Ланселот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ланселот
англ. Lancelot
Портрет
Ланселот та Ґвіневера
Творець: персонаж з легенд про короля Артура
Твори: (див. розділ «У масовій культурі»)
Стать: чоловіча
Друге ім'я: Ланселот Озерний
Діти: Ґалахад[1]
Рід занять: лицар
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ланселот Озерний (Ланцелот, фр. Lancelot du Lac, англ. Lancelot of the Lake, також Launcelot) — персонаж легенд про короля Артура і заснованих на них лицарських романів — славнозвісний лицар Круглого столу.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Ланселот — уособлення вірності коханню, оскільки за легендами він був єдиним лицарем, що зміг перетнути Невидиму стіну і вийти з Долини без вороття (Val Sans Retour), з якої міг вийти лише той, що жодного разу навіть подумки не зраджував коханню єдиній жінці.

Сюжет Ланселота складають чудове його виховання Дівою Озера (звідки його прізвисько)[2], численні перипетії його любові до королеви Ґвіневери — дружини короля Артура, марна його участь у пошуках святого Ґрааля, здобути який йому перешкоджає гріх перелюбства, який над ним тяжіє, магічні чари несправжньої Ґвіневери, зачаття ним чистого від гріха Ґалахада, що оволодіває Ґраалем, покаяння і смерть Ланселота.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народження і виховання[ред. | ред. код]

Батьками Ланселота були король Бан і королева Елейна в країні Бенвік (Бретань). (Згідно з деякими версіями, його первісним (або хрестильним) ім'ям було «Ґалахад», але він змінив ім'я, і ​​пізніше так був названий його син).

Король Бан втік зі своєї країни і помер. Його дружина віддала немовля дружелюбно налаштованій феї — Діві Озера, яка виховала хлопчика.

Пошуки Ґрааля[ред. | ред. код]

Потрапивши в Камелот, він полюбив королеву Ґвіневеру, і вона також полюбила його. В ім'я своєї Прекрасної Дами він здійснив безліч подвигів. Зокрема, порятунок викраденої королеви від сера Мелеаганта[2] ліг в основу «Лицаря у візку» Кретьєна де Труа: як-то Ґвіневеру викрав сер Мелеґант і, щоб дістатися до його замку, Ланселоту довелося поступитися своїм благородством і скористатися візком (з точки зору лицарської моралі — ганебне діяння, бо у візку возили тільки злочинців).

Народження Ґалахада[ред. | ред. код]

Матір'ю Ґалахада стала Елейна, дочка короля Пелес з Корбеніка (родича Йосипа Ариматейського та зберігача Ґрааля), яка намагалася спокусити лицаря. Ланселот, будучи в гостях у її батька, відмовлявся від подібної «честі», але придворна дама Бруз навела на дівчину чари, і та стала схожа на Ґвіневеру. Коли Ланселот дізнався про обман, було вже пізно.

Через деякий час Елейна прибула до двору, чим викликала ревнощі королеви Ґвіневери. Завдяки чарам Бруз, Ланселот знову провів з нею ніч. Ґвіневера розгнівалася на свого лицаря і прогнала його. Ланселот зійшов з розуму від горя, і поневірявся «дурником» цілих два роки, і ніхто не приймав його за лицаря, і не знав, де він. Його товариші по Круглому столу шукали його, але марно.

Якось Ланселот забрів у Корбенік. Попри те, що він був у блазнівському вбранні, Елейна впізнала коханого і зцілила його силою Ґрааля. Він оселився з нею в замку Бліант на острові. А коли їх синові було вже 14 років, Ланселот на прохання своїх друзів повернувся в Камелот і його зв'язок з королевою відновився.

Згідно з іншою версією легенди, Ланселот зійшовся з Елейн, дочкою Пелеса, лише одного разу, і ніколи більше Ґвіневері не зраджував.

Любов до Ґвіневери[ред. | ред. код]

Королева періодично гнівалась на свого вірного лицаря і проганяла його геть від свого двору. Ланселот був ідеальним закоханим, fin amant, тобто лицарем, який повинен любити тільки одну даму, жертвувати заради неї всім, навіть своїм життям і честю.

«Бо ви — чемність з усіх лицарів на світі і всім дамам і дівчатам покірний слуга. Але є одне, сер лицар, чого, здається мені, вам не вистачає: ви лицар неодружений, а не хочете полюбити якусь дівчину або благородну даму. Розповідають, що ви любите королеву Ґвіневеру і що вона зуміла чарами і чаклунством зробити так, щоб ви ніколи нікого, крім неї, не полюбили і щоб жодна інша жінка не радувала красою вашого погляду. І про те багато хто в цій країні і високого роду і низького вельми горюють».
Томас Мелорі

Трагічна розв'язка і смерть короля Артура[ред. | ред. код]

Взаємовідносини[ред. | ред. код]

  • Батьки:
    • Бан, король Бенвіка
    • Елейна, королева
  • Вихователька:
  • Сюзерен:
  • Кохана:
  • Чоловіка / співмешканка:
    • Елейна, дочка короля Пелес (Олена, дочка Пеллеаса)
  • Син:
  • Інші родичі:
    • Сер Ектор (Hector de Maris[en]) — єдинокровний брат, побічний син короля Бана
    • Сер Ліонель — кузен, син Борі Старшого, брата короля Бана
    • Сер Борі Молодший — кузен, син Борі Старшого, брата короля Бана

Джерела складання образу[ред. | ред. код]

  • Легенди про Трістана та Ізольду
  • Бретонські легенди
  • «Прото-Ланцелет»
  • «Лицар у візку» Кретьєна де Труа — перший твір, зосереджений на Ланселоті
  • «Ланцелет» Ульріха фон Цацікховена
  • «Книжка про Ланселот і королева Гіневра» (The Book of Sir Launcelot and Queen Guinevre), Томас Мелорі

Обробка сюжету в літературі[ред. | ред. код]

Сюжет Ланселота з'являється в артуровскому циклі порівняно пізно. Його зовсім не знають кельтські джерела, не порушені французьким впливом.

У віршованому куртуазном епосі його розробляють: «Лицар воза» (Le chevalier de la charrette) Кретьєна де Труа і «Ланцелот» Ульріха фон Цацікхофена [кінець XII ст.]; Ланселот грає навіть більш-менш важливу роль у ряді менш значних романів, як «Diu Krône» Гейнріха фон дем Тюрлін (бл. 1215), «Рігомер» та ін.

У прозовому французькому романі XIII століття, представляє розкладання і циклізації куртуазного епосу, сюжет Ланселота стає в центрі оповіді; до нього пристосовуються, з ним контамінуються сюжетні цикли Мерліна, пошуків святого Ґрааля і загибелі короля Артура.

Так створюється близько 1215 великий прозовий роман про Ланселота, що лежить в основі численних переробок і переказів майже на всіх європейських мовах — німецькою (Ульріх Фюетерер і його продовжувачі), голландською, італійською, англійською (куди відноситься і друкована «Mort d'Arthure» Томаса Мелорі, XV століття), іспанською, португальською. Він протягом століть визначав тематику лицарського роману.

Всі історично засвідчені обробки сюжету Ланселота у своїй основній частині без особливих труднощів можуть бути зведені до «Chevalier de la charrette» Кретьєна.

Аналіз сюжетної лінії[ред. | ред. код]

Таким чином сюжет Ланселота в його основній частині — прославленні — порушує узи церковного шлюбу і обітниці феодальної вірності любові васала і королеви — оформляється у Кретьєна де Труа, основоположника і найбільшого майстра куртуазної літератури у Франції, в романі, написаному з натяку самого автора для пропаганди нового «куртуазного» світогляду та нового погляду на кохання.

Сюжет Ланселота є частиною цієї літератури — виразниці перших проблисків нового індивідуалістичного світогляду, з його реабілітацією земної радості і земної любові, з його сублімацією сексуальних відносин у формі «служіння дамі» (див. Куртуазна література).

Традиційні елементи сюжету — якщо такі взагалі були — втрачають в порівнянні з новою тематичною установкою свою значимість. Можливо, як припускають деякі дослідники, що історія Ланселота і Ґвіневери являє собою (як і історія Кліджеса і Феніси в іншому романі Кретьєна) лише «куртуазну» переробку сюжету Трістана та Ізольди).

У всякому разі індивідуалістична і антицерковна загостреність сюжету була сприйнята досить чітко. Про це свідчить величезна популярність сюжету в епоху розпаду феодалізму; про це свідчить і оцінка сюжету Ланселота у Данте, що вкладає в уста Франчески да Ріміні знамениту посилання на роман про Ланселот («Божественна комедія», «Пекло», п. V, терцини 43-46).

Момент протесту проти традиційних форм ідеології і побуту в сюжеті Ланселота не вислизнув і від Теннісона: поет-лауреат процвітаючої вікторіанської буржуазії сприймає і трактує як суто «ганебний» і «гріховний», що підриває підвалини суспільства, епізод любові Ланселота і Ґвіневери («Idylls of the King»).

У масовій культурі[ред. | ред. код]

У кінематографі[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • I. Видання текстів: «Chevalier de la charrette» Кретьєна — найкраще видання: W. Foerster, Halle, 1899;

також відомі видання:

    • Roman de Rigomer, W. Foerster, 1908;
    • Lanzelet, KA Hahn, Frankfurt a / M., 1845;
    • Diu Krône, Sholl, Stuttgart, 1852;
  • Прозаїчний французький роман, що зберігся в численних рукописах та друкованих виданнях з XV століття — The vulgate version of the Arthurian romances, ed. by HO Sommer, Washington, 19081911;

Der altfranzösische Prosaroman von Lancelot del Lac, Marburger Beiträge, 2, 6, 8, 19111912;

  • Переказ на французьку сучасну мову: Paris G., Les romans de la table ronde, P., 18681877, III—IV;
  • Прозаїчна версія німецького переказу Фюетерера, Peter, 1886 (Bibliothek des lit. Vereins in Stuttgart);
  • Средньоголландський віршований переказ, вид. Jonckbloet, s'Gravenhage, 1846;
  • Англійський (шотландський) переказ XV століття, Stevenson, 1865;
  • Англійський прозаїчний переказ — Т. Мелорі (Mort d'Arthure) — ряд видань, найкраще: О. Sommer, London, 1899; італійський
  • Прозаїчний переказ — стародруки вид., 1558, перевидано 1862.
  • II. Bächtold, Lanzelet des Ulrich von Zatzikhofen, Frauenfeld, 1870; Maertens P., Zur Lancelotsage, Strassburg, 1880; Weston JL, The Legend of sir Lancelot du Lac, London, 1901; Lot F., Étude sur Lancelot en prose, P., 1918. Див. «Куртуазна літ-ра», «Роман» (розд. «Роман лицарський»).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lupack A. Lancelot // The Camelot Project — 1995.
  2. а б Ланселот — лицар короля Артура, МІФИ КЕЛЬТІВ. web.archive.org. 2017-09-17. Процитовано 2021-03-07. 

Посилання[ред. | ред. код]