Очікує на перевірку

Військово-морські Сили Самооборони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Морські Сили Самооборони Японії)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Морські Сили Самооборони Японії
海上自衛隊
かいじょうじえいたい
Kaijō Jieitai
Прапор Морських Сил Самооборони
Засновано1 липня, 1954; 70 років тому (1954-07-01)[1]
Країна Японія
Належність Сили Самооборони
Типвійськово-морські сили
Рольведення морської війни
Чисельність50800 осіб
150+ кораблів[2][3]
346 літаків[4]
ШтабІтігая, Шінджюку, Токіо, Японія
МаршМарш військових кораблів[en] гратиⓘ
флот2 легких авіаносці
2 гелікоптероносці
22 підводних човнів
36 есмінців
10 фрегатів
6 ескортних есмінців
4 десантних кораблів
30 тральщиків
6 патрульних кораблів
8 навчальних кораблів
(21 помічних)
Вебсайтmod.go.jp
Командування
Поточний
командувач		адмірал
Рьо Сакай
Знаки розрізнення
майвець
прапор
Медіафайли на Вікісховищі
Запит «Японський флот» перенаправляє сюди; задля флоту Японської імперії див. Імперський флот Японії.

Військово-морські Сили Самооборони (яп. 海上自衛隊, かいじょうじえいたい, кайдзьо дзіейтай; англ. Japan Maritime Self-Defense Force, JMSDF) — військово-морські сили Японії. Складова японських Сил Самооборони. Особливий орган Міністерства оборони.

7 квітня 2018 року в Японії вперше з Другої Світової Війни було відновлено морську піхоту. Рішення про створення підрозділу було прийнято з метою надання протидії окупації островів в Східно-Китайському морі, які, на думку Токіо, знаходяться під загрозою зі сторони Китаю. Очікується, що бригада чисельністю 1500 японських морських піхотинців буде розміщена на острові Кюсю у місті Сасебо. Надалі їх планується передислокувати на Окінаву.[5]

Історія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]
Докладніше: Сили берегової безпеки

Після поразки Японії у Другій світовій війні Імперський флот Японії був розпущений шляхом прийняття Потсдамської декларації. Кораблі були роззброєні, а деякі з них, такі як лінкор «Наґато», були забрані союзними державами як компенсація. Решта кораблів використовувалися для репатріації японських солдатів з-за кордону, а також для розмінування в районі навколо Японії, спочатку під контролем Другого бюро Міністерства демобілізації.[6] Згодом протимінний флот був переданий новоствореній Агенції морської безпеки, яке допомогло зберегти ресурси та досвід військово-морського флоту.

Конституція Японії 1947 року була складена після завершення війни, яка містила статтю 9, яка зазначала, що «Японський народ назавжди відмовляється від війни як суверенного права нації та від загрози силою або її застосування як засобу вирішення міжнародних суперечок». В Японії переважає думка, що ця стаття дозволяє зберігати військові сили для цілей самооборони. Через тиск холодної війни Сполучені Штати також були раді, що Японія забезпечила частину власної оборони, а не повністю покладалася на американські сили.

У 1952 році в рамках Агенції морської безпеки було сформовано Сили берегової безпеки[en], до складу яких увійшов протимінний флот та інші військові судна, переважно есмінці, надані Сполученими Штатами. У 1954 році SSF було відокремлено, і JMSDF було формально створено як військово-морський підрозділ Японських сил самооборони (JSDF), після ухвалення Закону про сили самооборони 1954 року.

Перші кораблі в JMSDF були колишніми есмінцями ВМС США, переданими під контроль Японії в 1954 році. У 1956 році JMSDF отримав свій перший есмінець вітчизняного виробництва після Другої світової війни Харуказе[en]. Через загрозу холодної війни, яку представляв значний і потужний підводні сили радянського флоту, на JMSDF було покладено першочергову роль у боротьбі з підводними човнами.

Після холодної війни

[ред. | ред. код]

Після закінчення холодної війни роль JMSDF значно змінилася. У 1991 році після міжнародного тиску JMSDF направила чотири тральщики, один корабель забезпечення (JDS Tokiwa[en]) і тендер для тралення (JDS Hayase) до Перської затоки після війни в Перській затоці під назвою операції Gulf Dawn, щоб jxbcnbnb Перську затоку від мін, засіяних силами оборони Саддама Хусейна.[7] Починаючи з місії в Камбоджі в 1993 році, коли персонал JSDF підтримувався JDS Towada[en],[7] він брав активну участь у ряді миротворчих операцій під проводом ООН по всій Азії.

У 1993 році JMSDF ввели в експлуатацію свій перший есмінець Конґо[en], обладнаний системою Егіда. Він також брав активну участь у спільних військово-морських навчаннях з іншими країнами, такими як Сполучені Штати. JMSDF відправили кілька своїх есмінців за графіком, що змінюється, до Індійського океану для супроводу кораблів союзників у рамках операції під проводом ООН «Нескорена свобода».

XXI століття

[ред. | ред. код]
RIM-161 SM3, запущена з есмінця системи Егіда JS Конґо[en]
Ударний підводний човен Кенрю[en] типу Сорю[en]
JS Izumo, гелікоптерний есмінець класу Ідзумо переобладнують для перевезення невидимих винищувачів F-35B

JMSDF, разом з береговою охороною Японії, також брали активну участь у запобіганні північнокорейським інфільтраторам досягти Японії, а 22 грудня 2001 року перехопили та потопили[en] північнокорейський шпигунський корабель у битві при Амамі-Осіма[en].[8]

У 2002 році JMSDF відправив кораблі в Аравійське море на підтримку операції «Анаконда» під час війни в Афганістані.[9]

У серпні 2003 року було замовлено новий клас "гелікоптероносець", гелікоптерний есмінець типу Хюґа. Завдяки розмірам і особливостям корабля, включаючи повну польотну палубу[en], він був класифікований як гелікоптореносоце Регістром Ллойда — подібно до британського HMS Ocean[en]. Була дискусія про те, чи буде авіаносець заборонений статтею 9 Конституції Японії, оскільки авіаносці зазвичай вважаються наступальною зброєю. Силам самооборони заборонено мати міжконтинентальні балістичні ракети, стратегічні бомбардувальники та ударні авіаносці.[10]

Історично (приблизно до 1975 року у ВМС США) великі авіаносці класифікувалися як «ударні авіаносці», а менші — як «протичовнові авіаносці». Оскільки гелікоптероносці мають невелику вбудовану атакуючу здатність і вони в основному виконують оборонні функції, такі як протичовнова боротьба, японський уряд стверджує, що заборона не поширюється на гелікоптероносці.

Із зростанням напруженості у відносинах з Північною Кореєю після випробування ракети Nodong-1 у 1993 році та випробування ракети Taepodong-1 у 1998 році над північною Японією, JMSDF збільшив свої зусилля з протиповітряної оборони. 18 грудня 2007 року була проведена успішна випробувальна система протиракетної оборони корабельного базування, яка була встановлена на японських есмінцях системи Егіда.

У листопаді 2009 року JMSDF оголосив про плани створення більшого «гелікоптероносця», гелікоптерного есмінця класу «Ідзумо». Перший з цих кораблів був закладений у 2012 році[11][12][13] і був спущений на воду 6 серпня 2013 року.[14]

Підводний флот JMSDF складається з одних з найбільш технологічно передових дизель-електричних підводних човнів у світі. Це пов'язано з ретельним оборонним плануванням, згідно з яким підводні човни регулярно виводяться з експлуатації достроково та замінюються більш досконалими моделями.[15] У 2010 році було оголошено про збільшення японського підводного флоту вперше за 36 років.[16]

Після зустрічі між міністром закордонних справ Японії[en] Фуміо Кісіда (другий кабінет Абе[en]) і послом США в Японії Керолайн Кеннеді 4 березня 2014 року міністерство оборони Японії та міністерство оборони США оголосили, що проведуть дослідження для спільної розробки прибережного судна в рамках двосторонньої Угоди про взаємну допомогу в обороні. Планується, що судно буде високошвидкісним тримараном[en], призначеним для операцій у мілководних прибережних водах, здатним нести гелікоптери, можливо, легшим варіантом американського 3000-тонного (3000-тонного) прибережного бойового корабля.[17] Дослідження було проведено у відповідь на зростання військово-морського флоту Народно-визвольної армії Китаю та бюджетні проблеми в зброних силах США, які можуть вплинути на їх здатність діяти в Тихому океані. J-LCS буде використовуватися для втручання під час вторгнень китайських кораблів поблизу островів Сенкаку та інших спірних районів у Східнокитайському морі та, можливо, для протидії подібним китайським суднам, таким як корвет типу 056[en] і ракетний катер типу 022[en]. 1000-тонний (980-тонний) J-LCS зі збільшеним корпусом може керувати протичовновим гелікоптером SH-60K або гелікоптером бортової протимінної боротьби (AMCM) MCH-101.[17]

1 травня 2017 року JS Izumo було направлено для захисту судна постачання ВМС США в Тихому океані. Це був перший раз, коли JMSDF було використано для захисту кораблів союзників після поправки до Конституції Японії 2016 року.[18]

4 жовтня 2018 року Японія охрестила підводний човен JS Ор'ю[en] довжиною 84 метри (275 футів 7 дюймів) вагою 2950 тонн (2900 тонн). Це перший в Японії підводний човен, що живиться від літій-іонних батарей і розроблений Mitsubishi Heavy Industries. Зданий в експлуатацію в березні 2020 року.[19]

З 29 жовтня по 2 листопада 2018 року Японія та Сполучені Штати провели найбільші військові навчання навколо Японії в рамках «Гострий меч» (Ken Sword). У них загалом брали участь 57 000 моряків, морських піхотинців і авіаторів. 47 000 військовослужбовців були з JSDF і 10 000 зі Збройних сил США. Також брали участь корабель постачання та фрегат Королівського флоту Канади. Були симуляції повітряного бою, протиракетної оборони та десантування.[20]

18 грудня 2018 року Японія оголосила про переобладнання есмінців класу «Ідзумо» для розміщення винищувачів F-35B американської розробки.[21] Це робить їх де-факто авіаносцями. Щоб уникнути суперечок, правлячі партії називають його «багатоцільовим есмінцем». Це буде перший подібний корабель у JMSDF після Другої світової війни.[22]

23 травня 2019 року віце-адмірал MSDF у відставці Тошіюкі Іто заявив, що Японії потрібні принаймні чотири есмінці класу «Ідзумо», щоб бути життєздатними для реальних морських бойових операцій. Він сказав: «Якщо у вас є лише два судна, ви можете використовувати їх лише для підготовки персоналу для зльоту та посадки, тому цей план не має сенсу для офіцерів MSDF, чесно кажучи». Як авіаносці, есмінці класу «Ідзумо» відносно невеликі, здатні нести лише близько 10 F-35B, яких, на думку Іто, було занадто мало для забезпечення ефективної протиповітряної оборони.[23]

У 2019 році Національний парламент Японії схвалив замовлення на 42 літаки STOVL Lockheed Martin F-35 Lightning II на додаток до 135 звичайних винищувачів моделі F-35A зі зльотом і посадкою для Повітряних сил самооборони Японії, щоб діяти з наземних баз; F-35B — це та сама модель літака, якою морські піхотинці США керують з авіаносців ВМС США та десантних кораблів, морські піхотинці США також планують літати з японського класу Ідзумо після модифікації та переобладнання STOVL.[24]

14 жовтня 2020 року відбулвся спуск на воду 3000-тонного підводного човна «Тайгей[en]». Це перше судно класу Тайгей і 22-й підводний човен JMSDF. Тайгей надійшов на озброєння в 2022 році, а другий корабель класу, Хакугей[en], був введений в експлуатацію в 2023 році.[25]

Есмінець з керованими ракетами Егіда JS Мая[en]

30 червня 2022 року Міністерство оборони Японії оголосило про будівництво Японською морською об'єднаною корпорацією[en] (JMU) 12 морських патрульних суден (OPV)[en] для Японських морських сил самооборони (JMSDF) вартістю ¥ 9 млрд. (US$66 млн.) за судно. Метою цієї програми OPV є забезпечення посиленої безпеки на морі, зокрема навколо південно-західних островів Рюкю, включаючи спірні острови Сенкаку/Дяоюйда[en] у Східнокитайському морі, шляхом активізації патрульної діяльності JMSDF у регіоні. Ці судна є високоавтоматизованими та конфігурованими для виконання широкого кола місій, що включають «покращену стабільну розвідка, спостереження та рекогнестування[en] (ISR) у водах навколо Японії». Згідно з контрактом, JMU зобов'язується поставити 12 суден до JMSDF з 2023 фінансового року, який починається 1 квітня 2023 року.[26][27]

31 серпня 2022 року Міністерство оборони Японії оголосило, що JMSDF буде експлуатувати два «кораблі, обладнані системою Егіда[en]» (яп. イージス・システム搭載艦) замість попереднього плану установок Aegis Ashore, ввівши в експлуатацію один до кінця 2027 фінансового року, а інший – до кінця 2028 фінансового року. Бюджет проектування та інших пов'язаних витрат має бути поданий у формі «запитів на предмети» без конкретних сум, і очікується, що початкові закупівлі основних предметів отримають відповідне законодавство до 2023 фінансового року. Будівництво має розпочатися наступного 2024 фінансового року. При 20 000 тонн кожне обидва судна будуть найбільшими бойовими надводними кораблями, які експлуатує JMSDF, і, за даними Popular Mechanics, вони «можуть бути найбільшими надводними військовими кораблями у світі, які можна розгортати».[28][29][30][31]

16 листопада 2022 року есмінець з керованими ракетами Maya[en] випустив ракету SM-3 Block IIA, успішно перехопивши ціль поза атмосферою під час першого запуску ракети з японського військового корабля. 18 листопада 2022 року Haguro[en] також випустив ракету SM-3 Block IB з успішним попаданням за межі атмосфери. Обидва випробування були проведені на Тихоокеанському ракетному полігоні на острові Кауаї, Гаваї, у співпраці з ВМС США та Агентством протиракетної оборони США. Це був перший випадок, коли обидва кораблі здійснили стрільби SM-3 в той самий період часу, і випробування підтвердили можливості захисту від балістичних ракет новітніх японських есмінців типу Мая.[32]


16 грудня 2022 року другий змінений кабінет Кісіди[en] схвалив три політичні документи, пов'язані з обороною, включаючи нову Стратегію національної безпеки (NSB або 国家安全保障戦略), стратегічний керівний документ для політики японського уряду щодо дипломатії, оборони та економічної безпеки на наступне десятиліття. Базуючись на NSS, Стратегія національної оборони (国家防衛戦略) окреслила цілі оборонної політики Японії та засоби їх досягнення, тоді як Програма розбудови оборони (防衛力整備計画) окреслила масштаб впровадження конкретного оборонного обладнання в рамках бюджетних цілей. Відповідно до Програми розбудови оборони, Японські морські сили самооборони (JMSDF) збільшать кількість оснащених системою Aegis есмінців з керованими ракетами (DDG) з нинішніх восьми до десяти, а також двох кораблів, оснащених системою Aegis (ASEV) для розгортання в операціях протиракетної оборони (ПРО). До кінця десятиліття JMSDF буде експлуатувати 12 кораблів, оснащених системою озброєння Aegis (AWS), і також планує замінити свій флот старіших, менш потужних есмінців і ескортних есмінців[en] фрегатами класу Моґамі[en].[33]

Можливості

[ред. | ред. код]
Японська виключна економічна зона:
   Японська ВЕЗ
   Спільний режим з Республікою Корея
   Виключна економічна зона заявлена Японією, оскаржена іншими

Офіційна чисельність JMSDF становить 50 000 осіб, але зараз нараховується близько 50 800 активних службовців.

В результаті продовження ефективних інвестицій в оборону завдяки Японському економічному розвитку та закінченню Холодної війни, ВМССЯ стали четвертим за величиною флотом у світі за загальним тоннажем до 2000 року.[34] Японія посідає восьме місце за розміром Виключної економічної зони[en] (ВЕЗ) у світі,[35] і JMSDF відповідає за захист цієї великої території. Як острівна держава, більшість ресурсів якої залежить від морської торгівлі, включаючи продовольство та сировину, морські операції є дуже важливим аспектом оборонної політики Японії.

JMSDF відомі, зокрема, своїми можливостями боротьби з підводними човнами та протимінної боротьби. Планувальники оборони вважають, що найефективніший підхід до боротьби з ворожими підводними човнами передбачає мобілізацію всього доступного озброєння, включаючи надводні бойові засоби, підводні човни, патрульні літаки та гелікоптери. Відомо також, що вони керують щонайменше чотирнадцятьма станціями прослуховування по всій країні, які мають системи попередження ELINT і радіолокаційні системи спостереження.[36]

Історично Японські повітряні сили самооборони (JASDF) покладалися на забезпечення повітряного прикриття на морі, роль, яка підпорядкована головній місії JASDF з протиповітряної оборони рідних островів. Розширене патрулювання над морськими шляхами виходить за межі поточних можливостей JASDF.

Спроможність японського флоту забезпечувати протиповітряний захист кораблів обмежена відсутністю авіаносців, хоча їх есмінці та фрегати, оснащені бойовою системою Егіда, забезпечують величезні можливості в протиповітряній та протиракетній війні. Ці можливості є примножувачами сили, що дозволяє проектувати силу чималих японських есмінців і фрегатів далеко від рідних вод, і їх придбання є спірним, враховуючи «пасивну» оборонну політику Японії.

Керівництво

[ред. | ред. код]

Очолюється головою штабу військово-морських Сил Самооборони.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ History - Japanese Maritime Self Defense Force. Japan Ministry of Defense. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 23 травня 2020.
  2. ↑ 海上自衛隊：ギャラリー：写真ギャラリー：護衛艦（艦艇）. Архів оригіналу за 23 грудня 2014. Процитовано 25 грудня 2014.
  3. ↑ 海上自衛隊：ギャラリー：潜水艦（艦艇）. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 25 грудня 2014.
  4. ↑ Flightglobal - World Air Forces 2015 (PDF). Flightglobal.com. Архів (PDF) оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 31 травня 2015.
  5. ↑ В Японії відновили морську піхоту. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 7 квітня 2018. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  6. ↑ Graham, Euan (2006). Japan's Sea Lane Security, 1940–2004: A Matter Of Life And Death?. Nissan Institute/Routledge Japanese Studies Series. Routledge. с. 307. ISBN 0-41535-640-7. Архів оригіналу за 24 грудня 2021. Процитовано 26 жовтня 2020.
  7. ↑ а б Woolley, Peter J. (1996). "The Kata of Japan's Naval Forces," Огляд військово-морського коледжу[en], XLIX, 2: 59–69.
  8. ↑ Japan says 'spy ship' fired rockets. BBC News. 25 грудня 2001. Архів оригіналу за 25 червня 2004. Процитовано 29 січня 2009.
  9. ↑ Henriksen, Thomas H. (31 січня 2022). America's Wars: Interventions, Regime Change, and Insurgencies after the Cold War (вид. 1). Cambridge University Press. doi:10.1017/9781009053242.005. ISBN 978-1-009-05324-2. S2CID 245269947. Архів оригіналу за 2 серпня 2022. Процитовано 4 лютого 2022.
  10. ↑ Constitution and the Basis of Defense Policy (PDF). Japanese Ministry of Defense. 2020.
  11. ↑ Demetriou, Danielle (23 листопада 2009). Japan to build fleet's biggest helicopter destroyer to fend off China. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 16 June 2010. Процитовано 5 May 2010.
  12. ↑ [1] [Архівовано 17 червня 2010 у Wayback Machine.]
  13. ↑ [2] [Архівовано 20 червня 2012 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Japan unveils new carrier-like warship, largest in navy since WWII. Fox News. Associated Press. 6 серпня 2013. Архів оригіналу за 12 June 2015. Процитовано 9 May 2015.
  15. ↑ Yoshihara, Toshi; Holmes, James R. The Next Arms Race - APAC 2020, the decade ahead. The Diplomat. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 25 грудня 2014.
  16. ↑ Japan to Beef Up Submarines to Counter Chinese Power. The Chosun Ilbo (English Edition). 26 липня 2010. Архів оригіналу за 4 березня 2015. Процитовано 25 грудня 2014.
  17. ↑ а б US, Japan to Jointly Develop Littoral Combat Ship. The Diplomat. 7 березня 2014. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 9 травня 2015.
  18. ↑ Japan issues 1st order to protect US ships amid N.K. tension (англ.). The Mainichi. 1 травня 2017. Архів оригіналу за 1 травня 2017. Процитовано 1 травня 2017.
  19. ↑ Vavasseur, Xavier (5 березня 2020). JMSDF Commissioned its 1st Li-Ion Battery Submarine SS-511 JS Ōryū おうりゅう. Naval News (амер.). Процитовано 29 березня 2023.
  20. ↑ U.S. carrier leads warships in biggest Japan defense war game. Asahi Shimbun. 4 листопада 2018. Архів оригіналу за 5 листопада 2018. Процитовано 6 листопада 2018.
  21. ↑ Japan to induct Aircraft Carrier – first one after WW2. TheIndependent.in. 18 грудня 2018. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 18 грудня 2018.
  22. ↑ Japan avoids flak by refusing to call flattop 'aircraft carrier'. The Asahi Shimbun. 6 грудня 2018. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
  23. ↑ Japan's plan to remodel Izumo-class carriers: Needed upgrade or mere show of force?. The Japan Times. 23 травня 2019. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  24. ↑ Japan to have first aircraft carriers since World War II. CNN. 18 грудня 2018. Архів оригіналу за 16 липня 2020.
  25. ↑ Manuel, Rojoef (22 березня 2023). Japan Receives Second Taigei-Class Submarine ‘JS Hakugei’. The Defense Post (амер.). Процитовано 29 березня 2023.
  26. ↑ Kosuke Takahashi (2 липня 2022). Japan Awards Contract to Shipbuilder JMU for 12 New Offshore Patrol Vessels. The Diplomat. Процитовано 7 вересня 2022.
  27. ↑ Jr Ng (14 липня 2022). Japan Marine United selected to build JMSDF's next-gen OPV. Asia Military Review. Процитовано 7 вересня 2022.
  28. ↑ Lia Wong (1 вересня 2022). Japanese Defense Budget Expansion Includes Two 20,000 Ton Cruisers. Overt Defense. Процитовано 7 вересня 2022.
  29. ↑ Dzirhan Mahadzir (6 вересня 2022). Japan to Build Two 20,000-ton Missile Defense Warships, Indian Carrier Commissions. USNI News Blog. Процитовано 7 вересня 2022.
  30. ↑ Yoshihiro Inaba (1 вересня 2022). Japan's New "Aegis Equipped Ships": What We Know So Fars. NavalNews. Процитовано 7 вересня 2022.
  31. ↑ Kyle Mizokami (12 вересня 2022). Japan Defense Ministry plans new Aegis destroyers in place of Aegis Ashore. Popular Mechanics. Архів оригіналу за 12 вересня 2022. Процитовано 13 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  32. ↑ Mahadzir, Dzirhan (21 листопада 2022). Two Japanese Destroyers Score in Ballistic Missile Defense Test off Hawaii. News Blog. United States Naval Institute. Процитовано 22 листопада 2022.
  33. ↑ Yoshihiro Inaba (3 січня 2023). Japan To Increase The Number Of Aegis Destroyers. NavalNews. Процитовано 13 січня 2023.
  34. ↑ Crisher; Souva, Brian Benjamin; Mark (2014). Power At Sea: A Naval Power Dataset, 1865-2011 (PDF). International Interactions. 40:4 (4): 602—629. doi:10.1080/03050629.2014.918039. S2CID 154812579. Архів (PDF) оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 26 червня 2020.
  35. ↑ 海洋白書 2004. Nippon Foundation. Архів оригіналу за 24 February 2021. Процитовано 11 February 2008.
  36. ↑ Archived copy (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 23 січня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Військово-морські Сили Самооборони
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Військово-морські_Сили_Самооборони&oldid=43792573