Матяш Ракоші
| Матяш Ракоші | |
|---|---|
| угор. Rákosi Mátyás | |
.jpg) | |
| Ім'я при народженні |
Матяш Розенфельд угор. Rosenfeld Mátyás |
| Народився |
9 березня 1892 Ада, Австро-Угорська імперія |
| Помер |
5 лютого 1971 (78 років) Горький, СРСР |
| Поховання | |
| Країна |
 СРСР (від 1934),  Угорщина.svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Національність | єврей |
| Діяльність | політик |
| Знання мов | російська і угорська[1] |
| Посада |
Генеральний секретар Комуністичної партії Угорщини Генеральний секретар Угорської партії праці |
| Партія |
Комуністична партія Угорщини Угорська партія праці |
| Конфесія | атеїзм |
| Брати, сестри | Ferenc Biród |
| У шлюбі з | Корнілова Федора Феодорівнаd |
| Автограф |
 |
| Нагороди |
   |
Ма́тяш Ра́коші (угор. Rákosi Mátyás), ім'я при народженні Ма́тяш Ро́зенфельд (угор. Rosenfeld Mátyás; 9 березня 1892, Ада, Королівство Сербія — 5 лютого 1971, Горький, СРСР) — угорський комуністичний політик єврейського походження. Був фактичним лідером Угорщини від 1945 до 1956 року — спочатку як Генеральний секретар Комуністичної партії Угорщини (1945—1948), а згодом — як Генеральний секретар Угорської партії праці (1948—1956). Його правління було узгоджено з політикою Йосипа Сталіна.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у Аді, що сьогодні є частиною сербської Воєводини. Був шостою дитиною в бідній єврейській родині.
Участь у війні[ред. | ред. код]
У роки Першої світової війни воював на Східному фронті, де потрапив до російського полону. Вступив до більшовицької партії.
Комуністична діяльність[ред. | ред. код]
1918 року повернувся до Угорщини, де 1919 року став членом уряду Бела Куна. Після падіння Угорської Радянської Республіки утримувався у таборі в Австрії, потім виїхав до Радянської Росії (1920), де брав участь у діяльності Комінтерну. Був одним із секретарів Виконавчого комітету Комуністичного інтернаціоналу. Від 1924 року член ЦК КП Угорщини.
Працював у комуністичних організаціях в Угорщині, де знаходився на нелегальному становищі, одночасно бувши членом керівництва Комінтерну. 25 вересня 1925 року заарештований і відданий до надзвичайного військово-польового суду. Організовані Комінтерном та ВКП(б) акції на його підтримку у кількох країнах врятували його від страти (за російськими джерелами[2])
Від 1934 року громадянин СРСР[3]. 1945 року повернувся в Угорщину й очолив місцеву Комуністичну партію.
Керівництво Угорщиною[ред. | ред. код]
1948 року примусив соціал-демократичну партію до об'єднання з КПУ в єдину Угорської партію трудящих, яку сам же й очолив.
Його режиму були притаманні політичний терор проти опозиції, який проводила служба державної безпеки AVH (зокрема жертвою такого переслідування став колишній міністр внутрішніх справ Ласло Райк). За правління Ракоші в Угорщині відбувалася націоналізація економіки і прискорене кооперування сільського господарства (колективізація).
Ракоші називав себе «найкращим угорським учнем Сталіна», копіюючи сталінський режим в найдрібніших деталях, аж до того, що в останні роки його правління угорська військова форма була ідентична до радянської, а в магазинах Угорщини почали продавати житній хліб, який раніше в Угорщині не їли.
З кінця 1940-х років розв'язав кампанію проти сіоністів, усунувши при цьому свого політичного конкурента — міністра внутрішніх справ Ласло Райка.
1952 року Ракоші також зайняв посаду прем'єр-міністра Угорщини, однак 1953 року під тиском радянського керівництва передав цей пост Імре Надю.
В 1954 році активістів, серед яких виділявся Мішель Варга, заснували групу обговорення Petofi, в опозиції до Матяша Ракоші.
Відставка[ред. | ред. код]
Після доповіді Хрущова на ХХ з'їзді КПРС Ракоші було знято з посади генерального секретаря ЦК УПП (замість нього цю посаду обійняв Ерне Ґере). Незабаром після революції 1956 року Ракоші було вивезено до СРСР, де після Москви жив в киргизьких Токмоку та Арзамасі, а потім у Горькому. 1970 року йому було запропоновано відмовитися від активної участі в угорській політиці в обмін на повернення до Угорщину, проте Ракоші відмовився.
Був одружений із Феодорою Корніловою, уродженкою Якутії.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Большая Советская Энциклопедия. Том сорок восьмой: Рави — Роббиа // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Ф. Н. Петров, Ф. А. Ротштейн.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1941.— Кол. 209—210.
- ↑ Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) и Коминтерн: 1919—1943 гг. Документы. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. —С. 701.
Джерела[ред. | ред. код]
- Малая Советская Энциклопедия. Том седьмой. Прямая — Скулы. — М.: .: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1930.— С. 169.
- БСЭ. 3-е изд. Т. 21.— М.: Советская Энциклопедия, 1975.— С. 449.
- Венгерские события 1956 года глазами КГБ И МВД СССР / Сборник документов.- Составители: Зданович А. А., Былинин В. К., Гасанов В. К., Коротаев В. И., Лашкул В. Ф.- М.: Объединенная редакция МВД России, Общество изучения истории отечественных спецслужб, 2009.- 520 с. ISBN 978-5-8129-0090-8
Література[ред. | ред. код]
- Р. Кривонос . Ракоші Матьяш // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.622 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання[ред. | ред. код]
- Спартак і Ракоші [Архівовано 15 вересня 2014 у Wayback Machine.] (стаття Олега Будзея на порталі громадянської журналістики «ХайВей»)
- Біографія(англ.)
|
