Кордт Веніамін Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кордт Веніамін Олександрович
Кордт Веніамін Олександрович.jpg
Народився 19 лютого 1860(1860-02-19)
Тарту, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Помер 24 грудня 1934(1934-12-24) (74 роки)
Київ, СРСР
Діяльність історик

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Кордт Веніамін Олександрович (* 19 лютого 1860, м. Дерпт (Тарту, Естонія) — 24 грудня 1934, м. Київ) — бібліотекар (директор) бібліотеки Університету св. Володимира, історик, бібліограф, картограф, археограф.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Христофор Йоганн Веніамін Кордт у м. Дерпт (нині Тарту, Естонія) в німецькій родині гончара. У рідному місті здобув спочатку гімназичну, а потім і університетську освіту.

Після закінчення у 1883 юридичного факультету Дерптського університету, Кордт працював у бібліотеці свого навчального закладу. У 1888 за наукові дослідження йому присвоїли звання кандидата дипломатії. Саме в цей період В. Кордт почав вивчати російську історію. Як знавець німецької, данської, шведської, голландської та української мов, він мав змогу працювати в архівах багатьох країн, де зберігається значна кількість раритетів, пов'язаних з історією Росії та України XVI—XVIII ст.

Темами робіт ученого стали російсько-шведська війна, правління гетьмана І. Мазепи, доля П. Орлика та А. Войнаровського, дипломатичні стосунки з королем Швеції Карлом XII. За дослідження російсько-голландських торговельних зв'язків XVII ст. молодого вченого нагородили золотою медаллю. Наукові праці сприяли обранню В. Кордта у 1893 р. членом-кореспондентом Естонського літературного товариства.

У 1894 молодий учений переїжджає до Києва, з яким будуть пов'язані всі подальші роки його життя. Свою діяльність у Києві він розпочав на посаді бібліотекаря, а фактично завідуючого бібліотекою Університету Св. Володимира, в якій працював наступні 35 років до її приєднання 1928 до Всенародної бібліотеки України (тепер Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського).

У 1909, перебуваючи в науковому відрядженні в Німеччині, В. Кордт ознайомився і вивчив архітектуру нових бібліотечних будівель. За його планом, на зразок Ґеттінгенської університетської бібліотеки в 1914 було побудовано бібліотеку Університету Св. Володимира (нині філія спеціалізованих та історично-культурних фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського).

Працюючи в бібліотеці, вчений зацікавлюється картографічним фондом і розпочинає складання його каталогів з детальними описами та копіюванням карт. Це дослідження стало головним у роботі Веніаміна Олександровича, вірність якому він зберіг протягом усього життя. Ще в 1899 до XI Археологічного з'їзду в Києві вчений представив експозицію картографічних документів з фондів 32 колекцій та збірок, яка включала 578 карт і планів. За це зібрання його відзначили почесною Уваровською премією (1911). Пізніше, у 1912 в опублікованому науковому дослідженні «Боплан и его трудьі по картографии Южной России» Кордт детально вивчив не тільки особистість Боплана, а й його всесвітньо відомі картографічні твори — перші карти України, карти Польщі та Дніпра.

Значним дослідженням ученого стало видання протягом 1899—1910 pp. трьох випусків «Материалов по истории русской картографии…», які включали карти переважно Південної Росії, тобто території сучасної України кінця XIV — першої половини XVII ст. й супроводжувались розвідками-вступами та історичними коментарями. Вони стали першими оглядами розвитку в Росії та за кордоном картографічних уявлень про нашу країну, а В. Кордт взагалі вважається піонером у галузі укладання друком картографічних каталогів із зображенням карт. М. Грушевський відзначав, що ці мапи можуть стати основою для підготовки історико-географічного атласу України, потреба в якому відчувалась доволі гостро.

У цей час Веніамін Олександрович також активно співпрацює з Київською археографічною комісією, членом-співробітником якої він став у 1911, з «Тимчасовою комісією для розгляду стародавніх актів» та історичним Товариством Нестора-Літописця.

З 1918 В. Кордт займає посади професора бібліотекознавства Археологічного Інституту в Києві, аз 1920 р. — інструктора секції академічних та державних бібліотек Губнаросвіти, викладача Київського інституту зовнішніх відносин, Інституту народного господарства, Київського інституту народної освіти, Київського народного університету.

1918 ознаменувався заснуванням не тільки Всеукраїнської академії наук, а й Всенародної бібліотеки України (ВБУ) при ВУАН, одним з фундаторів якої став Веніамін Олександрович як голова Тимчасового комітету для заснування бібліотеки.

Як активний член археографічної комісії ВУАН (1921—1930) вчений друкує низку цікавих досліджень, у тому числі «Бої під Лісним і під Полтавою, за щоденником шведського лейтенанта Ф. Вейє», в якому подається хроніка подій, не переписана на російський лад, а також описується участь І. Мазепи та його козацького війська в бою під Полтавою, втеча за Дніпро…

У цей же час було опубліковано першу частину унікальної для розвитку історичної картографії України працю — «Матеріали до історії картографії України» (1931).

На початку 1933 р. Веніамін Олександрович брав участь у проведенні картографічної виставки, присвяченої проблемі великого Дніпра, а також у діяльності Науково-дослідної комісії бібліотекознавства та бібліографії, де викладав іноземні мови та читав лекції з історії бібліотечної справи й бібліотекознавства, Слід згадати, що життя вченого настільки було пов'язано з бібліотекою, що він навіть проживав в її приміщенні за адресою бульвар Шевченка, 14 до кінця свого життя.

Там і помер 24 грудня 1934 р.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

За свої праці Кордта відзначили чималою кількістю премій: ім. Ґеймбюргера Дерптського університету (1902, 1907), Макаріївською премією Петербурзької АН (1907), медаллю ім. П. Семенова-Тянь-Шанського Російського географічного Товариства (1911).

Протягом усієї наукової діяльності вчений був обраний членом багатьох товариств: Московського археологічного товариства (1900), Одеського товариства історії та старожитностей (1900), Московського товариства шанувальників природознавства, антропології й етнографії (1906), Товариства істориків у Ризі (1911), Історичного товариства в Утрехті (1924).

  • Ордени св. Станіслава ІІІ (1896) і ІІ (1905) ст.;
  • Ордени св. Анни ІІІ (1901) і ІІ (1909) ст.;
  • Премія ім. Геймбюргера Дерптського університету (1902, 1907);
  • Макарієвська премія Петербурзької АН (1909);
  • Медаль ім. П. Семенова-Тянь-Шанського Російського географічного товариства (1911).

Основні праці[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]