Прокопенко Денис Геннадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Денис Прокопенко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Денис Прокопенко
Денис Геннадійович Прокопенко
 Полковник
Загальна інформація
Народження27 червня 1991(1991-06-27)[1] (33 роки)
Alma Mater
Псевдо«Ре́діс»
Військова служба
Роки службиз 2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС МВС України
Рід військ Національна гвардія
Формування Бригада «Азов»
Війни / битви
Командування
2017— т.ч. бригада «Азов», командир
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За військову службу Україні»

Дени́с Генна́дійович Прокопе́нко (нар. 27 червня 1991(19910627)) — український офіцер, полковник Національної гвардії України, командир 12 бригади спеціального призначення «Азов», учасник російсько-української війни, Герой України (19 березня 2022). Командир операції битви за Маріуполь (2022).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Випускник Гімназії №59 Голосіївського району, міста Києва 2008 року.

Закінчив факультет германської філології Київського національного лінгвістичного університету за спеціальністю «Викладач англійської мови». Не працював за спеціальністю. Відразу після закінчення ВНЗ в 2014 пішов добровольцем до лав на той момент батальйону «Азов».

В 2020 вступив до Національного університету оборони України (командно-штабний інститут застосування військ) за спеціалізацією «Бойове застосування та управління діями військових частин механізованих і танкових військ».

З дитинства займався спортом — футболом та єдиноборствами. До початку російсько-української війни був активним вболівальником та ультрас київського футбольного клубу «Динамо». Для нього футбол має особливе значення через дисципліну, командний дух і побратимство[2]. Разом із дружиною полюбляє активний відпочинок і під час відпусток незмінно вирушав в гори для занять лижним спортом. Його особистий рекорд — 91 км/год[2].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Денис Прокопенко — нащадок етнічних карелів. Його прадід брав участь у радянсько-фінській Зимовій війні (1939—1940). Саме після бою з більшовиками він був визнаний зниклим безвісти. На знак пам’яті про свого прадіда він носить шеврон із зображенням етнічного прапора Карельської республіки[3]. У своїх заявах Денис Прокопенко часто проводить аналогії російсько-української війни із Зимовою війною в Фінляндії[4].

Шеврон із зображенням етнічного прапору Карельської республіки
Шеврон із зображенням етнічного прапора Карельської республіки

«Таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля».[3]

Коли Денису було 8 років, його батько загинув. В дитинстві майбутній командир був дуже близьким до дідуся, котрий виховував його та багато розповідав про їхню сімейну історію і боротьбу прадіда. У 2015 році познайомився з майбутньою дружиною, Катериною Прокопенко. В 2019 році пара одружилася. Вона — ілюстраторка (творче псевдо — «Коза Рогата», від дівочого прізвища Козіна), громадська активістка. Навесні 2022 року під час оборони Маріуполя, разом з іншими рідними військовослужбовців ОЗСП «Азов», Катерина доклала зусиль для збереження життів особового складу маріупольського гарнізону та свого чоловіка зокрема.

11 травня 2022 року Катерина Прокопенко разом із дружиною іншого бійця «Азову» Юлією Федосюк зустрілись у Ватикані з Папою Римським з проханням допомогти врятувати оточених українських захисників на «Азовсталі»[5]. Також намагалися закликати політичних лідерів сприяти процедурі «екстракції» за прикладом операції в Дюнкерку (1940)[6]. Після виходу захисників у полон Катерина Прокопенко заснувала та керує громадською організацією «Асоціація родин захисників Азовсталі», займається правозахисною діяльністю, очолює кампанію для визволення оборонців Маріуполя з полону.

Військова кар'єра

[ред. | ред. код]

11 липня 2014 року Денис Прокопенко розпочав службу в батальйоні «Азов» і брав участь у всіх бойових операціях літньої кампанії підрозділу: бої за Мар’їнку, Іловайськ, Широкине. Посада — гранатометник.

Під час Павлопіль-Широкинської (10.02 – 15.02 2015) операції «Редіс» командував 1-ою ротою. Вже з початку військової служби особисті якості Дениса Прокопенка відзначили в командуванні.

В 2017 році Денис Прокопенко став командиром ОЗСП «Азов». Він вважається наймолодшим командиром в історії Національної гвардії та Збройних сил України, на той момент йому було всього 26 років[7].

В ОЗСП «Азов» Денис Прокопенко завжди акцентував на навчанні особового складу підрозділу, а будь-яке навчання розпочиналося з опанування та повторення сучасних протоколів надання домедичної допомоги. Під час оборони Маріуполя ці знання врятували багато життів. Головна заслуга полягає в перетворенні «Азову» з добровольчого підрозділу в професійне бойове з’єднання за лекалами сучасних військових стандартів[8].

«Кожен боєць готовий покласти життя за «Редіса», адже той своєю чергою готовий зробити те саме за кожного «азовця», — Богдан «Тавр» Кротевич[9].

Скандал на День Незалежності (2019)

[ред. | ред. код]

На урочистому параді до Дня незалежності в 2019 році під час вручення ордена Богдана Хмельницького III ступеня президентом Володимиром Зеленським Денис Прокопенко не виконав військове привітання. Цей жест був сприйнятий як демарш перед Зеленським. Водночас у ОЗСП НГУ «Азов» прокоментували, що віддавати честь, за Статутом Збройних сил України, належить лише військовому керівництву[10].

Оборона Маріуполя (2022)

[ред. | ред. код]

Напередодні Російське вторгнення в Україну (з 2022) в грудні 2021 року Денис Прокопенко застерігав про можливий напад на столицю України для примушення до капітуляції та прийняття російських умов. Вище військове керівництво ставило перед командуванням гарнізону Маріуполь завдання протриматися 2 тижні для того, щоб виграти час, відтягнувши на себе сили противника, отримати зброю від союзників і мобілізувати резерви[11].

24 лютого 2022 року під командуванням Дениса Прокопенка «Азов» зайняв оборону Маріуполя і прилеглих сіл. Силами розвідки та снайперської групи полку були здійснені диверсійні спецоперації в тилу противника для уповільнення оточення Маріуполя. Також під прикриттям азовців у місто був доставлений останній боєкомплект для ведення артилерійського вогню.

За умов управлінського хаосу в місті Денис Прокопенко з першого дня взяв на себе відповідальність і командування обороною півмільйонного Маріуполя. Брав участь у плануванні та здійсненні повітряно-десантних спецоперацій ГУР, під час яких в оточений ворогом Маріуполь вертольотами доправляли людей та боєприпаси, а також евакуйовували поранених бійців.

7 березня Денис Прокопенко задля уникнення гуманітарному колапсу в Маріуполі закликав допомогти організувати безпечний «коридор» для евакуації цивільного населення міста та закрити небо над Україною[12]. Денис Прокопенко організовував та керував операціями евакуації цивільних людей із заводу «Азовсталь».

19 березня президент України Володимир Зеленський надав Денису Прокопенку звання Героя України як командиру підрозділу, що продовжує оборону Маріуполя.

18 квітня почалася блокада «Азовсталі».

4 травня командир полку «Азов» Прокопенко повідомив, що російським військовим вдалося прорватися на територію «Азовсталі», але гарнізон продовжує виконувати наказ утримувати оборону.

8 травня розкритикував дії військовиків, які обороняли лінію розмежування з Кримом. Він заявив, що якби сили оборони в містах Генічеськ, Мелітополь і Бердянськ дали бій і зайняли оборону, то противник не зміг би оточити місто Маріуполь за 4 дні[13]. Натомість, міста перейшли під контроль російських військ фактично без бою. Також він звинуватив командування 36 бригади в прийнятті рішень, що підірвали стратегію оборони міста й поставили під загрозу життя особового складу гарнізону: 4 квітня один батальйон 36 бригади раптово здався в полон; командир Баранюк прийняв неочікуване рішення прориватися з частиною людей, багато з яких загинули, а решта потрапили в полон. Ці рішення призвели до оголення флангу на правому березі[13].

Денис Прокопенко їздив до Безіменного на перемовини із росіянами про вихід з «Азовсталі» з метою збереження життів бійців Маріупольського гарнізону.

17 травня 2022 року Генеральний штаб ЗСУ заявив, що «Гарнізон “Маріуполь” виконав поставлене бойове завдання»[14].

Полон

[ред. | ред. код]

16 травня Денис Прокопенко повідомив про наказ вищого військового керівництва про збереження життя та здоров’я Маріупольського гарнізону та припинення оборони міста на 86 день від початку оборони Маріуполя й 82 день повного оточення міста. В українській розвідці чітко заявили, що дані події не можна назвати повноцінною здачею у полон. Бо усі бійці здали зброю своїм офіцерам. Перед виходом віддавали зброю командиру, він тиснув їм руку, дякував за службу, перепрошував за те, що не перемогли, і тоді тільки бійці йшли до росіян[15].

17 травня Денис Прокопенко під час проведення особистого контролю евакуації важкопоранених бійців з імпровізованого госпіталю, який знаходився на території «Азовсталі», отримав осколкове поранення руки.

20 травня командування Маріупольського гарнізону на чолі з Денисом Прокопенко покинули «Азовсталь» в одній з останніх груп[16].

Після оголошення про вихід у полон Денис Прокопенко повідомив своїй дружині Катерині, що гарантії про дотримання російською стороною Женевської конвенції гарантувалося третьою стороною — Червоним Хрестом. Зокрема були домовленості щодо перевірки представниками третьої сторони списків, харчування, фізичного стану та наявності побоїв у бійців. Водночас командування ОЗСП «Азов» не виключало можливості порушення домовленостей. Вже після теракту в Оленівській колонії в ніч на 29 липня 2022 року в Міжнародному комітеті Червоного Хреста заявили, що не гарантували безпеку українських військовослужбовців у російському полоні[17].

Відповідно до законодавства так званої «ДНР» Денису Прокопенку могла загрожувати смертна кара[18].

У травні військовополонених доставили до спеціально розконсервованої колонії в Оленівці на території так званої «ДНР». В серпні 2022 Дениса Прокопенка перевезли до закладів позбавлення волі в РФ[19]. Російські ЗМІ повідомляли, що командирів гарнізону Маріуполь доставили в СІЗО «Лефортово» в Москві[20].

Обмін

[ред. | ред. код]

21 вересня 2022 року Денис Прокопенко був звільнений під час одного з масштабних обмінів полоненими. Разом з іншими командирами гарнізону «Маріуполь» Святославом Паламарем («Калина»), Олегом Хоменком («Апіс»), Сергієм Волинським («Волина»), Денисом Шлегою був інтернований на території Туреччини. «Редіса» та інших командирів з «Азовсталі» поміняли на 55 російських військовополонених. Голова Офісу президента Андрій Єрмак заявляв, що їхнє звільнення — це результат особистих домовленостей із очільником Туреччини Реджепом Ердоганом.

3 жовтня 2022 року Денису Прокопенку, за дорученням президента, Андрій Єрмак вручив орден «Золота Зірка». Під час урочистого вручення нагород також відбулася зустріч із членами родин командирів, захисників «Азовсталі»[21].

В Туреччині командири, в тому числі Денис Прокопенко, перебували на закритому режимному об’єкті[22]. На знак солідарності зі своїми солдатами, що лишаються в російському полоні, вони відмовилися бачитися зі своїми родинами.

Повернення до України

[ред. | ред. код]

Відповідно до домовленостей політичного керівництва, Прокопенко мав лишатися на території Туреччини до завершення бойових дій. Проте після офіційного візиту президента Володимира Зеленського до Туреччини та зустрічі з Ердоганом, Дениса Прокопенка та інших командирів повернули на територію України вже 8 липня 2023 року[23].

«Я глибоко переконаний у тому, що армія — це командна робота. З сьогоднішнього дня ми разом з вами, ми продовжуємо боротьбу, ми обов’язково своє слово ще скажемо в бою», — заявив Денис Прокопенко під часу брифінгу для журналістів у Львові 8 липня 2023 року[24].

Вже 16 липня 2023 року Денис Прокопенко зустрівся з особовим складом бригади «Азов» і заявив: «Перебуваючи у полоні я сказав, що для мене ця війна не закінчиться, доки ми не повернемо з полону нашого останнього бійця та не відновимо кордони України на стан 1991 року. Я — солдат. Мене не цікавлять ніякі інші напрямки діяльності, крім військової справи. Моє серце, моя душа, моє тіло належать Азову»[25].

Повернення в Азов

[ред. | ред. код]

16 липня 2023 року прес-служба повідомляла, що Денис Прокопенко проходить реабілітацію та готується до повернення до виконання службових обов’язків[25].

4 серпня 2023 року Денис Прокопенко вже брав участь у тактичних навчаннях особового складу. Основною метою було відпрацювання практичних питань планування та організації бою в наступі та обороні, управління підрозділами в бою та їх всебічного забезпечення.

23 серпня 2023 року прес-служба «Азову» опублікувала знімок у командному пункті на передовій, на якому «Редіс» тримає прапор з нагоди державного свята. З серпня 2023 року бригада «Азов» під командуванням Дениса Прокопенка виконує бойові завдання на Лиманському напрямку в районі Серебрянського лісництва[26]. В перші тижні військовим вдалося просунути українські позиції з мінімальними втратами[27].

Під час шикування з особовим складом бригади «Азов».
Під час шикування з особовим складом бригади «Азов».

Визнання

[ред. | ред. код]

У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ[28].

У листопаді 2023 увійшов до списку лідерів України УП-100[29].

Нагороди

[ред. | ред. код]
Фото Дениса Прокопенка під час навчань
Фото Дениса Прокопенка під час навчань
  • звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (19 березня 2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[30][31][32];
  • орден Богдана Хмельницького III ступеня (21 серпня 2019) — за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов'язків та високий професіоналізм[33][34];
  • медаль «За військову службу Україні» (25 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[35].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Денис Прокопенко
  2. а б Козюпа, Ірина (8 липня 2023). «За «Динамо» об’їздив всю Україну». Герой «Азовсталі» Редіс – ультрас та великий шанувальник спорту. Трибуна.
  3. а б Нобель-Олійник, Владислав (27 вересня 2023). «Для мене це кровна помста»: Денис Прокопенко («Редіс») розповів, чому носить на плечі плакет Ухтинської Республіки. GreenSpot.
  4. Прокопенко, Денис (30 листопада 2023). X.
  5. «Будь ласка, не дайте їм померти» – дружини «азовців» звернулись до папи Римського. Радіо Свобода. 12 травня 2022.
  6. Wives of Mariupol defenders appeal for soldiers’ evacuation. ApNews. 30 квітня 2022.
  7. Ісак, Олександр (21 червня 2018). Экскурсия в "Азов". Один день с украинским полком спецназначения. Радіо Свобода.
  8. Лихогляд, Катерина (31 травня 2022). «Мужність, яка межувала з божевіллям»: інструктор полку «Азов», який вирвався із «Азовсталі». Радіо Свобода.
  9. Богдан ТАВР Кротевич: «Немає такого сценарію, де Україна програє». РОЗМОВА. 24 серпня 2023.
  10. Дим, Нестор (27 серпня 2019). В “Азові” пояснили, чому командир полку Редіс не “віддав честь” Зеленському на Майдані. Новинарня.
  11. «Якщо РФ нападе, то шляхом Брянськ-Київ», - Денис Прокопенко. Говорить Великий Львів. 30 грудня 2021.
  12. Командир полку «Азов» закликає закрити небо над Україною. Укрінформ. 7 березня 2022.
  13. а б Мусаєва, Севгіль (8 травня 2022). Командир "Азова" Денис Прокопенко (Редіс): Ми зробили все можливе та неможливе, аби відтягнути на себе переважаючі сили противника. Українська правда.
  14. ГАРНІЗОН “МАРІУПОЛЬ” ВИКОНАВ ПОСТАВЛЕНЕ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ. Генеральний штаб ЗСУ.
  15. Романюк, Роман. "Острів надії". Як вийшли і що зараз із захисниками "Азовсталі". Українська правда.
  16. Демчук, Ростислав (21 травня 2022). Герої Маріуполя. три командири вийшли з території комбінату “Азовсталь” останніми. Горинь.
  17. У Червоному Хресті заявили, що не гарантували безпеку полонених з «Азовсталі». Слово і Діло. 4 серпня 2022.
  18. «Буду боротися за тебе завжди»: дружина командира полку «Азов» дала зворушливу обіцянку своєму чоловікові. Факти. 12 червня 2022.
  19. "Було розуміння, що домовленості можуть порушити, й Оленівка — приклад цього" — дружина азовця Дениса Прокопенка. Суспільне. 14 серпня 2022.
  20. Командири «Азова» переведені до Москви в СІЗО «Лефортово» – росЗМІ. Укрінформ. 19 червня 2022.
  21. За дорученням Президента Андрій Єрмак вручив ордени «Золота Зірка» п’ятьом захисникам «Азовсталі», яким присвоєно звання Героя України. Офіс Президента України. 3 жовтня 2022.
  22. Катерина Прокопенко, засновниця Асоціації сімей захисників “Азовсталі”. Укрінформ. 20 травня 2023.
  23. Командири "Азовсталі" перебуватимуть у Туреччині до кінця війни - Зеленський. ТСН.
  24. "Скажемо своє слово в бою": командувачі захисту "Азовсталі" зробили перші заяви після повернення в Україну. Телеграф. 9 липня 2023 року.
  25. а б Командир бригади «Азов», підполковник Денис «Редіс» Прокопенко зустрівся з особовим складом. Азов. 16 липня 2023.
  26. "Азов" повернувся на фронт: стало відомо, де воюватимуть бійці легендарної бригади. Обозреватель. 17 серпня 2023.
  27. Повернення легенди: командир Азову Денис Прокопенко знову керує операціями на фронті. Факти. 7 вересня 2023.
  28. НВ НАЗИВАЄ 25 HАЙВПЛИВОВІШИХ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ. НВ.
  29. Топ-100. Рейтинг 2023. Українська правда.
  30. Дим, Нестор (19 березня 2022). За Маріуполь: президент надав звання Героїв України командирам полку «Азов» і 36-ї бригади морпіхів. Новинарня. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 23 березня 2022.
  31. У полку «Азов» просять підсилення для Маріуполя, щоб нагороди чіпляли на живі груди. Укрінформ. 19 березня 2022. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 23 березня 2022.
  32. Указ Президента України від 19 березня 2022 року № 148/2022 «Про присвоєння звання Герой України»
  33. Коваленко, Сергій (23 березня 2022). «Ми досить міцні, щоб кров’ю і потом відвойовувати нашу землю…» – Герой України Денис Прокопенко. Армія. inform. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 23 березня 2022.
  34. Указ Президента України від 21 серпня 2019 року № 614/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  35. Указ Президента України від 25 березня 2015 року № 176/2015 «Про відзначення державними нагородами України військовослужбовців Національної гвардії України»

Посилання

[ред. | ред. код]