Ы

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ы
Cyrillic letter Yery - uppercase and lowercase.svg
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Ы, ы («ы», «и») — кирилична літера. Відома також під назвою єри́. 28-а літера білоруської кириличної та 29-а літера російської абетки. В інших слов'янських кириличних абетках відсутня (хоча в південнослов'янських мовах різниця між звуками [ɨ] та [і] усунулась, літеру Ы із сербської та болгарської абеток було вилучено лише в XIX столітті). Позначає голосний [ɨ], який існував іще в праслов'янській мові — вимовляється близько до [ɪ] (українського «и»), але з язик відсувається глибше, припідіймаючись до піднебіння.

Нині Ы вживають також у багатьох абетках неслов'янських мов.

Історія[ред.ред. код]

Назва єри («ѥры» у ст-слов., «еры́» у црк-слов.) очевидно походить від «еръ» (Ъ) або «ерь» (Ь). Власне Ы походить від складання двох кириличних літер — ъ («єр») та ı («і»), чим і пояснюють її назву[1].

У найдавніших формах глаголиці і кирилиці літера Ы, ймовірно, була відсутня; у пізніших зразках вона являла собою механічне поєднання (диграф) Ъ або Ь зі знаком І або И (у старослов'янських пам'ятках трапляються всі можливі комбінації диграфа; елементи літери могли поєднувати рискою). У російському письмі диграф ЪИ замість сучасної літери Ы використовувався до початку двадцятого століття на межі префікса і кореня (наприклад, съискать). У найбільш «класичній» формі глаголичну Ы прийнято зображати як Glagolitic yeri.svg, а кириличну — як Early Cyrillic letter Yery.png (до XIV століття), Cyrillic letter Yery.png (з XIV століття і досі). Прийнято вважати, що в кирилиці літера Ы займає 30-ту позицію, а в глаголиці 31-шу. Числового значення не має.

Звук Ы[ред.ред. код]

Звук [ɨ] («ы») досить поширений у мовах світу. У праіндоєвропейській мові був відсутній, у праслов'янській походить від праіндоєвропейського дифтонга [eu] або від монофтонга [ū] («довгого u»). Це підтверджує порівняння праслов'янських лексем з іншими індоєвропейськими: прасл. *synъ («син») — лит. sūnŭs, прасл. *svekry («свекруха») — лат. socrūs. Звук [ŭ], короткий варіант праіндоєвропейського *u, дав у праслов'янській редукований звук .

У запису фонетичної реконструкції праслов'янської мови для позначення [ɨ] використовується латинська y, цією ж літерою прийнято передавати кириличне «ы» у латинській транслітерації.

У процесі розвитку слов'янських мов голосний [ɨ] зник у більшості з них, злившись зі схожим голосним переднього ряду високого підняття [і]. Із сучасних літературних слов'янських мов він зберігається лише в білоруській і російській, дуже схожий звук [ɨ̞] (варіант запису [ɪ̈]) існує також у польській мові. У сучасній українській звук [ɨ] зберігся тільки в деяких діалектах (лемківському, бойківському, надсянському і деяких говірках закарпатського)[2].

В українській мові[ред.ред. код]

За історико-етимологічним принципом в українській абетці ця літера була присутня аж до другої половини XIX століття[3]. Тривалий час «ы» вживалася в українському письмі як дублер літер «и» та «і» — у більшості українських земель з XII—XIII ст. їх читали як звук [ɪ] (що виник внаслідок злиття стародавніх [і] та [ɨ]). Літеру «і» писали на місці праслов'янського *i перед голосними (з XV ст.), «и» — на місці праслов'янського *i в інших позиціях, «ы» — на місці праслов'янського *y.

Цього принципу стихійно дотримувався зокрема Іван Котляревський, який започаткував процес формування нової української літературної мови, та видавець його творів М. Парпура. Вони користувалися абеткою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на письмі конкретного звука визначався його походженням. На XVIII ст. звука [ɨ] вже не існувало у більшості українських діалектів: він злився з [і] в один звук — [ɪ]. Літера ы, втративши свою давню вимову, стала зайвою. За нею не було закріплено окремого звука, тому ы та и вживали непослідовно, часто їх плутаючи[4]. Відтак у нових українських абетках, складених за фонетичним принципом, літера Ы була відсутня. Б. Д. Грінченко, використавши у своєму «Словарі української мови» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: «...правописаніе это препятствуетъ правильному начертанію звуковъ языка, обезображиваетъ внѣшній видъ изображаемыхъ словъ частымъ употребленіемъ ы... (Кіевъ, 11 ноября 1904)»[5]

В інших абетках[ред.ред. код]

У сучасних кириличних абетках для слов'янських мов «ы» існує тільки в російській, білоруській і церковнослов'янській.

Російська мова
У російській абетці використовується для передавання звука [ɨ] — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття, який зберігся у російській мові з праслов'янських часів. Згідно з Московською фонологічною школою, самостійна фонема /ɨ/ у сучасній російській відсутня, а [ɨ] є всього лиш алофоном фонеми /i/ після твердих приголосних[6]. Проте Петербурзька фонологічна школа розглядає /ɨ/ як окрему фонему[6].

  • У російській мові «ы» пишеться на місці праслов'янського *y, а також у деяких інших випадках: так, рос. крыло при прасл. *kridlo пояснюється народною етимологізацією слова, його контамінацією з крыть[7].
  • Після шиплячих «ы» ніколи не пишеться, заміняючись «и». Після «ц» у сучасному правописі «ы» пишеться лише в небагатьох винятках (цыпленок, цыган, цыц, цыкнуть, на цыпочках).
  • На початку слів і після голосних «ы» пишеться лише у запозичених словах і назвах (ыр, ынджера, Ыгыатта, Ыджыдпарма, Джайаыл, Суыкбулак, Хабырыыс), у цьому відношенні її вживання аналогічне українському «и». Початкова позиція може траплятися і в питомо російських звуконаслідуваннях (ыкать, ых).
  • Після задньоязикових «ы» пишеться лише в запозиченнях, іншомовних назвах (кок-сагыз, акын, такыр, Мангышлак, Кызыл, Архыз), а також у питомо російських простомовних формах слів (Кыся, Олегыч, Маркыч, Аристархыч), звуконаслідуваннях (гыгыкать, кыш), на стиках морфем (подытожить, cыграть, безымянный), за винятком приставок іншомовного походження (постинфарктный, але предынфарктный) і приставок на гортанні й шиплячі (межигровой, сверхизысканный), а також слова взимать з похідними. Хоча в сучасній російській мові задньоязикові можуть бути й твердими, й м'якими, на письмі вживається переважно «и». При цьому вимова складів ги, хи, ки може бути різною: як «ґі», «хі», «кі» (гиря, хищник, кислый), так і «ґы», «хы», «кы» (вздрагивать, тихий, тонкий). Сполучення задньоязикових з наступним голосним переднього ряду [і] та їхні м'які варіанти в східнослов'янських діалектах стали можливими лише у XIII—XIV ст., доти відбувалася їхня палаталізація і перехід у «зі», «сі», «ці».
  • Після «й» літера «ы» трапляється лише в транслітерованих іншомовних іменах та назвах (Тайынша, Чыйырчык).
  • Після «ъ» літера «ы», ймовірно, не трапляється взагалі (хоча теоретично в транскрипції й транслітерації не заборонена). Після «ь» трапляється у в'єтнамських запозиченнях (Тьы-ном, Тьы куокнгы).

Білоруська мова

  • У білоруській мові також передає звук [ɨ], який може походити як від праслов'янського *y, так і від інших голосних (*i, *ь) після стверділих «р», «ж», «ц», «ч», «ш»: крыніца (< прасл. *krьnica/*krinica), жыта (< žito), бегчы (< *běgti), шыць (< *šiti).

Церковнослов'янська мова
У церковнослов'янській мові вживання Cyrillic letter Yery.png схоже з російським, але є деякі відмінності:

  • У різних граматичних формах одного і того же слова можуть водночас траплятися та , наприклад, раби (наз. відм. множини рабъ) — рабы (знах. і ор. відм. множини від рабъ);
  • Після шиплячих можуть траплятися та , наприклад, мужи́ (наз. відм. множини від мужъ) — мужы́ (знах. і ор. відм. множини), юноши (род. і дав. відм. від юноша) — юноши (наз. і кл. відм. множини, а також наз., знах. і кл. відм. двоїни) — юношы (знах. відм. множини), нищимъ (ор. відм. однини) — нищымъ (дав. відм. множини) тощо;
  • Після «ц» зазвичай пишеться «ы», літери «и» та «і» в цій позиції трапляються лише в запозичених словах (Цицеронъ, Констанція).
  • Після приставок на приголосну И може і переходити, і не переходити в Ы; можливі також написання з ЪІ замість Ы (подъимати/подымати, але ѿимати), для різних приставок і коренів переважне написання може бути різним.

Відмінністю від староцерковнослов'янської орфографії є те, що в сучасній церковнослов'янській прийняті написання ги, ки, хи, гі, кі, хі на місці староцерковнослов'янських гы, кы, хы (стцерк.-слов. Кыевъ, але сучасне церк.-слов. Кіевъ).

В абетках для неслов'янських мов[ред.ред. код]

  • Літера «ы» використовується в кириличних абетках мов багатьох неслов'янських народів Росії: тюркських, монгольських, фіно-угорських. Там вона передає або звук [ɨ], або близькі до нього за артикуляцією задньоязикові чи середньоязикові голосні: у казахській [ɯ], у татарській [ɤ] та ін.
  • Літера «ы» зазвичай включалася до складу румунської кирилиці, але практично не використовувалася. Замість неї для позначення звука [ɨ] вживалася буква Ѫ («великий юс»). Цікаво, що в церковнослов'янській абетці Ѫ вийшов з ужитку в XVII столітті.
  • Літера «ы» входить до складу молдавської кирилиці, де позначає звук [ɨ].

У культурі[ред.ред. код]

Паровоз Ы
  • Існує популярна кінокомедія Леоніда Гайдая, яка в оригіналі називається «Операция „Ы“ и другие приключения Шурика». З огляду на те, що у сучасній українській абетці літера «ы» відсутня, «Ы» у назві мусили замінити в дослівному перекладі на «И»: «Операція «И» та інші пригоди Шурика». У фільмі персонаж Юрія Нікуліна («Бельбас») вимовляє звук [ɨ] («Ы» — «чтоб никто не догадался»).
  • З 1910 року випускалися паровози серії Ы.
  • Літера «Ы» увійшла в мережевий жаргон рунету як замінник англомовного акроніма LOL — завдяки схожості в написанні.
  • Назва гурту Леоніда Федорова «АукцЫон» пишеться через Ы.

Цікавий факт[ред.ред. код]

Відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

« Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви
Оригінальний текст (рос.)

Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы[8]

 »

Очевидно, для О. П. Павловського різниці у вимові [ɨ] та [ɪ] не було, а твердження деяких сучасників про існування «середнього тону» (тобто звука [ɪ]) він вважав необґрунтованим. Втім, у сучасному українському мовленні теж спостерігають вимову «и» як [ɨ] («ы»), що є порушенням української орфоепічної норми[9].

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Реєстр Десятковий код 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод Велика 1067 042B 002053 00000100 00101011
Мала 1099 044B 002113 00000100 01001011
ISO 8859-5 Велика 203 CB 313 11001011
Мала 235 EB 353 11101011
KOI-8 Велика 249 F9 371 11111001
Мала 217 D9 331 11011001
Windows-1251 Велика 219 DB 333 11011011
Мала 251 FB 373 11111011

В HTML велику літеру Ы можна записати як &#1067; або &#x042B;, а малу ы — як &#1099; або &#x044B;.

Починаючи з версії 5.1 в Юнікоді є окремі коди для форми ЪІ (на відміну від ЬІ): U+A650, U+A651 (Ꙑꙑ).

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЄРИ. З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА»
  2. Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене
  3. УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ. З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА»
  4. ПРАВОПИС. З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА»
  5. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.
  6. а б Мусатов В. Н. Русский язык: Фонетика. Фонология. Орфоэпия. Графика. Орфография. — 2-е изд.. — М. : Флинта, 2012. — С. 141—143.
  7. Крыло // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 (рос.)
  8. Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
  9. Лінгвоцид і мовна шизофренія. — «Збруч». — 17 серпня 2016