Парагрип

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Парагрип
Вірус парагрипу (електронна мікроскопія)
Вірус парагрипу (електронна мікроскопія)
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B34.8
DiseasesDB 30631
MedlinePlus 001370
MeSH D018184

Парагри́п (англ. parainfluenza) — антропонозна гостра респіраторна вірусна інфекція, яку зазвичай відносять саме до групи ГРВІ. Хворобу спричинюють віруси з родини параміксовірусів (людські парагрипозні віруси; англ. human ParaInfluenza Viruses (hPIVs). Характеризується помірно вираженою загальною інтоксикацією і ураженням верхніх дихальних шляхів, переважно гортані; у дітей є однією з головних причин розвитку тяжкого ускладнення — несправжнього крупу.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Взагалі параміксовірусів виділено від багатьох ссавців, птахів, плазунів тощо. Першого параміксовірусу від померлих під час спалаху смертельної пневмонії у новонароджених[1], виділив японський вірусолог Н. Куроа у 1952 році[2][3] в м. Сендаї (вірус Сендай; також англ. murine parainfluenza virus type 1 or hemagglutinating virus of Japan (HVJ, також hPIV-1[4]). Японські вчені заразили отриманою від трупів суспензією лабораторних мишей, у яких розвинулись ураження легенів. Їм також вдалося заразити мишачою суспензією 8-річного добровольця, від якого вдалося також після зараження виділити вірус. Вже тоді існувала підозра, що подібні на вірус Сендай інші віруси теж здатні спричиняти тяжкі ураження легенів у маленьких дітей. У 1955 році американський педіатр та вірусолог Р. Ченок з співавторами виділив від хворої на несправжній круп дитини вірус hPIV-2, якого він назвав «англ. croupassociated» (тобто пов'язаний з крупом) і описав його властивості[5][6]. У наступні роки було описано інші збудники, що спричиняли захворювання, подібні до грипу. У 1960 році від дітей з легкими проявами респіраторного синдрому було виділено НPIV-4, який складається з А та В підтипів, а в 1985 році hPIV-3 було виявлено у дітей з бронхіолітом[7] та пневмонією. Вперше сповіщено було про спалах парагрипу hPIV-4 в Гонконзі восени 2004 року у 38 дітей та 3 співробітників установи для інвалідів.[8] У 1959 р. цих вірусів було віднесено у самостійну групу і названо парагрипозними. Вважають, що ці віруси спричинюють у дітей молодшого віку багато випадків серед всіх ГРВІ, поступаючись лише респіраторно-синцитіальній інфекції.

Етіологія[ред. | ред. код]

Human parainfluenza viruses (hPIV)
Класифікація вірусів
Група: v
Ряд: Mononegavirales
Родина: Paramyxoviridae
Рід: Respirovirus & Rubulavirus

Захворювання спричинює РНК-вмісні віруси парагрипу, яких відносять до родини Paramyxoviridae. За останні десять роки як номенклатура, так і таксономічні відносини параміксовірусів зазнали значних змін. Тому вірусів парагрипу, що спричинюють захворювання у людини, на сьогодні відносять до двох родів: Respirovirus (hPIV-1, hPIV-3) і Rubulavirus (hPIV-2, hPIV-4А та hPIV-4В). Геном вірусів представлено однонитковою лінійною нефрагментованою РНК, що кодує білки полімеразного комплексу, матріксу, суперкапсидної оболонки, нуклеокапсид. Саме за антигенними властивостями білків суперкапсидної оболонки та нуклеокапсиду розрізняють 4 основні серотипи вірусу. Усі вони мають гемаглютинін-нейрамінідазну активність. Ці серотипи здатні спричинити безсимптомне ураження тварин (шимпанзе, макаки та, зокрема, вид макака резус, білки, сови). Тільки у мармозеток Callimico goeldii при зараженні hPIV-1, hPIV-3 було одержано типову респіраторну інфекцію нижніх дихальних шляхів.

Вище 37°С термін виживання парагрипозних вірусів значно скорочується, а при температурі вище 50°С, віруси інактивуються протягом 15 хвилин. Виживають при кімнатній температурі до тижня. Найбільшу стабільність мають при 4°С або при заморожуванні (наприклад, -70°С).


Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]

Джерело та резервуар інфекції[ред. | ред. код]

Джерелом є хвора людина або носій вірусу. Вірус продовжує виділятися протягом 3-16 днів від початку первинної інфекції.

Механізм і фактори передачі[ред. | ред. код]

Основний механізм передачі інфекції — повітряно-крапельний. Тривале виживання вірусів парагрипу на об'єктах довкілля створює можливість побутової передачі від предметів, при рукостисканні тощо (забруднення рук, потім випадкове нанесення на губи, після чого зараження дихальних шляхів при вдиху) та внутрішньолікарняного поширення. Доза, яка ефективно інфікує, є дуже малою.

Сприйнятливість та імунітет[ред. | ред. код]

Парагрип, якій спричинює hPIV-1 та hPIV-2, має осінньо-зимову сезонність, тоді як при парагрипі, що спричинює hPIV-3, спалахи відбуваються протягом всього року із незначним підвищенням у весняний період. Епідеміологічні особливості поширення HPIV-4 ще вивчають. Найбільший епідемічний потенціал має hPIV-1. Хворіють люди будь-якого віку, але частіше діти до 5 років (серед усіх ГРВІ серед дорослого населення частка парагрипу становить близько 20 %, серед дитячого — близько 30 %). Більшість немовлят народжуються з нейтралізуючими антитілами до всіх 5 серотипів парагрипозних вірусів, але їх титри швидко падати протягом перших 6 місяців життя, і тоді діти починають хворіти на парагрип. Летальність вкрай незначна, смерть можлива майже виключно у маленьких дітей та в осіб з ослабленим імунітетом.

Патогенез[ред. | ред. код]

Вхідними воротами інфекції, через які вірус проникає в організм, є слизові оболонки глотки і гортані. Віруси за допомогою гемаглютиніну прикріплюються до епітелію дихальних шляхів та надалі відбувається їх поширення через кров. У дихальних шляхах відбувається секреція на високому рівні запальних цитокінів. відбувається пригнічення вироблення власного інтерферону. Також доведено роль вірусоспецифічних IgE, які підсилюють вивільнення гістаміну в гортані та трахеї, що стимулює розвиток несправжнього крупу.

Найбільш пов'язаним з крупом вважають hPIV-1. hPIV-3 є другою після респіраторно-синцитіального вірусу причиною розвитку пневмоній та бронхіолітів у дітей.

Патоморфологічні зміни включають розвиток запалення дихальних шляхів, некрозу та відторгненню епітелію, набряку слизових оболонок, надлишкової секреції слизу та інтерстиціальної інфільтрації легень. Формуються багатогніздні цитоплазматичні вакуолі, еозинофільні та базофільні включення, багатоядерні гігантські клітини, кожна з яких містить від 2 до 7 ядер. Все це зумовлює обструкцію дихальних шляхів, у дітей часто доводячи до стану крупу.

Клінічні ознаки[ред. | ред. код]

Згідно МКХ-10 у блоці «Інші гострі респіраторні інфекції нижніх дихальних шляхів» та у блоці «Грип та пневмонія» виділяють:

  • J20.4 — гострий бронхіт, який спричинює вірус парагрипу;
  • J12.2 — пневмонія, яку зумовлює вірус парагрипу.

Інкубаційний період триває 1-6 днів (рідше — менше доби). Хвороба починається підгостро, з появи нежиттю, грубого сухого кашлю («гавкаючий кашель»), болю в горлі, який більший вранці та під вечір, сиплості або захриплості голосу. У тяжких випадках, за наявності фонового хронічного ларинігіту голос навіть може щезнути. Головний біль, слабкість, розбитість, ломота турбують не всіх хворих і виражені помірно. Тяжкої інтоксикації, як при грипі, немає. Температура тіла зазвичай субфебрильна.

При парагрипі можуть бути уражені всі відділи дихальних шляхів, але найчастіше і найбільше — гортань і бронхи. Набухання слизової оболонки носа супроводжується утрудненням дихання і мізерними серозними виділеннями, які стають рясними, слизово-гнійними в разі приєднання бактерійної інфекції. Помірна гіперемія слизової оболонки носоглотки відрізняється від різкої гіперемії при грипі. У 50 % хворих виникає двобічний кон'юнктивіт. Парагрип триває довше, ніж грип.

Тривалість хвороби, якщо немає ускладнень, в середньому 5-7 днів. Кашель може зберігатися до двох тижнів і більше. Прогноз захворювання, в більшості випадків, сприятливий.

Ускладнення[ред. | ред. код]

Стан хворого погіршується при розвитку бактерійної пневмонії. У дітей може виникнути несправжній круп. Останнього характеризують напади сухого кашлю, які переходять у шумне стенотичне дихання з втягненням міжреберних проміжків, задишка, ціаноз. У маленьких дітей може розвиватись бронхіоліт[9].

Діагностика[ред. | ред. код]

Загальна клінічно-лабораторна діагностика[ред. | ред. код]

У період масової захворюваності зазвичай використовують клініко-епідеміологічні критерії діагностики (контакт з хворими, підгосттрий початок хвороби, переважання ознак ларингіту, відсутність виразної гарячки та інтоксикації тощо). При неускладненому перебігу в загальному аналізі крові спостерігають такі ж зміни, як і при інших вірусних респіраторних захворюваннях, а саме нормоцитоз або незначна лейкопенія, лімфоцитоз та нормальні показники ШОЕ. При приєднанні бактеріальних ускладнень очікують схильність до лейкоцитозу та нейтрофільозу, ШОЕ має також тенденцію до прискорення.

Специфічна діагностика[ред. | ред. код]

У непевних випадках, при епідемічних спалахах підтверджують діагноз виявленням РНК вірусів в ПЛР. Зразки з матеріалу верхніх дихальних шляхів потрібно транспортувати у спеціальних контейнерах при температурі не вище +4°С, якщо очікується затримка транспортування на 24 години та більше — зразки необхідно заморозити. Можна використовувати реакцію непрямої імунофлюоресценції (РНІФ), але її не можна застосовувати як єдиний діагностичний критерій внаслідок низької чутливості. Застосовують серологічні методи — реакцію гальмування гемаглютинації (РГГА) методом взяття парних сироваток з інтервалом не менше ніж у 7-10, діагностичним вважають чотирикратне підвищення титрів антитіл.

Лікування[ред. | ред. код]

Специфічного противірусного лікування не існує. Застосовують здебільшого симптоматичну терапію. Хворим показано прийом відхаркувальних засобів, розсмоктувальних таблеток для горла із антизапальною дією, теплі вітамінні напої та інгаляції. Хворих з тяжким перебігом, значно зниженим імунним статусом та при виникненні ознак крупу необхідно негайно госпіталізувати. Сповіщено про певні обнадійливі результати лікування парагрипу у дітей з імунодефіцитами рибавірином в інгаляціях.[10]

Лікування несправжнього крупу проводять залежно від ступеня стенозу. В очікуванні госпіталізації показані гарячі ванни для ніг, десенсибілізуючі засоби і парові інгаляції.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Круп.

У разі приєднання бактеріального бронхіту чи інших ускладнень проводять лікування антибіотиками.

Профілактика[ред. | ред. код]

Неспецифічна[ред. | ред. код]

Так само неспецифічна як при застуді та інших ГРВІ. Слід загартовувати організм за допомогою фізичних вправ, прогулянок на свіжому повітрі, водних процедур, природних фітонцидів, які містяться в часнику та цибулі, різноманітних ефірних олій. Але ця неспецифічна профілактика не може повністю усунути можливість захворювання.

Специфічна[ред. | ред. код]

Для усунення загрози виникнення несправжнього крупу у маленьких дітей проводять випробування вакцин — носової hPIV-3 CP45, яку отримано з штаму дикого типу JS, і вакцини hPIV3b, яку отримано з химерного hPIV-3. Вони визначені як безпечні та імуногенні на першому етапі випробувань за участю HPIV-3-серонегативних немовлят і дітей. Створені проти інших видів парагрипозних вірусівв, але вони знаходяться ще на стадії доклінічних випробувань[11][12].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. З 17 померло 12.
  2. А описав у 1953 році — Kuroya, N., and Ishida, M. (1953). Newborn virus pneumonitis (type Sendai). II. Isolation of new virus possessing hemagglutinin activity. Yokohama Med. Bull. 4, 217—233.
  3. Kuroya, N., M. Ishida and T. Shuatori. 1953. Yokohama M. Bull., 4:217. In Jensen, K. E., E. Minuse, and W. W.-Ackermann-.- 1955. Serologic evidence of American experience with newborn pneumonitis virus (type Sendai). J. Immunol.
  4. Вірус Сендай, а також мавпячий 5 (SV5) і бичачий PIV3 (BPIV3) віруси є аналогами людських hPIV1, hPIV2 і hPIV3, відповідно — Mario H. Skiadopoulos, Sonja R. Surman, Jeffrey M. Riggs, William R. Elkins, Marisa St. Claire, Machiko Nishio, Dominique Garcin, Daniel Kolakofsky, Peter L. Collins and Brian R. Murphy Sendai Virus, a Murine Parainfluenza Virus Type 1, Replicates to a Level Similar to Human PIV1 in the Upper and Lower Respiratory Tract of African Green Monkeys and Chimpanzees Virology 297, 153—160 (2002).
  5. Chanock, R. M., R. H. Parrott, J. A. Bell, W. P. Rowe, and R. J. Huebner. 1958. New viruses observed in children with respiratory diseases. Public Health Rep. 73:193-195.
  6. Chanock, R. M., R. H. Parrott, K. M. Cook, B. E. Andrews, J. E. Bell, T. Reichelerfer, A. K. Kapikian, F. M. Mastrota, and R. J. Huebner. 1958. Newly recognized myxoviruses from children with respiratory disease. N. Engl. J. Med. 258:207-213.
  7. Ураження найдрібніших бронхів.
  8. Lau SK, To WK, Tse PW, et al. Human parainfluenza virus 4 outbreak and the role of diagnostic tests. J Clin Microbiol. 2005 Sep. 43(9):4515-21.
  9. Ураження найдрібніших бронхів.
  10. Stankova J, Carret AS, Moore D, McCusker C, Mitchell D, Davis M, et al. Long-term therapy with aerosolized ribavirin for parainfluenza 3 virus respiratory tract infection in an infant with severe combined immunodeficiency. Pediatr Transplant. 2007 Mar. 11(2):209-13.
  11. Schmidt AC, Schaap-Nutt A, Bartlett EJ, Schomacker H, Boonyaratanakornkit J, Karron RA, et al. Progress in the development of human parainfluenza virus vaccines. Expert Rev Respir Med. Aug 2011;5(4):515-26.
  12. Karron RA, Belshe RB, Wright PF, Thumar B, Burns B, Newman F, et al. A live human parainfluenza type 3 virus vaccine is attenuated and immunogenic in young infants. Pediatr Infect Dis J. 2003 May. 22(5):394-405.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Subhash Chandra Parija Parainfluenza Virus Updated: Oct 07, 2015 Medscape. Infectious Diseases Sections. Viral Infections / Chief Editor: Mark R Wallace [1] (англ.)
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 241-242
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.: «Здоров'я», 2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9

Посилання[ред. | ред. код]