Пригожин Ілля Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Пригожин Ілля Романович
рос. Илья Романович Пригожин
Prigogine1954.jpg
Народився 25 січня 1917(1917-01-25)
Москва, Росія Росія
Помер 28 травня 2003(2003-05-28) (86 років)
Брюссель, Бельгія Бельгія
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Росія
Flag of Belgium (civil).svg Бельгія
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність філософ, фізик, викладач університету, хімік, науковець, нехудожній письменник
Alma mater Вільний університет Брюсселя
Галузь фізична хімія
Заклад Техаський університет
Брюссель
Остін
Техас
Науковий керівник Théophile de Donder[d]
Член Леопольдина, North Rhine-Westphalia Academy for Sciences and Arts[d], Академія наук СРСР, Національна академія наук України, Румунська академія, Академія наук НДР, Американська академія мистецтв і наук і Російська академія наук
Відомий завдяки: теорія дисипативних систем
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1977)

Пригожин Ілля Романович у Вікісховищі?

Пригожин Ілля Романович (25 січня 1917, Москва — 28 травня 2003, Брюссель) — бельгійський хімік російського походження. Відомий своїми роботами з дослідження складних, дисипативних систем, самоорганізації та необоротності, що мали вплив на різні галузі науки поза хімією. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1977 року. Був іноземним членом академії наук України.

Біографія[ред.ред. код]

Пригожин народився в Москві в родині інженера-хіміка та піаністки. Його батьки емігрували спочатку в Німеччину у 1921 році, а потім у Бельгію в 1929 році, де Пригожин отримав громадянство у 1949 році. Пригожини вивчав хімію у Вільному університеті Брюселя, в якому він згодом став професором у 1950 році. У 1959 році він також був призначений професором в Техаському університеті в місті Остін. У 1961 р. одружився з польським хіміком Мариною Прокопович. Від 1961 до 1966 року був професором у Чиказькому університеті. У 1989 році отримав аристократичний титул віконта від короля Бельгії.

Праці[ред.ред. код]

  • Гленсдорф П., Пригожин И. Термодинамическая теория структуры, устойчивости и флуктуаций. — М. : Мир, 1973. — 280 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. — М. : Мир, 1990. — 358 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах: От диссипативных структур к упорядоченности через флуктуации. — М. : Мир, 1979. — 512 с.
  • Пригожин И. Введение в термодинамику необратимых процессов. — М. : ИЛ, 1960. — 150 с.
  • Пригожин И. Конец определенности. — Ижевск : РХД, 2001. — 216 с.
  • Пригожин И. Молекулярная теория растворов. — М. : Металлургия, 1990. — 344 с.
  • Пригожин И. Неравновесная статистическая механика. — М. : Мир, 1964. — 314 с.
  • Пригожин И. Определено ли будущее. — Ижевск : ИКИ, 2005. — 240 с.
  • Пригожин И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках. — М. : Наука, 1985. — 328 с.
  • Пригожин И., Дефэй Р. Химическая термодинамика. — Новосибирск : Наука, 1966. — 510 с.
  • Пригожин И., Кондепуди Д. Современная термодинамика. От тепловых двигателей до диссипативных структур. — М. : Мир, 2002. — 464 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Время. Хаос. Квант. — М. : Прогресс, 1994. — 266 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. — М. : Прогресс, 1986. — 432 с.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]