Лавринович Олександр Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Володимирович Лавринович
Олександр Володимирович Лавринович
Олександр Лавринович у 2013

Час на посаді:
4 липня 2013 — 10 квітня 2014
Президент   Янукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр   Азаров Микола Янович
Попередник Колесниченко Володимир Миколайович

Час на посаді:
11 березня 2010 — 4 липня 2013
Президент Янукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр   Азаров Микола Янович
Попередник Оніщук Микола Васильович
Наступник Лукаш Олена Леонідівна

Час на посаді:
2 вересня 2008 — 11 березня 2010
Президент Ющенко Віктор Андрійович
Янукович Віктор Федорович
Попередник Мартинюк Адам Іванович
Наступник Мартинюк Адам Іванович

Час на посаді:
1 листопада 2006 — 18 грудня 2007
Президент Ющенко Віктор Андрійович
Попередник Зварич Роман Михайлович
Наступник Оніщук Микола Васильович

Час на посаді:
7 травня 2002 — 3 лютого 2005
Президент Кучма Леонід Данилович
Ющенко Віктор Андрійович
Попередник Станік Сюзанна Романівна
Наступник Зварич Роман Михайлович

Народився 28 червня 1956(1956-06-28) (61 рік)
Овруч, Житомирська область
Громадянство Україна
Національність Українець
Політична партія НРУ, Партія регіонів
Дружина Світлана Григорівна (1956) 
Діти Максим (1978)  Віталій (1983)
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
2-го скликання
НРУ 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
НРУ 12 травня 1998 18 жовтня 2001
6-го скликання
ПР 23 листопада 2007 11 березня 2010
7-го скликання
ПР 12 грудня 2012 25 грудня 2012

Олекса́ндр Володи́мирович Лаврино́вич (* 28 червня 1956, Овруч, Житомирська область) — український політичний експерт і громадський діяч, безпартійний. Один із засновників і керівників першої опозиційної проукраїнської партії Народний рух України в 1989 році, виборювач незалежності України.

Голова Вищої ради юстиції з 4 липня 2013 р.[1][2] до 10 квітня 2014. Перший заступник Голови Верховної Ради України 6-го скликання (2 вересня 2008 року — 11 березня 2010 року). Тричі Міністр юстиції України (2002–2005; 2006–2007; 2010–2013). Колишній член Партії регіонів.

Біографія[ред.ред. код]

Батько Володимир Павлович (1929) і мати Валентина Павлівна (1928), дружина Світлана Григорівна (1956) — математик-програміст Головного обчислювального центру Міносвіти, син Максим Лавринович (1978) — керуючий партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери» [1], син Віталій (1983).

У 1978 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (фізичний факультет) за спеціальністю «оптичні прилади і спектроскопія». У 1987 році закінчив аспірантуру Київського політехнічного інституту за спеціальністю «лазерна техніка та технологія», у 1988 році захистив дисертацію «Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням».

У 1998 році закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство» з відзнакою, у 2001 році захистив кандидатську дисертацію «Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення» на спецілізованій Раді Інституту держави і права ім. В. Корецького Національної академії наук України.

Трудову біографію розпочав у 1978 році — на посаді інженера, згодом — молодший науковий співробітник, науковий співробітник, старший науковий співробітник Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР.

1981-84 — служба в армії (начальник радіолокаційної станції).

У 19901992 роках — старший викладач (за сумісництвом) факультету хімічного машинобудування Київського політехнічного інституту.

Член Народного Руху України з часу його заснування. У 1989 р. обраний заступником Голови Ради представників НРУ. У 1990–1997 р.р. на 2,3,4,5,6,7 Зборах Руху обирався заступником, першим заступником Голови Народного Руху України. У 1998 році на 8-х Зборах Народного Руху України звільнився з посади заступника Голови Руху й вийшов із складу всіх керівних органів Руху.

У 1990 році обраний членом Центральної виборчої комісії, у 1991 р. — заступником Голови ЦВК, у 1993–1994 роках виконував обов'язки Голови Центрвиборчкому.

У 1994–1998 р.р. — народний депутат України 2-го скликання, обраний у 274 виборчому окрузі (Львівська область). Заступник Голови комітету з питань правової політики і судово-правової реформи. Координатор парламентської фракції Народного Руху України.

4 квітня 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції і обрали керівником групи заступника голови Народного Руху України О. Лавриновича.

У 1998–2001 р.р. Народний депутат України 3-го скликання, обраний у 121 виборчому окрузі (Львівська область). Секретар комітету з питань правової реформи. Член Фракції Народного Руху України. Склав депутатські повноваження 18 жовтня 2001 р.

У 2001–2002 р.р. Державний секретар Міністерства юстиції України.

У 2002 році обраний народним депутатом України 4-го скликання за виборчим списком блоку «Наша Україна». Від реєстрації народним депутатом України відмовився.

У 2002–2005 р.р. міністр юстиції України.

У 2005–2006 р.р. заступник Голови правління ВАТ «Укрнафта».

З серпня 2006 року — перший заступник Міністра Кабінету Міністрів — начальник Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.

1 листопада 2006 року знову призначений міністром юстиції України.

З 11.2007 Народний депутат України 6 скликання від Партії регіонів, № 67 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, б/п.

З 12.2007 заступник голови фракції Партії регіонів.

Перший заступник Голови Верховної Ради України 6-го скликання з 2 вересня 2008 року по 11 березня 2010 року.

З 10.03.2010 втрете призначено на посаду Міністра юстиції України

Член Вищої ради юстиції за посадою (присягу члена ВРЮ склав на пленарному засіданні Верховної Ради України 12 березня 2010 р.)

4 липня 2013 року звільнений з посади Міністра юстиції України.[3]

4.07.2013 обраний Верховною Радою України членом Вищої Ради Юстиції.

4 липня 2013 члени Вищої Ради Юстиції обрали Лавриновича Олександра Головою Вищою Ради Юстиції. 10.04.2014 завершив роботу в ВРЮ.

Кримінальна справа[ред.ред. код]

13 липня 2015 року Генеральна прокуратура України повідомила про підозру Олександру Лавриновичу в скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а саме — за підозрою у розтраті шляхом, начебто, зловживання службовим становищем державних коштів у сумі понад 8,5 млн гривень[4], а саме, перераховано 95 тис. грн., а 2013 р. ще 8,6 млн грн. на послуги іноземних юристів, юридичної компанії зі США «Skadden, Arps, Slate, Meagher & Flom» для захисту держави Україна у кримінальній справі «Тимошенко проти України», яка була на розгляді в Європейському суді з прав людини.[5][6][7] 30 липня 2015 року Печерський районний суд Києва призначив заставу в розмірі 1,2 млн гривень[8], яка була внесена 7 серпня. 18 серпня 2016 року Генеральна прокуратура України повторно вручила Олександру Лавриновичу підозру за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (у документі новий текст та виправлені помилки)[9].

15 вересня 2017 року Печерський районний суд Києва обрав колишньому міністру юстиції України Олександру Лавриновичу запобіжний захід у вигляді утримання під вартою на 2 місяці у справі про захоплення влади екс-Президентом Віктором Януковичем за допомогою рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 року, яким був визнаний неконституційним Закон про внесення змін до Конституції 2004 року і, внаслідок, відбулось повернення до редакції Конституції України 1996 року в 2010 році[10]. 27 вересня Апеляційний суд Києва скасував рішення Печерського суду і звільнив Лавриновича в залі суду[11]. Арпеляційний суд встановив факт необгрунтованості підозри Олександру Лавриновивичу і вказав на перевищення повноважень і протиправні дії судді Печерського районного суду при прийнятті ухвали від 15.09.2017 р. [12].

Наукові роботи, винаходи та досягнення[ред.ред. код]

Автор та співавтор 12 винаходів, 4 монографій, 48 наукових праць у галузі лазерної технології. Автор понад 20-ти наукових праць в галузі конституційного права. Автор і співавтор близько 50 -ти законопроектів, автор концепції Конституційного договору. Співавтор Конституції України.

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лавринович — вже голова Вищої ради юстиції // Українська Правда, 04 липня 2013
  2. Головою Вищої ради юстиції обрано Олександра Лавриновича // Офіційний сайт Вищої Ради Юстиції
  3. Указ Президента України № 361/2013 від 4 липня 2013 року «Про звільнення О.Лавриновича з посади Міністра юстиції України»
  4. ГПУ повідомила про підозру екс-міністру юстиції Лавриновичу. ukranews.com. Українські новини. 2015-07-13. 
  5. ГПУ возбудила дело против Лавриновича и Лукаш
  6. На Лавриновича и Лукаш завели уголовное дело
  7. ГПУ возбудила дела против Лукаш и Лавриновича
  8. Суд вирішив не арештовувати Лавриновича. ukranews.com. Українські новини. 2015-07-30. 
  9. Екс-міністру юстиції Лавриновичу вручили підозру, яку він назвав "більш цивілізованою". 2016-08-18. 
  10. Суд заарештував екс-міністра юстиції Лавриновича. ukranews.com. Українські новини. 2017-09-15. 
  11. Апеляційний суд звільнив з-під варти Лавриновича. ukranews.com. Українські новини. 2017-09-27. 
  12. Апелляционный суд по "делу Лавриновича" решил, что судья Печерского райсуда вышла за рамки своих полномочий (документ). ukranews.com. Українські новини. 2017-10-12. 
  13. Указ Президента України № 448/2013 від 24 серпня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  14. Указ Президента України № 713/2011 від 28 червня 2011 року «Про нагородження О.Лавриновича орденом за „За заслуги“»
  15. Указ Президента України № 1157/2001 від 27 листопада 2001 року «Про відзначення державними нагородами України»
  16. Указ Президента України № 287/2003 від 29 березня 2003 року «Про відзначення державними нагородами України членів Вищої ради юстиції»

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: 6-й Міністр юстиції України
7 травня 20023 лютого 2005
Наступник:

Станік Сюзанна Романівна
Зварич Роман Михайлович
Попередник: 10-й Міністр юстиції України
1 листопада 200618 грудня 2007
Наступник:

Зварич Роман Михайлович
Оніщук Микола Васильович
Попередник: 12-й Міністр юстиції України
11 березня 20104 липня 2013
Наступник:

Оніщук Микола Васильович
Лукаш Олена Леонідівна