Жан-Клод Бріалі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан-Клод Бріалі
фр. Jean-Claude Brialy[1]
Ім'я при народженні Jean-Claude Brialy
Народився 30 березня 1933(1933-03-30)
Омал, Алжир
Помер 30 травня 2007(2007-05-30) (74 роки)
Монтіон, Сена і Марна
  • jaw cancerd
  • Поховання Цвинтар Монмартр
    Громадянство  Франція[1]
    Діяльність сценарист, письменник, телережисер, актор театру, кіноактор, актор, режисер
    Alma mater Національне військове училище, Conservatoire à rayonnement régional de Strasbourgd, College of Saint Etienned і lycée David d'Angersd
    Роки діяльності з 1955
    IMDb nm0108400
    Нагороди та премії
    Командор ордена Почесного легіону
    Командор ордена Почесного легіону
    Командор ордена «За заслуги» (Франція)
    Командор ордена «За заслуги» (Франція)
    Орден Мистецтв та літератури
    Орден Мистецтв та літератури
    Командор ордена Культурних заслуг (Монако)
    Командор ордена Культурних заслуг (Монако)

    CMNS: Жан-Клод Бріалі у Вікісховищі

    Жан-Клод Бріалі́ (фр. Jean-Claude Brialy; 30 березня 1933, Омал, Алжир — 30 травня 2007, Монтіон, Сена і Марна, Франція) — французький актор, режисер, автор книг, менеджер та продюсер.

    Біографічні відомості[ред. | ред. код]

    Бріалі народився 30 березня 1933 року місті Омал (нині — Сур Ель Гозлан) в Алжирі, в сім'ї французького офіцера, і провів все своє дитинство в ритмі службових переїздів батька.

    Отримавши ступінь бакалавра, він вступив в Страсбурзьку консерваторію, яку закінчив з першою премією у класі комедії, а потім вчився в Центрі драматичного мистецтва Східного регіону. Військову службу він проходив в Баден-Бадені у відділі кінохроніки французької армії, завдяки чому йому вдалося зіграти свою першу роль в короткометражному фільмі «Лахмітник і хороший товар». Тоді ж він познайомився з багатьма гастролюючими акторами, і зокрема з Жаном Маре, який радив Бріалі продовжити акторську кар'єру.

    У 1954 році актор, що починає, приїжджає до Парижу і дуже швидко починає спілкуватися з «бандою з Кайе дю сінема». У 1956 році він отримує запрошення від Жака Ріветта знятися в короткометражці «Шах і мат». У тому ж році він знімається у фільмах «Елен і чоловіки» Жана Ренуара і «Другу сім'ї» Жака Піното. З того часу Бріалі з'являється на екрані все частіше і частіше.

    Бріалі стає знаменитим в 1958 році, знявшись в двох фільмах Клода Шаброля «Красень Серж» і «Кузени», які принесли йому славу невимушеного і природженого актора, а також любов публіки. Свій перший фільм — «Еглантін», навіяний спогадами дитинства, — Бріалі зняв в 1971 році.

    Бріалі був справжнім трудоголіком. Він знімався в декількох фільмах в рік і одночасно працював в театрі. Він не тільки міг бути елегантним жартівником («Крістін», 1958) або улюбленцем жінок (Полювання на чоловіків", 1964 і «Прилипала Жюлі», 1977). Він також виконував ролі, де потрібно було бути серйозним, що особливо яскраво виявилося у французьких «Film noir» на зразок «Смертельної поїздки» Клода Міллера (1982).

    Бріалі вперше з'явився на екранах в 1956 році у фільмі Жана Ренуара «Єлена і чоловіки» і відомий особливо як виконавець ролей в картинах Луї Маля «Ліфт на ешафот» (1957) і «Коханці» (1958), Клода Шаброля «Красень Серж» (1958) і «Кузени» (1959), Франсуа Трюффо «Чотириста ударів» (1859) і Еріка Ромера «Коліно Клер» (1970).

    Він був видною персоною світському суспільстві Парижа, з 1986 року володів столичним театром «Буфф-парізьєн» (фр. (Les Bouffes parisiens), а до цього, з 1977 року, управляв театром «Еберто». Крім того, він зняв десяток фільмів для телебачення і великого екрану, серед яких — «Еглантін» (1971) і «Закриті віконниці» (1972).[2]

    Останньою роботою Бріалі стала роль в телефільмі Габріеля Агіона «Пан Макс».

    Як письменник, він з великим успіхом опублікував книги спогадів: «Струмок мавп» і «Я забув вам сказати».

    Помер на 75-му році життя 30 травня 2007 після тривалої хвороби раку[3].

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Актор[ред. | ред. код]

    Роки 1956—1959[ред. | ред. код]

    Роки 1960—1969[ред. | ред. код]

    Роки 1970—1979[ред. | ред. код]

    • 1970 : Une saison en enfer, режисер Нелло Різі
    • 1970 : Côté cour, côté jardin, режисер Гі Жиль
    • 1972 : Un meurtre est un meurtre, режисер Етьєн Пер'є
    • 1973 : Dreyfus ou l'intolérable vérité, режисер Jean Chérasse (оповідач)
    • 1973: Voix off cinéma Barry Lindon, режисер Стенлі Кубрик
    • 1974 : Comme un pot de fraises, режисер Жан Орель
    • 1974 : Le Fantôme de la liberté (The Phantom of Liberty), режисер Луїс Бюнюель
    • 1975 : Un animal doué de déraison, режисер П'єр Каст
    • 1975 : Catherine et compagnie, режисер Мішель Буарон
    • 1975 : Les onze mille verges, режисер Ерік Ліпманн
    • 1976: «Суддя і вбивця» / (Le juge et l'assassin), режисер Бертран Таверньє
    • 1976 : Les œufs broullés, режисер Джоель Сантоні
    • 1976 : L'année Sainte, режисер Жан Жиро
    • 1976: «Бароко» / (Barocco), режисер Андре Тешіне
    • 1977 : Le Point de mire, режисер Жан-Клод Драмон
    • 1977 : Julie pot de colle, режисер Філіпп де Брока
    • 1977 : L'Imprécateur, режисер Жан-Луї Бертучеллі
    • 1977 : Enquête à l'Italienne, режисер Доппіо Делітто
    • 1978 : Robert et Robert, режисер Клод Лелуш
    • 1978 : La chanson de Roland, режисер Френк Кассенті
    • 1979 : Le Maitre Nageur, режисер Жан-Луї Трентіньян
    • 1979 : L'œil du maître, режисер Стефан Керк
    • 1979 : Hooray for Hollywood, режисер Едуард Шоу (оповідач, французька версія)
    • 1979 : Bobo Jacco, режисер Альберт Бол

    Роки 1980—1989[ред. | ред. код]

    • 1980 : Bobo la tête, режисер Жиль Кац
    • 1980 : La Banquière, режисер Франсіс Жиро
    • 1981 : Les Uns et les Autres, режисер Клод Лелуш
    • 1981 : Pinot simple flic, режисер Жерар Жуньо
    • 1982 : La Nuit de Varennes (That Night in Varennes), режисер Етторе Скола
    • 1982 : Notre-Dame de la Croisette, режисер Данієль Шмід
    • 1982 : La fille de Trieste, режисер Паскуале Феста Кампаніле
    • 1982 : Édith et Marcel, режисер Клод Лелуш
    • 1982 : Mortelle Randonnée (film)|Mortelle Randonnée, режисер Клод Міллер
    • 1983 : La Crime, режисер Філіпп Лабро
    • 1983 : Le Démon dans l'île, режисер Франсіс Леруа
    • 1983 : Cap Canaille, режисер Жульєт Берто та Жан-Анрі Роже
    • 1983 : Sarah, режисер Моріс Дюговсон
    • 1983 : Stella, режисер Лоран Ейнеманн
    • 1983 : Papy fait de la résistance, режисер Жан-Марі Пуаре
    • 1984 : Le téléphone sonne toujours deux fois, режисер Жан-П'єр Вернь
    • 1985 : Tueur de fous, режисер Гійом Перотт
    • 1985 : Le Mariage du siècle, режисер Філіпп Галлан
    • 1985 : Le Quatrième Pouvoir, режисер Серж Леруа
    • 1985 : L'Effrontée, режисер Клод Міллер
    • 1985 : Inspecteur Lavardin, режисер Клод Шаброль
    • 1986 : Le Débutant, режисер Данієль Жанно
    • 1986 : Hypothèse d'un soir, режисер Марі-Крістіна Ф'єні (к/м)
    • 1987 : Grand Guignol, режисер Жан Марбуф
    • 1986 : Suivez mon regard, режисер Жан Куртелен
    • 1987 : Le Moustachu, режисер Домінік Шассуа
    • 1987 : Lévy et Goliath, режисер Жерар Урі
    • 1987 : Un homme et une femme: vingt ans déjà, режисер Клод Лелуш
    • 1987 : Maladie d'amour, режисер Жак Дере
    • 1987 : Les Innocents, режисер Андре Тешіне. Jean-Claude Brialy obtient pour ce film le César du cinéma|César du meilleur second rôle.
    • 1989 : Comédie d'été, режисер Данієль Вінь
    • 1989 : Ripoux contre ripoux, режисер Клод Зіді

    Роки 1990—1999[ред. | ред. код]

    Роки 2000—2007[ред. | ред. код]

    • 2000 : Nos jolies colonies de vacances, режисер Стефан Керк
    • 2001 : Concorrenza sleale (Unfair Competition), режисер Етторе Скола
    • 2001 : C'est le bouquet !, режисер Жанна Лабрюн
    • 2001 : Les filles, personne s'en méfie, режисер Шарлотта Сільвера
    • 2002 : La Demi-Mondaine amoureuse, режисер Дідьє Дессапт
    • 2003 : Les Clefs de bagnole, режисер Лоран Баффі (камео)
    • 2003 : Aimez-moi les uns les autres, режисер Тібюрс
    • 2004 : People, режисер Фаб'єн Онтеньєнте
    • 2007 : Vous êtes de la police ?, режисер Ромуальд Бенью

    Як режисер[ред. | ред. код]

    • Églantine (1971)
    • Les volets clos (1973)
    • L'oiseau rare (1973)
    • Un amour de pluie (1974)

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б Bibliothèque nationale de France Record #118939869 // BnF catalogue généralParis: BnF.
    2. Alex, Par; à 12h35, re Arlot Le 23 octobre 2020 (23 жовтня 2020). Seine-et-Marne : refuge des stars, le château de Jean-Claude Brialy s’ouvrira au public. leparisien.fr (fr-FR). Процитовано 14 березня 2023. 
    3. Jean-Claude Brialy est mort à 74 ans. Le Monde.fr (фр.). 31 травня 2007. Процитовано 14 березня 2023. 

    Посилання[ред. | ред. код]