Кадубівська стінка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Кадубівська стінка
(заказник)
48°34′18″ пн. ш. 25°47′06″ сх. д. / 48.57167° пн. ш. 25.78500° сх. д. / 48.57167; 25.78500Координати: 48°34′18″ пн. ш. 25°47′06″ сх. д. / 48.57167° пн. ш. 25.78500° сх. д. / 48.57167; 25.78500
Розташування: Україна Україна
Чернівецька область,
Заставнівський район,
між селами Кадубівцями і Веренчанкою
Найближче місто: Заставна
Площа: 22,8 га
Заснований: 1994 р.
Керівна
організація:
Веренчанська сільська рада
Кадубівська стінка(заказник). Карта розташування: Чернівецька область
Кадубівська стінка(заказник)
Кадубівська стінка
(заказник)

Ка́дубівська сті́нка — ландшафтний заказник загальнодержавного значення в Україні. Розташований між селами Кадубівцями (звідси й назва) і Веренчанкою Заставнівського району Чернівецької області, у верхів'ях річки Совиці.

Площа заказника 22,8 га. Статус надано 1994 року. Перебуває у віданні Веренчанської сільської ради.

Геоморфологія[ред.ред. код]

Заказник є лівою стінкою осушеної долини, яка тягнеться від села Кадубівці до витоків річки Совиця-Веренчанська. Правий берег пологий з чорноземами, а лівий скелястий, заввишки до 20—30 м, утворений гіпсо-ангідритами. Тут присутні зсуви дернових та дерново-лучних ґрунтів. Лівий берег є частиною мезотектонічного блоку. Північна частина має довжину близько 600 м. та ширину до 100—150 м. з окремими скельними виходами вивітрених та еродованих сіро-коричневих крупнокристалічних гіпсів. Поверхневі води поглинаються карстовими лійками, що розташовані в підніжжі у трьох місцях. На південному схилі з боку села відбуваються активні стадії зсувів, що постійно стимулюються карстовими процесами. Тут постійно відбувають провали та масивні обвали порід. Південна ділянка, що має довжиною 1700 м. і ширину 50—100 м, являє собою лівий скелястий берег, висота якого зменшується від 25 до 15 м. Тут відсутні зсувні та карстові процеси, проте наявні порожнини з фрагментами вториних кристалів, завдовжки 5—7 м, утворених внаслідок поверхневої ерозії та вивітрювання.[1]

Рослинність[ред.ред. код]

У рослинному покриві переважають степові угруповання, що характерні для Західного Поділля, що зумовлено перш за все геоморфологічною будовою та присутністю дерново-карбонатних ґрунтів на схилами.

На території заказника поширені реліктові угруповання формації осоки низької з асоціаціями волосистоковилово — низькоосокова (Caricetum (humilis) stiposum (capillatae)), валіськокострицево — низькоосокова (Caricetum (humilis) festucosum (valesiacae)), гребінчастокипцево — низькоосокова (Caricetum (humilis) koeleriosum (cristatae)). Також тут поширені рідкісні угруповання ковили волосистої (Stipeta capillatae), представлені асоціацією бліднуватокострицево — волосистоковилова (Stipetum (capillatae) festucosum (pallentis)). Ці угруповання занесені до Зеленої книги України.

Серед рослин тут поширені такі види: бородач звичайний (Bothriochloeta ischaemi), калерія гребінчаста (Koeleria cristata), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), костриця валійська (Festucetalia valesiacae), оман мечолистий (Inula ensifolia), цибуля подільська (Allium podolicum), тонконіг різнобарвний (Poa versicolor), мінуарція дністровська (Minuartia thyraica) та чебрець подiльський (Thymus podolicum L.).

Серед рослин, занесених до Червоної книги, тут поширені сон великий (Pulsatílla grandis) та чорніючий (Pulsatilla nigricans), лещиця дністровська (Gypsophila thyraica), ковила волосиста (Stipa capillata) та пірчаста (S. pennata) та інші.[1]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Декілька потоків формують один (річку Совиця), який, протікає через долину і раптово зникає під землю через так звану «лійку», залишаючи долину сухою. На великій віддалі потік виходить на поверхню в реліктову долину. Явище зумовлене існуванням у цій місцевості спелеокарстових утворень.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Чорней І. І., Токарюк А. І., Буджак В. В., Скільський І. В. Заповідні урочища Північної Буковини та Хотинщини: загальний огляд, рослинність, раритетні флора і фауна // Заповідна справа в Україні. – 2009. – Т. 15. – Вип. 1. – С. 82-100

Джерела[ред.ред. код]