Ларингіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ларингіт
Ендоскопічний знімок запалення гортані внаслідок кислотного рефлюксу.
Ендоскопічний знімок запалення гортані внаслідок кислотного рефлюксу.
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 J04.0, J37.0
DiseasesDB 29347
MedlinePlus 001385
eMedicine ent/353 ent/354
MeSH D007827
Ларингіт у Вікісховищі?


Ларингіт (від дав.-гр. Λάρυγξ — «гортань») — запалення слизових оболонок гортані, пов'язане часто з застудою, але також з іншими факторами — вірусами, бактеріями, деякими респіраторними токсичними речовинами, алергією тощо. Серед інфекційних захворювань ларингіт як основна ознака супроводжує найчастіше парагрип, респіраторно-синцитіальну інфекцію, рідше інші ГРВІ, грип, кір, коклюш тощо. Розвитку захворювання сприяють переохолодження, дихання через рот, запилене повітря, перенапруження гортані.

Вкрай тяжкий ступінь ларингіту із виникненням дихальної недостатності та асфіксії виділяють окремо як круп. Особливо небезпечним є гострий стенозуючий ларинготрахеїт (несправжній круп) у ​​дітей, оскільки в силу меншого розміру гортані, виникає сильне звуження просвіту гортані і зупинка дихання, що без своєчасної медичної допомоги може призвести до смерті дитини.

Ларинготрахеїт — варіант розвитку захворювання, що характеризується запаленням гортані та початкових відділів трахеї.

При ларингіті і ларинготрахеїті спостерігають захриплість аж до повної втрати голосу, сухість, лоскотання в горлі, сухий гавкаючий кашель. Можна спостерігати утруднення дихання, синюшний відтінок шкіри, хворих може турбувати біль в горлі при ковтанні.

Лікування включає в себе обмеження голосового режиму (хворий повинен мовчати, говорити навіть пошепки не можна, оскільки при шепотінні зв'язки піддаються такому ж навантаженню, що й при звичайній розмові); лужно-масляні інгаляції; дієта з виключенням гострої, солоної, сильно гарячої або холодної їжі, антигістамінні препарати.

Як ларингіт, так і ларинготрахеїт може бути гострим і хронічним. Останній виникає при неусуненні причин, що призвели до гострого ларингіту (ларинготрахеїту).

Гострий ларингіт[ред.ред. код]

Причини[ред.ред. код]

Причиною захворювання є пошкодження слизової оболонки гортані і верхнього відділу трахеї, яке призводить до розвитку вираженого запалення, що приводить до розвитку типових проявів захворювання. Причини пошкодження слизової різноманітні, починаючи від переохолодження або надмірного перенапруги голосу (наприклад, у співаків, викладачів), і закінчуючи колонізацією слизової оболонки патогенними мікроорганізмами при гострих інфекціях (парагрипу, кору, респіраторно-синцитіальній інфекції тощо) Запальний процес може охоплювати або всю слизову оболонку гортані — розлита форма ларингіту, або слизову оболонку надгортанника, голосових зв'язок, стінок підголосової порожнини.

Патоморфологія[ред.ред. код]

При розвиненому гострому ларингіті слизова оболонка виглядає різко почервонілою; припухання сильніше виражене в ділянці складок переддвер'я. Із запалених розширених судин може просочуватися кров, утворюючи на слизовій оболонці багряно-червоні крововиливи.

При ізольованій формі гострого ларингіту різке почервоніння та інфільтрація слизової оболонки можуть бути виражені тільки в надгортаннику.

Нерідко гострий запальний процес охоплює слизову оболонку не тільки гортані, а й трахеї (ларинготрахеїт). При цьому часто спостерігають сильний кашель, зазвичай з виділенням харкотиння, яке продукує запалена слизова оболонка гортані і трахеї, а також слизові залози.

Клінічні ознаки[ред.ред. код]

У клінічному перебігу гострого ларингіту спостерігають погіршення загального стану, нерідко незначне, дуже часто температура тіла підвищується незначно. При переважній локалізації процесу в області надгортанника або задньої стінки гортані можуть спостерігатися болі при ковтанні. Голос стає хрипким. Затруднення дихання може бути обумовлено звуженням голосової щілини внаслідок її спазму, набряку (чи навіть розвитку абсцесу). При гострому ларингіті хворі скаржаться на відчуття сухості, лоскотання, дряпання в горлі; кашель спочатку сухий, а надалі супроводжується відкашлюванням мокротиння; голос стає хриплим, грубим чи зовсім беззвучним.

Іноді з'являється біль при ковтанні, головний біль і невелике (до 37,4 °C) підвищення температури. Тривалість хвороби при дотриманні призначеного лікарем режиму зазвичай не перевищує 7-10 днів.

Діагностика[ред.ред. код]

Суто клінічна — характерні ознаки (захриплість голосу, сухий гавкаючий кашель тощо) свідчать про наявність хвороби. За необхідності ЛОР-лікар може за допомогою відповідних дзеркал подивитися безпосередньо нижні відділи глотки та просвіт гортані. У клінічному аналізі крові при лабораторному дослідженні визначають властиве вірусним інфекціям лейкопенію з лімфоцитозом. Інші показники як правило не змінюються. У випадках ускладненого перебігу можливий розвиток лейкоцитозу, підвищення ШОЕ.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування гострого ларингіту полягає в усуненні причин, що спричинили захворювання. Для повного спокою гортані протягом 5-7 днів хворому не рекомендується розмовляти, навіть шепотіти. Необхідно також виключити з їжі гострі приправи, прянощі, гарячі або холодні напої. Забороняється куріння, вживання спиртних напоїв. З лікувальних процедур корисні тепле пиття, впорскування протизапальних спреїв, теплі інгаляції (рекомендованими лікарем засобами), тепло на шию (пов'язка або зігрівальний напівспиртовий компрес). Лікарем може бути призначено також й інше, медикаментозне лікування[1].

Хронічний ларингіт[ред.ред. код]

Причини[ред.ред. код]

Це захворювання розвивається як наслідок неодноразово повторюваного гострого ларингіту або тривалих запальних процесів у носі та його придаткових пазухах, глотці. Сприяють захворюванню куріння, зловживання алкогольними напоями, перенапруження голосу. Хронічний ларингіт нерідко розвивається у педагогів як професійна хвороба.

Ознаки[ред.ред. код]

При хронічному ларингіті хворі скаржаться на хрипоту, швидку стомлюваність голосу, відчуття здавленості, лоскотання в горлі, що спричинює постійне покашлювання. При загостренні запального процесу всі ці явища посилюються.

Лікування[ред.ред. код]

Хворих з хронічним ларингітом обов'язково повинен обстежити ЛОР-лікар. Залежно від характеру запального процесу він призначає відповідне лікування: інгаляції, різні інші фізіотерапевтичні процедури, а при необхідності й медикаментозне, і навіть хірургічне лікування.

Для попередження розвитку хронічного ларингіту перш за все необхідне своєчасне лікування гострого ларингіту, а також інших запальних процесів верхніх дихальних шляхів (захворювань носа, придаткових пазух тощо), які можуть ускладнитися запаленням гортані. Слід дотримуватися і раціонального голосового режиму.

Профілактика[ред.ред. код]

У профілактиці як гострого, так і хронічного ларингіту важливе значення має регулярне заняття фізичною культурою і спортом, одним словом, загартовування організму і як можна з більш раннього віку.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]