Захисні механізми психіки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Захисні механізми психіки — несвідомий психологічний механізм, який зменшує занепокоєння, що виникає з неприйнятних або потенційно шкідливих подразників. Зигмунд Фрейд був одним із перших прихильників цієї конструкції (в своїй психоаналітичній теорії) і використовував це поняття для «загального позначення техніки, яку Еґо використовує в конфліктах, які можуть привести до неврозів»[1]. Анна Фрейд, авторка класичної праці «Психологія Я та захисні механізми», яка розвивала теорію батька, підкреслювала, що «Еґо-захисні механізми — несвідомі, і вони відкидають вимоги інстинкту»[2]. Надалі поняття захисних механізмів було інтерпретоване, трансформоване і модернізоване як представниками різних поколінь дослідників і психотерапевтів психоаналітичної орієнтації, так і інших психологічних течій: екзистенціальної психології, гуманістичної психології, гештальт-психології тощо.

Теорії і класифікації[ред. | ред. код]

Номенклатура захисних механізмів є неоднозначною і персонально специфічною. Немає єдності і в термінології. Проте існування захисних механізмів вважається незаперечним і експериментально підтвердженим.

Психоаналітики К. Голл і Г. Ліндцей виділяли дві основні характеристики захисних механізмів:

  • вони заперечують або викривляють реальність;
  • вони діють на несвідомому рівні.

До того ж, захисні механізми можуть викривляти факти як внутрішньої, так і зовнішньої реальності. «Наприклад, Я може захищати себе як незнанням про існування певних потреб та інстинктів, так і незнанням про існування зовнішніх об'єктів».[3]

Слід зауважити, що люди рідко використовують якийсь один тип захисних механізмів. Як правило, в межах однієї особистості вони надзвичайно різноманітні.

Класифікації захисних механізмів[ред. | ред. код]

Відсутність єдності критеріїв[ред. | ред. код]

Попри те, що феномен вивчається досить давно, єдиної класифікації не вироблено. Існує багато критеріїв, за якими класифікують захисні механізми. Серед них:

  • блокування чи викривлення інформації
  • ступінь активності особистості в формуванні захисту
  • особливості переробки інформації, яка не має бути доведена до свідомості
  • природа перепон, з якими зіштовхується суб'єкт
  • результат захисту — досягнення нагороди чи уникнення небезпеки
  • базисність чи вторинність захистів тощо.

За характером фрустраторів, проти яких спрямовані захисні механізми, їх поділяють на:

  • захисні механізми, спрямовані проти зовнішніх фрустраторів;
  • захисні механізми, спрямовані проти внутрішніх фрустраторів.

Класифікація в Гештальт-терапії[ред. | ред. код]

Способи переривання контакту

Класифікація Анни Фрейд[ред. | ред. код]

Механізми захисту А. Фрейд розглядала як інтелектуальні і рухові автоматизми різного ступеня складності, що виникли в процесі мимовільного і довільного навчання[4]. Очевидно, механізм заміщення Анною Фрейд ототожнювався з сублімацією і тому не виділений окремо. Перелік захисних механізмів психіки, які використовуються проти:

Внутрішніх фрустраторів Зовнішніх фрустраторів
  1. Психологічне витіснення
  2. Регресія
  3. Реактивне утворення (формування реакції)[en]
  4. Ізоляція афекту[en]
  5. заперечення (анулювання) здійсненої дії, того, що відбувається[джерело?]
  6. Проєкція
  7. Інтроекція
  8. звернення на власну особистість[джерело?]
  9. перетворення на власну протилежність[джерело?]
  10. Сублімація
  1. втеча від ситуації[джерело?]
  2. Заперечення
  3. Ідентифікація
  4. обмеження Я[джерело?]

Категоризація Джорджа Вейланта[ред. | ред. код]

За категоризацією Джорджа Вейланта[en] (1977), психологічні захисти вибудовуються в континуум відповідно до рівня психоаналітичного розвитку:

I рівень: психотичні захисти II рівень: незрілі захисти III рівень: невротичні захисти IV рівень: зрілі захисти

Класифікація Ненсі Мак-Уільямс[ru][ред. | ред. код]

Первинні захисні механізми (примітивні) Вторинні захисні механізми (досконалі)

Класифікація Людмили Дьоміної та Ірини Ральникової[ред. | ред. код]

Класифікація Людмили Дьоміної та Ірини Ральникової[5]

  1. захисти, які опосередковують сприйняття інформації — «природні» — блокування інформації, несвідоме виключення її зі сфери свідомого:
  2. захисти, які опосередковують різноманітні форми викривлення (трансформації) інформації — «інтегративні» — пов'язані з несвідомою оцінкою змісту небажаної для психіки інформації, її змінами, неадекватністю оцінки. В результаті дії цих механізмів особистість починає володіти неадекватною до реальності інформацією і жити у світі ілюзій:
  3. захисти, що базуються на первинних примітивних формах психічних проявлень — «ретрозахисти» — використовують механізми, які виникли в дитинстві, практично без змін. Схильність до цього типу захисту опосередковано свідчить про деяку особистісну і соціальну інфантильність людини. Цей тип найбільш близький до розвитку деструктивних, інколи патологічних властивостей особистості, формуючи риси підпорядкування та залежностей.
Природні Інтегративні Ретрозахисти
  • примітивні механізми:

Інші класифікації[ред. | ред. код]

Перелік захисних механізмів дуже великий, і вчені ще не дійшли теоретичного консенсусу щодо їх кількості. Були зроблені намагання класифікувати захисні механізми за їх властивостями.

Отто Кернберг (1967) розвинув теорію межової організації особистості (одним із наслідків якої може бути межовий розлад особистості). Його теорія базується на теорії об'єктних стосунків Еґо-психології.

Межова організація особистості розвивається, коли дитина не може співвіднести позитивні й негативні ментальні об'єкти. Кернберг надає центрального значення в такій організації особистості примітивним захисним механізмам, таким як проєкція, заперечення, розщеплення (розщеплення особистості), тому вони називаються межовими захисними механізмами, разом із знецінюванням та проєктивною ідентифікацією.

За теорією Роберта Платчіка (1979), захисти — це похідні від базових емоцій. Виділяються такі захисні механізми: формування реакції, заперечення, витіснення, регресія, компенсація, проєкція, заміщення, інтелектуалізація.

У Діагностичному та статистичному керівництві з душевних хвороб (DSM-IV), оприлюдненому Американською асоціацією психіатрів (1994) міститься орієнтовна класифікація захисних механізмів. Вона здебільшого базується на ієрархічному розподілі Вейланта, проте дещо модифікована.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Freud S. The Problem of Anxiety. New York: Norton, 1936, р. 43
  2. ↑ Freud A. The Ego and the Mechanisms of Defence. London: Hogarth Press, 1946, р. 9
  3. ↑ Hall C. S. and Lindzey G. Theory of Personality. New York: John Wiley, 1957. р. 11
  4. ↑ Е.С. Романов, Л.Р. Гребенников. Механізми психологічного захисту: генезис, функціонування, діагностика. — Талант, 1996. — 144 с.
  5. ↑ Л. Д. Демина,  И. А. Ральникова Учебное пособие «Психическое здоровье и защитные механизмы личности»
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (серпень 2013)


Псі, буква грецького алфавіту, символ психології Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Типи
Характеристики
Захисні процеси[en]
Соціокультурні феномени
Пов'язані статті
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Захисні_механізми_психіки&oldid=42088680