Пригожин Ілля Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригожин Ілля Романович
рос. Илья Романович Пригожин
Ilya Prigogine 1977c.jpg
Народився 12 (25) січня 1917[1]
Москва, Російська імперія[2]
Помер 28 травня 2003(2003-05-28)[1][3][…] (86 років)
Брюссель[d], Брюссельський столичний регіон, Бельгія
Громадянство
(підданство)
Flag of Belgium.svg Бельгія
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність філософ, фізик, викладач університету, хімік, науковий працівник, нехудожній письменник
Alma mater Вільний університет Брюсселя[d]
Галузь хімія і фізика
Заклад Техаський університет, Вільний університет Брюсселя[d] і Чиказький університет
Науковий керівник Théophile de Donderd
Аспіранти, докторанти Radu Bălescud, Adi Bulsarad, Manuel García Velarded і Harry Friedmannd
Членство Леопольдина, North Rhine-Westphalia Academy for Sciences and Artsd, Академія наук СРСР, НАН України, Румунська академія, Академія наук НДР, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Міжнародна академія історії наукиd і Національна академія наук США
Відомий завдяки: теорія дисипативних систем
Нагороди

CMNS: Пригожин Ілля Романович у Вікісховищі

Пригожин Ілля Романович (25 січня 1917, Москва — 28 травня 2003, Брюссель) — бельгійський хімік російського походження. Відомий своїми роботами з дослідження складних, дисипативних систем, самоорганізації та необоротності, що мали вплив на різні галузі науки поза хімією. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1977 року. Був іноземним членом академії наук України.

Біографія[ред. | ред. код]

Пригожин народився в Москві за кілька місяців до російської революції 1917 року у єврейській родині. Його батько, Роман (Рувим Абрамович) Пригожин, був інженером-хіміком в Імператорській Московській техничній школі; його мати Юлія Віхман була піаністкою. Його батьки емігрували спочатку в Німеччину у 1921 році, а потім у Бельгію в 1929 році, де Пригожин отримав громадянство у 1949 році. Пригожини вивчав хімію у Вільному університеті Брюсселя, в якому він згодом став професором у 1950 році. У 1959 році він також був призначений професором в Техаському університеті в місті Остін. У 1961 р. одружився з польським хіміком Мариною Прокопович. Від 1961 до 1966 року був професором у Чиказькому університеті. У 1989 році отримав аристократичний титул віконта від короля Бельгії.

Праці[ред. | ред. код]

  • Гленсдорф П., Пригожин И. Термодинамическая теория структуры, устойчивости и флуктуаций. — М. : Мир, 1973. — 280 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. — М. : Мир, 1990. — 358 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах: От диссипативных структур к упорядоченности через флуктуации. — М. : Мир, 1979. — 512 с.
  • Пригожин И. Введение в термодинамику необратимых процессов. — М. : ИЛ, 1960. — 150 с.
  • Пригожин И. Конец определенности. — Ижевск : РХД, 2001. — 216 с.
  • Пригожин И. Молекулярная теория растворов. — М. : Металлургия, 1990. — 344 с.
  • Пригожин И. Неравновесная статистическая механика. — М. : Мир, 1964. — 314 с.
  • Пригожин И. Определено ли будущее. — Ижевск : ИКИ, 2005. — 240 с.
  • Пригожин И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках. — М. : Наука, 1985. — 328 с.
  • Пригожин И., Дефэй Р. Химическая термодинамика. — Новосибирск : Наука, 1966. — 510 с.
  • Пригожин И., Кондепуди Д. Современная термодинамика. От тепловых двигателей до диссипативных структур. — М. : Мир, 2002. — 464 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Время. Хаос. Квант. — М. : Прогресс, 1994. — 266 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. — М. : Прогресс, 1986. — 432 с.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Пригожин Илья Романович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Encyclopædia Britannica
  4. SNAC — 2010.