Гонорій (римський імператор)
| Гонорій | |
| Flavius Placidus Valentinianus | |
 |
|
| Солід Гонорі | |
| Імператор | |
| Початок правління: | 17 січня 395 р. |
|---|---|
| Кінець правління: | 15 серпня 423 р. |
| Попередник: | Феодосій І |
| Наступник: | Іоанн |
| Дата народження: | 9 вересня 384 |
| Місце народження: | Константинополь |
| Країна: | Римської імперії |
| Дата смерті: | 15 серпня 423 (38 років) |
| Місце смерті: | Равенна |
| Батько: | Феодосій І |
Гонорій (лат. Flavius Honorius Augustus, * 9 вересня 384, Константинополь — † 15 серпня 423, Равенна) — імператор Західної Римської імперії з 395 по 423 рік.
Походження[ред. • ред. код]
Гонорій був сином імператора Феодосія І та його першої дружини Елії Флацілли. Він мав брата Аркадія — пізніше імператора Східної Римської імперії. У віці 14 років його одружують на Марії, доньці Серени і magister militum Стіліхона. Після її смерті одружується вдруге на її ж молодшій сестрі Термантії. Однак вона має таку ж долю як і її сестра — її виганяють з імператорського палацу та наприкінці 408 — початку 409 років її вбивають за розпорядженням римського сенату.
Ще за життя батька у січні 393 року, як реакцію на узурпацію влади Євгенієм, призначено Гонорія співімператором (із своїм батьком) Західної Римської імперії.
Правління[ред. • ред. код]
У 397 році східна частина імперії відмовилася заплатити військам свого вестготського васала — Аларіха. Вестготи відповіли спустошенням провінцій сходу. По декількох військових сутичках між військами Стіліхо та вестготами прийшли до примирення. Однак вестготи пішли далі на Італію — західну частину імперії, яка мала вже військові сутички з варварами у Галії та Британії. У 402 вдалося Стіліхо розбити війська Аларіха у північні Італії. Однак вже у 405 році знову велика група варварів за командуванням Радаґаза знову увірвалася в Італію. Їх вигнали за допомогою гунів. Однак тиск зростав і кордон по Рейну не витримав. У 406 році багато народів і груп перейшли Рейн і заполонили провінції Галії та Іспанії в яких влада частково перейшла також до узурпаторів. Британія була втрачена повністю. У 407 там проголосили імператором Констянтина III який потім перейшов у Галію. У 411 його переможено і вбито. Дальше відбувались узурпації влади Йовіном у Галлії, Максімом у Іспанії — які проте тривали коротко.
Слабкість імператора та напади вестготів та вандалів сприяли розпаду імперії. У 408 відмовив Гонорій в мирній угоді Аларіху. Той робить облогу Риму. Рим платить відкуп. У 409 знову Аларіх оточує Рим, аж поки римський сенат не призначає нового Цезаря — Пріска Атала. Аларіх призначає його командиром військ. Аларіх захотів собі ще в управління й провінцію Африка, у чому йому було відмовлено. Тоді у 410 році війська Аларіха плюндрують Рим.
Хоча Рим і впав, Гонорій з Равенни далі не йде на мир з Аларіхом. Аларіх планує напад на північну Африку, однак скоро помирає. Його наступник Атаульф переходить з вестготами до південь Франції. Після його смерті у 415 році вестготи більше не становлять загрози і признаються римлянами як foederati.
У 408 році Гонорій наближає до себе успішного військового командира — пізніше співімператора Констанція III, який знищив узурпаторів у Іспанії та Галлії. У 414 його призначають консулом, потім нагороджують його почесним титулом patricius і у 417 одружується із сестрою Гонорія — Ґаллою Плацідією. У цілому займав посаду консула 3 рази у 414, 417 та 420 роках. У 418 році переселяє вестготів, в той час вже союзників Риму проти вандалів, аланів та свебів, до південної Італії. 8 лютого 421 року Гонорій призначає його Авґустом та співімператором.
Гонорій помирає 15 серпня 423 у Равенні. Наступником стає його племінник Валентиніан III, син сестри Гонорія — Ґалли Плацидії.
Див. також[ред. • ред. код]
Посилання[ред. • ред. код]
Ralph W. Mathisen: Біографія у De Imperatoribus Romanis (англ.)
 |
Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
