И

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера И
Cyrillic letter I.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

И — літера майже всіх слов'янських кириличних абетках (дев'ята літера болгарської абетки, десята — російської та сербської, одинадцята української та македонської абеток, у білоруській абетці відсутня). Має велику й малу, рукописну й друковану форми.

Історія[ред.ред. код]

Иже[ред.ред. код]

Походить від літери Early Cyrillic letter Izhe.png («иже») старослов'янської кириличної абетки, у якій утворена від грецької літери — η («ета», що в середньогрецькому й новогрецькому варіанті вимовляється близько до «і» (у зв'язку з чим у сучасній грецькій називається «іта»). У первісному варіанті мала вигляд, ідентичний великій грецькій «еті/іті» (Η). У глаголиці мала накреслення Izhe, I чи Glagolitic i.svg (нема однозначної думки). Числове значення у кириличній цифірі — 8 (через що в «гражданці» звалась «и вісімковим» — на відміну від «і» — «десяткового»), у глаголичній — 10 (Izhe, I) чи 20 (Glagolitic i.svg).

У XV—XVI століттях від літери «иже» розвилася літера «Й», первісно будучи поєднанням «иже» і запозиченого з грецької писемності знака стислості («кратки»). Систематично розмежовувати зображення «И» та «Й» стали на початку XVII століття, спочатку в українському друці, а з середини XVII ст. — і в московському. У старообрядців збереглась стара система, у якій іноді замість «Й» пишуть «И» (свѧтыи небесныи владыка).

Див. також: Літера Й

В українському письмі[ред.ред. код]

У давньоруській писемності літера Early Cyrillic letter Izhe.png первісно передавала неогублений голосний переднього ряду високого підняття [і] (досі вживається в цьому фонетичному значенні в російській абетці), надалі, після злиття [і] з голосним середнього ряду [ɨ] («ы») стала передавати новий звук [ɪ] (про нього див. нижче). З XI ст. починаються помилки у вживанні літер, пов'язані з процесом злиття [і] та [ɨ]. Так, рыбы могли записувати як рибы, а риза — як рыза[1].

У староукраїнській графіці вживалося паралельно з літерами «і» та «ы» — всіма трьома позначали звук [ɪ], причому «і» з XV ст. писали перед голосними, а «и», «ы» — в інших позиціях. Через наявність різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток; зокрема, рання форма цієї літери має майже горизонтальний середній штрих (як великі грецька «Η», латинська «H» і сучасна кирилична «Н»). Сучасного вигляду набула в XIV столітті, через поворот риски проти годинникової стрілки (аналогічним чином змінився нахил риски в літери Early Cyrillic letter Nashi.png). У XVI столітті, з розвитком друкування, з'явилася друкована форма літери поряд з рукописною.

У слов'янських кириличних абетках[ред.ред. код]

  • У болгарській абетці й сербській вуковиці передає звук, середній між [ɪ] та [і], але ближчий до [і] — внаслідок злиття звуків [і] і [ɨ]. Поряд з «и» у болгарському письмі використовують її варіант «ѝ», який не входить до складу абетки, а вважається надрядковим знаком[2]. Він слугує для розрізнення омонімів (так, наприклад, «ѝ» означає присвійний займенник «її» і особовий займенник «їй», а «и» — сполучник «і», «й»), а також для позначення наголосу. З технічних причин «ѝ» іноді замінюють на «й», що є графічною помилкою[3]. У сербській кирилиці «и» з діакритичними знаками акут (´), гравіс (`), циркумфлекс (ˆ) можуть вживати для позначення різних тонів наголосу, а зі знаком довготи (макроном) — для розрізнення слів з різною довготою голосних (до̏бри — «добрі», до̏брӣ — «добрії»).
  • У білоруській абетці відсутня, замість неї використовують літери «і» та «ы».
  • У російській абетці зазвичай передає звук [і], але в низці випадків може передавати також [ɨ]: 1) на початку слів, якщо їх вимовляють без паузи, а попереднє закінчується на твердий приголосний (без имени [безымени], Иван Ильич [Иван Ыльич]); 2) після «ж», «ш», «ч» (мужик [мужык], машина [машына], цифра [цыфра]). Ненаголошене «и» у вимові збігається з «е» або «я»: лиса́ вимовляють так само, як леса́; смо́трит — так само, як смо́трят.
  • У церковнослов'янській абетці «и» співіснує з літерами Early Cyrillic letter I.png і Early Cyrillic letter Izhitsa.png («іжицею»). Вимова може різнитися залежно від місцевої традиції читання церковнослов'янських текстів.

У сучасній українській мові[ред.ред. код]

У сучасній українській мові цією літерою позначають звук [ɪ] — специфічний голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття, який у ненаголошеній позиції наближається до е: [диетина, жиеву, пиешу]. Він утворився злиттям праслов'янських звуків [i] та [ɨ]. Таким чином, в українській мові «и» має двояке походження: від праслов'янського *i і праслов'янського *y, рефлекси яких збіглися в більшості слов'янських мов, зберігшись як окремі фонеми лише в деяких (білоруській, польській, російській, деяких українських і чеських діалектах).

Для позначення нового звука [i], що виник з інших звуків ([ě], закритого [o], [e] перед колишнім складом з випалим редукованим), а також збереженого «старого» [i] (друзі, добрі) узвичаїли кириличну літеру «і», що походить від грецької «ι» («йоти»).

Літера «и» у закінченнях повних форм прикметників (малий, легкий, кислий, новий) сходить до звука [ɨ] (у староукраїнській графіці ы, ще раніше ъі, ъи), що утворився на стику морфем: давньої короткої форми прикметника (малъ, легъкъ, кысьлъ, новъ) з займенником чоловічого роду *i (у графіці и, і), що грав роль своєрідного постпозитивного артикля. Відбулося злиття редукованого [ъ] з наступним [i] в [ɨ], а надалі і його перехід в [ɪ] (сучасний «и»).

Послідовне вживання літери «и» для позначення цього звука (без паралельного вживання «ы») запровадили укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Літера «и» представляє схожі з [ɪ] звуки в запозиченнях:

При транслітерації українських слів латинкою «и» прийнято передавати латинським «y» — так само, як для російське «ы»).

Див. також: Звук [ɪ]

Слова з початковим «и»[ред.ред. код]

На початку слів літера и в українській мові майже ніколи не пишеться. Виняток становлять кілька слів, здебільшого власних назв, з іноземних мов, а також деякі українські діалектні слова[4].

  • Ибунка — одна з народних назв вероніки струмкової[5]
  • Игиатта́ — річка в Республіці Саха (Якутія).
  • Иля — Олена (діал.)
  • И́мбрик — «чайник» (діал.)
  • Индими́на — «необхідна річ» (діал.). Вважається запозиченням з рум. îndemână («те, що під рукою»)
  • И́ний — «інший» (діал.)
  • И́нкол — вид жаби, кумка червоночерева (Bombinator igneus, Bombina bombina)
  • Инцина́тий — «гострий», «злий». Вважається запозиченим з молдавської (ынцинат — «легкий», «слабко укріплений») чи з румунської мови (încitant — «збуджуючий»).
  • И́н'я́к — «інакше» (діал.)
  • Ир — загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів
  • И́рай, и́рій — «вирій»
  • И́рень — «образки болотні», «білокрильник» (Calla palustris)
  • Иржи́ще — «житня стерня» (діал.)
  • Иржій — «рижій» (Camelina sativa)
  • И́риця — 1) «водяна ящірка», «тритон»; 2) «вирій»; 3) «дуже стара жінка»
  • Ирле́ць — тавро на вівці
  • И́рха — вичинена овеча чи козяча шкіра; а також кант на чоботі у місці зшиття країв халяви
  • Исиах — якутське свято
  • Ирчок, ирджок — «землерийка», «мідиця» (діал.)
  • Искіпні́ти — «розтанути», «розплавитися»
  • И́чвина — частина ґринджол, що має вигляд двох «каблучок» проти двох передніх копилів

Проект правопису 1999, серед іншого, пропонує вживати «и» на початку не тільки запозичених власних назв, але й українських питомих та засвоєних слів перед приголосними «н» та «р», на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень (икати, инакший, иний). Прихильники проекту звертають увагу на наявність у живому мовленні слів із початковим «и», а також на приклади вживання її у зазначених випадках класиками української літератури до реформи правопису 1927 р.

Інше використовування[ред.ред. код]

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «одинадцятий» (до введення в абетку літери ґ мало значення «десятий»): пункт «и» розділу 2. При цифровій нумерації може вживатися як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: шифр № 8-и і подібних.

Цікавий факт[ред.ред. код]

Відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

« Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви
Оригінальний текст (рос.)

Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы[6]

 »

Очевидно, для О. П. Павловського різниці у вимові [ɨ] та [ɪ] не було, а твердження деяких сучасників про існування «середнього тону» (тобто звука [ɪ]) він вважав необґрунтованим. Втім, у сучасному українському мовленні теж спостерігають вимову «и» як [ɨ] («ы»), що є порушенням української орфоепічної норми[7].

У культурі[ред.ред. код]

  • «Операція «И» та інші пригоди Шурика» — популярна кінокомедія Леоніда Гайдая. В оригіналі вона називається «Операция „Ы“ и другие приключения Шурика». З огляду на те, що у сучасній українській абетці літера «ы» відсутня, «Ы» у назві мусили замінити в дослівному перекладі на «И». У фільмі персонаж Юрія Нікуліна («Бельбас») вимовляє звук [ɨ] («Ы» — «чтоб никто не догадался»). Цей типовий для російської мови звук має лише приблизну схожість з українським [ɪ], який позначає літера «и».

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1048 0418 002030 00000100 00011000
Мала 1080 0438 002070 00000100 00111000
ISO 8859-5 Велика 184 B8 270 10111000
Мала 216 D8 330 11011000
KOI 8 Велика 233 E9 351 11101001
Мала 201 C9 311 11001001
Windows 1251 Велика 200 C8 310 11001000
Мала 232 E8 350 11101000

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене
  2. Згідно орфографічним словникам Болгарської АН.
  3. Проф. д-р Стефан Брезински, Й не е И, не е и И с ударение, в. «Труд», 16 май 2011.
  4. Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.
  5. Veronica beccabunga // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин 2004 р. (Ю. Кобів)
  6. Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
  7. Лінгвоцид і мовна шизофренія. — «Збруч». — 17 серпня 2016