Кремень Василь Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кремень Василь Григорович
Кремень Василь Григорович

Час на посаді:
30 грудня 1999 — 3 лютого 2005
Президент   Леонід Кучма
Попередник Зайчук Валентин Олександрович
Наступник Ніколаєнко Станіслав Миколайович

Народився 25 червня 1947(1947-06-25) (69 років)
с. Любитове, Сумська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Рідня Григорій Мусійович
Варвара Іванівна
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Державна премія України в галузі науки і техніки — 2005
Державна премія України в галузі освіти
Підпис 128px
Україна Народний депутат України
3-го скликання
СДПУ(О) 12 травня 1998 22 лютого 2000

Васи́ль Григо́рович Кре́мень — український вчений, державний, політичний та громадський діяч, президент НАПН України (з 1997).

Також академік НАН України (з 2000), академик НАПН України (з 1995), іноземний член РАО (з 2001).

З травня 1998 по лютий 2000 — Народний депутат України 3-го скликання, очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти.

1999—2005 рр. міністр освіти і науки України (в урядах В. Ющенка, А. Кінаха та В. Януковича).

Президент Товариство «Знання» України (з 1998), Президент Спортивної студентської спілки (з 1998), заступник Голови Комітету з державної премії в галузі науки і техніки (2002), заступник Голови Комітету з державної премії в галузі освіти (2011).

Серед його учнів — відомі українські науковці, філософи, вчені, суспільні, державні і політичні діячі. Серед них Сергій Курбатов, заступник голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 25 червня 1947 року в селі Любитове Кролевецького району Сумської області. Українець. Батько Григорій Мусійович (1921—1990) і мати Варвара Іванівна (1928) — селяни. У 1965 році із золотою медаллю закінчив середню школу, після чого рік працював слюсарем в автопарку у місті Конотопі. Упродовж 1966—1971 років навчався у Київському державному університеті імені Шевченка на філософському факультеті, де протягом 1971—1979 роках пройшов шлях від аспіранта до заступника декана факультету.

У 1976 році захистив кандидатську, а в 1991-му — докторську дисертації. 3 1979 по 1986 рік працював у ЦК Компартії України, а в 1986—1991 pp. — у ЦК КПРС, де займався питаннями розвитку освіти і науки. Протягом 1991—1992 років був заступником директора Інституту соціально-політичних досліджень РАН, упродовж 1992—1994 років обіймав посаду заступника директора з наукової роботи та завідувача відділу методології соціально-політичного розвитку Національного інституту стратегічних досліджень України.

У 90-х роках працював в Адміністрації Президента України: керував службою з питань гуманітарної політики і був заступником Глави Адміністрації Президента України — керівником управління внутрішньої політики. 1997 року став президентом Національної академії педагогічних наук України. У 1998 році В. Г. Кремень обраний депутатом Верховної Ради України[1], там він очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти. Упродовж 1999—2005 років обіймав посаду міністра освіти і науки України.

Загалом В. Г. Кремень — автор більше 800 наукових праць з проблем філософії, педагогіки та соціально-політичного розвитку суспільства. Головний редактор науково-теоретичного та інформаційного журналу АПН України «Педагогіка і психологія», голова редакційної колегії науково-практичного журналу «Директор школи, ліцею, гімназії», член редколегій: теоретичного та науково-методичного часопису «Вища освіта України», науково-практичного журналу «Гуманітарні науки», соціально-гуманітарного наукового журналу «Людина і Політика», науково-педагогічного журналу «Рідна школа», наукового часопису «Філософія освіти».

Світогляд[ред.ред. код]

В інтерв'ю, вміщеному у книжці історика і дослідника історії науки Ігоря Шарова «100 сучасників: роздуми про Україну», Василь Григорович говорив: "Завдання школи, як і всієї системи освіти, я вбачаю в тому, щоб як мінімум, усіляко сприяти самопізнанню та розвитку особистості, щоб сутнісні сторони особистості були пізнані нею самою, пізнані вчителями, й щоби школа сприяла тому, аби ці риси стали в людині визначальними.

Я вважаю, що у вдосконаленні системи освіти та життя ми маємо поставити в центр уваги особистість учня, студента. Маємо відійти від того мало не панівного підходу в навчальному процесі, коли намагаються під «одну гребінку» зачісувати, скажімо, клас, а то й усю школу. Нам потрібно концептуально міняти освіту в середній школі. Сьогодні зміст освіти не може бути такий, як 100 чи 50 років тому. Як ми можемо випускати зі школи людину, яка комп'ютерно безграмотна? Це, по суті, злочин, перед дітьми. Або, скажімо, людина не володіє іноземною мовою. В умовах глобалізації вона не буде конкурентоздатною.

Сильною стороною нашого шкільного навчання є оволодіння значною сумою знань. Але слід орієнтувати навчальний процес і на вироблення умінь самостійно вчитися життя, а тим більше — застосовувати у практичному житті отримані знання.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (18 травня 2017) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм[2]

За визначні здобутки ученого нагороджено орденом Ярослава Мудрого V ступеня, орденом «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом Нестора-літописця та інші. Удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки, Міжнародної премії ім. Г. С. Сковороди, премії НАН України ім М. І. Костомарова.

Наукові праці[ред.ред. код]

Основні монографії: «Коллективность и индивидуальность: судьба одной из ключевых социалистических идей» (1990)

«Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)» (1996)

«Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації» (1999)

"Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи) (2003)

«Україна: проблеми самоорганізації» (2003)

«Освіта і наука в Україні: інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати» (2005)

«Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум» (2007)

«Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура» (2008)

«Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору» (2009)

«Еліта: витоки, сутність, перспектива» (2011)

«Синергетика в освіті: аспект людиноцентризму» (2012)

«Україна у добу глобалізації (начерки метадисциплінарного дослідження)» (2013)


Підручники: для вищої школи: «Політологія: наука про політику» (2002)

«Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції» (2005)

«Філософія: Логос. Софія. Розум» (2006)

«Філософія управління» (2007)

«Філософія: Історія, суспільство, освіта» (2011)

«Философия общения» (2011) та інші, для загальноосвітньої школи: «Філософія» (2012).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Народний депутат України 3 скликання 03.1998-02.2000 від СДПУ(О), № 8 в списку. Обраний народним депутатом України 4 скликання з 04.2002 від СДПУ(О), № 6 в списку. На час виборів: Міністр освіти та науки України, член СДПУ(О). Зняв кандидатуру.
  2. Указ Президента України від 18 травня 2017 року № 135/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня науки»
  3. Указ Президента України № 543/2013 від 4 жовтня 2013 року «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2013 року»

Джерела та література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Особиста сторінка

Електронний архів наукових праць В. Г. Кременя в Електронній бібліотеці НАПН України

Попередник: Міністр освіти і науки України
30 грудня 1999 - 3 лютого 2005
Наступник:
Зайчук Валентин Олександрович Ніколаєнко Станіслав Миколайович