Занзібар (автономія)
| Занзібар | |||
|---|---|---|---|
| |||
| |||
| Столиця | Занзібар | ||
| Країна | Танзанія | ||
| Підрозділи | 5 областей і столиця | ||
| Офіційна мова | англійська і суахілі | ||
| Населення | |||
| - повне | 1096381[1](2009) | ||
| Етнікон | англ. Zanzibari і есп. Zanzibarano | ||
| Площа | |||
| - повна | 2654 км² | ||
| Часовий пояс | UTC +3 | ||
| Дата заснування | 26 квітня 1964 | ||
| Президент | Хусейн Алі Мвіньї | ||
| |||
| Занзібар | |||
| |||
| |||
Занзіба́р (суах. Jamhuri ya Watu wa Zanzibar — дослівно: Народна Республіка Занзібар) — напівавтономія у складі Об'єднаної Республіки Танзанія, створеної шляхом об'єднання колишніх колоній «Танганьїка» і «Занзібар». Включає два основні острови — Унгуджа та Пемба.
Адміністративний центр — місто Занзібар (257 тисяч жителів (2003)).
Історія[ред. | ред. код]
У Середньовіччі на Занзібарі була поширена торгівля невільниками зі Східної Африки. З часом работоргівля зосередилася у руках арабських торговців з Оману, що склали ядро місцевої аристократії. У XVI столітті Занзібар разом із Момбасою входить до складу колоніальних володінь Португалії. У середині XVII століття оманські араби оговталися від удару, завданого появою європейських колонізаторів, і стали витісняти їх із західної частини Індійського океану. На Занзібарі влада султану довгий час залишалася номінальною.
До 1853 року наймогутніший з оманських султанів Саїд ібн Султан встановив контроль над значними ділянками африканського узбережжя і переніс свою столицю з Маскату на Занзібар. Острів переживав новий підйом, пов'язаний зі збільшеним попитом на слонову кістку і рабів — товари, які поставлялися на місцеві ринки з Африки. При султані на Занзібарі велося широке будівництво; архітектурні пам'ятники острова внесені ЮНЕСКО до Списку всесвітньої спадщини.
У 1861 році Занзібарський султанат відокремився від оманського, а у 1890 році він став британським протекторатом.
10 грудня 1963 року британський уряд передав Занзібар арабському султанові і Занзібар було проголошено незалежною державою. Після відходу британців на острові 12 січня 1964 року почалося повстання: чорне населення не захотіло бути під владою арабів і скинуло їх. Занзібарська революція супроводжувалася масовими вбивствами арабів, індійців і європейців. Відзначалися випадки канібалізму. Біле населення, що лишилися в живих змушене було рятуватися втечею.
Статус[ред. | ред. код]
26 квітня 1964 року влада Занзібару і Танганьїки підписали угоду про створення єдиної держави — Об'єднаної Республіки Танганьїки і Занзібару. 29 жовтня 1964 року назва офіційно скоротили до «Об'єднана Республіка Танзанія».
Глава Занзібару — Ахмад Абейд Карум — отримав статус президента Занзібару, будучи одночасно віце-президентом Танзанії. У його веденні залишалися внутрішні справи архіпелагу, у той час як зовнішня політика перейшла у відання Танзанії.
З 2005 року Занзібар має власний прапор і парламент. Зберігся і статус президента Занзібару.
Президент Занзібару є головою Революційного уряду Занзібару[en], який є напівавтономним урядом у Танзанії. Президент Занзібару є також головою Революційної ради, члени якого призначаються президентом, і деякі з яких повинні бути обрані з Палати представників Занзібару[2]. Президент обирається на 5 років і може бути переобраний тільки один раз[3].
Палата представників Занзібару[en] є законодавчим органом напівавтономних островів Занзібар. Утворена після виборів, що відбулися 30 жовтня 2005 року, і має у цілому 81 член, з яких 50 обираються прямим голосуванням в одномандатних округах з використанням простої більшості, 10 додаткових членів призначаються Президентом Занзібару, 5 місць зарезервовані для призначених урядом регіональних (обласних) уповноважених, 15 місць зарезервовано для жінок і заповнюються на партійній основі та 1 місце зарезервовано для Генерального прокурора Занзібару[4].
Революційна Рада Занзібару[en] поряд з Палатою представників складають напівавтономний Революційний уряд Занзібару[en]. Головна роль Ради полягає у наданні консультативної допомоги Президенту Занзібару, який є і головою уряду[5].
Революційна Рада складається з таких членів[5]:
- Президент Занзібару, який є головою Ради
- Головний міністр революційного уряду Занзібару
- Всі Міністри Революційного уряду Занзібару
- Інші члени, що призначаються президентом Занзібару
Мови[ред. | ред. код]
Суахілі[ред. | ред. код]
Жителі Занзібара говорять в основному на суахілі (кісуахілі) — найбільшій мові групи банту і державній мові Танзанії. Примітно, що саме кіунгуджа (kiunguja), варіант суахілі, на якому говорять на Занзібарі, є літературною нормою не тільки для жителів Танзанії, але і для всіх суахілімовних країн. Хоча низка джерел стверджує, що занзібарці також вільно розмовляють рядом інших мов, включно з арабською, французькою та італійською, сьогодні це не зовсім так.
Арабська[ред. | ред. код]
На сьогоднішній день на Занзібарі вживають три різновиди арабської мови: літературна арабська, оманська арабська та хадрамуатський діалект арабської (пов'язаний з регіоном Хадрамаут у Південному Йемені). Незважаючи на відносну близькість оманського та хадрамійського арабського, носії цих діалектів не створили жодного уніфікованого варіанту, який би поєднував характерні риси обох. У той час як хадрамійський варіант майже зник (на ньому говорять не більше двох десятків людей), арабська Амана вважається більш уживаною, хоча і на ній говорить дуже обмежена кількість людей. Поряд з цим, літературна арабська зберігає за собою престижну, статусну роль. В цілому ж, арабська мова яка протягом століть грав роль однієї з ключових мов на Занзібарі, тепер практично повністю витіснена суахілі, основне щоденне спілкування відбувається саме на ньому.
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
Занзібар у складі Об'єднаної Республіки Танзанія є напівавтономію, що включає п'ять регіонів Танзанії:
| № | Регіон (мкоа) | Суахілі | Адм. центр | Площа, км² |
Населення, чол. (2012) |
Щільність, чол./км² |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Пемба Північна | Kaskazini Pemba | Вете | 574 | 211 732 | 368,87 |
| 2 | Пемба Південна | Kusini Pemba | Мкоані | 332 | 195 116 | 587,70 |
| 3 | Занзібар Північний | Kaskazini Unguja | Мкокотоні | 470 | 187 455 | 398,84 |
| 4 | Занзібар Південний | Kusini Unguja | Коані | 854 | 115 588 | 135,35 |
| 5 | Занзібар Західний | Mjini Magharibi | Занзібар | 230 | 593 678 | 2581,21 |
| Занзібар | Zanzibar | Занзібар | 2460 | 1 303 569 | 529,91 |
У свою чергу, кожен регіон має по 2 округи. Тобто, всього 10 округів[1]:
- Касказіні «А» або Північний «А» (Kaskazini «A») — північ Північного Занзібару (102 279 осіб, 2009),
- Касказіні «Б» або Північний «Б» (Kaskazini «B») — південь Північного Занзібару (69 243 осіб, 2009),
- Каті (Kati) або Центральний Занзібар (72 628 осіб, 2009),
- Кусіні (Kusini) або Південний Занзібар (37 555 осіб, 2009),
- Магарібі (Magharibi) або Західний Занзібар (205 748 осіб, 2009),
- Мжіні (Mjini) або Занзібар-місто (129 097 осіб, 2009),
- Мічевені (Micheweni) — північ Пемби Північної (110 729 осіб, 2009),
- Вете (Wete) — південь Пемби Північної (133 030 осіб, 2009),
- Чаке-Чаке (Chake Chake) — північ Пемби Південної (115 231 осіб, 2009),
- Мкоані (Mkoani) — південь Пемби Південної (120 841 осіб, 2009).
Галерея[ред. | ред. код]
-
Набережна міста Занзібар з палацом султана -
Арабський форт у Занзібарі
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б 20Stat% 20Abstract.pdf Zanzibar Statistical Abstract 2009[недоступне посилання з липня 2019] (англ.)
- ↑ .org/69YeIS4o8 Zanzibar:Constitution. Electoral Institute of Southern Africa[en]. Архів htm #fn4 оригіналу за 31 липня 2012.
- ↑ Zanzibar:Electoral system. Electoral Institute of Southern Africa[en]. Архів оригіналу за 31 липня 2012.
- ↑ Zanzibar House of Representatives website [Архівовано 6 грудня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б The Constitution of The United Republic of Tanzania (PDF). Centre for Human Rights[en], University of Pretoria. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2012.
Посилання[ред. | ред. код]
- Фоторепортаж і нарис «Занзібар» [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
|
.Svg){kind=link}