И

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера И
Cyrillic letter I.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

И — літера майже всіх слов'янських кириличних алфавітів (дев'ята літера болгарського алфавіту, десята — російського та сербського, одинадцята українського та македонського алфавітів, у білоруському алфавіті відсутня). Має велику й малу, рукописну й друковану форми.

Історія[ред.ред. код]

Иже[ред.ред. код]

Походить від літери Early Cyrillic letter Izhe.png («иже») старослов'янської кириличної абетки, у якій утворена від грецької літери — η, що в середньогрецькому й новогрецькому варіанті вимовляється близько до «і». У первісному варіанті мала вигляд, ідентичний великій грецькій «еті/іті» (Η). У глаголиці мала накреслення Izhe, I чи Glagolitic i.svg (нема однозначної думки). Числове значення у кириличній цифірі — 8 (через що в «гражданці» звалась «и вісімковим» — на відміну від «і» — «десяткового»), у глаголичній — 10 (Izhe, I) чи 20 (Glagolitic i.svg).

У XV—XVI століттях від літери «иже» розвилася літера «Й», первісно будучи поєднанням «иже» і запозиченого з грецької писемності знаку стислості («кратки»). Систематично розмежовувати зображення «И» та «Й» стали на початку XVII століття, спочатку в українському друці, а з середини XVII ст. — і в московському. У старообрядців збереглась стара система, у якій іноді замість «Й» пишуть «И» (свѧтыи небесныи владыка).

(Див. також Літера Й)

В українському письмі[ред.ред. код]

У староукраїнській графіці вживалося паралельно з буквою «ы», а через наявність різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток; зокрема, рання форма цієї літери має майже горизонтальний середній штрих (як великі грецька «Η», латинська «H» і сучасна кирилична «Н»). Сучасного вигляду набула в XIV столітті, через поворот риски проти годинникової стрілки (аналогічним чином змінився нахил риски в літери Early Cyrillic letter Nashi.png). У XVI столітті, з розвитком друкування, з'явилася друкована форма літери поряд з рукописною.

У слов'янських кириличних абетках[ред.ред. код]

  • У болгарській абетці й сербській вуковиці передає звук, середній між «и» та «і», але ближчий до «і» — внаслідок злиття звуків «і» і «ɨ». Поряд з «и» у болгарському письмі використовують її варіант «ѝ», який не входить до складу абетки, а вважається надрядковим знаком[1]. Він слугує для розрізнення омонімів (так, наприклад, «ѝ» означає присвійний займенник «її» і особовий займенник «їй», а «и» — сполучник «і», «й»), а також для позначення наголосу. З технічних причин «ѝ» іноді замінюють на «й», що є графічною помилкою[2]. У сербській кирилиці «и» з діакритичними знаками акут (´), гравіс (`), циркумфлекс (ˆ) можуть вживати для позначення різних тонів наголосу, а зі знаком довготи (макроном) — для розрізнення слів з різною довготою голосних (до̏бри — «добрі», до̏брӣ — «добрії»).
  • У білоруській абетці відсутня, замість неї використовують літери «і» та «ы».
  • У російській абетці зазвичай передає звук «і», але в низці випадків може передавати також «ɨ»: 1) на початку слів, якщо їх вимовляють без паузи, а попереднє закінчується на твердий приголосний (без имени [безымени], Иван Ильич [Иван Ыльич]); 2) після «ж», «ш», «ч» (мужик [мужык], машина [машына], цифра [цыфра]). Ненаголошене «и» у вимові збігається з «е» або «я»: лиса́ вимовляють так само, як леса́; смо́трит — так само, як смо́трят.
  • У церковнослов'янській абетці «и» співіснує з буквами Early Cyrillic letter I.png і Early Cyrillic letter Izhitsa.png («іжицею»). Вимова може різнитися залежно від місцевої традиції читання церковнослов'янських текстів.

У сучасній українській мові[ред.ред. код]

У сучасній українській мові цією літерою позначають звук [ɪ] — специфічний голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття, який у ненаголошеній позиції наближається до е: [диетина, жиеву, пиешу]. Він утворився злиттям звуків «і» та [ɨ]. Для позначення нового звуку «і», що виник з інших звуків (закритого «о», «е» перед колишнім складом з випалим редукованим, «ѣ») узвичаїли старослов'янську літеру «і», що походить від грецької «ι» (йоти).

Послідовне вживання літери «и» для позначення цього звука (без паралельного вживання «ы») запровадили укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Літера «и» представляє схожі з [ɪ] звуки в запозиченнях:

При транслітерації українських слів латинкою «и» прийнято передавати латинським «y» — так само, як для російське «ы»).

(Див. також Звук [ɪ])

Слова з початковим «и»[ред.ред. код]

На початку слів буква и в українській мові майже ніколи не пишеться. Виняток становлять кілька слів, здебільшого власних назв, з іноземних мов, а також деякі українські діалектні слова[3].

  • Игиатта́ — річка в Республіці Саха (Якутія).
  • Иля — Олена (діал.)
  • И́мбрик — «чайник» (діал.)
  • И́ний — «інший» (діал.)
  • И́нкол — вид жаби, кумка червоночерева (Bombinator igneus, Bombina bombina)
  • Инцина́тий — «гострий», «злий». Вважається запозиченим з молдавської (ынцинат — «легкий», «слабко укріплений») чи з румунської мови (încitant — «збуджуючий»).
  • И́н'я́к — «інакше» (діал.)
  • Ир — загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів
  • И́рай, и́рій — «вирій»
  • И́рень — «образки болотні», «білокрильник» (Calla palustris)
  • Иржи́ще — «житня стерня» (діал.)
  • Иржій — «рижій» (Camelina sativa)
  • И́риця — 1) «водяна ящірка», «тритон»; 2) «вирій»; 3) «дуже стара жінка»
  • Ирле́ць — тавро на вівці
  • И́рха — вичинена овеча чи козяча шкіра; а також кант на чоботі у місці зшиття країв халяви
  • Исиах — якутське свято
  • Ирчок, ирджок — «землерийка», «мідиця» (діал.)
  • Искіпні́ти — «розтанути», «розплавитися»
  • И́чвина — частина ґринджол, що має вигляд двох «каблучок» проти двох передніх копилів

Проект правопису 1999, серед іншого, пропонує вживати «и» на початку не тільки запозичених власних назв, але й українських питомих та засвоєних слів перед приголосними «н» та «р», на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень (икати, инакший, иний). Прихильники проекту звертають увагу на наявність у живому мовленні слів із початковим «и», а також на приклади вживання її у зазначених випадках класиками української літератури до реформи правопису 1927 р.

Інше використовування[ред.ред. код]

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «одинадцятий» (до введення в алфавіт літери ґ мало значення «десятий»): пункт «и» розділу 2. При цифровій нумерації може вживатися як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: шифр № 8-и і подібних.

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1048 0418 002030 00000100 00011000
Мала 1080 0438 002070 00000100 00111000
ISO 8859-5 Велика 184 B8 270 10111000
Мала 216 D8 330 11011000
KOI 8 Велика 233 E9 351 11101001
Мала 201 C9 311 11001001
Windows 1251 Велика 200 C8 310 11001000
Мала 232 E8 350 11101000

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Згідно орфографічним словникам Болгарської АН.
  2. Проф. д-р Стефан Брезински, Й не е И, не е и И с ударение, в. «Труд», 16 май 2011.
  3. Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.