И

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літера И
Cyrillic letter I.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

И, и — літера кирилиці. Присутня майже в усіх слов'янських кириличних абетках (дев'ята літера болгарської абетки, десята — російської та сербської, одинадцята української та македонської абеток, у білоруській абетці відсутня). Має велику й малу, рукописну й друковану форми.

Історія[ред. | ред. код]

Иже[ред. | ред. код]

Походить від літери Early Cyrillic letter Izhe.png («иже») старослов'янської кириличної абетки, у якій утворена від грецької літери — Η, η («ета», що в середньогрецькому й новогрецькому варіанті вимовляється близько до [і] (у зв'язку з чим у сучасній грецькій називається «іта»). У первісному варіанті мала вигляд, ідентичний великій грецькій «еті/іті» (Η). У глаголиці мала накреслення Izhe, I чи Glagolitic i.svg (нема однозначної думки). Числове значення у кириличній цифірі — 8 (через що в «гражданці» звалась «и вісімковим» — на відміну від «і» — «десяткового»), у глаголичній — 10 (Izhe, I) чи 20 (Glagolitic i.svg).

У XV—XVI століттях від літери «иже» розвилася літера «Й», первісно будучи поєднанням «иже» і запозиченого з грецької писемності знака стислості («кратки»). Систематично розмежовувати зображення «И» та «Й» стали на початку XVII століття, спочатку в українському друці, а з середини XVII ст. — і в московському. У старообрядців збереглась стара система, у якій іноді замість «Й» пишуть «И» (свѧтыи небесныи владыка).

Див. також: Літера Й

В українському письмі[ред. | ред. код]

У давньоруській писемності літера Early Cyrillic letter Izhe.png первісно передавала неогублений голосний переднього ряду високого підняття [і] (досі вживається в цьому фонетичному значенні в російській абетці), надалі, після злиття [і] з голосним середнього ряду [ɨ] («ы») стала передавати новий звук [ɪ] (про нього див. нижче). З XI ст. починаються помилки у вживанні літер, пов'язані з процесом злиття [і] та [ɨ]. Так, рыбы могли записувати як рибы, а риза — як рыза[1].

У староукраїнській графіці вживалося паралельно з літерами і та ы — всіма трьома позначали звук [ɪ], причому і з XV ст. писали перед голосними, а и, ы — в інших позиціях. Через наявність різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток; зокрема, рання форма цієї літери має майже горизонтальний середній штрих (як великі грецька Η, латинська H і сучасна кирилична Н). Сучасного вигляду набула в XIV столітті, через поворот риски проти годинникової стрілки (аналогічним чином змінився нахил риски в літери Early Cyrillic letter Nashi.png). У XVI столітті, з розвитком друкування, з'явилася друкована форма літери поряд з рукописною.

Літера — И

У слов'янських кириличних абетках[ред. | ред. код]

  • У болгарській абетці й сербській вуковиці передає звук, середній між [ɪ] та [і], але ближчий до [і] — внаслідок злиття звуків [і] і [ɨ]. Поряд з «и» у болгарському письмі використовують її варіант «ѝ», який не входить до складу абетки, а вважається надрядковим знаком[2]. Він слугує для розрізнення омонімів (так, наприклад, «ѝ» означає присвійний займенник «її» і особовий займенник «їй», а «и» — сполучник «і», «й»), а також для позначення наголосу. З технічних причин «ѝ» іноді замінюють на «й», що є графічною помилкою[3]. У сербській кирилиці «и» з діакритичними знаками акут (´), гравіс (`), циркумфлекс (ˆ) можуть вживати для позначення різних тонів наголосу, а зі знаком довготи (макроном) — для розрізнення слів з різною довготою голосних (до̏бри — «добрі», до̏брӣ — «добрії»).
  • У білоруській абетці відсутня, замість неї використовують літери «і» та «ы».
  • У російській абетці зазвичай передає звук [і], але в низці випадків може передавати також [ɨ]: 1) на початку слів, якщо їх вимовляють без паузи, а попереднє закінчується на твердий приголосний (без имени [безымени], Иван Ильич [Иван Ыльич]); 2) після «ж», «ш», «ч» (мужик [мужык], машина [машына], цифра [цыфра]). Ненаголошене «и» у вимові збігається з «е» або «я»: лиса́ вимовляють так само, як леса́; смо́трит — так само, як смо́трят.
  • У церковнослов'янській абетці «и» співіснує з літерами Early Cyrillic letter I.png і Early Cyrillic letter Izhitsa.png («іжицею»). Вимова може різнитися залежно від місцевої традиції читання церковнослов'янських текстів.

У сучасній українській мові[ред. | ред. код]

У сучасній українській мові цією літерою позначають звук [ɪ] — специфічний голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття, який у ненаголошеній позиції наближається до е: [диетина, жиеву, пиешу]. Він утворився злиттям праслов'янських звуків [i] (у транскрипції праслов'янської мови *i) та [ɨ] (у транскрипції *y). Втім, у деяких випадках він може походити й від інших звуків.

Літера «и» (звук [ɪ]) походить:

  • Від праслов'янського [i] (видіти, вира, лисиця, читати, шипіти, шити).
  • Від праслов'янського звука [ɨ] (риба, рись, лико). Рефлекси праслов'янських *i та *y збіглися в більшості слов'янських мов, зберігшись як окремі фонеми лише в деяких (білоруській, польській, російській, деяких українських і чеських діалектах.
  • Від нового звука [ў] (у староукраїнській графіці ы, ще раніше ъі, ъи), що утворився на стику морфем: давньої короткої форми прикметника (малъ, легъкъ, кысьлъ, новъ) з формами займенника и, і («він», «той»). Він був редукованим голосним, за вимовою наближавшись до [ъ]. Надалі в сильній позиції він перейшов в [ɪ]. Саме таке походження має «и» у закінченнях повних форм прикметників (малий, легкий, кислий, новий). Відбулося злиття редукованого [ъ] з наступним [i] в [ў], а надалі і його перехід в [ɪ] (сучасний «и»). Звук [ў] також перейшов у [ɪ] у словах мити, рити.
  • Від редукованого [ĭ], близького за вимовою до [ь], у сильній позиції. Це відбувалося у разі ствердіння попереднього приголосного (шия при давньорус. шия, прасл. *šija).
  • Від редукованого [ъ] — це траплялося у середині слова після сонорних [r], [l] (укр. глитати, гриміти, кривавий при давньорус. глътати, гръмѣти, кръвавыи), у цьому випадку характерним для них є чергування з «о» (глитати — глотка, гриміти — грому, кривавий — кров).
  • У давніх запозиченнях праслов'янського періоду на місці *i та *y.
  • У старих запозиченнях може бути в різних позиціях — на місці звуків, позначуваних грецькими ι, η, υ (Вифлеєм, єпископ, миро), латинськими i, y (лицар, линва, карниз).
  • У нових запозиченнях на місці звуків, позначуваних грецькими ι, η, υ, латинськими i, y — відповідно до «правила дев'ятки».

Послідовне вживання літери и для позначення цього звука (без паралельного вживання ы) запровадили укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Для позначення звука [i], що виник з інших звуків ([ě], закритого [o], [e] перед колишнім складом з випалим редукованим), узвичаїли кириличну літеру і, що походить від грецької ι («йоти»), для передавання йотованого [i], що зберіг свою праслов'янську вимову (прасл. strojiti, stojitь) — літеру ї.

Літера и представляє схожі з [ɪ] звуки в запозиченнях:

  • Відсутній у літературній українській звук [ɨ] — у запозиченнях з російської, молдовської, казахської мов (замінює ы), румунської мови (замінює â, î): Вичегда, смисл, инцинатий, бринза.
  • Відсутній в українській звук [ɤ] (замінює õ) у запозиченнях з естонської (наприклад, Виру).
  • У запозичених загальних іменниках передає звук [і], якщо йому передують звуки, позначувані літерами д, ж, з, р, с, т, ц, ч, ш, щ (відповідно до «правила дев'ятки»). При запозиченні власних назв у всіх випадках прийнято писати і (після ж, ц, ч, ш частіше теж пишуть и). Навіть якщо в мові-джерелі присутній звук [ɪ], наприклад, Bill [bɪl], Sydney [ˈsɪdni], City [ˈsɪtɪ], його традиційно передають не літерою и, а і (Білл, Сідней, Сіті) — можливо, це сталося внаслідок посередництва російської мови при запозиченні.

При транслітерації українських слів латинкою и прийнято передавати латинським y — так само, як для російської ы.

Слова з початковим «и»[ред. | ред. код]

На початку слів літера и в українській мові присутня вкрай рідко. Виняток становлять кілька слів, здебільшого власних назв, іншомовних запозичень, а також деякі українські діалектні слова[4]. Багато слів на и було в словнику Бориса Грінченка, в СУМ-11 слова на и відсутні.

Проект правопису 1999, серед іншого, пропонує вживати «и» на початку не тільки запозичених власних назв, але й українських питомих та засвоєних слів перед приголосними «н» та «р», на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень (икати, инакший, иний). Прихильники проекту звертають увагу на наявність у живому мовленні слів із початковим «и», а також на приклади вживання її у зазначених випадках класиками української літератури до реформи правопису 1927 р.

Проект правопису 2018 року регламентує, що деякі питомі українські «і» давно засвоєні слова перед приголосними «н» та «р» мають варіанти з голосним «и» відповідно до вимови.

Інше використовування[ред. | ред. код]

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «одинадцятий» (до введення в абетку літери ґ мало значення «десятий»): пункт «и» розділу 2. При цифровій нумерації може вживатися як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: шифр № 8-и і подібних.

Цікавий факт[ред. | ред. код]

Відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

« Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви
Оригінальний текст (рос.)
Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы[5]
»

Очевидно, для О. П. Павловського різниці у вимові [ɨ] та [ɪ] не було, а твердження деяких сучасників про існування «середнього тону» (тобто звука [ɪ]) він вважав необґрунтованим. Втім, у сучасному українському мовленні теж спостерігають вимову «и» як [ɨ] («ы»), що є порушенням української орфоепічної норми[6].

У культурі[ред. | ред. код]

  • «Операція «И» та інші пригоди Шурика» — популярна кінокомедія Леоніда Гайдая. В оригіналі вона називається «Операция „Ы“ и другие приключения Шурика». З огляду на те, що у сучасній українській абетці літера «ы» відсутня, «Ы» у назві мусили замінити в дослівному перекладі на «И». У фільмі персонаж Юрія Нікуліна («Бельбас») вимовляє звук [ɨ] («Ы» — «чтоб никто не догадался»). Цей типовий для російської мови звук має лише приблизну схожість з українським [ɪ], який позначає літера «и».

Таблиця кодів[ред. | ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1048 0418 002030 00000100 00011000
Мала 1080 0438 002070 00000100 00111000
ISO 8859-5 Велика 184 B8 270 10111000
Мала 216 D8 330 11011000
KOI 8 Велика 233 E9 351 11101001
Мала 201 C9 311 11001001
Windows 1251 Велика 200 C8 310 11001000
Мала 232 E8 350 11101000

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене
  2. Згідно орфографічним словникам Болгарської АН.
  3. Проф. д-р Стефан Брезински, Й не е И, не е и И с ударение Архівовано 29 січня 2016 у Wayback Machine., в. «Труд», 16 май 2011.
  4. Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.
  5. Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
  6. Лінгвоцид і мовна шизофренія. — «Збруч». — 17 серпня 2016

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]