Нікол Пашинян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікол Пашинян
вірм. Նիկոլ Փաշինյան
Нікол Пашинян
Coat of arms of Armenia.svg Прем'єр-міністр Вірменії
Нині на посаді
На посаді з 8 травня 2018
Президент Армен Саркісян
Попередник Серж Саргсян
Карен Карапетян (в.о.)
Flag of Armenia.svg Керівник фракції «Елк» в національних зборах Вірменії
18 травня 2017 — 8 травня 2018
Президент Армен Саркісян
Попередник посаду заснована
Наступник Лена Назарін
Flag of Armenia.svg Депутат Національних зборів Вірменії
6 травня 2012 — 8 травня 2018
Народився 1 червня 1975(1975-06-01) (45 років)
Іджеван, Вірменська РСР
Відомий як політик, журналіст, письменник, активіст
Місце роботи Авангард[d]
Громадянство Вірменія Вірменія
Національність вірменин
Освіта Єреванський державний університет
Політична партія Альянс Мій крок
У шлюбі з Anna Hakobyand
Професія політик
Релігія християнство
Підпис Signature of Nikol Pashinyan.svg
primeminister.am

Нікол Вова́йович Пашинян (вірм. Նիկոլ Վովայի Փաշինյան; нар. 1 червня 1975, Іджеван, Вірменська РСР)  — вірменський державний діяч, політик. Прем'єр-міністр Вірменії з 8 травня 2018 року.

Лідер оксамитової революції у Вірменії. Керівник фракції «Елк» у національних зборах Вірменії (2017—2018). Депутат Національних зборів Вірменії (2012—2018).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 червня 1975 року в Іджевані.

Закінчив місцеву школу № 1 1991 року і вступив на відділення журналістики філологічного факультету Єреванського державного університету. Через чотири роки виключений з вишу за політичну діяльність; під час навчання займався журналістикою.

У 1993—1994 — кореспондент газети «Дпрутюн». У 1994—1997 — кореспондент газет «Лрагір», «Лрагір-ор» і «Молорак»; з 1995 року по 1997 рік — редактор вкладиша «Ем-ес-е» газети «Молорак».

У 1998 році заснував і став головним редактором газети «Орагір». Влітку 1999 року почався судовий процес у відношенні Пашиняна, газету якого звинуватили в публікації наклепницького матеріалу в адресу дружини депутата вірменського парламенту Арташеса Гегамяна і згадці прізвиська Норика Айвазяна, професора Єреванського держуніверситету і кандидата в депутати парламенту.

На газету «Орагір» було накладено штраф 25 тисяч доларів, а судовими приставами було описано майно видання. Суд першої інстанції визнав Нікола Пашиняна винним за трьома пунктами звинувачення і засудив до одного року ув'язнення. Після цього газета «Орагір» була закрита.

Апеляційний суд визнав Пашиняна винним за статтями: службова халатність, образа представника влади під час виконання ним службових обов'язків і невиконання вироку суду. Пашинян в результаті був засуджений до року позбавлення волі (за першою статтею), до відшкодування збитку в розмірі 20 мінімальних зарплат (за другою статтею) і відшкодування збитків в тому ж обсязі (по третій статті). Касаційний суд Вірменії залишив вирок без зміни.

Влітку 1999 року став головний редактор газети «Айкакан жаманак».

На парламентських виборах 2007 року Пашинян був першим номером у списку блоку «Імпічмент», який вимагав відставки президента Роберта Кочаряна і прем'єра Сержа Саргсяна. В результаті блок посів 12-е місце, набравши 1,29 % голосів (більше 17 тисяч виборців). Нікол Пашинян назвав результати виборів сфальсифікованими і зажадав призначити нові вибори.

Кримінальне переслідування[ред. | ред. код]

2008 року — член передвиборчого штабу кандидата в президенти РА Левона Тер-Петросяна. Після заворушень 1-2 березня 2008 року в Єревані оголошено в розшук. 2009 року здався владі.

У січні 2010 року був засуджений на 7 років за звинуваченням в організації масових заворушень. Пізніше суд вдвічі скоротив термін, а в травні 2011 року він вийшов на свободу за амністією на честь 20-річчя незалежності Вірменії.

Депутат Національних Зборів Вірменії[ред. | ред. код]

2012 року обраний депутатом Національних зборів Вірменії за пропорційною виборчою системою від партійного блоку «Вірменський національний конгрес».

З 2013 року — член «Громадянського договору».

З 2016 року — член партії «Елк».

2017 року обраний депутатом Національних зборів Вірменії від партії «Елк».

У вересні 2017 балотувався на посаду мера Єревана і посів друге місце, набравши 21 % голосів.

У квітні 2018 року організував акції протесту проти обрання прем'єр-міністром Сержа Саргсяна.

22 квітня 2018 року Пашинян і Саргсян провели переговори, однак новообраний прем'єр-міністр залишив зустріч, після того як лідер опозиції заявив, що готовий обговорювати лише відставку Саргсяна. Цього ж дня, під час ходи в центрі Єревану поліція затримала Нікола Пашиняна[1].

Пізніше, 23 квітня Нікол Пашинян був звільнений. Цього ж дня прем'єр Саргсян подав у відставку, заявивши «Нікол Пашинян мав рацію. Я помилився. Створена ситуація має кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю посаду керівника країни».

Прем'єр-міністр Вірменії (з 2018)[ред. | ред. код]

З 8 травня 2018 року — Прем'єр-міністр Вірменії.

16 жовтня 2018 року подав у відставку. За його словами-це чисто формальний крок, мета якого розпуск Національних зборів Вірменії та організації дострокових парламентських виборів. Його відставку прийняв президент Армен Саркісян.

Протягом двох тижнів парламент повинен не вибрати прем'єр-міністра. Після цього за Конституцією парламент розпускається і призначаються вибори до парламенту в період на 30-45 день після розпуску парламенту, повинні бути в грудні 2018 року.

З 16 жовтня 2018 по січень 2019 року виконував обов'язки прем'єр-міністра.

24 жовтня 2018 року Національні збори Вірменії перший раз не обрала Прем'єра-міністра країни, 1 листопада воно не обрало його вдруге, після чого Президент Вірменії Армен Саркісян підписав указ про розпуск парламенту і призначення Дострокових парламентських виборів у Вірменії на 9 грудня. На цих виборах Блок Пашиняна «Мій крок» переміг, набравши 70,43 % голосів виборців.

14 січня 2019 року знову призначений прем'єр-міністром Вірменії.

Погляди[ред. | ред. код]

Будучи опозиційним депутатом, Пашинян заявляв про те, що Вірменія вступила в Євразійський економічний союз (ЄАЕС) «не добровільно, а вимушено»[2].

У квітні 2016 — після збройних зіткнень у тимчасово окупованій Вірменією Нагірно-Карабахської республіці, що належить Азербайджану, виступав за участь її представників на будь-яких переговорах з питання незалежності НКР.[3]

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, виховує трьох дочок і сина.[4] Дружина — Ганна Акопян, є головним редактором газети «Айкакан жаманак».[5]

Примітки[ред. | ред. код]