Дмитра Грицая («Дуб», «Перебийніс»). «Легенда» був убитий під час допитів цього ж дня. Дмитро Грицай разом з Ярославом Старухом були звільнені з ув'язнення засобами СБ ОУН у вересні 1943.

З січня 1945 він очолив Головний Військовий Штаб УПА. 1 листопада 1945 Дмитру Грицаю було присвоєно звання генерала-хорунжого.

Перехід на Захід і загибель[ред.ред. код]

19 грудня 1945 разом з членом Проводу ОУН Дмитром Маївським, виконуючи завдання Української Головної Визвольної Ради, потрапив у засідку чеської поліції при переході через чесько-німецький кордон (мали зустрітись в Німеччині з С.Бандерою і Я.Стецьком), під час затримання Маївський вчинив самогубство (застрелився). Був захоплений в полон і після тортур страчений в тюрмі у Празі 22 грудня 1945 (згідно інших даних, повісився у своїй камері після довгих тортур).

Відзначений Золотим Хрестом Заслуги УПА (посмертно)[1].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • У Львові є Вулиця Генерала Грицая.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1008 ст. ISBN 966-410-001-3

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]