Нікол Пашинян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікол Пашинян
вірм. Նիկոլ Փաշինյան
Нікол Пашинян
Нині на посаді
На посаді з8 травня 2018
Президент  Армен Саркісян
ПопередникСерж Саргсян
Карен Карапетян (в.о.)
Час на посаді:
18 травня 2017 — 8 травня 2018
ПрезидентАрмен Саркісян
Попередникпосаду заснована
Час на посаді:
6 травня 2012 — 8 травня 2018
Народився1 червня 1975(1975-06-01) (43 роки)
м. Іджеван, Вірменська РСР, СРСР
ГромадянствоВірменія Вірменія
Національністьвірменин
ОсвітаЄреванський державний університет
Політична партіяЕлк
Професіяполітик
Офіційний веб-сайт

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Нікол Вова́йович Пашинян (вірм. Նիկոլ Վովայի Փաշինյան; нар. 1 червня 1975 року, Іджеван, Вірменська РСР)  — вірменський державний діяч, політик. Прем'єр-міністр Вірменії з 8 травня 2018 року.[1]

Лідер фракції «Елк» в національних зборах Вірменії (2017–2018). Депутат Національних зборів Вірменії (2012–2018).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 червня 1975 року в місті Іджеван.

Закінчив місцеву школу № 1 1991 року і вступив на відділення журналістики філологічного факультету Єреванського державного університету. Через чотири роки виключений з вишу за політичну діяльність.

Одночасно з навчанням займався журналістикою.

З 1993 року по 1994 рік — кореспондент газети «Дпрутюн».

З 1994 року по 1997 року — кореспондент газет «Лрагір», «Лрагір-ор» і «Молорак»; з 1995 року по 1997 рік — редактор вкладиша «Ем-ес-е» газети «Молорак».

1998 року заснував і став головним редактором газети «Орагір». Влітку 1999 року почався судовий процес у відношенні Пашиняна, газету якого звинуватили в публікації наклепницького матеріалу в адресу дружини депутата вірменського парламенту Арташеса Гегамяна і згадці прізвиська Норика Айвазяна, професора Єреванського держуніверситету і кандидата в депутати парламенту.

На газету «Орагір» було накладено штраф 25 тисяч доларів, а судовими приставами було описано майно видання. Суд першої інстанції визнав Нікола Пашиняна винним за трьома пунктами звинувачення і засудив до одного року ув'язнення. Після цього газета «Орагір» була закрита.

Апеляційний суд визнав Пашиняна винним за статтями: службова халатність, образа представника влади під час виконання ним службових обов'язків і невиконання вироку суду. Пашинян в результаті був засуджений до року позбавлення волі (за першою статтею), до відшкодування збитку в розмірі 20 мінімальних зарплат (за другою статтею) і відшкодування збитків в тому ж обсязі (по третій статті). Касаційний суд Вірменії залишив вирок без зміни.

Влітку 1999 року став головний редактор газети «Айкакан жаманак».

На парламентських виборах 2007 року Пашинян був першим номером у списку блоку «Імпічмент», який вимагав відставки президента Роберта Кочаряна і прем'єра Сержа Саргсяна. В результаті блок посів 12-е місце, набравши 1,29 % голосів (більше 17 тисяч виборців). Нікол Пашинян назвав результати виборів сфальсифікованими і зажадав призначити нові вибори.

2008 року — член передвиборчого штабу кандидата в президенти РА Левона Тер-Петросяна. Після заворушень 1-2 березня 2008 року в Єревані оголошено в розшук. У 2009 році здався владі. У січні 2010 року був засуджений на 7 років за звинуваченням в організації масових заворушень. Пізніше суд вдвічі скоротив термін, а в травні 2011 року він вийшов на свободу за амністією на честь 20-річчя незалежності Вірменії.

У 2012 році обраний депутатом Національних зборів Вірменії за пропорційною виборчою системою від партійного блоку «Вірменський національний конгрес».

З 2013 року — член «Громадянського договору».

З 2016 року — член партії «Елк».

У 2017 році обраний депутатом Національних зборів Вірменії від партії «Елк».

У вересні 2017 балотувався на посаду мера Єревана і посів друге місце, набравши 21 % голосів.

У квітні 2018 року організував акції протесту проти обрання прем'єр-міністром Сержа Саргсяна. 22 квітня Пашинян і Саргсян провели переговори, однак новообраний прем'єр-міністр залишив зустріч, після того як лідер опозиції заявив, що готовий обговорювати лише відставку Саргсяна. Цього ж дня, під час ходи в центрі Єревану поліція затримала Нікола Пашиняна[2]. Пізніше, 23 квітня Нікол Пашинян був звільнений[3]. Цього ж дня прем'єр Саргсян подав у відставку, заявивши «Нікол Пашинян мав рацію. Я помилився. Створена ситуація має кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю посаду керівника країни»[4].

З 8 травня 2018 року — Прем'єр-міністр Вірменії.

Погляди[ред. | ред. код]

Будучи опозиційним депутатом, Пашинян заявляв про те, що Вірменія вступила в Євразійський економічний союз (ЄАЕС) «не добровільно, а вимушено»[5].

У квітні 2016 безпосередньо після збройних зіткнень у окупованій Азербайджаном Нагірно-Карабахської республіці, виступав за участь її представників на будь-яких переговорах з питання незалежності Арцаха.[6]

14 травня 2018 року провів зустріч з Путіним на саміті ЄАЕС в Сочі.[7]

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, виховує трьох дочок і сина.[8] Дружина — Ганна Акопян, є головним редактором газети «Айкакан жаманак».[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Нікол Пашинян обраний премьером. Sputnik Вірменія. Процитовано 2018-05-08. 
  2. ↑ У Єревані поліція розганяє протестуючих. Лідер опозиції затриманий
  3. ↑ Нікола Пашиняна звільнили з-під варти: як це було. armeniasputnik.am. Процитовано 2018-04-23. 
  4. ↑ «Я був не прав»: Серж Саргсян звернувся до народу Вірменії в останній раз як прем'єр
  5. ↑ Вірменію змусили вступити до ЄАЕС — Нікол Пашинян
  6. ↑ Нікол Пашинян: «Влада Азербайджану, той же Алієв, хоча б ще рік не повинні виходити з шоку»
  7. ↑ Путін зустрівся з прем'єр-міністром Вірменії Пашиняном в Сочі: Яндекс.Новости. Яндекс.Новости (ru). Процитовано 2018-05-14. 
  8. ↑ Нікол Пашинян
  9. ↑ Нікол Пашинян: що ми знаємо про нього?
No image.svg
Coat of arms of Armenia.svg
Голови
країн

Азербайджан Президент Азербайджану (Ільхам Алієв) • Афганістан Президент Афганістану (Ашраф Гані) • Бангладеш Президент Бангладеш (Абдул Хамід) • Бахрейн Король Бахрейну (Хамад ібн Іса аль-Халіфа) • Бруней Султан Брунею (Хассанал Болкіах) • Бутан Король Бутану (Джігме Кхесар Намг'ял Вангчук) • В'єтнам Президент В'єтнаму (Чан Дай Куанг) та Генеральний секретар Комуністичної Партії (Нгуен Фу Чонг) • Вірменія Президент Вірменії (Армен Саркісян) • Грузія Президент Грузії (Георгій Маргвелашвілі) • Ємен Президент Ємену (Абд Раббо Мансур Гаді) • Ізраїль Президент Ізраїлю (Реувен Рівлін) • Індія Президент Індії (Рам Натх Ковінд) • Індонезія Президент Індонезії (Джоко Відодо) • Ірак Президент Іраку (Фуад Масум) • Іран Верховний лідер (Алі Хаменеї) та Президент Ірану (Хассан Рухані) • Йорданія Король Йорданії (Абдалла II) • Казахстан Президент Казахстану (Нурсултан Назарбаєв) • Камбоджа Король Камбоджі (Сіамоні Нородом) • Катар Емір Катару (Тамім бін Хамад Аль Тані) • Киргизстан Президент Киргизстану (Сооронбай Жеенбеков) • Кіпр Президент Кіпру (Нікос Анастасіадіс) • КНР Голова та генеральний секретар ЦК КПК КНР (Сі Цзіньпін) • Південна Корея Президент Республіки Корея (Мун Чже Ін) • Північна Корея Верховний керівник КНДР (Кім Чен Ин) • Кувейт Емір Кувейту (Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах) • Лаос Президент Лаосу (Буннянг Ворачіт) • Ліван Президент Лівану (Мішель Аун) • Малайзія Король Малайзії (Мухаммад V Фарис Петра) • Мальдіви Президент Мальдівів (Абдулла Ямін) • Монголія Президент Монголії (Халтмаагійн Баттулга) • М'янма Президент М'янми (Він М'їн) • Непал Президент Непалу (Бідх'я Деві Бхандарі) • ОАЕ Президент ОАЕ (Халіфа бін Заїд Аль Нахайян) • Оман Султан Оману (Кабус бін Саїд) • Пакистан Президент Пакистану (Мамнун Хусейн) • Палестина Президент Палестини (Махмуд Аббас) • Росія Президент Російської Федерації (Володимир Путін) • Саудівська Аравія Король Саудівської Аравії (Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд) • Сирія Президент Сирії (Башар аль-Асад) • Сінгапур Президент Сінгапуру (Халіма Якоб) • Східний Тимор Президент Східного Тимору (Францішко Гутерреш) • Таджикистан Президент Таджикистану (Емомалі Рахмон) • Таїланд Король Таїланду (Маха Вачхіралонгкон) • Туреччина Президент Туреччини (Реджеп Таїп Ердоган) • Туркменістан Президент Туркменістану (Гурбангули Бердимухамедов) • Узбекистан Президент Узбекистану (Шавкат Мірзийоєв) • Філіппіни Президент Філіппін (Родріго Дутерте) • Шрі-Ланка Президент Шрі-Ланки (Маїтріпала Сірісена) • Японія Імператор Японії (Акіхіто)

Частково визнані та несуверенні території: Абхазія Президент Абхазії (Рауль Хаджимба) • Гонконг Голова адміністрації Гонконгу (Керрі Лам) • Макао Голова адміністрації Макао (Фернандо Чуй) • Нагірно-Карабаська Республіка Президент Нагірно-Карабаської Республіки (Бако Саакян) • Південна Осетія Президент Південної Осетії (Анатолій Бібілов) • Північний Кіпр Президент Північного Кіпру (Мустафа Акинджи) • Тайвань Президент Республіки Китай (Цай Інвень)
Голови
урядів

Азербайджан Прем'єр-міністр Азербайджану (Новруз Мамедов) • Афганістан Прем'єр-міністр Афганістану (Абдулла Абдулла) • Бангладеш Прем'єр-міністр Бангладеш (Шейх Хасіна Вазед) • Бахрейн Прем'єр-міністр Бахрейну (Халіфа ібн Салман аль-Халіфа) • Бруней Прем'єр-міністр Брунею (Хассанал Болкіах) • Бутан Прем'єр-міністр Бутану (Церінг Тобгай) • В'єтнам Прем'єр-міністр В'єтнаму (Нгуен Суан Фук) • Вірменія Прем'єр-міністр Вірменії (Нікол Пашинян) • Грузія Прем'єр-міністр Грузії (Мамука Бахтадзе) • Ємен Прем'єр-міністр Ємену (Ахмед Обеїд бін Дахр) • Ізраїль Прем'єр-міністр Ізраїлю (Беньямін Нетаньягу) • Індія Прем'єр-міністр Індії (Нарендра Моді) • Ірак Прем'єр-міністр Іраку (Хайдер аль-Абаді) • Йорданія Прем'єр-міністр Йорданії (Омар Раззаз) • Казахстан Прем'єр-міністр Казахстану (Бакитжан Сагінтаєв) • Камбоджа Прем'єр-міністр Камбоджі (Гун Сен) • Катар Прем'єр-міністр Катару (Абдулла бін Нассер бін Халіфа Аль Тані) • Киргизстан Прем'єр-міністр Киргизстану (Мухамметкалий Абулгазієв) • КНР Прем'єр Держради КНР (Лі Кецян) • Південна Корея Прем'єр-міністр Республіки Корея (Лі Нак Йон) • Північна Корея Голова ради міністрів КНДР (Пак Пон Джу) • Кувейт Прем'єр-міністр Кувейту (Джабер аль-Мубарак аль-Хамад ас-Сабах) • Лаос Прем'єр-міністр Лаосу (Тонлун Сісуліт) • Ліван Прем'єр-міністр Лівану (Саад Харірі) • Малайзія Прем'єр-міністр Малайзії (Мохамад Махатхір) • Монголія Прем'єр-міністр Монголії (Ухнаагійн Хурелсух) • М'янма Державний радник М'янми (Аун Сан Су Чжі) • Непал Прем'єр-міністр Непалу (Кхадга Прасад Шарма Олі) • ОАЕ Прем'єр-міністр ОАЕ (Мохаммед ібн Рашид Аль Мактум) • Оман Прем'єр-міністр Оману (Кабус бін Саїд) • Пакистан Прем'єр-міністр Пакистану (Імран Хан) • Палестина Прем'єр-міністр Палестини (Рамі Хамдала) • Росія Голова Уряду Російської Федерації (Дмитро Медведєв) • Сирія Прем'єр-міністр Сирії (Імад Хаміс) • Сінгапур Прем'єр-міністр Сингапуру (Лі Сянь Лун) • Східний Тимор Прем'єр-міністр Східного Тимору (Марі Алькатірі) • Таджикистан Прем'єр-міністр Таджикистана (Кохір Расулзада) • Таїланд Прем'єр-міністр Таїланду (Прают Чан-Оча) • Туреччина Прем'єр-міністр Туреччини (Біналі Йилдирим) • Узбекистан Прем'єр-міністр Узбекистану (Абдулла Аріпов) • Шрі-Ланка Прем'єр-міністр Шрі-Ланки (Раніл Вікрамасінгхе) • Японія Прем'єр-міністр Японії (Сіндзо Абе)

Частково визнані та несуверенні території: Абхазія Прем'єр-міністр Абхазії (Генадій Гагулія) • Гонконг Головний секретар адміністрації Гонконгу (Метью Чонг) • Південна Осетія Прем'єр-міністр Південної Осетії (Ерік Пухаєв) • Північний Кіпр Прем'єр-міністр Північного Кіпру (Туфан Ергюрман) • Тайвань Прем'єр-міністр Республіки Китай (Вільям Лай)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нікол_Пашинян&oldid=22921200