Миньківці (Сквирський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Миньківці
В'їзд у Миньківці
В'їзд у Миньківці
Країна Україна Україна
Область Київська
Район/міськрада Сквирський
Рада/громада Малолисовецька сільська рада
Код КОАТУУ 3224084302
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1610
Населення 581
Площа 2,3 км²
Густота населення 252,61 осіб/км²
Поштовий індекс 09012
Телефонний код +380 4568
Географічні дані
Географічні координати 49°47′32″ пн. ш. 29°28′13″ сх. д. / 49.79222° пн. ш. 29.47028° сх. д. / 49.79222; 29.47028Координати: 49°47′32″ пн. ш. 29°28′13″ сх. д. / 49.79222° пн. ш. 29.47028° сх. д. / 49.79222; 29.47028
Середня висота
над рівнем моря
219 м
Водойми потік Атока
Відстань до
обласного центру
141 км
Відстань до
районного центру
20 км
Найближча залізнична станція Голубичі
Відстань до
залізничної станції
8 км
Місцева влада
Адреса ради 09011, Київська обл., Сквирський р-н, с. Малі Лисівці, вул. Центральна, 1; тел. 3-21-45
Карта
Миньківці. Карта розташування: Україна
Миньківці
Миньківці
Миньківці. Карта розташування: Київська область
Миньківці
Миньківці
Мапа

Ми́ньківці — село в Україні, у Сквирському районі Київської області, що розташоване за 3 км від адміністративного центру та за 20 км від районного центру.

Межує з такими населеними пунктами: на півдні — с. Кривошиїнці, Цапіївка; на південному-заході — с. Вербівка, на сході — с. Малі Лисівці і на півночі — Соколів Брід.

Миньківці разом з селом Малі Лисівці підпорядковані Малолисовецькій сільській раді. Населення становить 581 особа.

Населення[ред. | ред. код]

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 581 особа:

Мовний склад населення Мінківців[1]
Мова Число ос. Відсоток
українська 568 97,76
російська 11 1,89
інші 4 0,35

Географія[ред. | ред. код]

Миньківці розташовані в крайній західній частині Сквирського району. Поверхня території горбиста, в північній частині лісиста, розчленована долиною річки Атока, ярами та балками.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат є помірно континентальним.

Ґрунти[ред. | ред. код]

Ґрунти — чорноземи малогумусні. Є поклади глини, запаси піску.

Водойми[ред. | ред. код]

Ставок Цап на р. Атока

Селом протікає потік Атока, притока річки Роставицi. Назва потоку має литовське походження і означає «відгалуження рiчкового русла, рукав, стариця, яка заповнюється водою пiд час повені».[2]

Флора, фауна[ред. | ред. код]

Рослинний покрив представлений: кущами — ліщина, калина, бузина, терен, травами — папороть, суниця, конвалія, герань лісова та різні злакові. Дерева представлені грабом, дубом, липою, берестом, кленом, ясеном, осикою, яблунею, грушею, березою, вербою, сосною. Дика флора — ковил, типчак, тонконіг, пирій, горицвіт — збереглася подекуди на схилах балок, оскільки решта площі розорана під сільськогосподарські культури. На околицях села та в лісі водяться зайці, лисиці, дикі кабани, їжаки, тхорі, кроти, ховрахи, кажани, миші польові, вужі, ящірки, жаби трав'яні й ропухи. Із птахів — горобці, синиці, щиглі, сірі ворони, сороки, сизоворонки, дятли, шпаки, чайки, ластівки, чорногузи, дикі голуби, качки. В річці Атока та ставках — окуні, плітки, лини, в'юни, карасі, коропи.

Етимологія[ред. | ред. код]

Назва села Миньківці, можна гадати, походить від власного iменi Мина, Минко (грец. Μηνάς — місяць, місячний), або від назви річкової прісноводної риби з сімейства тріскових Минь, Миньок (лат. Lota lota), що могла раніше водитись у місцевих водоймах. Подібні топоніми зустрічаються й в інших країнах, зокрема у Польщіпол. Мinken, Minkowskie, Minkowice, походження яких дослідник топоніміки Сілезії Генріх Адами пояснює у своїй книзі[3], як старопольська форма німецького імені Minkowicz і означає «Село Святого Миколая» (нім. Dorf der St. Nicolaus).

Історія[ред. | ред. код]

Вперше село Миньківці, як Слобода Миньковецького згадується 1610 р. у переліку сіл, які у спадок за заповітом після смерті князя Романа Ружинського, власника тамтешніх земель, отримала його дружина Софія Карапчийовська, яка проживала на той час у Паволочі.[4]

З початком Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького тутешні землі опинились у вирі буремних подій. У 1648 р. було утворено Паволоцький полк. Організатором полку був паволоцький війт, син священика з Миньківців, Іван Аврамович Куцевич-Миньківський, який з початком Хмельниччини у травні 1648 р. підняв проти поляків мешканців навколишніх сіл. Землі Миньківців з яких він родом, та інших навколишніх сіл були надані у володіння Івану Куцевичу-Миньківському за бойові заслуги. Згодом після його смерті за наказом Богдана Хмельницького землі Миньківців та сусіднього села Вербівка, були повернуті його дітям, про що Хмельницьким 19(27) червня 1657 р. в Чигирині був виданий відповідний Універсал.

Миньківці неодноразово потерпали від ворожих нападів. В інвентарі Паволочі і сіл, які до неї належать, написаного під час вступу до тих маєтностей Яна Олександра Конецпольського 20 січня 1683 р. зазначається, що Миньківці (Minkowa Wolica) і решта сіл були пусті. Новий власник віддав їх у оренду відповідно до контракту в 1701 р. за 18 тисяч Якубу Ледуховському.[5]

В XVIII ст. село у складі ружинських володінь належало князям Любомирським, послідовно: Юрію — воєводі сандомирському, Йосипу — сину його, Станіславу і Каспру. По смерті Каспра в 1780 р. перейшло до його дочки Софії, що була одружена спочатку з Яковом Протопотоцьким, а після розлучення з ним, за генералом Валеріаном Зубовим, а після його смерті з Уваровим.[6]

Миньківці другої половини XIX ст. змістовно описує Лаврентій Іванович Похилевич в своїй книзі «Сказания о населённых местностях Киевской губернии», яка була видана в 1864 р.. Зокрема він пише: «Миньківці, село при невеликій річечці, що зветься Атокою, яка впадає в Роставицю; від Паволочі в 10-ти верстах[7]. Мешканців обох статей: православних — 560, римо-католиків — 20. Прихідна церква Свято-Воздвиженська, дерев'яна, побудована в 1794 р., а в 1851 р. відновлена. До її побудови існувала старіша, про яку в візиті (Паволоцького деканату 1741 р.) йдеться про те, що побудована вона в 1726 р.; прихожан мала 30 дворів в Миньківцях і 4 в Вербівці. За штатом перебуває в 6-му класі зі зменшеною платнею для священика до 67 рублів, а для дяка до 24 рублів. Церкві належить 87 десятин землі. В Миньківському приході перебуває також село Соколів Брід, що розташоване за 4 версти .»[8]

На початку 1880-х рр. в Миньківцях — колишньому власницькому селі Кривошиїнецької волості, Сквирського повіту, Київської губеріїї мешкало 513 осіб, налічувалось 65 дворів, існувала православна церква та постоялий дім.[9]

За переписом 1897 р. кількість мешканців зросла до 927 осіб (474 чоловічої статі та 453 — жіночої), з яких 909 — православної віри.[10]

Важкі випробування випали на долю Миньківців і всієї України на початку ХХ ст.. Перша світова війна, Революція, Визвольні змагання, Прихід радянської влади, Голодомори, Репресії, Друга світова війна — забрали багато життів і завдали неоціненних втрат селу. Особливо трагічною подією був штучно створений комуністичним режимом геноцид української нації — Голодомор 1932—1933 рр., який забрав життя мільйонів людей. У Миньківцях загальна кількість померлих від голоду — 382 ocоби; кількість розкуркулених — 4 родини. 2004 р. на сільському кладовищі встановлено пам'ятний знак «Жертвам Голодомору 1932—1933 років», автори пам'ятника Гаврилюк І. І. та Гаврилюк Р. І. Мартиролог жителів села Миньківці — жертв Голодомору 1932—1933 рр. укладений за свідченнями очевидців Чвирук О. М.,1913 р.н.; Луценко В. О.,1921 р.н.; записаними у 2007—2008 роках Мельник Г. А.,секретарем Малолисовецької сільської ради.[11]

1937 р. сталінським режимом було продовжено рух на знищення українського народу. Було розпочато каральні репресії. Особливо під них потрапляли ті, хто мав власну думку і не схвалював дій радянської влади. В Миньківцях в грудні 1937 р. за доносом місцевої влади та зфальшованими обвинувачуваннями був заарештований та Трійкою УНКВС по Київській області 22 грудня 1937 р. засуджений до розстрілу корінний житель села українець Диченко Лука Тарасович, 1877 року народження. Вирок виконано 13 січня 1938 р.. Місце поховання ймовірно, Биківнянські могили, поблизу Києва. Був реабілітований у 1989 р..[12]

Трагічними були й роки німецько-радянської війни 1941—1945 рр.. Село було окуповане з 15 липня 1941 р. по 28 грудня 1943 р.. З війни не повернулися 76 місцевих жителів, розстріляно в тюрмах 3 особи. Нагороджені орденом Великої Вітчизняної війни — 2 особи, орденом Слави ІІІ ступеня — 4 особи, орденом Червоної Зірки — 5 осіб, медалями — 80 осіб. На честь них в селі встановлено пам'ятний меморіал.

В 1946—1947 рр. село знову потерпало від чергового голоду в Україні, який тоталітарна влада влаштувала після руйнівної війни, що двічі пройшла українською землею. Провадження голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки.

В 1970-1990-ті рр. значно активізувалось індивідуальне житлове будівництво, спостерігалось покращення життя та умов праці.

Після Чорнобильської трагедії 26 квітня 1986 р. в селі було збудовано близько 100 житлових будинків для переселенців з забруднених радіацією північних районів Житомирської та Київської області, а також значно покращена інфраструктура села.

Сучасність[ред. | ред. код]

Церква Святої Великомучениці Варвари (УПЦ КП)

На сьогодні у Миньківцях діють сільський клуб, ФАП, кілька магазинів, відділ зв'язку, бібліотека. На території села працюють сільськогосподарські підприємства: ТОВ «Дружні сходи», ПП Бондарчук Л. М. Діє постійне автобусне сполучення зі Сквирою та Києвом. У Миньківцях створено Громадську організацію Місцевий розвиток села — «Разом дієвіше» в рамках проекту ПРООН, яка реалізувала мікропроект «Спорудження водонапірної свердловини в с. Миньківці». Зареєстровано релігійні громади: ХВЄ «Заповіт» та Українська Православна Церква (КП) Святої Варвари, що здійсніють богослужіння у власних приміщеннях.[13] В районному футбольному чемпіонаті село представляє місцева команда «Фортуна» — переможець турніру в 2013 р..

Кілька жителів села беруть активну участь у війні на сході України. 13 травня 2014 — в бою біля Слов'янська загинув уродженець села — Славіцький Олег Вікторович — сержант, стрілець-номер обслуги аеромобільно-десантного взводу 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Сухопутних військ Збройних Сил України. 19 липня 2014 р. — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). На фасаді школи с. Малі Лисовці, де навчався Олег Славіцький йому було встановлено меморіальну таблицю.

На вимогу Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в селі було перейменовано вулицю Котовського — на вулицю Відродження, вулицю Леніна — на вулицю Квітнева, вулицю Радянське Прикарпаття — на вулицю Прикарпаття.[14]. Щороку 28 серпня мешканці села Миньківці святкують День соборності села.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися:

  • Грінченко Галина Феодосіївна — українська радянська діячка, вчителька Попільнянської середньої школи Житомирської області, доцент кафедри педагогіки та методики початкового навчання Житомирського державного університету імені Івана Франка. Депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання. Кандидат педагогічних наук.
  • Марія Кагальна — українська письменниця, член міжрегіональної спілки письменників України та літературного об'єднання ім. Б. Горбатова.
  • Лисюк П. П. — письменник, доктор філологічних наук.
  • Олег Славіцький (1975—2014) — сержант Збройних сил України. Учасник війни на сході України.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Сквира: сторінки історії. Вид. 2, змінене і доповнене / В. І. Цимбалюк, В. С. Вернигора, Т. О. Ільченко та ін./ За редакцією кандидата педагогічних наук В. І. Цимбалюка. — Біла Церква, 2003. — 411 с.
  • Міста і села України. Київщина: історико-краєзнавчі нариси.упор. В. В. Болгов — Київ, 2011. — Т. 2. — 448 с. — ISBN 978-966-1641-31-9
  • Heinrich Adamy: Die Schlesischen Ortsnamen ihre entstechung und bedeutung. Breslau: Verlag von Priebotsch's Buchhandlung, 1888, s. 21.
  • Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego I innych kraiow slowianskich. T.VII. st.874,918,923.
  • Універсали Богдана Хмельницького. 1648—1657 [Текст] / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України ; упоряд. І. Крип'якевич, І. Бутич; ред. кол. В. Смолій [та ін.]. — Київ: Альтернативи, 1998. — 383 с.+дод. — (Матеріали до українського дипломатарію. Серія 1 «Універсали українських гетьманів»). — ISBN 966-7217-53-1
  • Л. Похилевич. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. Киев, 1864.
  • Волости и важнейшие селения Европейской России: По данным обследования, произведенного стат. учреждениями М-ва вн. дел: Вып. 1 — 8. — СПб.: Центр. статист. комитет, 1880—1886. — 8 т. Вып. 3: Губернии Малороссийские и юго-западные: [Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская]. — 1885. — [8], 333 c.: табл. — В подзаг.: По дан. обслед-я произвед. стат. учреждениями М-ва вн. дел, по поруч. Стат. Совета.
  • Національна книга пам’яті жертв Голодомору в Україні. Київська область / Гай А.І. — Київ : Буква, 2008. — С. 802. — ISBN 978-966-7195-95-3.
  • Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга. — Київ : Основа, 2007. — Т. 2. — С. 750-789. — ISBN 966-699-170-5.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розподіл населення за рідною мовою, Львівська область
  2. Сквира: сторінки історії. Вид. 2, змінене і доповнене / В. І. Цимбалюк, В. С. Вернигора, Т. О. Ільченко та ін./ За редакцією кандидата педагогічних наук В. І. Цимбалюка. — Біла Церква, 2003. — 411 с.
  3. Heinrich Adamy: Die Schlesischen Ortsnamen ihre entstechung und bedeutung. Breslau: Verlag von Priebotsch's Buchhandlung, 1888, s. 21.
  4. Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego I innych kraiow slowianskich. T.VII. st.918.
  5. Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego I innych kraiow slowianskich. T.VII. st.923.
  6. Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego I innych kraiow slowianskich. T.XI. st.874
  7. Давня міра відстані 1верста = 1.067 км
  8. Л. Похилевич. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. Киев, 1864.
  9. Волости и важнейшие селения Европейской России: По данным обследования, произведенного стат. учреждениями М-ва вн. дел: Вып. 1 — 8. — СПб.: Центр. статист. комитет, 1880—1886. — 8 т. Вып. 3: Губернии Малороссийские и юго-западные: [Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская]. — 1885. — [8], 333 c.: табл. — В подзаг.: По дан. обслед-я произвед. стат. учреждениями М-ва вн. дел, по поруч. Стат. Совета.
  10. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г.- стор. 96.
  11. Національна книга пам'яті жертв Голодомору в Україні. Київська область. Сквирський район. с. Миньківці. Розділ 1. Ст..802
  12. Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга. — Київ: Основа, 2007. — Т. 2. — 758 с. — ISBN 966-699-170-5.
  13. упор. В. В. Болгов Міста і села України. Київщина: історико-краєзнавчі нариси. — Київ, 2011. — Т. 2. — с. 250 — ISBN 978-966-1641-31-9
  14. Рішення № 5 П'ятої сесії сьомого скликання Малолисовецької сільської ради від 17 березня 2016 року