Констант II (узурпатор)
- Це стаття про римського узурпатора V століття. Про візантійського імператора VII століття див. Констант II
| Констант II лат. Constans | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| Народження: |
4 століття  | |
| Смерть: |
411 В'єнн | |
| Країна: |
Стародавній Рим | |
| Батько: |
Костянтин III (узурпатор) | |
Констант II (лат. Constans) — римський імператор-узурпатор у 410—411 роках.
Констант був старшим сином узурпатора Костянтина III, який повстав проти влади Гонорія в 406 або 407 році. Як повідомляє Орозій[1] та інші автори, до вступу на престол батька Констант був ченцем. У 408 році Констант став цезарем і був посланий до Іспанії, де придушив повстання родичів Гонорія. Після вторгнення варварів у 409 році Костянтин III зробив свого старшого сина Августом[2].
Констант II за дорученням батька почав похід до Іспанії і зібрав найкращі війська. Його супроводжував британець Геронтій, якого він призначив magister militum і префект Аполлінарій (дід письменника Сидонія Аполлінарія). Константу вдалося придушити опір іспанських родичів Гонорія; двоє з них — Дідім і Вереніан — опинилися в полоні разом зі своїми сім'ями. Констант доставив їх до батька, який наказав стратити обох,[3] і повернувся до Іспанії в супроводі полководця Юста, який, швидше за все, повинен був замінити Геронтія. Геронтій підняв повстання проти Константа та Костянтина і оголосив імператором Максима, тому Констант залишився в Галлії. Геронтій захопив Галлію і вбив Константа поблизу В'єнни[4]. Григорій Турський повідомляв, що Констант був одружений, але про подальшу долю його дружини нічого не відомо.
Пізніша британська традиція використала деталі біографії Костянтина III та Константа для створення легенди про народження короля Артура. Зокрема Гальфрід Монмутський каже, що Констант і батько Артура — Утер Пендраґон — були братами. За легендою, викладеною у Гальфріда, після загибелі Костянтина III Вортіґерн умовив Константа залишити монастир, привів його на трон, а потім взяв владу у свої руки і організував вбивство короля. У Лайамона втеча Константа з монастиря розказана як авантюрна новела з перевдяганням і погонею. Гальфрід малює Константа з симпатією як невинну жертву Вортіґерна, у той час як Лайамон засуджує його за вихід з монастиря: «негарним був початок, негарним вийшов і кінець»[5].
- ↑ Орозій, «Історія проти язичників», VII.40.7.
- ↑ срібні монети Константа,що збереглися, швидше за все, були випущені саме з цієї нагоди, як подарунок (донатіва) військам. Див. Roman Imperial Coinage. Vol. X. / Ed. J.P.C. Kent. London, 1994. P. 147.
- ↑ Згодом Костянтин стверджував, що рішення про страту родичів Гонорія прийняв не він; див. Зосима, VI. 1.1.
- ↑ Олімпіодор Фіванський, фрагмент 16; Созомен, IX, 13.
- ↑ Layamon's Brut, Or Chronicle of Britain ... / Ed. F. Madden, Vol. II. London, 1847. P. 130 # page/n139/mode/1up.
- Constans 6 // RE VII (1900). Sp. 952