Король Артур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Король Артур
King Arthur (from the Nine Heroes Tapestries) MET DP118004 (cropped).jpg
Посада король
Батько Утер Пендраґон
Мати Іґрейна
У шлюбі з Ґвіневера
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Король Артур (англ. Arthur, також валлійською мовою, ірл. Artur) — головний персонаж «легенди про короля Артура», яка є однією з найвідоміших легенд сучасного світу, міфологічний національний герой Британії[1]. Відомості про Артура в основному складаються з літературних творів та фольклору, а історичне існування короля Артура викликало сумніви ще в XII столітті (тобто відразу, як Артуру вперше було надано звання короля Британії — в «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутського). Вважається, що король Артур жив на початку VI століття, в Британії; й очолював війну бриттів супроти саксів.

Король Артур, мініатюра з «Flores Historiarum» (13-е сторіччя)

Одним з прообразів короля Артура вважається давньоримський військовик Луцій Арторій Каст.

Формування легенди[ред.ред. код]

Гільдас, Беда, Ненній, «Y Gododdin»[ред.ред. код]

Перший етап формування легенди почався з бриттського вождя Гільдаса Премудрого (500—570 роки); англійського Беди Високоповажного[2] (731), який повторював відомості Гільдаса; валлійської поеми «Y Gododdin»[3] (VII ст.); валлійського історика Неннія[4] («Історія бриттів», 831); та «Анналів Камбрії[5] (Уельса)» (970).

У Гільдаса та Беди ще нема ймення «Артур», а замість нього діє «Амброзій». Вважається, що найдавніша дотична згадка ймення «Артур» (Arthur) — у валлійській поемі «Y Gododdin» (написана бл. 575600; автор Aneirin) — про одного з героїв йдеться: «він годував чорних воронів на валу, хоча Артуром він не був» (тобто «бився хоробро на валу фортеці»). Більше ні слова про Артура у поемі нема. У Неннія (831) вперше з'являється ім'я «Артур»; але Артур ще не король, а «величний полководець бриттів».

«Аннали Камбрії»[ред.ред. код]

«Аннали Камбрії» (які дати-події описують буквально в кількох словах) сповіщають про «перемогу Артура біля гори Бадон» (в 516 році); та про «битву біля Каммлана» (в 537 році) в якій загинули Артур та «Медраут» (Мордред) (але не сповіщається, що вони вбили один одного). Але згадки про Артура в «Анналах Камбрії» виглядають як «пізніші вставки» — бо незрозуміло, як же Гільдас Премудрий (який жив в часи тих «перемог Артура») не помітив Артура.

«Мабіногіон»[ред.ред. код]

Окремо стоять валлійські і бретонські народні казки, легенди, вірші (насамперед мова про валлійський цикл легенд «Мабіногіон»), в яких Артур або постає захисником Великої Британії від завойовників, або ж воює супроти «фантастичних ворогів з потойбічного світу». Загальновизнано, що поема «Кілхух та Олвен» (з циклу «Мабіногіон») створена до появи «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутского. А увесь цикл «Мабіногіон» датують як створений в 1060—1200 роках.

«Історія королів Британії»[ред.ред. код]

Друга стадія формування «легенди Артура» — почалася через півсторіччя після Вільгельма I Завойовника (1066), коли в 1138 році Гальфрід Монмутський оприлюднив «Історію королів Британії» (лат. Historia Regum Britanniae), яку називають також «Історія Брутова» (за йменням «першопредка бриттів» — Брута). «Історія Брутова» повинна була показати «нормандців Вільгельма Завойовника» як «нащадків бриттів — в боротьбі супроти саксів».

Молодий Артур витягує з каменя Екскалібур, стаючи, таким чином, згідно з легендою королем.

В «Історії королів Британії» з'являється перша послідовна розповідь (а не уривчасті повідомлення) про «короля Артура». Ця праця об'єднує «Енеїду» Вергілія, «відомості Гільдаса та Неннія», «елементи валлійського фольклору». У Гальфріда з'явилося багато персонажів та сюжетів, які в наш час є невід'ємною частиною Артурівської історії:

  • Артур вперше названий «королем»;
  • вперше Артур змальований як король Англії, якій переміг саксів й створив імперію з Британії, Ірландії, Ісландії, Норвегії та Галії;
  • вперше з'явилися батько Артура — Утер Пендраґон, чарівник Мерлін, «дружина Артура» Ґвіневера, меч Екскалібур; сюжет про зачаття Артура та «народження Артура в замку Тінтагель»;
  • сюжети про зраду «дружини Артура» та про загибель Артура від рук його племінника Мордреда в Каммлані;
  • про поховання Артура на острові Авалон.

Гальфрід писав про Артура як про історичного персонажа «Історії королів Британії», але сама ця «Історія» написана з явними елементами «не історичних, а міфічних відомостей». Тобто в «Історії королів Британії» є чимало фантастичного вимислу, який дозволяє віднести її скоріше до міфологічного епосу, аніж до літопису.

Остаточно «легенда про короля Артура» оформилася в наступні XIIXV сторіччя в численних романах та романтичних поемах; а вінцем є твори «сера Мелорі». Версію Гальфріда (1138) вважають відправною точкою для формування легенди про короля (саме короля) Артура. А версію Мелорі (надрукована в 1485 році) — класичним варіантом легенди.

Лицарські романи[ред.ред. код]

Король Артур як один з дев'яти достойників («Livro do Armeiro-Mor», 1509)

У середні віки, продовжуючи теми Гальфріда — про Артура писали:

Ці твори, побудовані на європейському фольклорі, є творами літератури, а не історіографії. Більшість з них використовували королівство Артура — для розміщення там подвигів нових героїв-лицарів : Гавейна, Ланселота, Галахада, Персиваля; та інших.

Французький письменник XII століття Кретьєн де Труа, додав Ланселота, Святий Грааль, Камелот; започаткував жанр артурівських романів, які стали значною частиною середньовічної літератури. У цих французької легендах — увага часто переходить від короля Артура до інших символів, та персонажів (насамперед, до окремих лицарів Круглого столу).

Відомі «Лицарські романи» :

Від «Історії Брутової» до наших часів[ред.ред. код]

Артурівська література заквітла в середні віки, але її популярність зменшилася в наступні століття (після упаду лицарства); але Артуріана відродилася в XIX столітті. У XX—XXI століттях легенда продовжує жити в масовій культурі Європи та світу: в літературі (відомі численні перекази та пародії-перелицювання легенди), в кінематографі, на телебаченні, в пресі.

У масовій культурі[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • У Гаррі Поттері згадуються Мерлін і Морґана. Деякі персонажі цієї саги названі на честь персонажів Артуріани (Гніверера, Персіваль, Блез, Ґавейн).
  • У Темній Вежі стрільці є нащадками короля Артура (там він названий Артур Ельд). Також є персонаж на ім'я Мордред.

Кінематограф[ред.ред. код]

У кінематографі найзначніші фільми за «легендою Артура»:

Музика[ред.ред. код]

Існує американський павер-метал-симфонічний гурт під назвою «Камелот» (Kamelot, є еративом від англ. Camelot). Раніше існували декілька музичних гуртів різних напрямків під автентичною назвою Camelot.

Пародії, сатира[ред.ред. код]

Образ Артура та його лицарів, починаючи з XIX століття, ставав об'єктом переробок і наслідування, іноді жартівливих:

  • Американський сатирик Марк Твен помістив в епоху короля Артура свого сучасника, янкі з XIX століття — повість «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889). Є екранізація цього твору: «Лицар Камелота» (англ. A Knight in Camelot, 1998).
  • Пародія на Артуріану — фільм «Монті Пайтон і Священний Грааль», який є набором комічних скетчів на тему Артура, середньовіччя і лицарів. Пізніше за мотивами цього фільму був поставлений мюзикл «Спамалот».
  • Дитяча книжка та французька трилогія «Артур і Мініпути» (фр. Arthur et les Minimoys; англ. Arthur And The Invisibles, 2006, 2009, 2010) — сюжет, яких узагалі не має стосунку до «легенди Артура», а взято лише популярне ім'я «Артур» та намір створити «епохальну легенду для дітей».
  • У мультфільмі Шрек 3 є король Артур, а також Ланселот і Мерлін.

Інше[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Seal, Graham. Encyclopedia of Folk Heroes. ABC-CLIO, 2001. 347 pages eBook ISBN 978-1576072165 (англ.)
  2. Беда Високоповажний. Церковна історія народу Англів, 731 рік.
  3. Y Gododdin — англійський переклад
  4. Ненній. Хроніка на латині «Історія бриттів» (Historia Brittonum), 831 рік.
  5. Аннали Камбрії, 970 рік.
  6. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)