Європейський суд з прав людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°35′47″ пн. ш. 7°46′27″ сх. д. / 48.596389° пн. ш. 7.774167° сх. д. / 48.596389; 7.774167

Європейський суд з прав людини
European Court of Human Rights
European Court of Human Rights logo.svg
Вид міжнародний суд
Юрисдикція 47 країн
Дата заснування 1959
Суддів 47
Президент Dean Spielmann
Вступив на посаду 2012 (суддя з 2004 року)
Розташування Страсбург, Франція
http://echr.coe.int/
Зала засідань Європейського суду з прав людини

Європейський суд з прав людини (англ. European Court of Human Rights, фр. Cour européenne des droits de l’homme) — міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-​​члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб.

До складу Суду входять 47 суддів , по одному від кожної держави - ​​члена. Суд розглядає справи:

Звичайно це позови відносно корпорацій , пов'язані з порушенням антимонопольного законодавства , а також злиттями й поглинаннями ; крім цього Суд виступає в ролі арбітра у країнах ЄС при суперечках щодо політики субсидування та введення торгових санкцій.[1]

Історія виникнення[ред.ред. код]

Європейський суд з прав людини формувався протягом довгого часу. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод не тільки проголосила основоположні права людини , а й створила особливий механізм їх захисту .

Взагалі сам цей механізм включав три органи , які несли відповідальність за забезпечення  дотримання зобов'язань, вчасних виконать рішень, прийнятих на себе державами-учасницями конвенції : 

  1. Європейську комісію з прав людини;
  2. Європейський суд з прав людини; 
  3. Комітет міністрів Ради Європи.

З 1 листопада 1998 року , по вступі в силу Протоколу № 11, перші два з цих органів були об'днані в один, постійно діючий Європейським судом з прав людини. Його місцезнаходженням був - Палац прав людини в Страсбурзі ( Франція ), де знаходиться і сама Рада Європи.

Почнемо з того, що за першою системою всі скарги, подані індивідуальними заявниками або державами - учасниками конвенції, ставали предметом попереднього розгляду Європейської комісії з прав людини. [2] По-перше, вона розглядала питання про їх прийнятність і при позитивному рішенні передавала справу до Європейського суду з прав людини для прийняття остаточного, що має обов'язкову силу рішення.  По- друге  якщо справа не передавалася до Суду, то вже тоді  вона вирішувалася Комітетом міністрів, але це виялося не так просто, а саме для спрощення з  1 жовтня 1994  заявникам було надано право самим передавати свої справи до Суду з скаргами, визнаних Комісією прийнятними.

важливою функцією Європейського Союзу є забезпечувати неухильне дотримання і виконання норм конвенції її державами-учасницями. Він здійснює це завдання шляхом розгляду і вирішення саме якихось конкретних справ, прийнятих ним до провадження на основі індивідуальних скарг.

Почавши свою діяльність в 1959 році , Європейський суд до кінця 1998 року (коли він був реформований ) прийняв рішення по суті  в 837 справах , переважна більшість з яких - за скаргами громадян.  Перше рішення  по суті справи суд прийняв в 1960 році ( Lawless v . Ireland), перше рішення на користь заявника - в 1968 році ( Neumeister v . Austria ). Після реформи Суду в 1998 році його активність підвищилася , і до початку 2010 року суд виніс вже  12 198 рішень, з них у 10 156 рішеннях  констатував порушення конвенції або її протоколів.[3]

Умови подання скарги[ред.ред. код]

Перш , ніж скарга буде подана до Суду , необхідно суворо дотримуватися  кількох неодмінних умов. Серед яких є:

  •  . Предметом скарги можуть бути тільки права і свободи, які гарантуються конвенцією або її протоколами.  Перелік цих прав є досить широким, але цікаво те, що  в ньому відсутні деякі права , відомі нашому і новітньому конституційному законодавстві . 

Зокрема , Конституція України (глава 2 , «Права і свободи людини і громадянина» ), охоплюючи всі права людини, про які говорить конвенція, називає і деякі інші, наприклад, ті, хто працює,мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів,кожен, хто працює, має право на відпочинок, кожен має право на житло,право на соціальне забезпечення та ін.   Ці права закріплені в іншій конвенції Ради Європи - Європейська соціальна хартія Європейської соціальної хартії , однак юрисдикція Європейського суду заснована виключно на конвенції про захист прав людини та основних свобод .

  •  . Відповідно до статті 34 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод , Суд  може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб , які стверджують , що заяви про порушення з боку держав-учасниць конвенції (вони називаються в конвенції високими договірними сторонами) їх прав , визнаних у конвенції або в протоколах до неї.Це означає те, що заявнику необов'язково бути громадянином держави - члена Ради Європи або взагалі громадянином держави, на яку він подає скаргу .Найчастіше при розгляді скарг Суду доводиться мати справу з так званими прямими (безпосередніми ) жертвами : звертається особа сама безпосередньо, яка стала жертвою порушення його права.

Важливою функцією Європейського суду є забезпечувати неухильне дотримання і виконання норм конвенції її державами-учасницями . Він здійснює це завдання шляхом розгляду і вирішення саме якихось конкретних справ, прийнятих ним до провадження на основі індивідуальних скарг, поданих:

Варто зазначити, що ще можлива подача скарги на порушення конвенції державою - членом Ради Європи  з боку іншої держави - ​​члена. Крім цього, в практиці Європейського суду існують і інші  поняття  жертви . Особа може бути визнано потенційною жертвою в разі, якщо вона піддається реальному ризику застосування до неї законодавства , що суперечить Європейській конвенції, і його прав, які закріплені в конвенції, будуть порушені. У даному випадку дуже важливо вказати, чому до заявника застосовні положення законодавства, за яких обставин існує реальний ризик такого застосування. Непряма жертва: у практиці Європейського суду визнано , що особа може відчувати порушення своїх особистих прав і через те , що порушені права іншого .Тому за певних обставин особа може подати скаргу про порушення своїх прав попри те, що само безпосередньо не зазнавало збитків . Для цього необхідно, щоб у цієї особи з безпосередньою жертвою була дуже близька зв'язок (спорідненість або інше ) .  Найбільш поширеним прикладом є звернення родичів особи  постраждалого з вини державних органів з причини незабезпечення ними належного захисту права на життя  в результаті чого родичі відчувають моральні страждання і несуть матеріальні збитки.

  1.  Скарга повинна бути подана не пізніше ніж через 4 місяці після остаточного розгляду питання компетентним державним органом . Цей термін відновленню не підлягає.
  2.  Скаржитися можна тільки на ті порушення  які мали місце після дати ратифікації конвенції державою. 
  3.  Для того , щоб скарга була визнана прийнятною по суті , заявником повинні бути вичерпані всі внутрішньодержавні засоби захисту свого права , і насамперед судові засоби такого захисту . Для України вичерпанням національних засобів правового захисту буде проходження заявником першої, апеляційної та касаційної інстанцій .
  4.  Скарги , що направляються до Європейського суду , повинні стосуватися подій , за які несе відповідальність державна влада . Скарги проти приватних лиці організацій Європейським судом не приймаються до розгляду.[4]

Компетенція  Європейського суду з прав людини[ред.ред. код]

Європейський суд з прав людини має право  :

  •  розглядати індивідуальні та міждержавні скарги, подані до Європейського суду з прав людини проти одного або декількох держав - членів Ради Європи або проти Європейського союзу  ;
  • визнавати факт того, що було порушено, те чи інше право заявника ;
  •  присудити заявнику виграну, справедливу компенсацію  ;
  • тлумачити  Конвенцію про захист прав людини та основних свобод  ;
  • встановлювати факт того, що будь-яке порушення в певній державі носить масовий характер через системної проблеми , у зв'язку , з чим наказувати цій державі вжити заходів щодо виправлення цього недоліку  ;
  •  розглядати запит комітету міністрів Ради Європи з питання про те, чи не порушило держава - відповідач своє зобов'язання по виконанню постанов (рішень) Європейського суду з прав людини ;
  • давати тлумачення раніше винесеної постанови на запит Комітету Міністрів Ради Європи ;
  • виносити Консультативні висновки про тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, з питань , не пов'язаних з розглядом справ  .[5]

Рішення Європейського суду з прав людини[ред.ред. код]

Взагалі, Європейський суд виносить три основних види рішень ( всього їх більше 10 видів) :

  •  рішення про неприйнятність, оформлене у вигляді листа , адресованого заявнику ( більше 95%);
  •  рішення про неприйнятність або прийнятності у вигляді окремого мотивованого документа , в 

перекладі на українську  іменованого власне " рішенням" ( decision ) ,

  • остаточне рішення у справі, іменоване постановою ( judgment ) ; 

тільки в цьому документі Європейський суд може визнати порушення прав людини  На 13 лютого 2014 Європейським судом з прав людини було винесено 16 995 мотивованих рішень ( рішень і постанов).Згідно з даними на кінець 2013 року, верхню частину списку країн за кількістю переданих суддівським складам скарг , які знаходяться на розгляді  займають:

  1.  .  Росія - 16800 (16,8 %)
  2.  . Італія - 14 400 ( 14,44 %)
  3.  . Україна - 13300 ( 13,33 %)
  4.  . Сербія - 11 250 ( 11,3 %)
  5.  . Туреччина - 10 950 ( 11,0 %)
  6.  . Румунія - 6150 (6,2%) 

За кількістю скарг , переданих суддівським складам , на душу населення , перші місця в 2013 р. займають Сербія , Чорногорія , Хорватія і Молдова. Естонія знаходиться на 12 місці , Україна - на 5 -му , Латвія - на 15 -му , Росія - на 21 -му. Останні місця займають Іспанія , Данія , Великобританія , Ірландія .  За статистикою за 1959-2010 роки , 96 % поданих до Суду скарг були визнані неприйнятними. З інших 4 %, за якими було винесено рішення по суті справи, в 83 % випадків суд угледів порушення конвенції або її протоколів.[6]

Адреса[ред.ред. код]

Розташований у Страсбурзі (Франція) за адресою:

European Court of Human Rights

Council of Europe

67075 Strasbourg-Cedex

FRANCE

Fax: +33 (0)3 88 41 27 30.

Склад Суду[ред.ред. код]

У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції. Судді, які засідають у Суді у своїй особистій якості, повинні відповідати таким критеріям:

Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі». Усі питання, які виникають у зв’язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів (стаття 24).

З квітня 2010 року суддею Європейського суду з прав людини є Ганна Юдківська.

Структура і юрисдикція Суду[ред.ред. код]

Стаття 27 Конвенції передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати.

Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду.

В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю, якого було обрано від зацікавленої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді.

Окрім створення комісій, про які йшлось вище, палата приймає ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Як правило, палата приймає рішення щодо прийнятності окремо від рішення по суті.

Велика палата — третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої палати входять сімнадцять суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, який засідає на тих же умовах, що визначаються по відношенню до члена палати за посадою, пункт 3 статті 27 також зараховує до складу Великої палати Голову Суду, заступників Голови, голів палат та інших суддів, які визначаються відповідно до регламенту Суду.

Велика палата вповноважена розглядати лише ті справи, які були передані до неї і лише в трьох випадках,відповідно до статті 30, палата може відмовитись від своєї юрисдикції на користь Великої палати за таких обставин:

  • якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї
  • якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше
  • якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього

Судова практика ЄСПЛ[ред.ред. код]

Судова практика Європейського суду з прав людини – це джерело права, що складається на основі рішень цього органу, які спрямовані на захист прав і свобод людини і громадянина.

Судова практика ЄСПЛ як джерело права[ред.ред. код]

Більшість країн Європи належать до романо-германської правової системи, тому практика ЄСПЛ у цих країнах є тлумаченням норм та виокремлення найважливіших положень Конвенції, по суті вона є джерелом тлумачення Конвенції.
У Ст.30 Конвенції сказано, що суд не може допустити при розгляді справи отримання результату, який буде несумісним з постановленим раніше рішенням суду. Тому практика суду є прецедентною. Прецедент є рішенням по справі, яке має враховуватися при подальшому розгляді аналогічної справи. Але інколи ЄСПЛ змінює свої правові позиції. ЄСПЛ наголошує, що ця зміна є виправданою, тому що сприяє розвитку права, хоча не сприяє правовій визначеності.[7]
Практику ЄСПЛ можна віднести до переконливого прецеденту, який притаманний і англо - саксонській і романо - германській правовим сім’ям. У прецедент них рішеннях ЄСПЛ формуються правові позиції, які мають юридичну значущість як для судів національних судових систем, так і судів держав, проти яких такі рішення ухвалені.

Судова практика ЄСПЛ як джерело національного права, зокрема права України[ред.ред. код]

Існують різні підходи до розуміння значення судової практики Європейського суду з прав людини. Прихильники першого підходу вважають практику ЄСПЛ обов’язковою для застосування національними судами, тому що вона є дуже важливою для роз’яснення основних прав гарантованих Конвенцією. Тому вона є частиною національного законодавства. Прихильники іншої точки зору вважають, що практика ЄСПЛ не є обов’язковою.
Але, незважаючи на різні точки зору, судова практика ЄСПЛ є дуже важливим джерелом для національного правосуддя [8].
Судова практика ЄСПЛ є юридично значущим джерелом права в Україні в силу таких аргументів:
Прийняття закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р., у ст. 17 якого визначено, що «cуди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права» [9]
Прийняття постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009р. , яка роз’яснює важливість судової практики ЄСПЛ.
Зокрема враховуючиположення статті 9 Конституції України (254к/96-ВР) та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (475/97-ВР) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року;далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Яскравим прикладом використання положень Конвенції і практики ЄСПЛ є практика Конституційного Суду України. КСУ вже неодноразово під час реалізації своїх основних функцій щодо контролю конституційності нормативно-правових актів нашої держави, даючи офіційне тлумачення Конституції та законів України, звертав ся до міжнародних судових рішень, зокрема до рішень ЄСПЛ [10].
Основні проблеми у застосуванні положень Європейської конвенції в діяльності КСУ полягають у тому, що багато її положень уже втілено в національне законодавство, а КСУ використовує переважно норми національного права, але посилається на Європейську Конвенцію, коли відсутні інші правові регулятори у рамках національного права.[11]
КСУ використовує рішення ЄСПЛ для формулювання правових позицій. Завдяки використанню практики досягається узгодженість органів правосуддя міжнародної та національної правових систем.[12] Але необхідним є закріплення обов’язковості застосування практики ЄСПЛ.
Інформаційний лист від 18.11.2014 № 1601/11/10/14-14 головам апеляційних судів, у якому встановлено, що Європейський суд з прав людини – це міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції у міждержавних справах і справах за заявами окремих осіб. У зв’язку з таким національним врегулюванням і тим, що Україна є державою-членом Ради Європи, практика Європейського суду з прав людини є однією з основ правозастосування, тому рішення цього Суду застосовуються як джерело права під час вирішення адміністративних спорів.
На обґрунтування точки зору про відсутність обов’язкової сили судової практики ЄСПЛ наводять таку аргументацію:
Положення процесуальних кодексів, зокрема п. 2 ст. 237 КАС, п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК,п. 2 ст.11116 ГПК
У цих статтях вказується, що рішення ЄСПЛ, в яких визнано, що при постановленні судових рішень українськими судами було допущено порушення ЄКПЛ, є підставою для перегляду зазначених судових рішень Верховним Судом України. Тобто рішення ЄСПЛ є лише підставою для ініціації відповідного судового провадження у Верховному Суді України, але не «замінює» чи «відміняє» судове рішення, яке стало предметом розгляду в ЄСПЛ.
Основний ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» містить багато суперечностей.
Можна говорити про двозначність тлумачення і певною мірою неясність глави 4 «Застосування в Україні Конвенції та практики Суду», стаття 17 якого говорить, що суди мають застосовувати практику Суду, тобто будь-яке рішення чи або ухвалу, винесені Європейським судом, незалежно від суб’єктного складу справи у тому числі й у справах проти України. Водночас, у ст.18 Закону йдеться лише про рішення /ухвалу Європейського суду у справі проти України.[13]
Судова практика ЄСПЛ є об’єктивним критерієм оцінки правової системи кожної держави – учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.[14]
Україна є державою, яка орієнтується на європейський досвід, тому для становлення її як правової держави є важливою практика ЄСПЛ. Тому поступове впровадження практики є необхідним процесом для забезпечення верховенства Конвенції, яка гарантує основні права та свободи людини та громадянина.

Реформа[ред.ред. код]

В результаті росту обізнаності європейців з їхніми правами згідно із Конвенцією, Суд став жертвою власного успіху. Необхідно до 5 років для того, щоб почати розглядати деякі справи; утворилася значна черга зі справ. Наприклад, згідно із Інформаційним бюлетенем з прав людини (видається Радою Європи), в період між 1 листопада 2003 та 29 лютого 2004 Суд розглядав 7315 справ, з яких 6255 було визнано неприйнятними.

Керуючись принципом «справедливість із затримкою — жодної справедливості»[15] , Рада Європи створила робочу групу для пошуку шляхів покращення ефективності Суду. Результатом цієї роботи стали поправки до Європейської конвенції з прав людини — Протокол № 14. Цей новий протокол, що вимагає загальної ратифікації всіма державами-членами Ради Європи для вступу його в силу, запроваджує ряд змін:

  • Одноособовий суддя може приймати рішення щодо прийнятності скарги. На сьогоднішній день таке рішення приймають три судді.
  • Якщо справа в значній мірі є подібною до тих, які вже раніше розглядалися Судом, і виникає по суті через те, що держава-член не змінює своє національне законодавство з метою корегування питань, що вже раніше порушувалися в попередніх рішеннях, справа може бути розглянута трьома суддями, а не Палатою із семи суддів.
  • Справа визнається неприйнятною, якщо вважається, що позивач не зазнав «суттєвої шкоди». Проте, це правило не є суворим.
  • Держава-учасник може постати перед Судом за позовом Комітету Міністрів, якщо держава відмовляється виконати рішення, винесене не на її користь.
  • Комітет міністрів Ради Європи може звернутися до Суду за «інтерпретацією» рішення, щоб посприяти визначенню найкращого шляху для його виконання державою-членом.

Міжнародна амністія висловила занепокоєння, що зміни щодо критерію прийнятності означатимуть втрату для індивідуальних позивачів можливості «отримання відшкодування за порушення прав людини».[16]

ЄСПЛ і Україна[ред.ред. код]

Згідно зі статтею 55 Конституції України,

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який гарантував, що рішення Суду є обов'язковим для виконання Україною[17].

Рішення ЄСПЛ щодо України зібрані тут і тут. У них є дві складові — матеріальний аспект (справедлива компенсація потерпілому) та заходи загального характеру (наприклад, унести зміни до законодавства).

Проте, лише 10% винесених Судом рішень виконуються українською владою[18]. Протягом 2013 року Україна програла за позовами в ЄСПЛ майже 33 млн євро, у 2014 році — маже 7,7 млн євро[19]. За кількістю невиконаних рішень Україна посідає 4 місце серед усіх країн-членів Ради Європи[20].

Ресурси інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лутковська В.В. Судова практика Європейського суду з прав людини. Рішення щодо України / В.В. Лутковська (відп.ред.). — К. : Праксіс, 2005. — 480с.
  2. .Шевчук Станіслав. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. — К. : Реферат, 2006. — 848с.
  3. Ю.Зайцев Вибрані рішення Європейського суду з прав людини: В 2 т. / Ю. Зайцев (уклад.), О. Павліченко (уклад.) — К. : Фенікс, 2005. — 688с.Т. 1 — К. : Фенікс, 2005 — 688с.
  4. Клименко О. М. Як звернутися до Європейського Суду з прав людини / Центр правових досліджень. — К. : Видавець Фурса С.Я., 2006.
  5. Лутковська В.В. Судова практика Європейського суду з прав людини. Рішення щодо України / В.В. Лутковська (відп.ред.). — К. : Праксіс, 2005. — 480с.
  6. Шевчук Станіслав. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. — К. : Реферат, 2006. — 848с.
  7. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре - Спинози. – М., 1998. – С. 301
  8. Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. — К.: Реферат, 2007. — 640 с.
  9. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
  10. Сергієнко, Н. М. Застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції (європейський досвід) [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / Н. М. Сергієнко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2004.
  11. Науково-практичний коментар до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»/С.Я.Фурса, Є.І.Фурса; Центр правових досліджень – К., 2007
  12. Слінько Т.М. « Практика Європейського суду з прав людини як джерело інтерпретаційної діяльності Конституційного суду України»
  13. Бяленевич О.А. Про застосування практики Європейського суду з прав людини/ Беляневич О.А. // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Сер.: Юридичні науки. – 2009. – С.32-38
  14. Онопенко В.В. Механізм захисту прав людини в Україні потребує істотного вдосконалення.//Вісник ВСУ.- 2011
  15. Див. також: Право на справедливий суд
  16. European Court on Human Rights: Imminent reforms must not obstruct individuals' redress for human rights violations by Amnesty International News Service No: 120 11 May 2004
  17. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Верховна Рада України; Закон від 23.02.2006 № 3477-IV
  18. В Украине не выполняются 70% решений национальных судов / ЛИГА.Новости, 08.12.2014 11:44
  19. Україна провалює виконання рішень Європейського суду з прав людини — статистика / ЄП, 23 березня 2015, 15:06
  20. Україна — на 4-му місці за невиконанням системних рішень ЄСПЛ / ЄП, 23 березня 2015, 17:18

Див. також[ред.ред. код]