Врецьона Євген Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Врецьона Євген)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Врецьона
Євген Врецьона

Flag of Ukraine.svg В. о. Голови Закордонного представництва УГВР
Час на посаді:
1948 — 1950

OUN-B-01.svg Flag of Ukraine.svg Комісар УНМ Львова
Час на посаді:
02.07.1941 — 12(15).08.1941
Попередникпосаду засновано
Наступникпосаду скасовано

Karptska Ukraina COA.svg Керівник розвідувального відділу Штабу Карпатської Січі
Час на посаді:
1938 — 1939
Попередникпосаду засновано
Наступникпосаду скасовано

Народився1 жовтня 1905(1905-10-01)
Винники, Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер4 лютого 1975(1975-02-04) (69 років)
Базель, Швейцарія Швейцарія

Євген Врецьона (псевдо: «Беран», «Волянський», «Ґанді», «Ґенко (1)», «Турчин» та інші[1], 1 жовтня 1905(19051001), у Винниках поблизу Львова — 4 лютого 1975 в Базелі, Швейцарія) — провідний діяч Української військової організації і Організації українських націоналістів, член Української головної визвольної ради.

Є однією із найбільш яскравих і втаємничених фігур українського націоналістичного руху 1920—1970 років. Відіграв визначальну роль у виробленні зовнішньополітичних орієнтацій, тенденцій розвитку, тактики і стратегії українського націоналістичного руху під егідою Української військової організації та Організації українських націоналістів.[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 жовтня 1905 року у Винниках (вул. Піддіброва, 5), під Львовом. Його батько, Омелян Врецьона, був унтер-офіцером Австрійської армії, потім-офіцером Української Галицької армії. Мати — Марія (Банах). Виховання в сім'ї велось в патріотичному дусі.

Ще під час навчання в гімназії Євген став членом «Пласту» (Курінь «Лісові Чорти»), займався організацією зустрічей пластунів Західної України. Згідно з спогадами Володимира Янева входив до самостійного Гуртка старших пластунів імені Бою під Крутами[3].

У Винниках він був одним із засновників української спортової організації «Дніпро».

1925 — керівник прогулянки об'єднаних гуртів 1 -го і 7-го пластових юнацьких куренів, де відбулася зустріч пластунів Західної України. Він завжди проявляв ініціативу та організовував нові форми пластової діяльності, як, наприклад, пластовий кооператив у Винниках[2].

Набув фах інженера-хіміка, закінчивши у 1933 Вищу технічну школу у Празі[4], дописував до професійного часопису «Технічні вісті».

Став членом УВО, а пізніше — ОУН. В 1927 році він познайомився з Євгеном Коновальцем і невдовзі став одним з його найближчих сподвижників[5]. В лютому 1930 став керівником військово-вишкільної референтури Крайової Екзекутиви ОУН. З 1930 року неодноразово арештовувався польською поліцією.

Зокрема, улітку 1931 року разом з іншими опинився на лаві обвинувачених у процесі над членами ОУН М. Ласійчуком та В. Саляком та деякими іншими членами ОУН, викритими та заарештованими у зв'язку з підготовкою нападу на радянське консульство у Львові у відповідь на більшовицькі репресії проти української інтелігенції у Наддніпрянській Україні. Слухання тривали у Львові з 18 червня по 3 липня 1941 року, і судом присяжних Євгена Врецьону було звільнено за браком доказів[6][3].

Після засудження та страти Василя Біласа та Дмитром Данилишиним польською владою за напад на пошту у Городку, ОУН здійснило у цій справі власне розслідування з метою встановлення осіб, винних за провал операції, за наслідками якого було виправдано фактичного керівника акції у Городку Миколу Лебедя та усунуто з посади Крайового провідника ОУН Богдана Кордюка («Нового»). На організаційному суді ОУН, який здійснював розгляд цієї справи, Євген Врецьона виконував обов'язки секретаря[7][8].

Брав участь у Конференції Проводу ОУН з представниками Крайової Екзекутиви ОУН, яка відбулася у період з 3 по 6 червня 1933 року у Берліні як співпрацівник Проводу ОУН[9][10].

У 1934 році був редактором перших 6 чисел українського спортово-виховного тижневика «Готові», який виходив з ініціативи та силами ОУН[11][10].

Був одним з авторів місячника «Студенський шлях»[12].

Липень 1934 — квітень 1936) — був ув'язнений в концтаборі у Березі Картузькій[13][4]. Після звільнення влаштувався на роботу у новоствореному банку для української кооперації під назвою «Промбанк»[4], згодом виїхав до Праги, де також вів активну громадську та політичну діяльність.

У другій половині 1930-их рр. влаштував у Винниках нелегальну лабораторію з виготовлення вибухівки для ОУН.[14].

У Карпатській Україні[ред. | ред. код]

19381939 — був одним з організаторів військових частин (Карпатська Січ) у Карпатській Україні. Разом з колишніми членами Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях Іваном Габрусевичем («Джоном»), Михайлом Колодзінським(«Гузаром»), Зеноном Коссаком («Тарнавським»), Романом Шухевичем («Щукою»), Олексою Гасином («Лицарем») та іншими входив до так званої групи «крайовиків», яка вважала, що у своїй діяльності ОУН має керуватися лише українськими інтересами без огляду на інтереси інших сторонніх сил[15].

Був одним з членів Генерального штабу Карпатської Січі, який очолював полковник Михайло Колодзінський-«Гузар», та керівником розвідувального відділу. Наказом Генерального штабу Карпатської Січі від 6 лютого 1939 року Врецьоні було присвоєно звання чотар. Згодом був призначений також на посаду інспекційного старшини Хустського гарнізону Карпатської Січі, в обов'язки якого входило здійснення регулярних перевірок та оглядів стану гарнізону, контроль за проведенням підстаршинського інструкторського та інструкторського курсів жіночих відділів Карпатської Січі у Хусті[16].

У ніч з 13 на 14 березня 1939 року, коли вирішувалося питання щодо озброєння частин Карпатської Січі для протидії угорським військам, які розпочали наступ на територію краю, Євген Врецьона разом з чотаром Л. Криськом (Крісом) передав коменданту Хустського коша Карпатської Січі наказ відрядити Першу булавну сотню до будинку Уряду Карпатської України для отримання зброї зі складу чехословацької жандармерії[16].

15 березня 1939 року на заклик Начальної команди новостворюваних збройних сил незалежної Карпатської України зголосився до штабу Національної Оборони Карпатської України[16].

У середині березня 1939, після окупації мадярськими військами Карпатської України та програного бою під Буштином потрапив в угорський полон[17].

Після звільнення жив у Празі, Відні, з кінця 1939 — в м. Кракові.

Після розколу ОУН в лютому 1940 року став членом ОУНР.

Діяльність під час та після Другої Світової війни[ред. | ред. код]

Після початку Другої світової війни у Кракові увійшов до референтури Служби безпеки ОУН(б), керівником якої був Василь Турковський-«Павло».

Був одним з організаторів Українського національного комітету у Кракові у 1941[18].

14 червня 1941 р. разом з іншими українськими політичними та громадськими діячами підписав Відозву до українського народу з закликом до об'єднання для всіх патріотичних сил для відновлення Української держави[19].

Участь у створенні Української народної міліції улітку 1941 році[ред. | ред. код]

Після вибуху німецько-радянської війни у червні 1941 року Євген Врецьона у складі похідної групи ОУН (б) на чолі з Ярославом Стецьком та Василем Куком переходить лінію кордону і 30 червня 1941 року опиняється у Львові.

2 липня 1941 року вступив до Української народної міліції (УНМ) та очолював міську команду УНМ до моменту її розпуску 11-12 (за іншими даними 15) серпня 1941[20][21][22][23]

Важливу роль Євгена Врецьони у створенні української міліції Львова разом з Іваном Равликом улітку 1941 відзначав і учасник тих подій Василь Кук[24]

Ярослав Стецько також згадував, що Врецьона перебрав пост «президента поліції» від Івана Равлика[25].

Діяльність після серпня 1941 року[ред. | ред. код]

Євген Врецьона був членом Проводу ОУНР, деякий час — заступником референта СБ ОУН (б). В 1942 брав активну участь у створенні УПА. Як член референтури зовнішніх зв'язків ОУН в 1943-44 рр., займався налагодженням контактів із закордоном. В 1943 разом з М. Лебедем вів перемовини між УПА та польською АК у Львові[26]. В грудні 1943 року був у складі української делегації на переговорах в Будапешті про нейтралітет та співпрацю між угорськими військами та УПА[27]. Ця домовленість тривала до березня 1945 року, тобто до падіння Будапешта.

1115 липня 1944 року поблизу сіл Недільна та Сприня на Самбірщині під охороною відділів УПА відбулися Установчі збори Української Головної Визвольної Ради — підпільного парламенту і уряду України, в яких Є.Врецьона не зміг взяти участі, але був обраний членом УГВР[28] і за її рішенням в 1945 році направлений до Італії з метою встановлення контактів із англо-американськими союзниками, але при переході кордону був інтернований швейцарською владою і не зміг виконати своєї місії[29].

Був учасником Закордонного Представництва УГВР, а в 19481950 рр. виконував обов'язки президента, замість М. Лебедя. Був активним дописувачем до часописів «Сучасна Україна» та «Сучасність».

Помер 4 лютого 1975 року. Похований в Базелі, Швейцарія[30].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

У місті Винниках є вулиця Євгена Врецьони.

Зараз у Винниках (передмістя Львова) проживають нащадки рідної сестри Євгена Врецьони Іванки[31].

Брат Євгена — Володимир був діячем ОУН та членом-засновником Українського Лікарського Товариства в США та Українського Інститу Америки.

Праці[ред. | ред. код]

  • Євген Врецьона. Фраґменти з життя та боротьби. — Вид-во «Гадяч», 2006. — 323 с.
  • Врецьона Є. Мої зустрічі з Полковником // Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен, 1974

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби… — С. 5.
  2. а б Видатні винниківчани: Євген Врецьона — побратим Коновальця і Бандери
  3. а б Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби… — С. 11.
  4. а б в Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби… — С. 15
  5. Там само. — С. 4.
  6. Петро Мірчук. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том. 1920—1939. За редакцією Степана Ленкавського. — Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк: Українське видавництво, 1968. — С. 137.
  7. Петро Мірчук. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том… — С. 322.
  8. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби… — С. 8.
  9. Петро Мірчук. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том… — С. 323.
  10. а б Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби… — С. 9
  11. Петро Мірчук. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том… — С. 329.
  12. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби… — С. 9-10.
  13. Мірчук Петро. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том… — С. 431—432.
  14. Андрій Байцар. Винники туристичні;— С. 239.
  15. Петро Мірчук. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том… — С. 550.
  16. а б в Олександр Пагіря. Карпатська Січ: військове формування Карпатської України. — К. : Темпора, 2010. — С. 33.
  17. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби… — С. 19.
  18. Ярослав Стецько. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державності України. — Торонто, 1967 р. — С. 147.
  19. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р. Збірник документів і матеріалів. Упорядник Орест Дзюбан. — Львів-Київ: Піраміда, 2001. — С. 57-62.
  20. ДАЛО. — Ф. Р12. — Оп. 1. — Спр. 150. — Арк. 45.
  21. Богдан Казанівський. Шляхом Легенди. Спомини. — Львів: Кальварія, 2007. — С. 229, 241, 307.
  22. Кость Паньківський. Від держави до комітету. — Нью-Йорк — Торонто: Життя і мислі, книга 10, 1970 — С. 35;
  23. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р. Збірник документів і матеріалів. Упорядник Орест Дзюбан. — Львів-Київ: Піраміда, 2001. — С. 152—153.
  24. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р. Збірник документів і матеріалів. Упорядник Орест Дзюбан. — Львів-Київ: Піраміда, 2001. — С. ХІІІ.
  25. Ярослав Стецько. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державності України. — Торонто, 1967 р. — С. 246.
  26. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби. / Упорядник і автор переднього слова О.Панченко. Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2006. — С. 22, 97-98.
  27. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби. / Упорядник і автор переднього слова О.Панченко. Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2006. — С. 23.
  28. Іван Патриляк. «Встань і борись! Слухай і вір…»: Українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939—1960): Монографія / Центр досліджень визвольного руху. — Львів: Часопис, 2012. — С. 377.
  29. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби. / Упорядник і автор переднього слова О.Панченко. Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2006. — С. 24-25.
  30. Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби./ Упорядник і автор переднього слова О.Панченко. — Гадяч: Вид-во «Гадяч», 2006. — С. 321.
  31. http://vinnikiplus.in.ua/publ/vynnyky/vidatni_vinnikivchani_evgen_vrecona_pobratim_konovalcja_i_banderi/21-1-0-566.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів—Винники, 2012. — 88 с.
  • Байцар Андрій. Винниківчани в лавах ОУН-УПА. // Винниківський вісник. — 2013. — № 422—423 (січ.—лют.).
  • Байцар Андрій.Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.
  • Врецьона Євген. Фраґменти з життя і боротьби./ Упорядник і автор переднього слова О. Панченко. — Гадяч : Гадяч, 2006. — 323 с. — ISBN 966-8285-46-8.
  • Історія українського війська (1917—1995). — Львів, 1996.
  • Казанівський Богдан. Шляхом Легенди. Спомини. — Львів : Кальварія, 2007. — 311 с. — ISBN 966-663-028-1.
  • Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.
  • Мірчук Петро. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том 1920—1939. За редакцією Степана Ленкавського. — Мюнхен — Лондон — Нью-Йорк : Українське видавництво, 1968. — 639 c.
  • Панченко О. І. Врецьона Євген // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (співголова) , А. І. Жуковський (співголова) (та ін.). — К. : [б. в.], 2006. — Т. 5: Вод — Гн. — 728 с. — 10000 прим. — ISBN 966-02-3355-8. — С. 199.
  • Патриляк Іван. «Встань і борись! Слухай і вір…»: Українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939—1960 рр.): Монографія / Центр досліджень визвольного руху. — Львів : Часопис, 2012. — 592 с. — ISBN 978-966-2720-01-3.
  • Стецько Ярослав. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державності України. — Торонто, 1967 р. — 464 с.
  • Україна у другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів. Т. 1. Упорядкування і передмова Володимира Косика. — Львів : Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 1997 р. — 384 c. — ISBN 5-7702-1029-X.
  • Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р. Збірник документів і матеріалів. Упорядник Орест Дзюбан. — Львів—Київ : Піраміда, 2001. — 558 с. — ISBN 966-02-2082-0;
  • Якимович Б. З. Врецьона Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 641. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Ryszard Torzecki. «Polacy i Ukraińcy». — Warszawa, 1993. — ISBN 83-01-11126-7 (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]