Гребінки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Гребінки
Hrebinky herb.png Hrebinky prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Васильківський район
Рада Гребінківська селищна рада
Код КОАТУУ: 3221455500
Основні дані
Засноване 1612
Статус з 1958 року
Площа 13.52 км²
Населення 5 705 (01.01.2016)[1]
Густота 422 осіб/км²
Поштовий індекс 08662
Телефонний код +380 4571
Географічні координати 49°57′23″ пн. ш. 30°10′17″ сх. д. / 49.95639° пн. ш. 30.17139° сх. д. / 49.95639; 30.17139Координати: 49°57′23″ пн. ш. 30°10′17″ сх. д. / 49.95639° пн. ш. 30.17139° сх. д. / 49.95639; 30.17139
Водойма Річка Протока
Відстань
Найближча залізнична станція: Устинівка
До станції: 12 км
До обл. центру:
 - фізична: 60 км
Селищна влада
Адреса 08662, Київська обл., Васильківський р-н, смт. Гребінки, проспект Науки, 2
Веб-сторінка grebinky.org.ua
Карта
Гребінки is located in Україна
Гребінки
Гребінки
Гребінки is located in Київська область
Гребінки
Гребінки

Гребінки — селище міського типу у Васильківському районі Київської області. День смт 14 жовтня.

Через селище пролягає автошлях M 05 «Київ — Одеса».

Історія[ред.ред. код]

Декомунізація[ред.ред. код]

Згідно з законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-УІІІ, який був прийнятий Верховною Радою України 9 квітня 2015 року, зміні назв підлягають топоніми (географічні назви та назви вулиць і підприємств населених пунктів України), що мають комуністичне походження. Рішенням Гребінківської селищної ради від 16 грудня 2015 року за № 42-ІІ-VІІ перейменовано[2]:

Заснування[ред.ред. код]

Селище Гребінки було засноване на початку XVII століття, коли з метою заселення земель Білоцерківського староства, які дуже часто спустошували татари (1612, 1615, 1617, 1626 рр.) жителям надавалися так звані «слободи» — звільнення від податків протягом 10-15 років. Таким поселенням на важливому торговельному шляху з Києва до Польщі, Угорщини, Чехії, Волощини та на місцеві ярмарки до Таращі, Умані, Богуслава і стали Гребінки. В історичних документах поселення зустрічається під назвою Гребенники, Угребенники. Південна частина звалася Саливінками, і в документах згадується разом з Гребінками як один населений пункт.

У 1622 році Гребінки разом з Саливінками і селом Пинчуками стали володінням шляхтичів Чернієвських.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького жителі Гребінок брали активну участь у боротьбі проти польського гніту.

В складі Польщі[ред.ред. код]

Після об'єднання України з Російською імперією Гребінки, згідно з укладеним між Росією і Польщею «Вічним миром», залишилися під владою польських магнатів.

Пишне життя магнатів і шляхти базувалося на нещадній експлуатації українського селянства, яке фактично знову перетворилося на кріпаків. Крім натуральних повинностей і грошової данини («чиншу»), селянин мав сплачувати різні додаткові податки: «зажинки», «заорки», «подорожнє» і багато інших. Так, у 1765 році 86 дворів Гребінок платили данину 1935 злотих 18 грошів.

Збільшення розмірів панщини та інших повинностей у другій половині XVIII століття викликало незадоволення селян, яке вилилось у відкритий виступ під час гайдамацького руху. Гайдамаки організовувалися в загони і вели завзяту партизанську боротьбу. Тікаючи від народного гніву, польське панство кидало свої маєтки і ховалося за мурами фортець у великих містах.

Коліївщина[ред.ред. код]

Найвищим етапом гайдамацького руху стала Коліївщина. Ця назва походить від «Колів» — повстанець, гайдамака (кіл був єдиною зброєю значної частини повстанців). Гайдамацький рух став прологом великого народного повстання на значній території Правобережної України. Вся Київщина запалала вогнем нової народної війни проти польського панства, активними учасниками якої були і гребінківці. В 1768 році вони радо зустріли загін відважного ватажка повстанців Микити Швачки. Повстанці убили в Гребінках п'ятьох шляхтичів. Багато гребінківців приєдналися до повстанців. Жителів Гребінок, як і всіх селян на зайнятій повстанській території, було звільнено від влади польської шляхти, знищена панщина та інші феодальні повинності. У своє користування селяни одержали також робочу худобу з панських маєтків.

Саме з Гребінок ще один ватажок, Іван Бондаренко, почав свій визвольний похід, розділившись з Микитою Швачкою[4].

Польський уряд запросив допомоги у російської цариці Катерини II. Проти повстанців були вислані царські війська. 8 липня 1768 року в Богуславі було розгромлено загін Швачки. Царський суд жорстоко розправився із Швачкою, якого після мордування було заслано на вічну каторгу до Сибіру.

Особливо посилився гніт селян з часу отримання в 1774 році у довічне користування земель Білоцерківського староства, до якого входили і Гребінки, коронним гетьманом Ксаверієм Браницьким. Особливо Браницький відзначався своєю жорстокістю під час придушення народного повстання — Коліївщини. Це до його кривавих катівських рук потрапив Іван Гонта. За наказом і в присутності Браницького з Ґонти живцем здирали пасами шкіру, довго і жорстоко мордували перед стратою. А по шляхах стояли шибениці, стовпи і палі, на яких конали повстанці. Український народ ніколи не забував їхні подвиги і складав про них пісні і легенди.

ХІХ століття[ред.ред. код]

Гребінки були одним з найбільших сіл Київщини. Так, згідно з описом 1880 року в Гребінках проживало 3048 жителів, серед яких 2888 православних, 50 латинян і 110 жидів. У селі знаходилась поштова станція та декілька заїжджих дворів. Один раз на два тижні збиралися великі ярмарки, на які з'їжджалися торгувати селяни з навколишніх сіл. У селі проводили свої служби одна православна церква, польський костьол та жидівська синагога.

У другій половині XIX століття Гребінки стали центром волості, до складу якої входило 10 сіл і одна ферма (села: Гребінки, Ксаверівка, Пинчуки, Саливінки, Лосятин, Соколівка, Глушки, Піщана, Храпачі, Скребиші і ферма Великі Черниші).

Станом на 1900 ріку Гребінківській волості проживало 16446 чоловік (8095 чоловіки, 8351 жінки), в тім числі православних − 15862 душі, католиків — 553, жидів — 331. У волості навчали дітей: одна двокласна приходська школа, сім церковно-приходських шкіл і дві школи грамоти. Землі числилось 20900 десятин. У тому числі 9064 десятини належало поміщикам, 2664 десятини належало чиновникам, 11726 десятин землі, наділеної селянам.

Цукровий завод Браницьких[ред.ред. код]

В економічному житті Гребінок після реформи 1861 року важливу роль відігравав цукровий завод, побудований 1873 року. В1881 році він згорів, але через два роки Марія Браницька збудувала новий, продуктивністю 127 тисяч пудів цукру-піску за сезон. У 1900 році на заводі уже працювало 720 робітників, з них 250 місцевих жителів, решта — з Могилівської, Чернігівської та інших губерній. Графам Браницьким належав цегельний завод, на якому працювали 12 робітників, а також два водяні млини, більше 10 вітряків, олійниця, кілька кузень. Побудувавши в Гребінках цукровий завод, граф Браницький щонайменше думав про робітників. Завод у сезон варіння цукру (він тривав 4-5 місяців) працював у дві зміни. Кожна зміна тривала по 12 годин. Двічі на добу о 12 годині дня і о 12 годині ночі — сильний гудок сповіщав про початок роботи нової зміни. Відпочинок на сніданок і полудник тривав усього 30 хвилин. Робітники тільки і встигали, що проковтнути свою бідняцьку їжу, не відходячи від робочих місць:

За місяць роботи без вихідних Браницькі платили чоловікам по 5-6 карбованців, а жінкам і підліткам по 3-4 карбованці. Працювати робітникам доводилося в надзвичайно тяжких умовах — при високій температурі і волозі, при кривдах і відвертих знущаннях панських служак.

Працюючи в таких умовах, робітники виплескували начальству своє обурення. І результат, як правило, був один: непокірних виганяли за заводські ворота. З поодинокими бунтарями прикажчикам легко було розправитися. Та ось крапля до краплі, і терпіння робітників урвалося. Приводом до організованого виступом робітників заводу послужив випадок, коли прикажчик Семякін побив трьох дівчат-підлітків. Бо ті, як на його погляд, не досить швидко поверталися при пранні серветок від брудного бурякового соку. Як правило, в пральнях дівчата-підлітки за 14 років працювали зовсім голі і прали серветки в сильному вапняному розчині. Розчин безжально роз'їдав шкіру на їхніх руках і на всьому тілі.

Страйк робітників[ред.ред. код]

Прикажчик накинувся бити дівчат, а одну з них, Марусю Дзюбочкіну, почав бити ногами. На плач прибігли робітники, в тім числі і Марусин батько — Петро Дзюбочкін. Тоді розлютований прикажчик ухопив дерев'яний кілок і кинувся на батька. Такого зухвальства графського служаки робітники стерпіти не змогли. Вони побили Семякіна. А потім тридцять робітників на чолі з П. Дзюбочкіним, М. Сафоновим, П. Федоровим, В. Васильєвим та А. Войтенком залишили роботу і оголосили страйк. До них приєдналися ще сорок робітників, що становило вже половину денної зміни працюючих. Робота заводу на певний час була зупинена. Страйкарі висунули свої вимоги заводовласникам. Серед них була й така: припинити знущання над робітниками, відмінити рукоприкладство.

У відповідь на вимоги страйкарів заводське начальство 23 грудня 1876 року викликало станового пристава, аби той провів дізнання про зачинщиків страйку. Страйкарі до пристава не з'явилися, їх тимчасово прихистили гребінківські жителі. Тоді місцева влада зробила спробу примусити страйкуючих повернутися на завод для допиту, але робітники вчинили опір. За допомогою місцевої поліції зачинщиків страйку було заарештовано. Звістка про арешт товаришів викликала велике обурення серед робітників, які на чолі з М. Курдулєвим напали на волосне управління і звільнили заарештованих.

Побачивши свою неспроможність впоратися зі страйкуючими, місцева влада звернулася до військового начальства 70-го піхотного полку, який на той час був розквартирований у Гребінках. За допомогою солдатів було проведено арешти найактивніших робітників — організаторів страйку — М. Сафонова, В. Устимцева, М. Кравченка та А. Войтенка. Інші активісти втекли. Арештованих було передано до суду, пізніше суворо покарано.

Страйк гребінківських цукроварів мав великий вплив на робітничий рух в Україні 60-90-х років XIX століття. Недарма ж на завод було командировано чиновника від міністерства внутрішніх справ і чиновника для виконання особливих доручень від київського губернатора. І хоч цього разу страйкарі не домоглися задоволення своїх вимог, та їхній виступ довів, що вони не намірені бездіяльно терпіти знущання над собою заводських властей та їхніх прихвоснів.

Розправа над гребінківськими цукроварами викликала хвилю обурення робітників інших цукрових заводів Київської губернії. У знак солідарності страйки прошуміли і по інших заводах.

Під час революції 1905–1907 років часто горіли будівлі й скирти хліба поміщиків Браницьких, Бесідовського, Яворського. Селяни, як писав у донесеннях справник, намагалися «вижити» поміщиків. Вони відкрито виявляли незадоволення існуючим ладом. Поліція організувала негласний нагляд за селянами, завела на кількох жителів Гребінок справи за образливі вислови на адресу царя.

Відомі люди[ред.ред. код]

Таран Людмила Василівна - українська поетеса, прозаїк, літературознавець, журналістка

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Про перейменування вулиць селища Гребінки
  3. Про перейменування вулиць селища Гребінки
  4. Букет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.