Перська архітектура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Руїни Персеполіса, столиці Ахеменідського Ірану
Надгробок еміра Алі, Шираз, провінція Фарс, Іран.

Перська архітектура або Іранська архітектура — архітектура властива Ірану та деяким частинам Передньої Азії, Кавказу і Центральної Азії — іранському культурному простору. Історія іранської архітектури сягає принаймні 5 тис. до н. е., а її характерні зразки зустрічаються на величезних територіях від Туреччини до Таджикистану, а також від Азербайджану до Занзібару та включають в себе безліч типів споруд. Незважаючи на давню історію, іранська архітектура продовжує розвиватись і збагачуватись новими формами — швидке зростання міст, зокрема Тегерану (архітектура Тегерану), привело до хвилі знесення старих і будівництва нових споруд поряд із історичними брамами, палацами, мечетями.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Історичний будинок Табатабей, резиденція 1857 р., Кашан. Фото 2012 р.
Дахи ринку в Кашані, фото 2011 р.

Перська архітектура — одна з найдавніших. Вона веде безперервну історію від 5 тис. до н. е. і до сьогодні. Характерні зразки перської архітектури поширені від Туреччини та Іраку на сході до Північної Індії і Таджикистану на сході, від Кавказу на півночі до Занзібару на півдні. Різноманітні перські архітектурні стилі знайшли відбиття у багатьох типах будівель: від селянських хатин до чайних будиночків, від перських садів та павільйонів до палаців, які були, за словами провідного американського експерта з перських мистецтв Артура Поупа «одними з найбільш величних споруд на світі».[1]

Перська архітектура поступово розвивається на давніх традиціях і досвіді, демонструє помітну різноманітність як структурних, так і естетичних елементів. Без різких інновацій, і, попри неодноразові вторгнення й культурні потрясіння, перська архітектура стала «окремішньою, відмінною від архітектури інших мусульманських країн».[2] Її першочергові риси: «помітне відчуття форми і масштабу; структурна винахідливість, особливо в склепіннях і куполах будівлі; геніальні декорації».[3]

Традиційним керівним мотивом перської архітектури є її космічний символізм, «завдяки якому людина ніби вступає у взаємозв'язок і взаємодію з небесними силами».[4] Ця тема не тільки надає перській архітектурі ідейної єдності, але, також, є основним джерелом її емоційного характеру.

За словами історика, археолога і мистецтвознавця Алана Поупа, головним напрямом у перському мистецтві, у широкому розумінні слова, завжди була архітектура. Провідне, керівне місце архітектури притаманне як доісламському, так і ісламському (феодальному) періоду в розвитку мистецтв.[5]

Періодизація[ред. | ред. код]

Іран як країна належить до держав, де феодалізм затримався у власному розвитку і хронологічно розтягся від 5 ст. н.е (ще тісно пов'язаний з рабовласництвом) до кінця 20 ст.

Історію архітектури феодального Ірану розділили на три періоди в залежності від фази устрою —

  • ранній феодалізм (5—9 ст. н. е.)
  • розвинений феодалізм (10—15 ст. н. е.)
  • пізній феодалізм (з 16 ст. і донині)[6]

Архітектура доби раннього феодалізму[ред. | ред. код]

Враховуючи, що перський культурний простір в добу раннього феодалізму був територією з різними віросповіданнями, тут будували храми для зороастрійців, для християн, а з 7 ст. (після військового захоплення Персії арабами) і для мусульман. Іслам початкової пори ще не мав агресивного характеру і не ставав на перешкоді будівництву сакральних споруд для інших вірувань. Лише через 100—150 років в місцевій храмовій архітектурі почали переважати мечеті[7].

Згодом пройшли взаємовпливи арабської та місцевої архітектури. З кінця 8 ст. на півночі Персії збереглася невелика мечеть Тарікхане, що має прямокутний дворик. Розпланування та вимоги для мусульманського богослужіння пов'язують споруду Тарікхане з арабським прототипом. Але декор і форми колон, що нагадують колони у сасанідському палаці у Сервістані, характер арок прямокутного двору ідуть від місцевої архітектури. З арабської архітектури і мистецтва були цілком викинуті зображення головного бога, а відтак набула моці заборона на зображення людини як такої. Через це зникла перська монументальна скульптура домусульманського періоду. Але Персія мала відмінні властивості у власному мистецтві, де образ людини ніколи не зникав остаточно (попри заборони ісламу) і перейшов у мініатюри рукописів, у декор палацових стінописів, у твори декоративно-ужиткового мистецтва[8].

На подальший розвиток перської архітектури справили плив політичні події, особливо визволення Персії від влади Арабського халіфату.

У добу розвиненого феодалізму[ред. | ред. код]

Ісфаган. Айвани соборної мечеті, фото 2013 р.
Соборна мечеть в місті Ісфаган, план з добудовами.

Міста середньовічного Ірана виникають поряд з фортецями місцевих володарів у вигляді шахристанів, спочатку невеликих поселень військових, ремісників і селян. Ремісники оселяються окремо у так званих кварталах-рабадах. Війни не припиняються і рабади будують власні фортечні мури і брами для захисту. Кожний квартал має власний ринок, мечеті, школи, склади, ремісничі майстерні. Вже в 10 ст. будують перші іранські мечеті, де будівничі відмовились від типу арабського розпланування. Архітектурним акцентом стає так званий айван в симетричному центрі галереї, відкритої у внутрішній дворик. Айван — прямокутна споруда з пишним порталом і високою стрілчастою аркою. Айван мав окреме склепіння або купол і височив над склепіннями галерей і залів для молитов. Один з айванів мав міхраб, орієнтований у напрямку священного міста мусульман — Мекки. Найбільшими містами періоду 10-11 ст. були Ісфаган, Нішапур, Рей, що зберегли своє значення і надалі.

Виникають і мечеті з чотирма айванами. Серед ранніх і збережених — соборна мечеть в місті Ісфаган. Первісно її вибудували в 9 столітті, але мечеть неодноразово перебудовували й облямовували з різних боків залами для молитви. В 11 ст. двір мечеті отримав чотири айвани. Міхраб залишили у південно-західному айвані зі святилищем. Зали для молитов мають стовпи і арки, що несуть склепіння. Добудови сприяли появі різних типів склепінь, яких нараховують чотириста 470 їх типів. Декотрі з куполів чи склепінь мають власний отвір для світла.

Важливою приналежністю мечеті є мінарет — вежа щоб скликати правовірних на молитву. Перські мінарети були круглі і високі з майданчиком (і дахом зверху), декоровані як балкончик. З роками виробилась специфічна інженерна модель мінарету, що мала антисейсмічні властивості.

Мавзолеї в Персії[ред. | ред. код]


Окрема галузь стародавньої перської архітектури — мавзолеї. Велику кількість збережених і поруйнованих мавзолеїв пов'язують з культом святих, позаяк в Персії отримала поширення шиїтська гілка мусульманства, характерною ознакою котрого і був культ святих. В Персії могили імамзаде (синів імама) здавна слугували місцями поклонінь.

Мавзолеї мають різноманітні форми — високі вежі з дахами шатро, кубічні, багатогранні, купольні чи купольно-портальні тощо. Мавзолеї-вежі набули поширення в центральному регіоні тодішньої Персії, в Хорасані, в Мазендерані. Найстаріший серед точно датованих мавзолеїв-веж зберігся в Хорасані, це вежа Кабуса, вибудована в 1006-1007 рр. н. е. Вежа не що інше як циліндр, прикрашений через рівні проміжки гранчастими виступами (контрфорсами ?). Споруда вкрита конічним дахом-шатро, котрий додатково спирається на гранчасті виступи. Сувору поверхню вежі-мавзолею прикрашають лише дві смуги написів під шатровим дахом і понизу. Вежа вибудована на верхівці пагорба і здаля справляє враження обеліска. Висота мавзолею п'ятдесят (50) метрів.

Строгі форми перської архітектури 11-12 ст. не стали на заваді розвитку декоративних тенденцій. Монохромність декору співіснує з багатоколірністю теракотових кахлів та різьбою на стулках тиньку. Особливо цікавим засобом декорування фасадів різних споруд стала візерункова цегляна кладка, походження котрої пов'язують з Хорасаном. Розвиток середньовічної перської архітектури пригальмувало монгольське захоплення держави. Новий її період розпочався в середині 13 ст.


Архітектура з середини 13 ст[ред. | ред. код]

Декор міхраба, залишки після землетрусу, Ісфаган.
Зірчасті й хрещаті кахлі з арабськими написами по периметру, Кашан, 13 ст., Музей ісламського мистецтва, Берлін.

Архітектура 13-14 ст. успадкувала форми, вироблені у попередній період і розвинула їх надалі. Будують як сакральні, так і світські споруди. Відомо декілька караван-сараїв (постоялих дворів для купців-караванників), що поєднували в собі захисну фортецю і постоялий двір на караванних шляхах. Вони мають товсті мури, добре захищені брами, низку приміщень по периметру двору для худоби, арсенали, склади для краму і кормів, житлові приміщення, кухні. Продовжене будівництво мечетей, мавзолеїв, релігійних шкіл медресе. Будують як мечеті з двором, так і центричні мечеті з куполом (і декоративними мінаретами) без дворів, але з додатковими приміщеннями поряд. Новий період означений зростанням декоративних тенденцій. Споруди насичують архітектурним декором, збільшуючи його як сюжетно, так і орнаментально.

Новий поштовх для розвитку отримали кольорові кахлі з люстром. Вони стають окремим і видатним явищем в ужитковому мистецтві 12-14 ст. Ними викладали міхраби, панелі в інтер'єрах і на фасадах. Уславились зірчасті і хрестоподібні кахлі, котрими також викладали великі орнаментальні панелі за певною схемою у внутрішніх приміщеннях великих споруд. Кахлі з сюжетними розписами і люстром йшли також на декор у світських спорудах.

З 14 ст. почали використовувати кольори і на фасадах споруд. Набули поширення орнаменти з неглазурованої та глазурованої цегли, різьблена керамічна мозаїка, майолікові вставки з розписами.

У 16-18 ст[ред. | ред. код]

Караван-сарай Амін-Абад біля міста Шахрез, Іран. 16-18 ст.
Міст Сі-о-Се Поль початку 17 ст., фото 1873 р.

Злам 16-17 століть в історії Персії виділяють у окремий період. Тоді зміцніла централізована влада Сефевідів і країна пережила недовгий за історичним терміном розквіт, піднялась перська економіка за рахунок активності торгівлі і розвитку ремісничої промисловості. Середньовічна культура Персії пережила деякий розквіт, але далеко не всі її галузі розквітнули. Зміцнення центральної влади шахів тиснуло на культуру й вона отримала помітний припалацовий характер. Більшість талановитих майстрів була зібрана саме у шахських майстернях. Палацового характеру набувають перська мініатюра і створення рукописних книг, перські середньовічні килими, перська архітектура.

В перській архітектурі 16-17 ст. панують архітектурні образи, вироблені у попередні періоди, що набувають канонічного значення (галереї, відкриті у внутрішні двори, чотири айвани, купольні споруди). Великі та малі міста Персії зберігають середньовічне і заплутане розпланування 13-15 ст., а то й давнішого періоду. Значні містобудівні і планувальні роботи провели у Ісфагані, котрого шах Аббас І зробив столичним містом. В центрі Ісфагана створили велику центральну площу Майдан-і-шах довжиною п'ятсот (500) метрів. Простір площі облямовували палац Алікапу, Шахська мечеть, мечеть Лутфалли, споруди столичних базарів. Від площі простягли алею Чар-Баг, що прямувала на три кілометри через міст на річці Заєндерун і вела до великих садів шаха. Регулярне розпланування, однак, стосувалось лише центру столиці й не стосувалось пересічної забудови кварталів і передмість з системою хаотичних вулиць і провулків.

Від цього періоду випадково збереглася помітна кількість як сакральних, так і світських за призначенням споруд, серед них — цегляні базари, лазні, каравансараї, місцевий тип мостів (різновид галерей) і житлових будинків. Палаци цього періоду трактовані як великі павільйони в парковому оточенні. Звідси стрілчасті й відкриті галереї. Так, три нижні поверхи великого палацу Алікапу приховані за кам'яною галереєю, три верхні — виходять у сад єдиною відкритою терасою з дахом на тонких різьблених стовпах. Висота тільки дерев'яних колон-стовпів сягала шістнадцяти (16) метрів. Садові фасади палаців виходять на прямокутні басейни з водою. Панівний тип пересічної забудови — садиба з внутрішнім двором, облямованим житловими і господарськими спорудами, що виходять на вулиці чи оточення глухими глинобитними мурами. Відкриті назовні фасади мають тільки мечеті, каравансараї (схожі на фортеці), базари.

Ускладнюються декоративні деталі перської архітектури і кольори та орнаменти кахлів. Але панують не стільки нові архітектурні рішення, скільки монотонні повтори і варіанти вже затверджених архітектурних форм.

Фортеці в Персії[ред. | ред. код]

Фортеця Райєн, провінція Керман

Війни і переділи кордонів на цих територіях точилися постійно. Це логічно сприяло будівництву захисних споруд і фортець. Якщо використання каменю мало давню традицію при побудові мавзолеїв і мечетей, при будівництві фортець переважало використання глин і цегли[9]. Найбільша глинобитна фортеця збереглась у місті Бам, де створили низку окремих фортечних дворів, над котрими височила головна цитадель. Кожне старовинне місто у середньовічній Персії мало власні глинобитні мури[10]. У місті Йєзд збереглися також масивні захисні вежі 12-14 ст[11]. Глинобитні захисні мури постійно руйнували то загарбники, то землетруси. Але їх знову відновлювали в глині…

Землетрус у грудні 2003 року значно пошкодив глинобитні мури у місті Бам. Враховуючи його значну історичну і мистецьку вартість, уряд Ірану створив програму відновлення і реставрації фортечних глинобитних споруд у місті Бам. Частка фортечних споруд країни перебуває у занедбаному стані і використовується мешканцями міст як сміттєзвалища (фортеця Нарін в місті Мейбод та інші).

Зразки перських садів[ред. | ред. код]

Основні принципи[ред. | ред. код]

Традиційна перська архітектура зберегла спадковість і досягла неповторного стилю, попри тимчасові внутрішньо-політичні конфлікти та іноземні вторгнення.

Для архітектури Персії «не характерні тривіальні споруди; навіть садові павільйони мають благородство й гідність, а скромні караван-сараї — чарівність. Перські будівлі мають чітку виразність. Комбінація інтенсивності та простоти форм забезпечує безпосередність, в той час як витончений орнамент милує око.»[12]

Матеріали, архтектурні деталі і декор[ред. | ред. код]

Колишня релігійна школа, дворик з басейном для омовінь, до 18 ст., Фердоус, Південний Хорасан

Доступні будівельні матеріали диктували і диктують базові форми в традиційній іранській архітектурі впродовж століть. Вапно та важкі глини, легко доступні в різних місцях по всьому плато, сприяли виробництву цегли, кольорових кахлів тощо.

Перська цегла середньовічного періоду мала власний стандарт. Вона пласка, довжиною близько двадцяти чотирьох (24) см і чотири (4) см заввишки[13].

Лише в 20 ст. в перській архітектурі почали використовувати стандартну цеглу західноєвропейського зразка, стандарт якої 20 х 10 х 7,5 см заввишки[14], що не підходила для реставрації старовинних пам'яток місцевої архітектури.

Перська архітектура зламу 20-21 ст[ред. | ред. код]

Палац Садабад, Тегеран, початок 20 ст.
Музей килимів, (Тегеран)
Університет Сістану і Белуджистану, університетська бібліотека, Іран, фото 2012 року
Університет Сістану і Белуджистану, Аудиторіум, місто Захедан, Іран

В першій половині 20 ст. був етап запозичень із західноєвропейської архітектури як її образного ладу, так і технологій і будівельних матеріалів. В Персії шлях до реформ в архітектурі пов'язують з ініціативами шаха Рези. Запозичення велись і з європейської, і зі стародавньої архітектури домусульманських періодів, і з архітектури мусульманського періоду. Споруди мали компромісний характер (Державний банк у Тегерані з айваном, декор фасадів Першої споруди парламенту з різноманітної цегли, фасад Археологічного музею у Тегерані з велетенською параболічною аркою домусульманського періоду тощо.)

В країні працювало декілька іноземних фахівців, переважно в столиці. Серед них архітектори з Франції (Андре Годар, Массім Сіро) та Німеччини. Археолог і архітектор Андре Годар займався як реставрацією окремих споруд, так і отримав посаду голови археологічної установи держави. Декілька посланців Персії навчались сучасної архітектури в Парижі. Запрацював і Тегеранський університет, де створили Школу мистецтв і архітектури за зразком паризької Школи красних мистецтв.

Більшість іранських фахівців і архітекторів й 20 ст. не мали систематичної освіти європейського зразка й інформації про архітектуру корінних народів перської імперії[15], позаяк цього ніколи не передбачала освіта в медресе. Уривчасті дослідження західноєвропейських науковців 19 і першої половини 20 ст. ще не були достатньо повними, мали західні методи і обмеження європейського сходознавства як такого, часто мали археологічне спрямування[16].

В державі нарешті звернули увагу на поруйновані пам'ятки старовинної архітектури. Почалися їх дослідження і перші спроби ремонтно-відновлювальних робіт. Поруйнований декор споруд і їх ремонт сприяли відновленню декількох ремесел, особливо виготовлення кольорових кахлів і різьблених у тиньку деталей. Водночас руйнували старі фортечні мури в столичному колись Ісфагані й у провінціях, серед поруйнованих заради модернізації були і мистецькі вартісні споруди (ворота Каджарів у Тегерані.) Мережу протяжних проспектів отримав Тегеран з тих же міркувань візуальної модернізації. А головні шляхи вимостили каменем. Проспекти в столиці забудували по обидва боки низьковартісною архітектурою. У процес знову втрутився Реза-шах, що видав наказ про забудову проспектів тільки двоповерховими будинками заради ошатного вигляду. Перші шестиповерхові житлові будинки створені у Тегерані тільки у 1941 р. На тлі одноповерхової пересічної архітектури шестиповерхові споруди вважали місцевими хмарочосами.

В другій половині 20 ст. держава пройшла через низку швидких політичних змін, індустріалізацію і прискорення історичного розвитку, котрих ніколи не мала в минулому. В консервативний побут мешканців прийшли технічні і побутові досягнення капіталістичних країн, серед них європейського зразка меблі, холодильники, телевізори, нового типу зв'язок. Якщо головними меблями для мільйонів мешканців перського культурного простору століттями були килими і підлога, відтепер будинок розпався на жіночу половину з килимами й дітьми та на половину «західну» із західними меблями і «західним» декором — для відвідувачів і гостей[17].

В архітектуру Ірана прийшли нові будівельні технології й бетон, а також всі недоліки капіталістичного виробництва в країну з феодальними звичками і немодернізованим середньовічним світоглядом.

Перська архітектура в малюнках і живопису європейських майстрів[ред. | ред. код]

Худ. Жуль Лорен. «Тебріз. Руїни Блакитної мечеті під снігом», 1872 р.
Паскаль Косте. «Каравансарай Пасанган на шляху від Ісфагана до Тегерана», фасад, план і розріз, друк 1840 р.

Всесвітня спадщина ЮНЕСКО[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перська архітектура

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Артур Поуп. Introducing Persian Architecture. Oxford University Press. London. 1971. p.1
  2. Артур Поуп. Persian Architecture. George Braziller, New York, 1965. p.266
  3. Артур Поуп. Persian Architecture. George Braziller, New York, 1965. p. 266
  4. Надер Ардалан і Лале Бахтіар. Sense of Unity; The Sufi Tradition in Persian Architecture. 2000. ISBN 1-871031-78-8
  5. Артур Поуп, Introducing Persian Architecture. Oxford University Press. London. 1971.
  6. Всеобщая история искусств, т 2, книга вторая, М. «Искусство», 1961, с. 75
  7. Всеобщая история искусств, т 2, книга вторая, М. «Искусство», 1961, с. 75
  8. Всеобщая история искусств, т 2, книга вторая, М. «Искусство», 1961, с. 77
  9. «Всеобщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961, с. 96.
  10. «Всеобщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961, с. 96.
  11. «Всеобщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961, с. 96.
  12. Артур Поуп. Persian Architecture. George Braziller, New York, 1965. p.10
  13. http://www.iranicaonline.org/articles/architecture-vii
  14. http://www.iranicaonline.org/articles/architecture-vii
  15. http://www.iranicaonline.org/articles/architecture-viii
  16. http://www.iranicaonline.org/articles/architecture-viii
  17. http://www.iranicaonline.org/articles/architecture-viii

Джерела і посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]