Патті Сміт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Патті Сміт
Patti Smith
Зображення
Основна інформація
Народження 30 грудня 1946(1946-12-30)[1][2][3] (71 рік)
Чикаго, Іллінойс, США[1]
Країна США
Професії авторка-виконавиця, поетеса, діяч пластичних мистецтв, правозахисниця, письменниця, гітаристка, співачка, композиторка
Тип голосу Контральто
Нагороди
pattismith.net
Q: Цитати у Вікіцитатах
Файли у Вікісховищі?

Патті (Патриція Лі) Сміт (англ. Patricia Lee «Patti» Smith; нар. 30 грудня 1946, Чикаго, Іллінойс, США) — американська співачка, поетеса, композитор. Її називають «панк-поетом-лауреатом», «хрещеною матір'ю панк-року». У 2007 році введена в Зал слави рок-н-роллу[4].

Ранні роки: Іллінойс, Нью-Джерсі[ред. | ред. код]

Народилася в Чикаґо в родині з ірландським походженням, отримала католицьке виховання. Мати Беверлі Сміт, колишня джазова співачка, працювала офіціанткою, батько Ґрант Сміт — машиністом на заводі. Патті була старшою дитиною в родині, в неї були сестра Лінда (нар. 1948), брат Тодд (1951—1994) і молодша сестра Кімберлі. У 1951 родина переїхала до Філадельфії (район Джермантаун), згодом до містечка Пітмен, округ Ґлостер, штат Нью-Джерсі, а в 1957 — до Вудбері, округ Ґлостер, штат Нью-Джерсі, що є пригородом Дептфорд Тауншип (Нью-Джерсі), який, своєю чергою, є пригородом Філадельфії сусіднього штату Пенсильванія. Закінчила вищу школу (4-річну) в Дептфорд Тауншип (1964). У підлітковому віці відчувала проблеми у спілкуванні з ровесниками; мріяла стати художницею, захоплювалася творчістю Пікассо, Модільяні, особистістю Жанни д'Арк, блюзом і рок-н-ролом — The Beatles, The Rolling Stones, особливо Бобом Діланом, а найбільше поезією Артюра Рембо: його збірка Осяяння попалася їй у букініста в Філадельфії у 1963 році. Вступила до державного педагогічного коледжу в Ґлассборо, округ Ґлостер, Нью-Джерсі (тепер Університет Ровена), грала в любительських театральних постановках, влітку підпрацьовувала на фабриці.

Проте наприкінці серпня 1966 Патті випадово завагітніла. Її виключили з коледжу, в рідному містечку умови склалися нестрепні, і вона змушена була переселитися в іншу місцевість в Нью-Джерсі на березі океану в родину художників також на прізвище Сміт; вони удочерили її дитину, яку Патті народила 26 квітня 1967 р.

Полишивши дитину, працюючи на поліграфічній фабриці у Філадельфії, мріяла поїхати до Нью-Йорка, стати художницею і писати вірші. Наприкінці червня 1967 її звільнили з роботи. 3 липня Патті, попрощавшись із батьками, купила квиток на філадельфійський автобус до Брукліна. Зі собою взяла збірку «Осяяння» Рембо.

Нью-Йорк: богема, «просто діти»[ред. | ред. код]

Під вечір 3 липня 1967 року добралася на бруклінський автовокзал, сподіваючись знайти друзів, які навчалися в бруклінському відділенні мистецького Інституту Пратта. Проте в таун-гаусі нікого з них не застала, зате зустріла нового мешканця Роберта Меплторпа, який теж навчався в Інституті Пратта і з ким доля зведе її згодом. Ночувати довелося на вулиці; упродовж наступних кількох тижнів вела жебрацьке життя в Брукліні й на Мангеттені, ночувала в Сентрал парку, деколи просилася до друзів з Інституту Пратта в Брукліні. Перетиналася з хіппі на Сент-Марк-плейс, але з ними не зійшлася. У спогадах «Just Kids» ("Просто діти"), що вийшли друком 2010 р., згадує про свої провінційні манери. Врешті її взяли касиркою в книгарню «Brentano's» на Мангеттені. Випадково на вулиці вдруге зустрілася з Робертом Меплторпом, який на той час покинув навчання в Інстиуті Пратта, і відтоді вони стали жити разом. Працювали в «Brentano's» на Мангеттені, житло винаймали в Брукліні, умови проживання були скрутні. З грудня 1967 Патті працювала продавчинею іграшкового магазину, а з січня 1968 — книгарні «Strand and Scribner’s» на Мангеттені.

Значний вплив на Патті мала поезія Вільяма Блейка. У березні 1968-го, побувавши на виступі The Doors у Fillmore East в Іст-віллідж, відчула, що змогла б так само, як Джим Моррісон. Десь після того їй подарували платівку The Byrds, з якої пісня «So You Want to Be a Rock ’N’ Roll Star» стала знаковою для Патті.

З Робертом, латентним геєм, у той період відбувалася трансформація особистості, внаслідок цього у Патті виник короткочасний роман із художником Говардом Майлзом; згодом вона переселилася окремо. У вересні Роберт, відновивши навчання в Інституті Пратта, подався на короткий час до Сан-Франциско, щоб пізнати новий інтимний досвід. Патті, аби подолати душевну кризу, після Пасхи 1969 року разом із молодшою сестрою Ліндою подалася до Парижа; на роботі їй дали відпустку за власний рахунок. У Парижі вчилася малювати, приєдналася до трупи вуличних музикантів. Дуже переживала з приводу загибелі Браяна Джонса із The Rolling Stones. Запідозривши, що Роберт захворів, 21 липня 1969 р. повернулася до Нью-Йорка і на Мангеттені знайшла Меплторпа. Вони знову поселилися разом, поклявшись ніколи не забувати одне про одного. За короткий час осіли в готелі «Челсі», Патті повернулася до роботи в книгарні «Strand and Scribner’s».

В цей період вона познайомилася з письменником Біт Дженерейшн Вільямом Барроузом, у серпні 1969-го поряд у кафе «Ель Кіхоте» вперше зустріла Дженіс Джоплін, Джимі Гендрікса, Грейс Слік із музикантами Jefferson Airplane, Country Joe and the Fish, відчувши спорідненість із ними, хоча й не знала, що ті їхали на Вудсток. Наприкінці жовтня або в листопаді 1969-го в кафе з Патті познайомився Аллен Гінзберг, випадково прийнявши її за хлопця.

Досить довго їм не вдавалося зблизитися з богемним середовищем нічного клубу «Max's Kansas City», де раніше збиралися учасники «Фабрики» Енді Воргола, згодом Боб Ділан, Дженіс Джоплін, Ніко з музикантами The Velvet Underground. Врешті у листопаді на них звернув увагу музичний критик і продюсер Денні Філдс (н. 1939), який перед тим відкрив для публіки прото-панк-гурти MC5 і The Stooges, ставши менеджером останньої, а згодом — менеджером Ramones. В січні 1970 Патті познайомилася зі Стівом Полом (1941—2012), менеджером блюз-гітариста Джонні Вінтера, засновником лейбла «Blue Sky Records», керівником (у 1964—1970) нічного рок-клубу «The Scene».

В лютому 1970 разом з Меплторпом вона вперше потрапила на «Фабрику» Воргола, яка вже 2 роки, як переїхала на Юніон-сквер. Після знайомства з ними Патті міняє імідж, апелюючи до образу Кіта Річардса з The Rolling Stones. У травні 1970 її запросили на роль у виставі «Фатальна жінка» експериментального андеграундного театру La MaMa в Іст-віллідж, автором був актор, трансвестит, суперзірка Воргола Джекі Кертіс (1947—1985), з яким познайомилася в «Max's Kansas City». Десь тоді Патті познайомилася з Ґреґорі Корсо, він наблизив її до «Поетичного Проекту із церкви Святого Марка», в рамках якого 1966 проводилися поетичні читання у церкві Святого Марка в Іст-віллідж і де брали участь найвідоміші поети, а також із Боббі Ньювіртом (н. 1939), музичним партнером Ділана. Під їхнім впливом інтенсивно працює над власною поезією. Аби заробити на життя, пише музичні рецензії на альбоми маловідомих рок-гуртів до журналу «Кродедді», «Rolling Stone» та «Circus».

Від 31 травня 1970 Патті з Робертом знову жили окремо.

У червні 1970 завдяки Боббі Ньювірту Патті познайомилася з Тоддом Рандґреном, з якими встановилися довготривалі особисті зв'язки, а також із Дженіс Джоплін. У той період на неї вплинула творчість The Velvet Underground, які виступали в «Max's Kansas City». Тоді ж драматург Тоні Інґрассія (1944—1995) запросив її на роль у його виставі "Острів" у театрі La Mama.

У липні 1970 Роберт Меплторп запропонував Патті виступати публічно з власними віршами і повів на вечір Джима Керролла; скоро в неї з Джимом з'явилися стосунки. Під впливом Керролла Патті стала відточувати власну поезію і вирішила читати її під гітару, а театр покинути. 28 серпня її запросили на вечірку з нагоди відкриття студії Джимі Гендрікса «Electric Lady», де Патті познайомилася з Гендріксом. У жовтні 1970 вона зійшлася з популярним драматургом Семом Шепардом (1943—2017), який співпрацював з театром La Mama і був барабанщиком гурту The Holy Modal Rounders; давши йому прізвисько «Cowboy Mouth» ("Ковбойський Язик"). В них зав'язалися інтимні стосунки, попри те, що Сем був одружений.

За участі Роберта 10 лютого 1971 уперше взяла участь у поетичних читаннях у церкві Святого Марка, виступивши на розігріві у поета Джерарда Маланґи (н. 1943), який 2 місяці тому покинув «Фабрику» Воргола заради занять фотографією. За порадою Сема Шепарда запросила акомпонувати собі на електрогітарі Ленні Кея (Lenny Kaye) (н. 1946), з яким познайомилася, прочитавши в музичній антології його статтю про акапельний спів. Відразу здобула успіх. Покинула роботу в книгарні «Strand and Scribner’s» і перейшла секретаркою до Стіва Пола. 29 квітня 1971 р. в одному з бродвейських театрів була поставлена її п'єса «Cowboy Mouth», написана у співавторстві зі Семом Шепардом на його автобіографічному матуріалі, у ній Патті зіграла як актриса.

Зі Шепардом вони розлучилися в травні 1971 р.

У вересні 1971 року Патті дебютувала як поетеса на шпальтах журналу «Creem».

У період після смерті Еді Седжвік, однієї з ікон 1960-их, музи Енді Воргола і королеви «Фабрики», Патті перейшла до експресивнішого читання своєї поезії. Один із присутніх на першому виступі в церкві Святого Марка музичний критик Сенді Перлмен наполегливо радив їй співати, вбачаючи в Патті фронтмена рок-групи. Він познайомив її з Алленом Ланьєром (1946—2013) — клавішником і менеджером Blue Öyster Cult, з яким у Патті з'явилися романтичні стосунки.

У 1972 році у невеликому видавництві «The Telegraph Books» у Філадельфії вийшла перша поетична збірка Патті Сміт «Seventh Heaven» («Сьоме небо»).

Ще певний час Патті працювала у книгарні «Strand and Scribner’s» і виступала на театральній сцені у постановці п'єси Тоні Інграссія «Ідентичність», проте у 1973 остаточно вирішила покинути все задля виступів по літературних кав'ярнях, барах і галереях із власною поезією. Їй часто доводилося долати ворожу налаштованість публіки до себе, що додало специфіки, певної агресивності в іміджі. 13 липня 1973 відбувся успішний вуличний виступ Патті Сміт у пам'ять Джима Моррісона.

У вересні 1973 вийшла друга поетична збірка «Witt», позначена більшим впливом Рембо і французьких символістів. У зв'язку з цим Патті вирішила у жовтні 1973 відвідати батьківщину Рембо Шарлевіль. 10 листопада 1973 р. У день смерті Рембо Патті Сміт влаштувала перший виступ із серії «Rock’n’Rimbaud» («Рок і Рембо»), відновивши співпрацю з Ленні Кеєм. Підшукуючи піаніста, аби надати виступам імпровізаційного характеру, 1 березня 1974 з Патті і Кеєм починає співпрацювати 19-річний Річард Сол (Richard Sohl) (1953—1990).


Patti Smith Copenhagen 1976.jpg


Нью-Йорк: хрещена мати панку[ред. | ред. код]

14 квітня 1974 року Патті Сміт разом із Ленні Кеєм уперше відвідала клуб CBGB, відкритий 10 грудня 1973 р. в Іст-віллідж; її запросив Річард Гелл (Richard Hell) (н. 1949), один із зачинателів панку, який виступав у складі рок-гурту Television. Стиль Television вплинув на подальшу музичну творчість Патті Сміт, з його лідером Томом Верленом (н. 1949) в неї виникли романтичні стосунки. 5 червня 1974 за участі Тома Верлена і на кошти Роберта Меплторпа Патті разом із Ленні Кеєм і Річардом Солом записала перший сингл «Hey Joe / Piss Factory» на студії Джимі Гендрікса «Electric Lady». Наприкінці 1974 або на початку 1975 до них приєднався бас-гітарист Іван Крал (н. 1948), еміґрант з Чехословаччини, учасник Angel & The Shak (майбутньої Blondie), і в такому складі група, починаючи з 14 лютого 1975 року, упродовж місяця з гаком виступала на сцені CBGB спільно з Television. У цей період вони відшліфували власний стиль, що знаменувало народження панк-року; клуб CBGB став першою його сценою. Десь тоді Патті порвала з Алленом Ланьєром.

7 травня 1975 вона підписала контракт з лейблом «Arista Records». У червні 1975-го до них приєднався барабанщик Джей Ді Догерті (н. 1952), який досі виступав із групою Mumps, і таким чином склад Patti Smith Group сформувався остаточно.

У вересні—жовтні 1975 на студії «Electric Lady» Patti Smith Group записала свій першим альбом «Horses»; виданий 13 грудня 1975 лейблом «Arista Records». Продюсером був Джон Кейл. В запису брали участь Том Верлен та Аллен Ланьєр. На обкладинці вміщено знамените фото Патті, зроблене Робертом Меплторпом. Стиль музики позначений енергійністю, мінімалізмом, в музичному плані він виростає з творчості The Doors, The Velvet Underground, груп гаражного року. Проте головна роль все ще належить текстам, деякі з них присвячені Артюрові Рембо, Джимові Моррісону, Джимі Гендріксу. Критик Вільям Рульманн охарактеризував альбом як «своєрідний гібрид, типу поет-бітник танцює — кажучи її ж [Патті] словами, — під звичайну рок-н-рольну пісню». Альбом здобув значний успіх у критиків і став віхою в розвитку панку. У 2003 році його включено в список 500 найбільших альбомів всіх часів за версією журналу Rolling Stone під 44 номером.

Після американського і європейського турне у жовтні 1976 року вийшов другий альбом «Radio Ethiopia» (продюсер Джек Дуглас, «Arista Records»). На звороті обладинки вміщено заклик «Свободу Вейну Крамеру» (гітаристу детройтського гурту МС5, ув'язненому за звинуваченням у наркобізнесі). Попри те, що альбом зробили більш комерційним, музику — жорсткішою, примітивнішою, критика зустріла його прохолодно.

Скоро кар'єру Патті перервав нещасливий випадок. 23 січня 1977 року під час виступу в Тампі, штат Флорида вона впала зі сцени в оркестрову яму, зламавши 2 шийні хребці. Вимушена перерва тривала рік; за це час Патті створила і в 1978 видала поетичну збірку «Babel».

У липні 1977 року вона повернулася на сцену; наступного року записала третій альбом «Easter» («Великдень») (випущений «Arista Records» 3 березня 1978). Він став комерційно найуспішнішим, відзначається різноманітністю музичних стилів, поряд із рок-н-ролом присутні фольк, поп, читання поезії; найбільшу популярность здобула поп-балада «Because The Night», написана у співавторстві з Брюсом Спрінгстіном), яка зайняла 5 місце у британських чартах і 13 — у США.

Однак наступний лонгплей «Wave», який вийшов 19 травня 1979 і спродюсований Тоддом Рандґреном, не досягнув подібного успіху, попри добру роботу продюсера.

Навесні 1979 року Патті зійшлася з Фредом «Соніком» Смітом (1948—1994), якому присвятила пісню «Frederick», записану на альбомі «Wave», котра здобула певну популярність. На той час вони проживали на батьківщині Фреда у Детройті. Панк-рок вийшов з андеґраунду, набувши ознак «корпоративного року». Після виступу у Флоренції Патті Сміт заявила про розпад групи, маючи намір зосередитися на родинному житті.

Детройт: родинне життя[ред. | ред. код]

1 березня 1980 патті Сміт офіційно взяла шлюб із Фредом «Соніком» Смітом і осіла в Мічигані, на тривалий час покинувши музичну діяльність.

1988 року вона записала альбом «Dream Of Life» з групою в складі Річарда Сола, Джея Ді Догерті, Фреда «Соніка» Сміта і Касіма Салтена (Kasim Sultan) — гітара.

Проте у 1990-му у 37-річному віці від серцевого нападу помер Річард Сол, у 1994 році не стало Фреда «Соніка» Сміта і молодшого брата Тодда. Це стало важким ударом для Патті.

Повернення на сцену[ред. | ред. код]

1995 року Патті нагадала про себе участю у фестивалі «Lollapalooza», а в наступні два роки співачка записала два чергові альбоми, продовживши таким чином активну творчу діяльність.

4 листопада 2005 року брала участь у скандально відомому телешоу італійського співака Адріано Челентано «Рок-політика».

У 2018 р. підписала звернення Американського ПЕН-центру на захист українського режисера Олега Сенцова, політв'язня у Росії[5].

Дискографія[ред. | ред. код]

Студійні альбоми

Інші альбоми

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118748556 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Patti Smith
  3. SNAC — 2010.
  4. Patti Smith (en). Rock and Roll Hall of Fame. Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 7 мая 2008.  Проігноровано невідомий параметр |datepublished= (можливо, |publication-date=?) (довідка)
  5. Письменники Рушді, Франзен і Етвуд просять Путіна відпустити Сенцова // BBC, 07.06.2018

Посилання[ред. | ред. код]