Лавринович Олександр Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Володимирович Лавринович
Олександр Володимирович Лавринович
Олександр Лавринович у 2013

Час на посаді:
4 липня 2013 — 10 квітня 2014
Президент  Янукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр  Азаров Микола Янович
ПопередникКолесниченко Володимир Миколайович

Час на посаді:
11 березня 2010 — 4 липня 2013
ПрезидентЯнукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр  Азаров Микола Янович
ПопередникОніщук Микола Васильович
НаступникЛукаш Олена Леонідівна

Час на посаді:
2 вересня 2008 — 11 березня 2010
ПрезидентЮщенко Віктор Андрійович
Янукович Віктор Федорович
ПопередникМартинюк Адам Іванович
НаступникМартинюк Адам Іванович

Час на посаді:
1 листопада 2006 — 18 грудня 2007
ПрезидентЮщенко Віктор Андрійович
ПопередникЗварич Роман Михайлович
НаступникОніщук Микола Васильович

Час на посаді:
7 травня 2002 — 3 лютого 2005
ПрезидентКучма Леонід Данилович
Ющенко Віктор Андрійович
ПопередникСтанік Сюзанна Романівна
НаступникЗварич Роман Михайлович

Народився28 червня 1956(1956-06-28) (62 роки)
Овруч, Житомирська область
ГромадянствоУкраїна
НаціональністьУкраїнець
Політична партіяНРУ, Партія регіонів
ДружинаСвітлана Григорівна (1956) 
ДітиМаксим (1978)  Віталій (1983)
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений юрист України

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
2-го скликання
НРУ 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
НРУ 12 травня 1998 18 жовтня 2001
6-го скликання
ПР 23 листопада 2007 11 березня 2010
7-го скликання
ПР 12 грудня 2012 25 грудня 2012

Олекса́ндр Володи́мирович Лаврино́вич (28 червня 1956, Овруч, Житомирська область) — український політичний експерт і громадський діяч, безпартійний. Один із засновників і керівників першої опозиційної проукраїнської партії Народний рух України в 1989 році, виборювач незалежності України.

Голова Вищої ради юстиції з 4 липня 2013 р.[1][2] до 10 квітня 2014. Перший заступник Голови Верховної Ради України 6-го скликання (2 вересня 2008 року — 11 березня 2010 року). Тричі Міністр юстиції України (2002—2005; 2006—2007; 2010—2013). Колишній член Партії регіонів.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько Володимир Павлович (1929) і мати Валентина Павлівна (1928), дружина Світлана Григорівна (1956) — математик-програміст Головного обчислювального центру Міносвіти, син Максим Лавринович (1978) — керуючий партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери» [1], син Віталій (1983).

У 1978 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (фізичний факультет) за спеціальністю «оптичні прилади і спектроскопія». У 1987 році закінчив аспірантуру Київського політехнічного інституту за спеціальністю «лазерна техніка та технологія», у 1988 році захистив дисертацію «Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням».

У 1998 році закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство» з відзнакою, у 2001 році захистив кандидатську дисертацію «Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення» на спецілізованій Раді Інституту держави і права ім. В. Корецького Національної академії наук України.

Трудову біографію розпочав у 1978 році — на посаді інженера, згодом — молодший науковий співробітник, науковий співробітник, старший науковий співробітник Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР.

1981-84 — служба в армії (начальник радіолокаційної станції).

У 19901992 роках — старший викладач (за сумісництвом) факультету хімічного машинобудування Київського політехнічного інституту.

Член Народного Руху України з часу його заснування. У 1989 р. обраний заступником Голови Ради представників НРУ. У 1990—1997 р.р. на 2,3,4,5,6,7 Зборах Руху обирався заступником, першим заступником Голови Народного Руху України. У 1998 році на 8-х Зборах Народного Руху України звільнився з посади заступника Голови Руху й вийшов із складу всіх керівних органів Руху.

У 1990 році обраний членом Центральної виборчої комісії, у 1991 р. — заступником Голови ЦВК, у 1993—1994 роках виконував обов'язки Голови Центрвиборчкому.

У 1994—1998 р.р. — народний депутат України 2-го скликання, обраний у 274 виборчому окрузі (Львівська область). Заступник Голови комітету з питань правової політики і судово-правової реформи. Координатор парламентської фракції Народного Руху України.

4 квітня 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції і обрали керівником групи заступника голови Народного Руху України О. Лавриновича.

У 1998—2001 р.р. Народний депутат України 3-го скликання, обраний у 121 виборчому окрузі (Львівська область). Секретар комітету з питань правової реформи. Член Фракції Народного Руху України. Склав депутатські повноваження 18 жовтня 2001 р.

У 2001—2002 р.р. Державний секретар Міністерства юстиції України.

У 2002 році обраний народним депутатом України 4-го скликання за виборчим списком блоку «Наша Україна». Від реєстрації народним депутатом України відмовився.

У 2002—2005 р.р. міністр юстиції України.

У 2005—2006 р.р. заступник Голови правління ВАТ «Укрнафта».

З серпня 2006 року — перший заступник Міністра Кабінету Міністрів — начальник Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.

1 листопада 2006 року знову призначений міністром юстиції України.

З 11.2007 Народний депутат України 6 скликання від Партії регіонів, № 67 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, б/п.

З 12.2007 заступник голови фракції Партії регіонів.

Перший заступник Голови Верховної Ради України 6-го скликання з 2 вересня 2008 року по 11 березня 2010 року.

З 10.03.2010 втретє призначено на посаду Міністра юстиції України

Член Вищої ради юстиції за посадою (присягу члена ВРЮ склав на пленарному засіданні Верховної Ради України 12 березня 2010 р.)

4 липня 2013 року звільнений з посади Міністра юстиції України.[3]

4.07.2013 обраний Верховною Радою України членом Вищої Ради Юстиції.

4 липня 2013 члени Вищої Ради Юстиції обрали Лавриновича Олександра Головою Вищою Ради Юстиції. 10.04.2014 завершив роботу в ВРЮ.

Кримінальна справа[ред. | ред. код]

13 липня 2015 року Генеральна прокуратура України повідомила про підозру Олександру Лавриновичу в скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а саме — за підозрою у розтраті шляхом, начебто, зловживання службовим становищем державних коштів у сумі понад 8,5 млн гривень[4], а саме, перераховано 95 тис. грн., а 2013 р. ще 8,6 млн грн. на послуги іноземних юристів, юридичної компанії зі США «Skadden, Arps, Slate, Meagher & Flom» для захисту держави Україна у кримінальній справі «Тимошенко проти України», яка була на розгляді в Європейському суді з прав людини.[5][6][7] 30 липня 2015 року Печерський районний суд Києва призначив заставу в розмірі 1,2 млн гривень[8], яка була внесена 7 серпня. 18 серпня 2016 року Генеральна прокуратура України повторно вручила Олександру Лавриновичу підозру за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (у документі новий текст та виправлені помилки)[9].

15 вересня 2017 року суддя Батрин Печерського районного суду м. Києва обрала колишньому міністру юстиції України Олександру Лавриновичу запобіжний захід у вигляді утримання під вартою до 02.11.17 у справі про захоплення державної влади шляхом оприлюднення Міністерством юстиції рішення Конституційного суду України від 30.09.10 р.[10]. 27 вересня Апеляційний суд Києва скасував рішення Печерського суду і звільнив Лавриновича в залі суду. Апеляційний суд встановив факт необгрунтованості підозри Олександру Лавриновивичу і вказав на перевищення повноважень і протиправні дії судді Печерського районного суду при прийнятті ухвали від 15.09.2017 р[11].

Наукові роботи, винаходи та досягнення[ред. | ред. код]

Автор та співавтор 12 винаходів, 4 монографій, 48 наукових праць у галузі лазерної технології. Автор понад 20-ти наукових праць в галузі конституційного права. Автор і співавтор близько 50 -ти законопроектів, автор концепції Конституційного договору. Співавтор Конституції України.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лавринович — вже голова Вищої ради юстиції // Українська Правда, 04 липня 2013
  2. Головою Вищої ради юстиції обрано Олександра Лавриновича // Офіційний сайт Вищої Ради Юстиції
  3. Указ Президента України № 361/2013 від 4 липня 2013 року «Про звільнення О.Лавриновича з посади Міністра юстиції України»
  4. ГПУ повідомила про підозру екс-міністру юстиції Лавриновичу. ukranews.com. Українські новини. 2015-07-13. 
  5. ГПУ возбудила дело против Лавриновича и Лукаш
  6. На Лавриновича и Лукаш завели уголовное дело
  7. ГПУ возбудила дела против Лукаш и Лавриновича
  8. Суд вирішив не арештовувати Лавриновича. ukranews.com. Українські новини. 2015-07-30. 
  9. Екс-міністру юстиції Лавриновичу вручили підозру, яку він назвав "більш цивілізованою". 2016-08-18. 
  10. Суд заарештував екс-міністра юстиції Лавриновича. ukranews.com. Українські новини. 2017-09-15. 
  11. Апеляційний суд звільнив з-під варти Лавриновича. ukranews.com. Українські новини. 2017-09-27. 
  12. Указ Президента України № 448/2013 від 24 серпня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  13. Указ Президента України № 713/2011 від 28 червня 2011 року «Про нагородження О.Лавриновича орденом за „За заслуги“»
  14. Указ Президента України № 1157/2001 від 27 листопада 2001 року «Про відзначення державними нагородами України»
  15. Указ Президента України № 287/2003 від 29 березня 2003 року «Про відзначення державними нагородами України членів Вищої ради юстиції»

Джерела[ред. | ред. код]

Попередник: 6-й Міністр юстиції України
7 травня 20023 лютого 2005
Наступник:

Станік Сюзанна Романівна
Зварич Роман Михайлович
Попередник: 10-й Міністр юстиції України
1 листопада 200618 грудня 2007
Наступник:

Зварич Роман Михайлович
Оніщук Микола Васильович
Попередник: 12-й Міністр юстиції України
11 березня 20104 липня 2013
Наступник:

Оніщук Микола Васильович
Лукаш Олена Леонідівна