Король Артур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Король Артур
валл. Arthur
King Arthur (from the Nine Heroes Tapestries) MET DP118004 (cropped).jpg
Громадянство
(підданство)
Flag of Wales (1959–present).svg Уельс
Посада король[1]
Батько Утер Пендраґон[2]
Мати Іґрейна[3]
У шлюбі з Ґвіневера[4]
Діти Llacheu[d][5]
Blason imaginaire Arthur.svg

Король Артур (англ. Arthur, також валлійською мовою, ірл. Artur) — головний персонаж «легенди про короля Артура», яка є однією з найвідоміших легенд сучасного світу, міфологічний національний герой Британії[6]. Відомості про Артура в основному складаються з літературних творів та фольклору, а історичне існування короля Артура викликало сумніви ще в XII столітті (тобто відразу, як Артуру вперше було надано звання короля Британії — в «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутського). Вважається, що король Артур жив на початку VI століття, в Британії; й очолював війну бриттів супроти саксів.

Король Артур, мініатюра з «Flores Historiarum» (13-е сторіччя)

Одним з прообразів короля Артура вважається давньоримський військовик Луцій Арторій Каст.

Формування легенди[ред. | ред. код]

Гільдас, Беда, Ненній, «Y Gododdin»[ред. | ред. код]

Перший етап формування легенди почався з бриттського вождя Гільдаса Премудрого (500—570 роки); англійського Беди Високоповажного[7] (731), який повторював відомості Гільдаса; валлійської поеми «Y Gododdin»[8] (VII ст.); валлійського історика Неннія[9] («Історія бриттів», 831); та «Анналів Камбрії[10] (Уельса)» (970).

У Гільдаса та Беди ще нема ймення «Артур», а замість нього діє «Амброзій». Вважається, що найдавніша дотична згадка ймення «Артур» (Arthur) — у валлійській поемі «Y Gododdin» (написана бл. 575600; автор Aneirin) — про одного з героїв йдеться: «він годував чорних воронів на валу, хоча Артуром він не був» (тобто «бився хоробро на валу фортеці»). Більше ні слова про Артура у поемі нема. У Неннія (831) вперше з'являється ім'я «Артур»; але Артур ще не король, а «величний полководець бриттів».

«Аннали Камбрії»[ред. | ред. код]

«Аннали Камбрії» (які дати-події описують буквально в кількох словах) сповіщають про «перемогу Артура біля гори Бадон» (в 516 році); та про «битву біля Каммлана» (в 537 році) в якій загинули Артур та «Медраут» (Мордред) (але не сповіщається, що вони вбили один одного). Але згадки про Артура в «Анналах Камбрії» виглядають як «пізніші вставки» — бо незрозуміло, як же Гільдас Премудрий (який жив в часи тих «перемог Артура») не помітив Артура.

«Мабіногіон»[ред. | ред. код]

Окремо стоять валлійські і бретонські народні казки, легенди, вірші (насамперед мова про валлійський цикл легенд «Мабіногіон»), в яких Артур або постає захисником Великої Британії від завойовників, або ж воює супроти «фантастичних ворогів з потойбічного світу». Загальновизнано, що поема «Кілхух та Олвен» (з циклу «Мабіногіон») створена до появи «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутского. А увесь цикл «Мабіногіон» датують як створений в 1060—1200 роках.

«Історія королів Британії»[ред. | ред. код]

Друга стадія формування «легенди Артура» — почалася через півсторіччя після Вільгельма I Завойовника (1066), коли в 1138 році Гальфрід Монмутський оприлюднив «Історію королів Британії» (лат. Historia Regum Britanniae), яку називають також «Історія Брутова» (за йменням «першопредка бриттів» — Брута). «Історія Брутова» повинна була показати «нормандців Вільгельма Завойовника» як «нащадків бриттів — в боротьбі супроти саксів».

Молодий Артур витягує з каменя Екскалібур, стаючи, таким чином, згідно з легендою королем.

В «Історії королів Британії» з'являється перша послідовна розповідь (а не уривчасті повідомлення) про «короля Артура». Ця праця об'єднує «Енеїду» Вергілія, «відомості Гільдаса та Неннія», «елементи валлійського фольклору». У Гальфріда з'явилося багато персонажів та сюжетів, які в наш час є невід'ємною частиною Артурівської історії:

  • Артур вперше названий «королем»;
  • вперше Артур змальований як король Англії, якій переміг саксів й створив імперію з Британії, Ірландії, Ісландії, Норвегії та Галії;
  • вперше з'явилися батько Артура — Утер Пендраґон, чарівник Мерлін, «дружина Артура» Ґвіневера, меч Екскалібур; сюжет про зачаття Артура та «народження Артура в замку Тінтагель»;
  • сюжети про зраду «дружини Артура» та про загибель Артура від рук його племінника Мордреда в Каммлані;
  • про поховання Артура на острові Авалон.

Гальфрід писав про Артура як про історичного персонажа «Історії королів Британії», але сама ця «Історія» написана з явними елементами «не історичних, а міфічних відомостей». Тобто в «Історії королів Британії» є чимало фантастичного вимислу, який дозволяє віднести її скоріше до міфологічного епосу, аніж до літопису.

Остаточно «легенда про короля Артура» оформилася в наступні XIIXV сторіччя в численних романах та романтичних поемах; а вінцем є твори «сера Мелорі». Версію Гальфріда (1138) вважають відправною точкою для формування легенди про короля (саме короля) Артура. А версію Мелорі (надрукована в 1485 році) — класичним варіантом легенди.

Лицарські романи[ред. | ред. код]

Король Артур як один з дев'яти достойників («Livro do Armeiro-Mor», 1509)

У середні віки, продовжуючи теми Гальфріда — про Артура писали:

Ці твори, побудовані на європейському фольклорі, є творами літератури, а не історіографії. Більшість з них використовували королівство Артура — для розміщення там подвигів нових героїв-лицарів : Гавейна, Ланселота, Галахада, Персиваля; та інших.

Французький письменник XII століття Кретьєн де Труа, додав Ланселота, Святий Грааль, Камелот; започаткував жанр артурівських романів, які стали значною частиною середньовічної літератури. У цих французької легендах — увага часто переходить від короля Артура до інших символів, та персонажів (насамперед, до окремих лицарів Круглого столу).

Відомі «Лицарські романи» :

Від «Історії Брутової» до наших часів[ред. | ред. код]

Артурівська література заквітла в середні віки, але її популярність зменшилася в наступні століття (після упаду лицарства); але Артуріана відродилася в XIX столітті. У XX—XXI століттях легенда продовжує жити в масовій культурі Європи та світу: в літературі (відомі численні перекази та пародії-перелицювання легенди), в кінематографі, на телебаченні, в пресі.

У масовій культурі[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • У Гаррі Поттері згадуються Мерлін і Морґана. Деякі персонажі цієї саги названі на честь персонажів Артуріани (Гніверера, Персіваль, Блез, Ґавейн).
  • У Темній Вежі стрільці є нащадками короля Артура (там він названий Артур Ельд). Також є персонаж на ім'я Мордред.

Кінематограф[ред. | ред. код]

У кінематографі найзначніші фільми за «легендою Артура»:

Музика[ред. | ред. код]

Існує американський павер-метал-симфонічний гурт під назвою «Камелот» (Kamelot, є еративом від англ. Camelot). Раніше існували декілька музичних гуртів різних напрямків під автентичною назвою Camelot.

Пародії, сатира[ред. | ред. код]

Образ Артура та його лицарів, починаючи з XIX століття, ставав об'єктом переробок і наслідування, іноді жартівливих:

  • Американський сатирик Марк Твен помістив в епоху короля Артура свого сучасника, янкі з XIX століття — повість «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889). Є екранізація цього твору: «Лицар Камелота» (англ. A Knight in Camelot, 1998).
  • Пародія на Артуріану — фільм «Монті Пайтон і Священний Грааль», який є набором комічних скетчів на тему Артура, середньовіччя і лицарів. Пізніше за мотивами цього фільму був поставлений мюзикл «Спамалот».
  • Дитяча книжка та французька трилогія «Артур і Мініпути» (фр. Arthur et les Minimoys; англ. Arthur And The Invisibles, 2006, 2009, 2010) — сюжет, яких узагалі не має стосунку до «легенди Артура», а взято лише популярне ім'я «Артур» та намір створити «епохальну легенду для дітей».
  • У мультфільмі Шрек 3 є король Артур, а також Ланселот і Мерлін.

Інше[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]