Перейти до вмісту

Керімов Сулейман Абусаїдович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Керімов Сулейман Абусаїдович
лезгин. Керимрин Абусаидан хва Сулейман Редагувати інформацію у Вікіданих
Прізвиськоder Oligarch von Luzern[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився12 березня 1966(1966-03-12) (60 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дербент, Дагестанська АРСР, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняМосква Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик, економіст, бізнесмен, державний діяч Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materДагестанський державний університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладРада Федерації Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоДержавна дума Федеральних зборів РФ IV скликанняd, Державна дума Федеральних зборів РФ III скликанняd і Рада Федерації Редагувати інформацію у Вікіданих
Посададепутат Державної Думи РФ[d] і член Ради Федерації[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяЛіберально-демократична партія Росії Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяіслам[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (3 Редагувати інформацію у Вікіданих)Саїд Керімовd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Сайтkerimovfoundation.org Редагувати інформацію у Вікіданих

Керімов Сулейман Абусаїдович (рос. Сулейма́н Абусаи́дович Кери́мов; лезгин. Керимрин Абусаидан хва Сулейман; н. 12 березня 1966) — російський олігарх, мільярдер[3][4][5][6][7] і політик лезгінського походження.[8][9][10] Має тісні зв'язки з режимом Путіна[11] і Рамзаном Кадировим, ватажком Чечні.[12]

У політику прийшов у 1990-х роках. До 1999 року він отримав контроль над Нафта Москва, колишнім державним нафтотрейдером. У 2000-х роках Керімов отримав мільярди доларів кредитів у великих російських державних банків, таких як Сбербанк і ВТБ[11]. Завдяки цим кредитам він став головним акціонером Газпрому та Уралкалію, а також Сбербанку[11]. До 2008 року його статки зросли до $21 млрд[11], а до 2022 року зменшилися до $11 млрд[13][14]. Щонайменше 13 родичів Керімова працюють у органах державного управління або у бізнесі, пов'язаному з державою[15].

З 2008 року Керімов представляв Дагестан у Раді федерації Росії.[16] У квітні 2018 року він потрапив під санкції Міністерства фінансів США.[17] Після російського вторгнення в Україну в 2022 році США, Британія та ЄС 15 березня 2022 року ввели санкції проти Керімова як російського олігарха, близького до президента Путіна[18]. Син Керімова Саїд Керімов пішов з правління «Полюсу» у квітні 2022 року, і родина продала свою частку в компанії вартістю $6,3 млрд, відмовившись від контрольного акціонерства[19].

У 2011 році він придбав махачкалинський «Анжі», який згодом підписав багато гучних контрактів. Клуб придбав Самуеля Ето'О, зробивши його найбільш високооплачуваним гравцем у світі[11]. У 2013 році Керімов різко скоротив фінансування команди, що спровокувало розпродаж гравців[20][21].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився в Дербенті в Дагестані в родині радянського міліціонера[11]. Закінчив середню школу в 1983 році, і після цього вступив на будівельний факультет Дагестанського політехнічного інституту в 1984 році, хоча його обов'язкова служба в Радянській Армії призупинила його навчання лише через рік.[22] У 1986—1989 роках Керімов навчався в Дагестанському університеті за спеціальністю «Фінансовий облік і економіка»[23], був заступником голови профкому ДДУ[24]. В університеті познайомився зі своєю дружиною Фірузою Ханбалаєвою, також лезгінського походження, донькою партійного діяча, колишнього лідера дагестанських профспілок Дагестану[25].

Саме завдяки впливовому тестеві, Керімов дуже швидко став впливовим і багатим чиновником та бізнесменом. На початку 1990-х переїхав до Москви, де мав справи з дагестанською мафією. Пізніше, за підтримки Жириновського, допомагав другу останнього, Саддаму Хусейну, обходити санкції і сам заробляв на програмі «Нафта в обмін на продовольство»[26].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Завдяки допомозі тестя, після університету 1989 року, Керімов став економістом на електротехнічному заводі «Елтав» (також «Ельдаг») у Махачкалі[27], столиці Дагестану[26]. Державний завод постачав транзистори та напівпровідники виробникам телевізорів, а також виробляв діоди, мікрочіпи та галогенні лампи[28]. Згодом Керімов став заступником директора Eltav і почав вести бізнес під час ровалу СРСР[11]. Як представник заводу, Керімов переїхав у Москві, але там працював не стільки представником підприємства, як бухгалтером у структурах ватажків дагестанської мафії — Джабраїла Салаутдінова (Джабрика) та Магомеда Ідрісова (Будулая). У березні 1994 року їх було застрелено в Москві, після чого Керимов почав працювати з іншими авторитетами, працював у лезгина Георгія Софієва, який із кузеном Імраном Ільясовим заснували так зване «кінгісепське угруповання», яке займалося рекетом і замовними вбивствами в Москві та Поволжі[29].

Федпромбанк і Внуковські авіалінії

[ред. | ред. код]

У 1993 році Керімов був призначений відповідальним за налагодження відносин між «Елтавом» і московським банком «Федпромбанк», заснованим електротехнічною компанією.[11] Федпромбанк фінансував відстаючі галузі промисловості, і Керімов та його партнери незабаром стали кредиторами великих комунальних компаній, що дозволило їм продовжувати надавати ключові послуги. Коли російська економіка стабілізувалася, борги були погашені з величезними прибутками для Федпромбанку і, як наслідок, Керімова[30].

У 1995 році Керімов був призначений очолити банківсько-торговельну компанію «Союз-Фінанс», а до 1997 року Керімов придбав 50 % акцій «Внуковських авіаліній», другого авіаперевізника після Аерофлоту, і купив Федпромбанк[11]. Купівля авіакомпанії стала найбільшою угодою Керімова на той час. Партнером Керімова став Ібрагім Сулейманов (рутулець, представник нечисленного народу з Дагестану), зять бізнесмена Платона Лебедєва, одного з основних акціонерів групи МЕНАТЕП. Третім партнером став саратовський бізнесмен Татевос Сурінов. Умовою передачі державного пакета акцій були інвестиції на суму $150 млн, яку обіцяли нові власники, але інвестицій так і не зробили[29].

«Внуковські авіалінії» відіграли важливу роль у допомозі Саддаму Хусейну обходити санкції та продавати нафту, якою займався Керімов із Жириновським. Літаки компанії використовувалися для вивезення готівки з Іраку, адже режим Саддама Хусейна був обмежений у безготівкових операціях, тому платив за рахунками пачками і валізами банкнот, які Керімов літаками вивозив із країни[29]. У 2001 році вже непотрібна компанія збанкрутіла.

Проти Абакарова, помічника Керімова, було відкрито кримінальну справу за допомогу Хусейну. У квітні 1997 року МВС по Башкортостану оголосило його в розшук, але Жириновський і Керімов домовилися з владою Іраку, тимчасово перевізши Абакарова на час слідства в Багдад. Таким чином він уникнув переслідування, повернувся до Росії, коли Керімов став депутатом Держдуми. З часом Абакаров став депутат Держдуми[29].

Нафта-Москва

[ред. | ред. код]

Наприкінці 1999 року Керімов купив 55 % акцій нафтотрейдерської компанії «Нафта Москва», наступниці радянської монополії «Союзнефтеекспорт», за $50 млн.[31] До 2000 року він збільшив свою частку в «Нафті Москва» до 100 %.[32] Керімов продав усі нафтові відділи та створивши інвестиційно-холдингову компанію. Інвестиції «Нафти» в середині 2000-х включали покупку бізнес-центру «Смоленський пасаж» і «Автобанк».[33][34]

У 2003 році отримав кредит на $43 млн від державного Зовнішекономбанку, який він інвестував у Газпром[11]. Протягом наступного року ціни на акції російської газової компанії подвоїлися, і Керімов зміг виплатити всю позику протягом чотирьох місяців.[35] У 2004 році Сбербанк, нині найбільший банк Росії та Східної Європи, надав Керімову кредит у розмірі 3,2 мільярда доларів[25][36][37], який пізніше був погашений, і ці кошти також були інвестовані в акції.[38] До 2008 року Керімов накопичив 5 % акцій «Газпрому», 6 % акцій «Сбербанку», а також оцінив статки в $17,5 млрд, що зробило його 36-ю найбагатшою людиною в світі.[11] Однак у середині 2008 року Керімов продав усі свої акції Газпрому та Ощадбанку[39].

Поліметал та інше

[ред. | ред. код]

У листопаді 2005 року «Нафта Москва» Керімова придбала АТ «Поліметал», одну з найбільших золото- та сріблодобувних компаній Росії.[40] У 2007 році він вивів компанію на Лондонську фондову біржу, а потім продав 70 % своїх акцій у 2008 році, перш ніж у 2011 році золото піднялося до історичного максимуму.[41][42] У 2008 році Керімов продав контроль над Поліметалом[43].

У 2005 році Керімов купив частку в компанії «Московські кабельні мережі», найбільшій за кількістю абонентів компанії, що перебувала в занепаді і коштувала дешево. Партнерами Керімова в цій купівлі були Михайло Лесін та Олексій Громов[29].

Роль у кризі 2008 року

[ред. | ред. код]

Оскільки у 2007 році ринки в усьому світі почали загострюватись, Керімов та його соратники очікували, що Росія постраждає від майбутньої економічної кризи більше, ніж Захід.[11] Таким чином було зроблено спільні зусилля для налагодження тісніших зв'язків із західними банками. Керімов зменшив свої частки в Газпромі та інших російських блакитних фішках і звернувся до Уолл-стріт, запропонувавши інвестувати переважну частину своїх статків, щоб захистити інституції від коротких продавців.[11] Натомість очікувалося, що Керімов отримає вигідні умови кредитування для майбутніх кредитів.[11]

2007 року Керімов інвестував мільярди доларів у Morgan Stanley, Goldman Sachs, Deutsche Bank, Credit Suisse та інші фінансові установи.[44] Хоча ані Керімов, ані західні банки не розкрили розмір інвестицій, вони були значними, щоб Керімов отримав дзвінок з Казначейства США у найскладніші дні економічної кризи з проханням не продавати свої частки.[45]

Полюс золота

[ред. | ред. код]

Після економічної кризи Керімов змінив інвестиційну стратегію на купівлю великих пакетів акцій, щоб впливати на стратегії компаній[46]. У 2009 році «Нафта Москва» купила у Потаніна частку (37 % акцій) в ВАТ «Полюс», найбільшого виробника золота в Росії, за $1,3 млрд.[46][47]

Пізніше частка була збільшена до 40,2 %.[48] У 2012 році компанія провела IPO на Лондонській фондовій біржі.[49]

У 2015 році частка Керімова в «Полюс Золото» була передана його синові Саїду.[50][51]

Забудовник ПІК Груп

[ред. | ред. код]

Навесні 2009 року акціонери російського будівельного гіганта ПІК Group продали Керімову 25 % акцій своєї компанії.[52] PIK знадобилося додаткове фінансування після того, як рівень їхнього боргу досяг $1,98 млрд, а вартість капіталу впала більш ніж у 40 разів до $279,9 млн. Пізніше «Нафта Москва» збільшила свою частку в групі ПІК до 38,3 %.

У грудні 2013 року Керімов продав свої акції інвестору в нерухомість Сергію Гордєєву та бізнесмену Олександру Мамуту[53], який володіє часткою в компанії «Поліметал».

Уралкалій

[ред. | ред. код]

У червні 2010 року Керімов і його партнери Олександр Несіс і Філарет Гальчев разом заплатили Дмитру Риболовлєву $5,3 млрд за 53 % акцій російського калійного гіганта Уралкалій, який разом з Білорускалієм на той час становив дуополію, що контролювала 70 % світового калійного ринку: Білоруська калійна компанія (БКК).[32][45][46][54] Керімов отримав значні кредити від російського банку ВТБ для поглинання Уралкалію.[45]

У липні 2013 року Уралкалій оголосив про вихід з картелю BPC, зниження цін і збільшення виробництва до максимальної потужності, щоб захопити частку ринку.[45] Безпосередніми наслідками для світової економіки стало падіння цін на калій на 25 % до приблизно 340 доларів за тонну, що зашкодило перспективам як канадських виробників, так і білоруської економіки. За оцінками білоруської влади, вони можуть втрачати до 1 мільярда доларів на рік.[55][56][57]

Через два тижні після липневої заяви «Уралкалію» прем'єр-міністр Білорусі Михайло Мясникович у відповідь запросив Керімова та керівництво «Уралкалію» до Мінська, щоб обговорити поточну ситуацію. Замість Керімова прийшов тодішній генеральний директор «Уралкалію» Владислав Баумгертнер, який був заарештований силами держбезпеки та звинувачений у «зловживанні владою».[58][59]

Тим часом Білорусь також відкрила кримінальне провадження щодо інших співробітників «Уралкалію» та його головного акціонера Сулеймана Керімова. Баумгертнера утримували в білоруському СІЗО КДБ, поки не було оголошено про план зміни власника «Уралкалію», після чого Білорусь видала Баумгертнера Росії.[60] Білорусь оголосила Керімова в національний розшук, а також звернулася до Інтерполу з проханням оголосити на нього червоне оголошення. Пізніше Інтерпол уточнив, що жодного червоного попередження не було видано і що запит мав політичний характер.[61] Пізніше білоруська влада закрила справу проти Керімова і закрила кримінальне провадження.[62][63]

У серпні-вересні 2013 року Путін обговорив цю ситуацію з Лукашенком і неофіційно прийняв Керімова, де обіцяв останньому, що він не матиме проблем із законом. Росія дійсно виконувала запит Білорусі про затримання Керімова. Натомість Путін наказав Керімову переказати $ 100 млн на потреби підконтрольного Кремлю дитячого центру «Сіріус»[15].

До грудня 2013 року Керімов продав 21,75 % акцій «Уралкалія» Михайлу Прохорову за $3,7 млрд[64] і 19,99 % ($2,9 млрд) на користь Уралхіма.[65][66]

У ЗМІ

[ред. | ред. код]

Журнал Forbes описує Керімова як одного з найбільш закритих російських мільярдерів, який не дав жодного інтерв'ю за 20 років бізнесу[67]. Колишній заступник головного редактора Forbes Russia Кирило Вишнепольський описав Керімова як «російського Воррена Баффета» за схожий «проникливий інвестиційний стиль»[25].

Інші інвестиції

[ред. | ред. код]

ФК Анжі Махачкала

[ред. | ред. код]

2011 року Керімов придбав ФК «Анжі» з Махачкали, його рідний футбольний клуб, який виступав у російській Прем'єр-лізі[68]. Керімов як власник клубу відрізнявся щедрістю до забаганок запрошених учасників, він купував знаменитих гравців і тренерів. Так, відомого півзахисника Юрія Жиркова, окрім високої зарплатні, переманили з Челсі нацистською військовою формою, адже футболіст колекціонував подібні артефакти. Камерунець Самюель Ето'о, бразилець Роберто Карлос і голландський тренер Гус Гіддінк хоча й погодилися на перехід, але не хотіли жити в Махачкалі, тому Керімов оплачував їм оренду апартаментів у Москва-Сіті і влаштував тренувальну базу в Підмосков'ї[29].

У березні 2012 року Керімов виділив клубу $230 млн євро як літній трансферний бюджет, щоб спробувати потрапити до Ліги чемпіонів УЄФА протягом наступних трьох сезонів[69]. Окрім ФК «Анжі», Керімов профінансував будівництво сучасного футбольного стадіону «Анжі Арена» на 30 тис. глядачів і команд Юнацької футбольної академії «Анжі».[70][71]

У серпні 2013 року, як частина нової довгострокової стратегії клубу, було вирішено скоротити річний бюджет клубу на 50-70 мільйонів доларів, порівняно з попередніми витратами в $180 млн на сезон. Клуб продав деяких міжнародних гравців і набрав натомість російських молодих гравців.[69]

Керімов продав клуб Осману Кадієву 28 грудня 2016 року[72].

Розслідування

[ред. | ред. код]

Швейцарія

[ред. | ред. код]

У листопаді 2023 року Генеральна прокуратура Швейцарії почала розслідування щодо чотирьох осіб, пов'язаних із Керімовим, Державний секретаріат з економічних питань заморозив $1,5 млрд Керімова[73].

Ухилення від сплати податків (Франція)

[ред. | ред. код]

У листопаді 2017 року Керімова заарештувала французька поліція в аеропорту Ніцци у зв'язку зі справою про ухилення від сплати податків щодо ймовірної покупки ним кількох розкішних резиденцій на Французькій Рив'єрі через підставні компанії.[74][75] Наступного червня звинувачення були зняті.[76] У березні 2019 року французька прокуратура порушила офіційне розслідування щодо Керімова «за підозрою в причетності до податкового шахрайства». Його звільнили під заставу в 20 мільйонів євро, а його адвокат планує оскаржити звинувачення в шахрайстві.[77][78]

Санкції США

[ред. | ред. код]

У квітні 2018 року США ввели санкції проти Керімова та ще 23 росіян.[17][79]

Керімов є одним із багатьох російських «олігархів», названих в Законі про протидію супротивникам Америки за допомогою санкцій CAATSA, підписаному президентом Дональдом Трампом у 2017 році[80].

1 липня 2022 року США заблокували активи, пов'язані з Керімовим[81].

У червні 2022 року США виграли судовий процес щодо арешту суперяхти Керімова Amadea на Фіджі вартістю $325 млн. США взяли яхту під свій контроль і відвели його з південної частини Тихого океану[82]. У червні 2024 року суд Нью-Йорка відмовив уряду в праві продати цю яхту. Кошти від реалізації судна планували передати на оборону України[83].

Суперечки

[ред. | ред. код]

Бізнес-конфлікт навколо Нафта-Москва

[ред. | ред. код]

Незабаром після того, як Керімов купив «Нафту Москва», компанія опинилася в конфлікті з бізнесменом Андрієм Андрєєвим.[11] Активи Андрєєва були передані компаніям «Нафта Москва», Millhouse Capital і «Базовий елемент». Подальший спір довів сторони до суду.

У липні 2004 року Андрєєв і «Нафта Москва» уклали мирову угоду, і спір було вирішено.[25]

Власність готелю «Москва» та супутні питання

[ред. | ред. код]

Підконтрольна Керімову «Нафта Москва» придбала 25 % акцій у проєкті готелю "Москва, багатомільярдному проєкті будівництва копії величезного розкішного готелю сталінської епохи, знесеного у 2004 році, у лютому 2009 року, завершивши угоду до січня 2010 року.[11][84] У вересні 2010 року депутат російського парламенту Ашот Егіазарян звинуватив Керімова у змові з міською владою Москви з метою насильницького придбання його 25 % акцій у проєкті.[11] Після того, як Єгіазарян заявив, що йому погрожували вбивством, він втік до США, щоб отримати притулок, і подав позови до цивільного суду на Кіпрі, Лондонського міжнародного арбітражного суду та на Капітолійському пагорбі, стверджуючи, що кампанія погроз кримінальним переслідуванням і озброєні поліцейські рейди змусили йому відмовитися від своїх акцій.[85] За словами адвоката Керімова, пан Егіазарян передав свою частку в готелі «Москва» в рамках законної комерційної угоди, але вона була надто розширеною і була в боргах. Пану Егіазаряну загрожувала фінансова крах.

До розгляду в судах активи Керімова були заморожені, що порушило спільну заявку Уралкалію на $39 млрд із китайською компанією Sinochem на Canadian Potash Corp.[86][87] Окружний суд Нікосії на Кіпрі скасував заморожування активів Керімова на мільярд доларів у лютому 2011 року, стверджуючи, що позивачі «не змогли довести терміновість свого клопотання».[88] За словами адвоката Егіазаряна Андреаса Хавіараса, рішення щодо Кіпру ґрунтувалося на «технічних аспектах» і не вирішувало суті справи.[88]

Готель знову відкрився в 2014 році під брендом Four Seasons. У жовтні 2015 року Сулейман Керімов продав свою частку в нерухомості бізнесменам Юрію та Олексію Хотіним за невідому суму.[89]

Політика

[ред. | ред. код]

З 1999 по 2003 роки Керімов був депутатом Держдуми РФ 3-го скликання, нижньої палати Федеральних зборів Росії, а також членом комітету Держдуми з безпеки. Потрапив до Держдуми за допомоги Жириновського, якому заплатив за його заступництво 5 млн, стандартну ставку для входу до парламенту від цієї партії. Керімов остарігався розслідування за участ ьу схемах із іракською нафтою, тому до закінчення виборів до Держдуми і отримання депутатського імунітету, деякий час ночував у себе в офісі[26]. З 2003 по 2007 рік, продовжуючи роботу в Комітеті з безпеки, був депутатом 4-го скликання і заступником голови Комітету Держдуми з фізкультури, спорту та молоді. Спочатку він отримав місце в парламенті з Ліберально-демократичною партією, очолюваною Жириновським[11]. Також користується заступництвом керівника кремлівської адміністрації Антона Вайно, який неодноразово отримував від Керімова подарунки: картини, яхту та нерухомість[26].

З 2008 року Керімов є членом Ради Федерації Зборів Федерації РФ, верхньої палати Зборів Федерації — і представляє Республіку Дагестан[16]. У відповідь на ухвалення російським парламентом законопроєкту, який забороняє урядовцям мати іноземні цінні папери та банківські рахунки за кордоном, Керімов передав свої активи Фонду Сулеймана Керімова, благодійній організації, зареєстрованій у Швейцарії, у травні 2013 року.[90] Таким чином він зберіг і посаду в Раді Федерації, і бенефіціарні права на свої бізнес-активи. Сулейман Керімов був переобраний до Ради Федерації у вересні 2016 року[91].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Батько Керімова був міліціонером, мати — бухгалтером Ощадбанку Росії.[22] Має чотирьох дітей.

Перша дружина, Фіруза Ханбалаєва, офіційна дружина Керімова.

Інша дружина — Марина Василівна Петренко — українка з Криму, їх познайомив телеведучий Андрій Малахов, який займається організацією знайомств акторок із впливовими чоловіками[29]. Акторка, грала в епізодичних ролях у серіалах «Повернення Мухтара 3» та «Каменська», а також у фільмі «Дикуни». Продюсер кіно, працює за підтримки державного Фонду кіно РФ, володіє кінокомпанією «Маруся Продакшн»[92].

Іншими учасницями гарему Керімова були Анастасія Волочкова та фігуристка Олена Ільїних[29].

У жовтні 2011 року Керімов використовував свої зв'язки, щоб відправити до Москви таких західних фінансових діячів, як Джеймі Даймон з JPMorgan, Річард Парсонс з Citigroup і Стівен Шварцман з Blackstone, щоб підтримати ініціативу Медведєва перетворити Москву на «міжнародний фінансовий центр»[11].

Є одним із найвпливовіших людей Дагестану, має впливових партнерів в Інгушетії, ставить своїх людей (родичів і знайомих) як на регіональному, так і на федеральному рівні. Також Керімов є кровним ворогом Рамзана Кадирова, через що остерігається за свою безпеку, живе під охороною ФСО, має приватну охоронну групу, де працюють співробітники і ветерани ГРУ, а також бійці спецназу ФСБ[26].

У 2006 році Керімов добивався уваги російської телеведучої Тіни Канделакі. Коли вона прилетіла до Франції у справах, він запропонував підкинути її на своєму суперкарі Ferrari Enzo. Поблизу Ніцци автомобіль на високій швидкості вилетів з дороги смугу, врізався в дерево і загорівся. Керімов отримав опіки, Канделакі майже не постраждала, її швидко доставили до Москви, де вона заявила, що хворіла на свинку, а опік приховала за допомогою татуювання. Самого Керімова відвезли до опікової клініки в Бельгії. Травми Керімова не були серйозними, але аварія мала великий психологічний ефект і змінила ставлення Керімова до життя і здоров'я. Він став маніакально приховувати сліди опіків на руках за допомогою рукавичок, і остерігався інфекцій. Під час пандемії COVID-19, Керімов одним із перших російських політиків піде на карантин[29].

Статки

[ред. | ред. код]

У 2006 році Керімов увійшов до списку 100 найбагатших людей світу та став восьмою найбагатшою людиною Росії за версією Forbes.[93][94][95] Станом на 2014 рік його статок становив $6,9 млрд, а за попередні роки статки оцінювалися в $7,1 млрд (2013) і $6,5 млрд (2012).[96]

У 2020 році статки Керімова подвоїлися через різке зростання цін на золото. У серпні 2020 року він на деякий час став найбагатшим бізнесменом Росії. Статки його сім'ї, які майже повністю базуються на 77 % акцій золотодобувної компанії Полюс, оцінювалися в $24,7 млрд.[97] На кінець 2020 року вартість активів сім'ї Керімова оцінювалася в $20,9 млрд.[98] До 2022 року його статки зменшилися до $11 млрд[13][14]. Він зберігає величезні активи через мережі офшорних компаній.[99][100]

Йому належить вілла на Кап д'Антіб, Франція.[11] 26 листопада 2006 року в Ніцці, Франція, Керімов отримав серйозні травми після того, як втратив контроль над Ferrari Enzo вартістю $650 тисяч на Англійській набережній[101][11]. Внаслідок аварії він отримав сильні опіки.[11]

Витрачає чималі гроші на вечірки, зокрема за участі Крістіни Агілери, Шакіри,[102] Емі Вайнхаус[11] і Джессі Джей[103].

З 2005 по 2015 рік Керімов володів однією з найбільших у світі приватних яхт, яка відома як Ice.[104] Раніше відомий як Air, він був побудований німецькою компанією Lürssen у 2005 році.[105] Лід має довжину 295 футів (90 метрів) і може розвивати швидкість 18,6 вузлів (33 км/год; 21 миль/год).[106] Вона отримала нагороду «Суперяхта року» на World Superyacht Awards у 2006 році, і на даний момент є 54-ю найбільшою яхтою у світі.[107] У 2015 році він продав Ice інтересам Теодоро Нгуема Обіанг Мангу в Екваторіальній Гвінеї[108][109][110].

У 2022 році з'явилася інформація, що він є власником суперяхти Amadea[111]. У квітні 2022 року його вилучила поліція Фіджі в порту Лаутока, оскільки високий суд Фіджі видав обмежувальний наказ поліції Фіджі, щоб затримати його за нібито зв'язок із Керімовим.[112] У травні 2022 року Вищий суд Фіджі постановив, що влада США може арештувати яхту[113].

У 2008 році Керімов вирішив переводити прибутки за кордон, щоб уникнути можливих проблем із Кремлем. У Ліхтенштейні він створив траст PG Trust, яким займався його радник Аллен Вайн, власником трасту записали матір Керімова. Інший траст, «Heritage Trust», Керімов створив у штаті Делавер в США. У ці трасти він переказував прибутки від російських та іноземних інвестицій. У різний час він мав акції Snapchat, SpaceX, Luminar Technologies, Volvo, BP, E. On і Boeing, низки банків: Сбербанк, Deutsche Bank, Credit Suisse і Morgan Stanley.

У 2021 році під час розгляду справи в суді Делавера з'ясувалося, що бенефіціарами Heritage Trust були виключно родичі Керімова. Депутат Держдуми Магомед Гаджиєв, найближчий партнер Керімова, розраховував, що бенефіціарами трасту також будуть і його діти, тому посаврився з Керімовим. В результаті Гаджиєв втратив крісло депутата, а також був оголошений «іноагентом» і «екстремістом». 2021 року він виїхав за кордон і з того часу живе поза межами Росії. Близько одного мільярда доларів у трасті були заморожені владою США як санкції проти Керімова за підтримку російської агресії проти України[29].

Філантропія

[ред. | ред. код]

У 2007 році Керімов заснував Фонд Сулеймана Керімова[114][115] , що жертвував на будівництво мечетей і церков, а також щорічно відправляв тисячі паломників до Мекки на хадж[116]. На будівництво московської Соборної мечеті Керімов витратив $100 мілн[117][118][119].

Брав участь у відбудові Зареченської середньої школи, передової загальноосвітньої школи на захід від Москви[120][121][122]. Керімов є спонсором освітнього центру для обдарованих дітей «Сіріус», розташованого в Сочі і Дагестані.[123][124][125][126][127][128].

Голова наглядової ради Федерації боротьби Росії, входить до наглядової ради Фонду Горчакова[129]. У 2013 році Міжнародна федерація асоційованих стилів боротьби (FILA) нагородила Керімова «Золотою медаллю»[130].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 2017 — президент Путін нагородив Керімова орденом «За заслуги перед Вітчизною» II ст. за «видатний внесок у розвиток парламентаризму і законодавства».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.playsuisse.ch/fr/show/1909600 — 2023.
  2. ↑ https://socialsci.libretexts.org/Bookshelves/Political_Science_and_Civics/Socialism_Capitalism_and_Alternatives_(Duncan_and_Schimpfossl)/2%3A_Part_I_-_Capitalism_in_Action/2%3A_Diversifying_the_super-rich_-_Forbes-listed_Russians_from_a_Muslim_background
  3. ↑ Treasury Designates Russian Oligarchs, Officials, and Entities in Response to Worldwide Malign Activity.
  4. ↑ Kerimov.
  5. ↑ French police detain Russia's 'secret oligarch' in Nice | DW | 21.11.2017. Deutsche Welle.
  6. ↑ Oligarch Suleiman Kerimow wurde in Frankreich festgenommen. Die Welt. Грудень 2017.
  7. ↑ Porträt Sulejman Kerimow: Oligarch mit Ferrari-Crash.
  8. ↑ Russia Seeks Baumgertner's Extradition. AG Web. Процитовано 12 листопада 2013.
  9. ↑ Solly Garkov Plays Pin the Tale on the Donkey. Business Insider. Процитовано 12 листопада 2013.
  10. ↑ Kerimov Foundation: Welcome. kerimovfoundation.org (англ.). Архів оригіналу за 27 листопада 2018. Процитовано 6 лютого 2018.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Catherine Belton (10 лютого 2012). Suleiman Kerimov, the secret oligarch. FT Magazine. Процитовано 9 жовтня 2012.
  12. ↑ Struggle Under Way For Control Of Strategic Russian Port. RadioFreeEurope/RadioLiberty (англ.). Процитовано 15 березня 2022.
  13. ↑ а б Forbes.com
  14. ↑ а б Bloomberg Billionaires Index. Bloomberg.com.
  15. ↑ а б Команда «Проекта» (11 листопада 2025). По закону гор. Проект. (рос.). Процитовано 17 лютого 2026.
  16. ↑ а б Suleyman Kerimov. Suleyman Kerimov Foundation. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  17. ↑ а б Ukraine-/Russia-related Designations and Identification Update. United States Department of the Treasury. 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
  18. ↑ Dean, Grace. Fiji issued a restraining order that stops a sanctioned Russian oligarch's $325 million superyacht from leaving the country. Business Insider (амер.). Процитовано 29 квітня 2022.
  19. ↑ Sanctioned Russian’s Family Sells $6 Billion Stake in Gold Miner. Bloomberg.com (англ.). 6 квітня 2022. Процитовано 29 квітня 2022.
  20. ↑ Appell, James (7 серпня 2013). Anzhi Makhachkala: Why are big-spending Russians cutting back?. BBC Sport. Процитовано 2 вересня 2014.
  21. ↑ Waele, Jean-Michel De; Gibril, Suzan; Gloriozova, Ekaterina; Spaaij, Ramón (2018). The Palgrave International Handbook of Football and Politics (англ.). Springer. с. 273—274. ISBN 978-3-319-78777-0.
  22. ↑ а б Suleyman Kerimov. Suleyman Kerimov Foundation. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 6 жовтня 2012.
  23. ↑ MFK International Finance Club. Suleyman Kerimov. Архів оригіналу за 11 травня 2012. Процитовано 6 жовтня 2012.
  24. ↑ Persons - The Alexander Gorchakov Public Diplomacy Fund. gorchakovfund.ru. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  25. ↑ а б в г From TV Plant to Secretive Business Empire. The Moscow Times. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  26. ↑ а б в г д Проект. Керимов Сулейман Абусаидович: биография, источники дохода, связи с чиновниками и бизнесом. Отцы и деды (англ.). Процитовано 17 лютого 2026.
  27. ↑ Reznik, Irina; Fedorinova, Yuliya (24 жовтня 2013). Kerimov Rebound From Morgan Stanley Meltdown Snags on Potash. Bloomberg.com. Bloomberg L.P. Процитовано 15 листопада 2015.
  28. ↑ Russian Defense Business Directory. Federation of American Scientists. Архів оригіналу за 7 листопада 2012. Процитовано 9 жовтня 2012.
  29. ↑ а б в г д е ж и к л Команда «Проекта» (11 листопада 2025). По закону гор. Проект. (рос.). Процитовано 17 лютого 2026.
  30. ↑ The impending downfall of Russia's 'Great Gatsby'. The Descrier. Процитовано 12 листопада 2013.
  31. ↑ Suleiman Kerimov - Finance Institutions in Mining. moneytometal.org. Процитовано 15 листопада 2015.
  32. ↑ а б Suleiman Kerimov. The Moscow Times. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 1 липня 2022.
  33. ↑ Paper: Kerimov Buys Smolensky Passazh | Business. The Moscow Times. Процитовано 3 січня 2016.
  34. ↑ Газета.Ru - Нефтяной пассаж. gazeta.ru. Архів оригіналу за 7 листопада 2005. Процитовано 3 січня 2016.
  35. ↑ Annual Report 2003 (PDF). Gazprom Annual Report. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  36. ↑ Biggest Banks in Central and Eastern Europe in 2010. Global Finance. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  37. ↑ Forbes | Как заработать сотни процентов на недвижимости?. m.forbes.ru. Архів оригіналу за 28 серпня 2018. Процитовано 9 лютого 2016.
  38. ↑ Six Strategies for Success (in Russian). Finanz. Архів оригіналу за 10 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  39. ↑ Profile of Suleiman Kerimov. Forbes. Процитовано 6 грудня 2015.
  40. ↑ Company History. Polymetal. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  41. ↑ Kerimov Sells Control of Polymetal. Financial Times. Процитовано 12 листопада 2013.
  42. ↑ Gold Price Peak, Two Years On. BullionVault. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  43. ↑ Bream, Rebecca (16 червня 2008). Kerimov Sells Control of Polymetal. Financial Times.
  44. ↑ Suleyman Kerimov. Forbes. Процитовано 12 листопада 2013.
  45. ↑ а б в г Catherine Belton (10 лютого 2012). Suleiman Kerimov, the secret oligarch. FT Magazine. Процитовано 12 листопада 2013.
  46. ↑ а б в Kerimov Rebound From Morgan Stanley Meltdown Snags on Potash. Bloomberg. Процитовано 12 листопада 2013.
  47. ↑ Kerimov Will Boost Polyus Stake to 37%. The Moscow Times. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  48. ↑ New owners for Polyus Gold? | Russia Oil and Gas, Metals and Mining News. rusmininfo.com. Процитовано 9 лютого 2016.
  49. ↑ London's Russian IPOs. Bloomberg.com. 11 травня 2012. Процитовано 9 лютого 2016.
  50. ↑ MacDonald, Alex (2 вересня 2015). Said Kerimov May Buy Up Remaining Polyus Gold Shares. The Wall Street Journal (амер.). ISSN 0099-9660. Процитовано 1 лютого 2018.
  51. ↑ Reuters Editorial. UPDATE 1-Co-owner of Russia's Polyus Gold makes offer for remaining 60. U.K. (брит.). Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 1 лютого 2018.
  52. ↑ Kerimov buys stake in Russian developer PIK. Reuters. 1 квітня 2009.
  53. ↑ Kerimov Sells PIK Stake. The Moscow Times. 23 грудня 2013.
  54. ↑ Belton, Catherine (28 травня 2010). Rybolovlev in talks to sell Uralkali stake. Financial Times. ISSN 0307-1766. Процитовано 7 грудня 2015.
  55. ↑ Clash Over Oligarch Kerimov Devolves Into Gas Dispute with Belarus. OilPrice.com. Процитовано 13 листопада 2013.
  56. ↑ Potash price shocker: short-term dive or new pricing paradigm?. Canadian Business. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  57. ↑ Hostage of Love. EU Observer. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  58. ↑ Uralkali Blasts Prosecution of its CEO in Belarus. Associated Press. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  59. ↑ Alpert, Lukas I. Russian CEO Jailed in Potash Dispute. The Wall Street Journal. ISSN 0099-9660. Процитовано 7 грудня 2015.
  60. ↑ Fedorinova, Yuliya (21 листопада 2013). Belarus Extradites Uralkali CEO Baumgertner to Russia. Bloomberg.com. Bloomberg L.P. Процитовано 7 грудня 2015.
  61. ↑ PR106 / 2013 / News / News and media / Internet / Home - INTERPOL. interpol.int. Архів оригіналу за 13 січня 2015. Процитовано 7 грудня 2015.
  62. ↑ Criminal charges against former Uralkali CEO Baumgertner dropped. Rapsi. 20 лютого 2015.
  63. ↑ Criminal charges against former Uralkali CEO Baumgertner dropped. RAPSI. Процитовано 7 грудня 2015.
  64. ↑ Kerimov selling $3.7 billion Uralkali stake to Russian banker-reports. Reuters (англ.). 13 вересня 2013. Процитовано 26 липня 2019.
  65. ↑ Fedorinova, Yuliya (2 грудня 2013). Uralchem Owner Mazepin Agrees to Buy 20% Uralkali Stake. Bloomberg. Архів оригіналу за 25 березня 2016.
  66. ↑ Uralchem shareholders to buy 20 percent of Russia's Uralkali. Reuters (англ.). 2 грудня 2013. Архів оригіналу за 26 липня 2019. Процитовано 26 липня 2019.
  67. ↑ How to make hundreds of percentage points return on investments in real estate. forbes.ru. Процитовано 28 грудня 2015.
  68. ↑ Сенатор Керимов приобрел футбольный клуб "Анжи". RIA Novosti. Процитовано 7 жовтня 2012.
  69. ↑ а б Джусойти, Афсати; Доспехов, Алексей; Кузнецов, Петр; Рыбина, Юлия (8 серпня 2013). Сулейманово решение. Газета "Коммерсантъ". № 140. с. 1. Процитовано 14 січня 2016.
  70. ↑ Anzhi Stadium Unveiled in Dagestan | Business. The Moscow Times. Процитовано 14 січня 2016.
  71. ↑ Официальный сайт ФК "Анжи". fc-anji.ru. Архів оригіналу за 25 січня 2013. Процитовано 14 січня 2016.
  72. ↑ Архівована копія (рос.). FC Anzhi Makhachkala. 28 грудня 2016. Архів оригіналу за 29 грудня 2016. Процитовано 1 липня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  73. ↑ Швейцарія заморозила 1,5 млрд доларів, що належать російському олігарху Керімову. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 вересня 2024.
  74. ↑ Russian billionaire lawmaker detained by French police for tax evasion. Ukrainian Independent Information Agency. 21 листопада 2017.
  75. ↑ Russian billionaire under investigation in France. Reuters. 22 листопада 2017.
  76. ↑ Russian Billionaire Kerimov Beats French Laundering Charges. Bloomberg. 28 червня 2018.
  77. ↑ Keohane, David (20 березня 2019). Subscribe to read. Financial Times (брит.). Процитовано 26 липня 2019. {{cite news}}: Cite використовує загальну назву (довідка)
  78. ↑ French prosecutors launch new probe against Russian senator. TASS. Процитовано 26 липня 2019.
  79. ↑ США ввели санкции против семи российских олигархов и 17 чиновников из "кремлевского списка" [The US imposed sanctions against seven Russian oligarchs and 17 officials from the "Kremlin list"]. Meduza (рос.). 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
  80. ↑ Report to Congress Pursuant to Section 241 of the Countering America's Adversaries Through Sanctions Act of 2017 Regarding Senior Foreign Political Figures and Oligarchs in the Russian Federation and Russian Parastatal Entities (PDF). 29 січня 2018.
  81. ↑ США заблокували активи, пов'язані з російським олігархом Керімовим. РБК-Украина (рос.). Процитовано 1 липня 2022.
  82. ↑ США выиграли суд об аресте российской яхты на Фиджи и сами увели ее под другим флагом. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 червня 2024.
  83. ↑ У США суд не дозволив уряду продавати арештовану яхту російського олігарха. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 червня 2024.
  84. ↑ Suleiman Kerimov. Full Profile (in Russian). Lenta.ru. Процитовано 4 грудня 2015.
  85. ↑ Fearful Russian lawmaker Egiazaryan in US. Knox News. Архів оригіналу за 17 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  86. ↑ Russian Tycoon's Assets Frozen. Financial Times. Процитовано 12 листопада 2013.
  87. ↑ Sinochem struggles to mount Potash bid. Financial Times. Процитовано 12 листопада 2013.
  88. ↑ а б Cyprus Court Releases $6Bln in Kerimov Assets. The Moscow Times. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  89. ↑ EY Hospitality Newsletter, October 2015 (PDF). EY Publication. Архів оригіналу (PDF) за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  90. ↑ Kerimov Transfers Assets to Swiss Charity. The Moscow Times. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
  91. ↑ Week in the Caucasus: review of main events of September 26-October 2. Caucasian Knot. Процитовано 13 грудня 2016.
  92. ↑ Проект. ​Петренко Марина Васильевна: биография, источники дохода, связи с чиновниками и бизнесом. Отцы и деды (англ.). Процитовано 17 лютого 2026. {{cite web}}: символ пробілу нульової ширини в |title= на позиції 1 (довідка)
  93. ↑ Suleiman Kerimov, The World's Richest People. Forbes. Процитовано 3 січня 2016.
  94. ↑ 100 Richest People in the World for Smartphones and Mobile Devices - Illustrated History of Their Life and Wealth. MobileReference. 1 січня 2007. ISBN 9781605011233.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  95. ↑ Russia's Richest, Twice as Rich | News. The Moscow Times. Процитовано 3 січня 2016.
  96. ↑ Suleiman Kerimov. Forbes. Процитовано 3 січня 2016.
  97. ↑ How did Suleiman Kerimov amass a $25 bln fortune?. 8 серпня 2020.
  98. ↑ Десять российских миллиардеров за год разбогатели на $33 млрд: топ-10 бизнесменов по росту состояния в 2020-м. Forbes. 25 грудня 2020.
  99. ↑ An oligarch's nephew, a tattoo artist and $700 million in secret transfers traced to a Putin ally - ICIJ (амер.). 11 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
  100. ↑ Hidden wealth of one of Putin's 'inner circle' revealed. BBC News (брит.). 11 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
  101. ↑ Suleiman Kerimov Badly Injured in Car Wreck. Kommersant. 27 листопада 2006. Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 7 жовтня 2012.
  102. ↑ World's 100 Largest Yachts 2008 #21: Ice. Power & Motoryacht. Процитовано 11 жовтня 2012.
  103. ↑ Russian tycoon pays £300k for Jessie J to perform at bash. The Mirror. Процитовано 11 жовтня 2012.
  104. ↑ Suleyman Kerimov and his Superyacht Ice. Club Yacht (амер.). Архів оригіналу за 1 вересня 2017. Процитовано 30 квітня 2017.
  105. ↑ Roger Lean-Vercoe. Ice. Monaco Eye. Архів оригіналу за 22 жовтня 2012. Процитовано 13 жовтня 2012.
  106. ↑ Iconic yachts: Ice. Boat International. Процитовано 13 жовтня 2012.
  107. ↑ Top 100 largest yachts. Boat International. Процитовано 13 жовтня 2012.
  108. ↑ Helmer, John (28 листопада 2017). High Stakes Game of Hide and Seek at Suleiman Kerimov's Villas in Cap D'Antibes. JohnHelmer.net. Moscow. Процитовано 5 грудня 2018.
  109. ↑ All You Need to Know About Suleiman Kerimov and his Yacht ICE. SuperYacht Fan website. Процитовано 5 грудня 2018.
  110. ↑ The full story of the yacht bought by Equatorial Guinea. Beam.Land website. 27 січня 2018. Процитовано 5 грудня 2018.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  111. ↑ Needham, Kirsty (14 квітня 2022). Fiji investigates arrival of Russian oligarch's vessel, questions captain. Reuters. Процитовано 14 квітня 2022.
  112. ↑ Sun/Pacnews, Fiji. Fiji police seize Russian superyacht Amadea. Marianas Variety News & Views (англ.). Процитовано 14 квітня 2022.
  113. ↑ Court in Fiji approves U.S. warrant to seize Russian-owned mega-yacht. www.cbsnews.com (амер.). Процитовано 5 травня 2022.
  114. ↑ Welcome. Suleyman Kerimov Foundation. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 13 жовтня 2012.
  115. ↑ Sazonov, Alex; Meyer, Henry (23 серпня 2013). Russia's wealthiest feeling more charitable. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 15 березня 2022.
  116. ↑ Dagestani students to go on Hajj for free. IslamDag.info.
  117. ↑ Putin praises anti-extremism efforts as Moscow mosque reopens - BBC News. BBC News (брит.). 23 вересня 2015. Процитовано 3 січня 2016.
  118. ↑ One of Europe's Biggest Mosques to Open in Moscow | News. The Moscow Times. Процитовано 3 січня 2016.
  119. ↑ «Putin praises anti-extremism efforts as Moscow mosque reopens». BBC News. 23 September 2015.
  120. ↑ Сулейман Керимов получил орден "За заслуги перед Московской областью" от губернатора Андрея Воробьёва. governors.ru (рос.). Процитовано 19 лютого 2017.
  121. ↑ Губернатор Андрей Воробьёв наградил орденами олигарха Керимова и его жену. moskva.glavny.tv (рос.). 8 лютого 2017. Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 19 лютого 2017.
  122. ↑ Tycoon Kerimov 'to build a $100 million school near Moscow. RIA Novosti. Процитовано 17 грудня 2010.
  123. ↑ Колесников, Андрей. Ребятам о деньжатах. Коммерсантъ. Процитовано 14 вересня 2016.
  124. ↑ Center for Gifted Children to be opened in Dagestan. Процитовано 30 квітня 2017.
  125. ↑ Sirius Altair educational centre for gifted children opens in Dagestan, Russia. Getty Images (амер.). Процитовано 30 квітня 2017.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  126. ↑ Sirius Altair educational centre for gifted children opens in Dagestan, Russia. Getty Images (брит.). Архів оригіналу за 21 серпня 2018. Процитовано 30 квітня 2017.
  127. ↑ Cook, Robin (29 травня 2017). Good News for Dagestan's Gifted and Talented Students. Finally Good News. Архів оригіналу за 13 серпня 2017. Процитовано 16 липня 2017.
  128. ↑ ЛезгиЯр. Рамазан Абдулатипов наградил Сулеймана Керимова (Указ) - 15 Марта 2016 - Сулейман Керимов. lezgi-yar.ru. Процитовано 30 квітня 2017.
  129. ↑ Board of Trustees - Gorchakov Fund. Архів оригіналу за 2 лютого 2015.
  130. ↑ Сулейман Керимов | Федерация спортивной борьбы России. wrestrus.ru. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 30 квітня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Керімов_Сулейман_Абусаїдович&oldid=48065028