Перейти до вмісту

Лувсаннамсраїн Оюун-Ердене

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лувсаннамсраїн Оюун-Ердене
монг. Лувсаннамсрайн Оюун-Эрдэнэ
монг. ᠯᠤᠪᠰᠠᠩᠨᠠᠮᠰᠠᠷᠠᠢ ᠢᠢᠨ ᠣᠶᠤᠨ-ᠡᠷᠳᠡᠨᠢ[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився29 червня 1980(1980-06-29) (44 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Улан-Батор, МНР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Монголія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materГарвардський інститут державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді і Монгольський державний університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаПрем'єр-міністр Монголіїd Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяМонгольська народна партія Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 14246630 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтoyunerdene.mn Редагувати інформацію у Вікіданих

Лувсаннамсраїн Оюун-Ердене (монг. Лувсаннамсрайн Оюун-Эрдэнэ, ᠯᠤᠪᠰᠠᠩᠨᠠᠮᠰᠠᠷᠠᠢ ᠶᠢᠨ
ᠣᠶᠤᠨ-ᠡᠷᠳᠡᠨᠢ
, нар. 29 червня 1980(19800629), Улан-Батор) — монгольський політик, що обіймав посаду прем'єр-міністра Монголії[en] з 2021 по 2025 рік. Був обраний до Державного Великого Хуралу двічі[2] з 2016[3]. До того, як стати прем'єр-міністром, обіймав посаду міністра та керівника секретаріату кабінету[4] уряду Монголії: 2 лютого 2019 — 27 січня 2021.

Оюн-Ердене народився в столиці — Улан-Баторі, але виріс у місті Берх[en]. Взяв за прізвище Лувсаннамсраїн, ім'я свого діда. Дід Оюн-Ердене, Лувсаннамсрай, був буддистським священником (монг. хамба лам), гросмейстером з шахів та викладачем математики, монгольської мови та давньомонгольської писемності. Він був першим директором державної школи в Мурен-Сум.

У 21 років розпочав політичну кар'єру, коли працював головою адміністрації губернатора в селі Берх, Кентій. Пізніше працював у World Vision International[en] очільником зони, відповідальним за розподіл коштів з Європейського регіону. Оюн-Ердене бере активну участь у політиці з 2008 року, оскільки працював начальником управління соціального розвитку округу Баянзурх[en]. Обіймав різні посади у Монгольській народній партії (МНП), починаючи з посади керівника політичного департаменту. Працював президентом монгольської молодіжної асоціації соціал-демократії, молодіжної організації Монголії, що є частиною партії.

Свою першу книгу «Бачення» написав 2005 року[5] Закінчивши Гарвардський університет 2015 року у віці 35 років, опублікував свою другу книгу під назвою «Азіін Хулег Ульс», що перекладається як «Азійська країна коня»[6]. У цій книзі він звернувся до політики розвитку Монголії на 30 років. Того ж року він заснував Національний науково-дослідний інститут «The Steed country of Asia»[7]

2020 року Оюн-Ерден також ініціював і керував процесом розробки «Бачення 2050», тридцятирічної програми політики Монголії, і її затвердив Державний Великий Хурал[8]. Цей політичний документ набув чинності 1 січня 2021 року.

Протести та відставка 2025 року

[ред. | ред. код]

Суспільне обурення викликали дописи в соціальних мережах від нареченої Темуулени Лувсаннамсрая, 23-річного сина прем'єр-міністра, на яких були зображені розкішні сумки, дороге кільце та Mercedes-Benz. Ці зображення призвели до звинувачень у тому, що сім'я Оюн-Ердене збагатилася, значно перевищуючи можливості державного службовця, що посилило давно наявні побоювання щодо корупції. Петиція з вимогою його відставки зібрала понад 59 000 підписів.[9][10] Оюн-Ердене погодився на розслідування з боку Незалежного органу з боротьби з корупцією, але зробив мало публічних заяв щодо цього скандалу.[11]

Невеликі, але постійні протести розпочалися в середині травня 2025 року[12], коли демонстранти зібралися на площі Сухе-Батора в Улан-Баторі, закликаючи до відставки прем'єр-міністра.[13]

21 травня Монгольська народна партія виключила Демократичну партію з керуючої коаліції, посилаючись на публічну підтримку її членами демонстрацій, ефективно розпустивши коаліційний уряд менш ніж через рік після його формування.[14]

Оуюн-Ердене пішов у відставку 3 червня після того, як програв вотум недовіри, отримавши підтримку лише 44 членів Державного Великого Хуралу замість необхідних 64. Тридцять шість виступили проти нього, тоді як решта 42 не голосували.[15][16]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://president.mn/mng/?p=6020
  2. Mongolia’s Next Election Will Feature New Types of Candidates. Bulgan Batdorj and Julian Dierkes. 22 травня 2020. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 29 червня 2020.
  3. Economic concerns high as Mongolia holds national elections. DailyHerald Web. 23 червня 2020. Архів оригіналу за 4 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
  4. Mongolian parliament appoints 3 new ministers. Xinhuanews Web. 5 лютого 2019. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 13 лютого 2021.
  5. ОН ЦАГИЙН ХЭЛХЭЭС. wesbite Web. 25 травня 2016. Архів оригіналу за 17 березня 2011. Процитовано 13 лютого 2021.
  6. "Азийн хүлэг улс" тэргүүн дэвтэр хэвлэгдлээ. ikon.mn Web. 27 листопада 2015. Архів оригіналу за 28 листопада 2015. Процитовано 13 лютого 2021.
  7. Asian Khuleg Mongolia. On think tank Web. 25 січня 2020. Архів оригіналу за 28 березня 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
  8. Parliament approves ‘Vision-2050’ long-term policy document. Montsame Web. 25 травня 2020. Архів оригіналу за 22 травня 2020. Процитовано 13 лютого 2021.
  9. Wintour, Patrick; editor, Patrick Wintour Diplomatic (27 травня 2025). Mongolia PM expected to call vote of confidence in the face of protests. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 8 червня 2025.
  10. Protests against prime minister in Mongolia could lead to government shake-up. AP News (англ.). 22 травня 2025. Процитовано 8 червня 2025.
  11. Wintour, Patrick; editor, Patrick Wintour Diplomatic (27 травня 2025). Mongolia PM expected to call vote of confidence in the face of protests. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 8 червня 2025.
  12. Wintour, Patrick; editor, Patrick Wintour Diplomatic (27 травня 2025). Mongolia PM expected to call vote of confidence in the face of protests. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 8 червня 2025.
  13. Young Mongolians demand PM resign over corruption claims. France 24 (англ.). 22 травня 2025. Процитовано 8 червня 2025.
  14. Unraveling Mongolia’s Prime Minister Resignation Protests. thediplomat.com (амер.). Процитовано 8 червня 2025.
  15. Mongolia PM resigns amid protests over his son's lavish lifestyle. www.bbc.com (брит.). 3 червня 2025. Процитовано 8 червня 2025.
  16. Mongolian PM resigns after losing confidence vote – DW – 06/03/2025. dw.com (англ.). Процитовано 8 червня 2025.
Політичні посади
Попередник:
Ухнаагійн Хурелсух
Прем'єр-міністр Монголії
2021 — 2025
Наступник:
Гомбожавин Занданшатар
Повноважний