Карл Фрідріх фон Вайцзеккер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Фрідріх фон Вайцзеккер
нім. Carl Friedrich von Weizsäcker
Carl Friedrich von Weizsaecker.jpg
Народився 28 червня 1912(1912-06-28)
Німецька імперія Кіль
Помер 28 квітня 2007(2007-04-28) (94 роки)
Штарнберг, Баварія
Місце проживання Німеччина
Громадянство Німеччина
Alma mater Геттінгенський університет
Лейпцизький університет
Галузь наукових інтересів Фізика, філософія
Заклад Товариство імені Макса Планка
Науковий ступінь Доктор філософії
Науковий керівник Фрідріх Гунд
Відомий завдяки: Формула Бете-Вайцзеккера
Цикл Бете-Вайцзеккера
Батько Ernst von Weizsäcker[d]
Діти Carl Christian von Weizsäcker[d], Ernst Ulrich von Weizsäcker[d], Elisabeth Raiser[d] і Heinrich Weizsäcker[d]
Нагороди Медаль імені Макса Планка
Премія Гете
Темплтонівська премія


CMNS: Карл Фрідріх фон Вайцзеккер на Вікісховищі

Карл Фрідріх фон Вайцзеккер (нар. 28 червня 1912 — пом. 28 квітня 2007) — німецький фізик і філософ. Останній живий учасник команди, яка проводила ядерні дослідження в Німеччині під час Другої світової війни, під керівництвом Вернера Гейзенберга.

Належав до сім'ї Вайцзеккерів: його батько Ернст фон Вайцзеккер був дипломатом, молодший брат Ріхард фон Вайцзеккер обіймав посаду президента Німеччини, син Ернст Ульріх фон Вайцзеккер став фізиком і дослідником довкілля, а тесть Конрад Райзер був Генеральним Секретарем Всесвітньої ради церков.

Вайцзеккер зробив важливі теоретичні відкриття стосовно виробництва енергії всередині зір внаслідок реакції ядерного синтезу. Також є автором впливових теоретичних робіт, у яких йдеться про формування планет на ранній стадії розвитку Сонячної системи.

Наприкінці життя вчений приділив більше уваги філософським і етичним питанням і отримав кілька міжнародних нагород за свої роботи в цих галузях.

Дитинство і освіта[ред.ред. код]

Народився в Кілі. Його дідом був Карл фон Вайцзеккер, прем'єр-міністр Королівства Вюртенберг, який 1916 року отримав спадкове звання барона (нім. Freiherr). Таким чином і сам вчений у чотири роки став бароном.

Від 1929 до 1933 року Вайцзеккер вивчав фізику, математику і астрономію в Берліні, Геттінгенському і Лейпцизькому університетах. Серед його керівників і колег був Нільс Бор. Керівником його докторської дисертації був Фрідріх Гунд.

Робота на тему ядерного синтезу всередині Сонця[ред.ред. код]

Особливий інтерес для Вайцзеккера на початку його кар'єри вченого становили ядерні процеси в зорях і енергія зв'язку в ядрі атома. Разом з Гансом Бете він відкрив механізм циклічного процесу ядерного синтезу в зорях (Цикл Бете-Вайцзеккера, працю опубліковано в 1937–1939)[1][2][3]. Не слід плутати це відкриття з його пізнішим досягненням, Формулою Бете-Вайцзеккера,- теоретичною формулою, яка описує криву зв'язку між атомною енергією, масами ядер та деякими іншими ядерними характеристиками[4].

Робота на тему формування планет[ред.ред. код]

1938 року Вайцзеккер розробив свою власну теорію формування Сонячної системи, що ґрунтувалась на нерівній долі легших і важчих хімічних елементів у складі Сонця і в складі планет земної групи. Пізніше багато вчених визнали його погляди на цю проблему і прояснили їх в деталях. Згідно з цією теорією, Сонце і його планети утворились з хмари газу, яка на 99% складалась із гідрогену та гелію і на 1% з важчих елементів. Близько 10% цієї хмари залишалось навколо Сонця в складі його протяжної атмосфери впродовж початкової фази. Із цих 10% у складі хмари 1% відсоток належав важчим елементам, а це якраз нині відповідає співвідношенню між масою планет земної групи і загальною масою Сонячної системи.

Ця теорія також допомогла пояснити спостережуване збільшення відстані між орбітами планет, якщо рухатись від Сонця назовні. Такий стан речей узгоджується зі збільшенням розміру «планетних вихорів» із газу і пилу, в напрямку від центру ранньої Сонячної системи.

Ще одним висновком з цієї теорії є те, що багато зір з подібними до сонячних характеристиками мають свої планетні системи, які подібні до сонячної[5].

Невдовзі після закінчення Другої світової війни в Європі американський фізик Георгій Гамов став співавтором листа, в якому підтримав роботу Вайцзеккера на тему формування Сонячної системи[6].

Робота над створенням атомної зброї[ред.ред. код]

Як фізик-теоретик Вайцзеккер (і, за його власними підрахунками, 200 інших фізиків) одразу після відкриття в 1938 році поділу ядра збагнули, що можна створити ядерну зброю. В лютому 1938 року вчений обговорив можливі негативні наслідки зі своїм другом філософом Георгом Піхтом[7].

Під час Другої світової війни Вайцзеккер входив до складу німецького Уранового проекту, завданням якого було побудувати атомну бомбу. Ще в серпні 1939 року Альберт Ейнштейн попередив президента США Рузвельта про це дослідження"[8].

Як протеже Вернера Гейзенберга Вайцзеккер був присутній на ключовій зустрічі в штаб-квартирі артилерійських військ, що відбулась у Берліні 17 вересня 1939 року, яка була початком Уранового проекту[9]. На початку війни, можливо до 1942 року, він сподівався на зростання політичного впливу внаслідок участі в Урановому проекті, якщо той принесе успіх[10]. В липні 1940 року був співавтором доповіді на адресу військового керівництва щодо можливості «виробництва енергії» зі збагаченого урану. Ця доповідь також передбачала можливість використовувати плутоній щоб виробляти енергію а також для створення нового типу вибухівки[11].

Думки істориків розділились, чи Гейзенберг і його колектив дійсно хотіли створити ядерну зброю, чи їх невдачу можна пояснити небажанням давати таку зброю в руки нацистського режиму. Опираючись на післявоєнні інтерв'ю Гейзенберга і Вайцзеккера, цю точку зору відстоював Роберт Джанґк у своїй книзі 1957 року «Яскравіше, ніж тисячу Сонць» (англ. "Brighter Than a Thousand Suns"). В інтерв'ю щотижневику Шпіґель від 1957 року Вайцзеккер відверто визнав наявність наукових амбіцій в ті роки «Ми хотіли дізнатись, чи ланцюгова реакція дійсно можлива. Для нас не мало значення до чого призведе наше знання — ми просто хотіли знати»[12]. За його словами лише «милість божа» стала на заваді їх спокусі побудувати цю бомбу, і ця милість виражалась в неспроможності німецької воєнної економіки мобілізувати необхідні ресурси.

1993 року опубліковано секретні записи перемовин кінця 1945 року між десятьма провідними німецькими фізиками, включаючи Гейзенберга і Вацзеккера, яких затримали під час Операції Епсілон. Бесіда відбулась після того, як затримані прослухали радіоновини BBC про ядерне бомбардування 6 серпня 1945. Під час тих перемовин Вайцзеккер наполегливо стверджував: «Я думаю, що ми не зробили бомбу, бо жоден з фізиків у принципі не хотів робити її. Якби ми хотіли, щоб Німеччина виграла війну, то наш проект увінчався б успіхом!»[13]

Але крім того ці записи показали те, що Вайцзеккер просто переконував інших домовитись, щоб вони всі стверджували, буцімто вони ніколи не хотіли створювати німецьку ядерну зброю. Про неправдивість цього твердження свідчить той факт, що серед затриманих науковців були ті, хто більш наполегливо намагався створити атомну бомбу, а саме Курт Дібнер і Вальтер Герлах[14]. Макс фон Лауе згодом називав цю домовленість «версією» (нім. die Lesart)[15]. Хоча автором угоди, яку уклали науковці, був Гейзенберг, але, за словами Лауе: «Найбільш наполегливим під час всіх цих розмов був Вайцзеккер, я не пам'ятаю жодної згадки про етичну точку зору»[16]. І саме версія подій, про яку домовились вчені, і слугувала основою для роботи Джанґка.

Післявоєнна кар'єра[ред.ред. код]

Фон Вайцзеккер у 1983 році

1946 року Вайцзеккеру дозволили повернутися в ту частину Німеччини, яка була під управлінням Західного Блоку, і стати на посаду директора відділу теоретичної фізики в Інституті фізики імені Макса Планка в Ґетінґені. Від 1957 до 1969 року вчений працював на посаді професора філософії в Гамбурзькому університеті. 1957 року отримав Медаль Макса Планка. Від 1970 до 1980 року очолював Інститут Макса Планка з досліджень умов життя в сучасному світі в Штарнбергу. Проводив дослідження і публікував роботи на тему небезпеки ядерної війни, яку він бачив як конфлікт між Першим світом і Третім світом, а також на тему наслідків деградації довкілля.

1970 року разом з індійським філософом Гопі Крішною заснував дослідницьку організацію «за західну науку і східну мудрість». Після виходу на пенсію в 1980 році став християнським пацифістом, а також активніше почав працювати над концептуальним визначенням квантової фізики, особливо над Копенгагенською інтерпретацією.

Досвід життя в епоху нацизму, а також його власна поведінка тоді, збудили у Вайцзеккері інтерес до питань етики і відповідальності. 1957 року він увійшов до групи Ґетінґен 18, в складі якої були видатні німецькі фізики, що протестували проти озброєння німецької армії тактичною ядерною зброєю. Згодом вчений запропонував, щоб Західна Німеччина рішуче відмовилась від будь-яких типів ядерної зброї[17].

2007 року Вайцзеккер помер у віці 94 роки поблизу Штарнберга[18]. Думки дослідників розділились щодо того, чи він прийняв свою долю відповідальності за спроби німецької наукової спільноти створити ядерну зброю для нацистської Німеччини[19].

Нагороди і почесні звання[ред.ред. код]

Почесні ступені
Право: Амстердамський вільний університет, Альбертський університет, Абердинський університет: Теологія: Тюбінгенський університет, Базельський університет: Наука: Лейпцизький університет: Філософія: Берлінський технічний університет, Рейнсько-Вестфальський технічний університет Аахена
Членство
Товариство імені Макса Планка за розвиток науки
Леопольдина
Ґетінґенська академія наук
Саксонська академія наук
Австрійська академія наук
Баварська академія наук
Баварська академія мистецтв
Німецьке фізичне товариство
Академія моральних і політичних наук
Американське фізичне товариство
Хорватська академія наук і мистецтв
Німецька академія мови і поезії

В місті Бармштадт його іменем названо гімназію.

Починаючи з 2009 року кожні два роки вручається «Нагорода Карла Фрідріха фон Вайцзаккера» за «видатний науковий внесок у вирішення суспільно значимих проблем».

Праці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. C.F. von Weizsäcker (1937) «Über Elementumwandlungen im Innern der Sterne. I» (On transformations of elements in the interiors of stars. I), Physikalische Zeitschrift (Physics Journal), vol. 38, pages 176–191.
  2. C.F. von Weizsäcker (1938) «Über Elementumwandlungen im Innern der Sterne. II» (On transformations of elements in the interiors of stars. II), Physikalische Zeitschrift, vol. 39, pages 633–646.
  3. Hans A. Bethe (1939) «Energy production in stars», Physical Review, vol. 55, pages 434–456.
  4. Zur Theorie der Kernmassen (On the theory of nuclear masses); Zeitschrift für Physik (Journal of Physics) 96 (1935) pages 431–458
  5. Heinz Haber: Unser blauer Planet [Our blue planet] (1965; in German); «Die Entstehung der Erde» [The formation of the Earth], Rororo pocket edition at Rowohlt, Reinbek near Hamburg 1967, pp. 19-23
  6. Gamow, G.; Hynek, J. A. (1 March 1945). A New Theory by C. F. Von Weizsacker of the Origin of the Planetary System. The Astrophysical Journal 101. с. 249. Bibcode:1945ApJ...101..249G. doi:10.1086/144711. 
  7. von Weizsäcker, Carl Friedrich (1977). Selbstdarstellung (Self-manifestation). Der Garten des Menschlichen. Beiträge zur geschichtlichen Anthropologie [The garden of the human ones. Contributions to historical anthropology] (German). с. 568. 
  8. Einstein's letter to Roosevelt, 2 August 1939
  9. John Cornwell, Hitler's Scientists (Viking 2003), 232
  10. www.nbi.dk
  11. Cornwell, Hitler's Scientists, 235
  12. Der Spiegel, «…und führe uns nicht in Versuchung: Vom gespaltenen Atom zum gespaltenen Gewissen — Die Geschichte einer menschheitsgefährdenden Waffe (…and do not lead us into temptation: From the split atom to the split conscience — the history of a mankind-endangering weapon)», vol. 11(19) (Mai 8, 1957), p. 52
  13. http://www.aip.org/history/heisenberg/p11a.htm
  14. http://www.mpiwg-berlin.mpg.de/KWG/Ergebnisse/Ergebnisse26.pdf
  15. http://www.europhysicsnews.org/index.php?option=article&access=standard&Itemid=129&url=/articles/epn/pdf/2007/04/epn07402.pdf
  16. Cornwell, Hitler's Scientists, 398
  17. Cassidy, David C. (2015). Werner Heisenberg and Carl Friedrich Freiherr von Weizsäcker: A Fifty-Year Friendship. Physics in Perspective 17 (1). Bibcode:2015PhP....17...33C. doi:10.1007/s00016-014-0152-6. Процитовано 21 April 2015. 
  18. Carl Friedrich von Weizsäcker
  19. For further discussion of this and other controversial issues around C.F. v. Weizsäcker see Klaus Hentschel and Dieter Hoffmann (eds.) Carl Friedrich von Weizsäcker — Physik, Philosophie, Friedensforschung, Stuttgart: Wiss. Verlagsgesellschaft 2015.

Посилання[ред.ред. код]