Микола Лебідь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Лебідь
Микола Лебідь

Flag of Ukraine.svg Міністр Державної Безпеки УДП
Час на посаді:
30 червня 1941 — 1942
Попередник посада запроваджена
Наступник посада скасована

OUN-B-01.svg 3-й Голова ОУНР на українських землях OUN-r Flag 1941.svg
Час на посаді:
вересень 1941 — травень 1943
Попередник Іван Климів
Наступник Роман Шухевич

OUN-B-01.svg 1-й Голова СБ ОУН
Час на посаді:
1940 — 1941
Попередник посада запроваджена
Наступник Микола Арсенич

Народився 11 грудня 1909(1909-12-11)
Нові Стрілища, Бібркський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 19 липня 1998(1998-07-19) (88 років)
Піттсбург, штат Пенсильванія, Flag of the United States.svg США

Мико́ла Ле́бідь, або Микола Лебедь (Псевдоніми в ОУН: Максим Рубан, Марко, Євген Скиба, Олег, Ігор, Ярополк, Вільний; 11 січня 1909 (за іншими даними — 23 листопада 1910) Нові Стрілища, тепер Жидачівський район, Львівська область — 19 липня 1998, Піттсбург, США) — український політик, один із лідерів ОУН-УПА. Перший начальник Служби безпеки ОУН (1940—1941). Організатор замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького (1934).

Біографія[ред.ред. код]

Народився у с. Нові Стрілиська Бібркського повіту (тепер Львівська область, Жидачівський район). Син кравця Кирила Лебедя[1].

Член 7-го куреня пластунів у Львові, організатор першої підпільної «п'ятки» Юнацтва, організатор і керівник Юнацтва в гімназії від 1929 р. В 1930 році закінчив[2] академічну гімназію[3] у Львові. У 19301932 роках брав активну участь в організації молодіжних груп ОУН на Західно-Українських землях, керівник підпільних вишколів Юнацтва ОУН у Карпатах. У 1932—34 роках зв'язковий між Крайовою Екзекутивою ОУН ЗУЗ та Проводом ОУН за кордоном.

У 1934 підготував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького.

Після здійснення замаху намагався виїхати через ДанціґШтеттін до Німеччини, але за наказом Г. Гіммлера був заарештований гестапо і виданий Польщі. На Варшавському процесі 19351936 років був засуджений до смертної кари, яка згодом була замінена довічним тюремним ув'язненням у Святому Хресті. 5 вересня 1939 Лебідь під час конвоювання до іншої в'язниці втік.

У 1940 році перейшов до лав ОУНР під керівництвом Степана Бандери, з 1941-го став його другим заступником.

30 червня 1941 у Львові Українські національні збори проголосили Акт відновлення Української Держави та створення Українського державного правління, до складу якого увійшов Лебідь. У Державному правлінні в липні 1941 р. призначений на пост міністра державної безпеки[4]. Як «урядуючий провідник» після арешту Степана Бандери і Ярослава Стецька в 1941 р. — головний організатор протигітлерівського резистансу (український антифашистський рух Опору).

Організатор і керівник трьох конференцій ОУНР в Україні (вересень 1941, квітень 1942, лютий 1943). У 1941—1944 роках вів переговори з польською Армією Крайовою (АК) про спільну боротьбу проти гітлерівців. До 1943 очолював ОУНР на західноукраїнських землях та відіграв важливу роль у формуванні Української повстанської армії. У серпні (21-25) 1943 став учасником III Надзвичайного великого збору ОУНР, обраний головою Головної ради ОУНР і керівником Референтури зовнішніх зв'язків при Проводі ОУНР. У 1944 став співзасновником Української головної визвольної ради та генеральним секретарем закордонних справ УГВР.

За дорученням президента і генерального секретаря УГВР виїхав на Захід для встановлення контактів з представниками західних союзників. До 1948 був членом Закордонних частин ОУНР.

З грудня 1949 мешкав у США, м. Йонкерс (штат Нью-Йорк, США).

У 19521974 очолював науково-дослідницький центр «Пролог» у Нью-Йорку, в 1982—85 — заступник голови, з 1974— член ради директорів. В 1956—91 — член управи Українського товариства закордонних студій у Мюнхені та Торонтського видавничого комітету «Літопис УПА» (1975). Автор спогадів «УПА» (1946, 1987). Помер 19 липня 1998.

Сім'я[ред.ред. код]

Одружився у тюремній капличці з Дарією Гнатківською, політичним в'язнем, яку на Варшавському судовому процесі 1935—1936 за вбивство міністра Перацького було засуджено на 15 років тюрми.

Двоюрідний брат матері Михайла, Богдана та Миколи Горинів[5]

Праці[ред.ред. код]

УПА. Українська повстанська армія. Її ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. Частина І. Німецька окупація України: Репринтне вид. — Дрогобич: «Відродження», 1993 . — 203 с. (електронна версія)

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мірчук П. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007 . — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.
  • В. І. Головченко. Лебідь Микола // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • І. Патриляк. Лебідь Микола // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.392 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Попередник
Іван Климів
OUN-B-01.svg 3-й голова Проводу ОУНР на українських землях
вересень 1941 — травень 1943
OUN-B-01.svg Наступник
Роман Шухевич
Попередник
Посада запроваджена
OUN-B-01.svg 1-й голова Служби безпеки ОУН
березень 1940 — березень 1941
OUN-B-01.svg Наступник
Микола Арсенич