Перейти до вмісту

Повітряно-космічні сили Франції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Повітряні сили Франції)
Повітряно-космічні сили Франції
Armée de l'air et de l'espace
Засновано11 вересня 2020[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція
ТипПовітряні та космічні сили
РольПовітряна та космічна війна
Чисельність
  • 40 200 особового складу (2024)[2]
  • 520 повітряних суден
  • 41 супутників
У складіЗбройні сили Франції
Гарнізон/ШтабГексагон Балард, Париж
Гасло
  • фр. Respect, intégrité, sens du service et excellence
  • «Повага, цілісність, почуття обов'язку та досконалість»
ШтандартБлакитний, білий, червоний
                  
Річниці2 липня
Війни/битви
Список конфліктів
Вебсайтdefense.gouv.fr/air
Командування
Головнокомандувач Збройних СилПрезидент Емманюель Макрон
Начальник штабу Повітряно-космічних сил ФранціїГенерал повітряних сил Жером Белланже
Знаки розрізнення
Рондель
Знак на кіль
Авіація
Електронна
боротьба		E-3 Sentry
ВинищувачіRafale, Mirage 2000
Навчальні літакиDassault/Dornier Alpha Jet, Pilatus PC-21, SOCATA TBM, Extra EA-300
ТранспортLockheed C-130, Airbus A310, Airbus A330, Airbus A400M Atlas, Dassault Falcon 7X, Dassault Falcon 900, Dassault Falcon 2000, Transall C-160, Boeing C-135FR
ГелікоптериAS532 Cougar, Fennec, EC725 Caracal
Медіафайли на Вікісховищі

Повітряно-космічні сили Франції (абр. ПКС Франції; фр. Armée de l'air et de l'espace, досл. «Армія повітря та космосу») — повітряно-космічні сили Збройних сил Франції. Сформовані у 1909 році як Service Aéronautique (укр. «Авіаційна служба») у складі Французької армії, вони стали самостійним видом збройних сил у 1934 році як Повітряні сили Франції. 10 вересня 2020 року вони отримали свою нинішню назву — Повітряно-космічні сили Франції, що відображає «еволюцію їхньої місії» в космічному просторі.[3]

Кількість літаків, що перебувають на озброєнні Повітряно-космічних сил Франції, варіюється в залежності від джерела; Міністерство збройних сил наводило цифру 658 літаків у 2014 році.[4][5] За даними 2018 року, ця цифра включає 210 бойових літаків: 115 Dassault Mirage 2000 і 95 Dassault Rafale.[6] (за даними видання FlightGlobal, станом на 2026 рік ПКС Франції налічують 188 бойових літаків: 83 Dassault Mirage 2000 і 105 Dassault Rafale[7]). Станом на 2024 рік у Повітряно-космічних силах Франції налічується 40 200 штатних співробітників, а резервний елемент у 2024 році становив 5 000 осіб.[2]

Начальник штабу Повітряно-космічних сил Франції (CEMAAE; фр. «Chef d'état-major de l'armée de l'air et de l'espace») безпосередньо підпорядковується Начальнику штабу Оборони (CEMA; фр. «Chef d'État-Major des Armées»), високопоставленому військовому офіцеру, який, у свою чергу, підпорядковується цивільному міністру збройних сил.

Історія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Створення Service Aéronautique

[ред. | ред. код]

Заснування Service Aéronautique розпочалося у 1909 році, коли міністр війни Франції схвалив придбання біплана Wright. Наступного року до єдиного придбаного літака додали ще один біплан Wright, літак Blériot та два Farman. 22 жовтня 1910 року генерал П’єр Рок був призначений генеральним інспектором формування, яке почали називати Cinquième Arme, або П’ятим родом військ.[8]

У березні 1912 року французький парламент ухвалив законодавство про створення авіаційного роду військ. Передбачалося, що він складатиметься з трьох окремих гілок відповідно до завдань авіації — розвідки, бомбардування або протидії іншим літакам.[8]

Винайдення винищувача

[ред. | ред. код]

Франція була однією з перших держав, що розпочали будівництво літаків. На початку Першої світової війни Франція мала загалом 148 літаків (вісім із них належали військово-морській авіації Франції — Aéronautique Navale) та 15 дирижаблів.[9] У серпні 1914 року, коли Франція вступила у Першу світову війну, її повітряні сили складалися з 24 ескадрилей (escadrilles), які підтримували сухопутні війська, зокрема трьох ескадрилей, приписаних до кавалерійських підрозділів. Станом на 8 жовтня планувалося розширення до 65 ескадрилей, а до грудня плани передбачали створення 70 нових ескадрилей.[8]

Тим часом, навіть попри нарощування закупівель, винахідливі льотчики намагалися застосовувати різні легкі види озброєння проти ворожих літаків. Ролан Гаррос винайшов примітивний спосіб стрільби з кулемета крізь площину обертання гвинта, обшивши лопаті гвинта металевими клинами, які відхиляли випадкові кулі. Після знищення трьох німецьких літаків Гаррос 18 квітня 1915 року здійснив вимушену посадку за лінією фронту противника. Таким чином його секретна зброя була розкрита, і Антоні Фоккер розробив синхронізатор, який до 1 липня 1915 року перетворив літаки на справжні летючі вогневі платформи.[10]

Формування винищувальних підрозділів

[ред. | ред. код]

21 лютого 1916 року розпочався Верденський наступ. Нові види озброєння вимагали нової тактики. Комендант Шарль де Трікорне де Роз був одним із перших французьких пілотів, навчившись літати ще в березні 1911 року. Цьому досвідченому авіаторові надали повну свободу у відборі пілотів і літаків для нового підрозділу, завданням якого було не допустити німецькі розвідувальні літаки до польотів над французькими позиціями. Імпровізований підрозділ реквізував усі наявні літаки Morane-Saulnier та Nieuport 11, а також 15 найкращих пілотів незалежно від їхнього попереднього місця служби. Цей тимчасовий підрозділ, що патрулював небо над Верденом, став першим французьким Groupement de Chasse (винищувальним угрупованням). Попри загибель Трікорне внаслідок нещасного випадку, угруповання діяло успішно. Під керівництвом нового командира, капітана Огюста де Реверана, тут розпочали свою кар’єру такі льотні аси, як Жорж Гінемер, Шарль Нунжессер та Альбер Дельлен.[11]

Натхненні успіхом першого угруповання, французи зосередили кілька ескадрилей для битви на Соммі. Зростання кількості французьких літаків дало змогу сформувати Groupement de Combat de la Somme під командуванням капітана Фелікса Брокара. Угруповання було створене 1 липня 1916 року й складалося з чотирьох ескадрилей на літаках Nieuport: ескадрилей N.3, N.26, N.73 та N.103. Ще три ескадрильї — N.37, N.62 та N.65 — у різний час тимчасово приєднувалися до нього.[11]

19 жовтня 1916 року було створено три постійні Groupes de Combat, кожен у складі чотирьох ескадрилей. Вони отримали номери 11, 12 і 13 та стали лише першими з таких угруповань.[11]

Зосередження повітряної сили

[ред. | ред. код]

У березні 1917 року були сформовані Groupe de Combat 14 та Groupe de Combat 15. Як і раніше, кожній новій групі було надано по чотири винищувальні ескадрильї Nieuport; знову ж таки, кожну з них спрямували на підтримку окремої французької польової армії.[11]

10 січня 1918 року з чотирьох ескадрилей літаків SPAD було сформовано Groupe de Combat 16. У лютому з ескадрилей SPAD заснували ще п’ять Groupe de Combat: № 17, 18, 19, 20 і 21. Різні моделі Nieuport на той час почали поступово виводити з експлуатації, оскільки нові SPAD заповнювали парки французької авіації.[12]

Успіхи груп спонукали французів зосереджувати повітряну міць у ще більших тактичних з’єднаннях. 4 лютого 1918 року з Groupe de Combat 15, Groupe de Combat 18 і Groupe de Combat 19 було створено Escadre de Combat № 1. За ним послідувало Escadre de Combat № 2, сформоване 27 лютого з Groupe de Combat 11, Groupe de Combat 13 і Groupe de Combat 17. Кожна група мала на озброєнні 72 винищувачі.[13]

Ескадри не стали кінцевим етапом французького нарощування повітряної сили. 14 травня 1918 року їх об’єднали в Division Aérienne. Оскільки бомбардувальну авіацію також зосереджували у більших формуваннях, до нової дивізії увійшли Escadre de Bombardement № 12 і Escadre de Bombardement № 13. Обидва бомбардувальні з’єднання були оснащені 45 бомбардувальниками Breguet 14. Останнім доповненням до нової дивізії стали п’ять ескадрилей прикриття, які експлуатували 75 важких двомоторних літаків Caudron R.11 для ескортування «Бреге».[13]

25 червня 1918 року було засновано Groupe de Combat 22. Невдовзі потому з’явився Groupe de Combat 23. Також було сформовано кілька груп нічного бомбардування.[14]

Застосування Division Aérienne

[ред. | ред. код]

15 липня 1918 року дивізію було залучено до Другої битви на Марні.[15] Відтоді, повністю або частково, Division Aérienne вела бойові дії до самого завершення війни. На час битви при Сен-Мієлі французи могли задіяти 27 винищувальних ескадрилей, а також розвідувальні та бомбардувальні підрозділи. 1 137 літаків, виділених для цієї битви, стали найбільшою кількістю авіації, використаною в одному бою Першої світової війни.[16]

Коли 11 листопада 1918 року було укладено перемир’я, французька повітряна міць зросла до 336 ескадрилей, з яких 74 були винищувальними ескадрильями SPAD. Франція мала на службі 3 608 літаків.[9] Підтверджені заяви про знищення 2 049 ворожих літаків включали 307, збитих над французькою територією. Французькі льотчики також знищили 357 спостережних аеростатів.[16] Водночас із 17 300 пілотів і спостерігачів, задіяних у війні, загинуло 5 500 осіб, що становило 31 %.[17] У газетній статті 1919 року повідомлялося, що втрати французьких ПС сягнули 61 %.[18]

Міжвоєнний період

[ред. | ред. код]
Одномісні винищувачі-моноплани Dewoitine D.510 середини 1930-х років

Військова авіація була заснована як «спеціальний рід військ» законом від 8 грудня 1922 року.[19] Вона залишалася під егідою Французької армії. Лише 2 липня 1934 року цей «спеціальний рід військ» став окремим видом збройних сил і набув повної незалежності.[20]

Початкові повітряні сили стали колискою французького військового парашутизму, відповідаючи за перше формування Повітряних піхотних груп (Groupements de l'Infanterie de l'Air) у 1930-х роках, від яких згодом походили Повітряні парашутні командос (commandos parachutistes de l'air).

Повітряні сили Франції підтримували безперервну присутність на всій території Французької колоніальної імперії, зокрема з 1920-х років до 1943 року.[21][22]

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

Повітряні сили Франції відіграли важливу роль у Другій світовій війні, зокрема під час Битви за Францію в 1940 році. Пізніше значну присутність у Французькому Леванті мали Повітряні сили режиму Віші.

Участь Повітряних сил Вільної Франції в період з 1940 по 1943 роки, а згодом участь авіаторів Армії визволення Франції, також стали важливими етапами в історії Повітряних сил Франції. Жертви команданта Рене Мушотта та лейтенанта Марселя Бо проілюстрували їхню відданість.

Після Другої світової війни

[ред. | ред. код]
North American T-28 Trojan, що використовувався проти партизанів під час Алжирської війни.

Після 1945 року Франція відбудувала свою авіаційну промисловість. Повітряні сили Франції брали участь у кількох колоніальних війнах у період існування імперії, зокрема у Французькому Індокитаї після Другої світової війни. З 1945 року Повітряні сили Франції були помітно залучені в Індокитаї (1945–1954).[23][24][25]

Повітряні сили Франції діяли в Алжирі з 1952 до 1962 року, а також під час Суецької кризи (1956), пізніше — в Мавританії та Чаді,[26][27][28] у Перській затоці (1990–1991),[29] на території колишньої Югославії,[30][31] а згодом — в Афганістані, Малі та Іраку.[32][33][34][35][36][37]

З 1964 до 1971 року Повітряні сили Франції мали унікальну відповідальність за французькі ядерні сили — через бомбардувальники Dassault Mirage IV або балістичні ракети з авіабази 200 Апт—Сен-Крістоль на плато Альбіон.

Відповідно, з 1962 року французьке політичне керівництво змістило військовий акцент на ядерне стримування, здійснивши повну реорганізацію Повітряних сил із створенням чотирьох повітряних регіонів і семи великих спеціалізованих командувань. Серед них були Командування стратегічних повітряних сил, COTAM, Повітряне командування сил протиповітряної оборони (Commandement Air des Forces de Défense Aérienne, CAFDA) та Тактичні повітряні сили (Force aérienne tactique, FATac). У 1964 році в Нансі було створено Друге тактичне повітряне командування для управління авіаційними підрозділами, розміщеними у Франції, але не підпорядкованими НАТО. Командування військово-транспортної авіації було сформовано раніше — у лютому 1962 року — на основі Групування спеціалізованих авіаційних підрозділів. Також у 1964 році було створено Ескадрон повітряних стрільців-командос (Escadron des Fusiliers Commandos de l’Air, EFCA), який, імовірно, об’єднав усі підрозділи FCA. Dassault Mirage IV — головний французький стратегічний бомбардувальник — був розроблений для ударів по радянських позиціях у межах французької ядерної тріади.

У 1985 році Повітряні сили мали чотири основні авіаційні командування: Командування стратегічних повітряних сил, Командування тактичних повітряних сил, Командування військово-транспортної авіації та CAFDA (протиповітряна оборона).[38]

Вигляд 1986 року двох літаків Mirage F1: одного з винищувальної ескадрильї Escadron de Chasse 2/30 «Normandie-Niemen» та іншого з Escadron de Chasse 3/30 «Lorraine». Обидва літаки були озброєні ракетами Matra R.530. На обох літаках добре видно емблеми ескадрилей..

Командування стратегічних сил Повітряних сил Франції (CFAS; Commandement des Forces Aériennes Stratégiques) мало дві ескадрильї балістичних ракет проміжної дальності S2 і S-3 на плато Альбіон, шість ескадрильй Mirage IVA (у Мон-де-Марсані, Казо, Оранжі, Істрі, Сен-Дізьє та EB 3/94 на авіабазі Люксёй — Сен-Совер), а також три ескадрильї літаків-заправників C-135F. Крім того, у Бордо діяла навчально-розвідувальна частина CIFAS 328. Тактичне авіаційне командування включало крила EC 3, EC 4, EC 7, EC 11, EC 13 та ER 33, загалом 19 ескадрильй на літаках Mirage III і Jaguar, дві ескадрильї на Mirage 5F (EC 2/13 і EC 3/13, обидві в Кольмарі) та одну ескадрилью на Mirage F.1CR. CoTAM налічувало 28 ескадрильй, з яких десять були транспортними ескадрильями з літаками з нерухомим крилом, а решта — вертолітні та зв’язкові ескадрильї, щонайменше п’ять із яких дислокувалися за кордоном. CAFDA налічувало 14 ескадрильй, переважно оснащених літаками Mirage F.1C. Ще два командування мали льотні підрозділи — Командування підготовки Повітряних сил та Командування зв’язку Повітряних сил — із чотирма ескадрильями та трьома випробувальними підрозділами.

Компанія Dassault Aviation проклала шлях насамперед завдяки проєктам літаків зі стрілоподібним (дельтоподібним) крилом, які стали основою серії винищувачів Dassault Mirage III. Літак Mirage продемонстрував свої можливості під час Шестиденної війни, Війни Судного дня, Фолклендської війни та війни в Перській затоці, ставши одним із найпопулярніших реактивних винищувачів свого часу та широко продаючись за кордон.

У 1994 році командування Fusiliers Commandos de l’Air було відновлено в іншій формі.

Повітряні сили Франції увійшли у фазу оновлення та розширення авіапарку. ПС замовили військово-транспортний літак Airbus A400M, який на той момент перебував у розробці. Станом на листопад 2016 року 11 таких літаків уже були поставлені до підрозділу ET 00.061 на авіабазі Орлеан-Брисі, а також тривала інтеграція нового багатоцільового винищувача Dassault Rafale; перша ескадрилья з 20 літаків досягла оперативної готовності у 2006 році на авіабазі Сен-Дізьє.

У 2009 році Франція знову приєдналася до військової командної структури НАТО, з якої вийшла 1966 року.[39] Франція була однією з провідних держав — разом зі США, Великою Британією та Італією — у впровадженні безпольотної зони над Лівією, санкціонованої ООН (операція НАТО Unified Protector), розгорнувши 20 винищувачів у районі Бенгазі для захисту позицій повстанців і цивільного населення.[40]

Остання ескадрилья, озброєна літаками Dassault Mirage F1, зняла їх з експлуатації в липні 2014 року та замінила на Dassault Rafale.[41]

Сучасність (2020 — теперішній час)

[ред. | ред. код]
Емблема Повітряних сил Франції у 2010–2020 роках

13 липня 2019 року Президент Еммануель Макрон оголосив про створення космічного командування, яке до вересня 2019 року мало увійти до складу Повітряних сил Франції, а також про трансформацію Повітряних сил Франції на Повітряно-космічні сили Франції.[42] За словами міністерки оборони Флоранс Парлі, Франція залишає за собою право оснащувати французькі супутники лазерами з оборонною метою.[43]

Офіційне перейменування відбулося 24 липня 2020 року, а нову емблему Повітряно-космічних сил було представлено 11 вересня 2020 року.[3]

26 липня 2023 року на базі Нютабару Повітряно-космічні сили Франції провели свої перші в історії спільні винищувальні навчання з Японією, продовживши розвиток оборонних зв’язків між двома країнами.[44]

Авіабази

[ред. | ред. код]

Льотна діяльність у Франції здійснюється через мережу баз, платформ і радіолокаційних систем протиповітряної та протикосмічної оборони. Її забезпечують бази, роботу яких координує та підтримує персонал, а також оперативні центри, склади, майстерні й навчальні заклади. Як у Франції, так і за її межами, бази мають подібну інфраструктуру для надання стандартизованої підтримки.

Повітряно-космічні сили Франції станом на 1 серпня 2014 року мали:

  • на території метрополії Франції — 27 авіабаз, з яких 18 мають аеродромні платформи зі злітно-посадковими смугами, 5 — без аеродромної платформи, дві школи, 3 повітряні загони та «один приєднаний повітряний елемент»;
  • за межами метрополії / у Європі та за кордоном — 7 авіабаз або постійних підрозділів.

Деякі французькі авіабази лише розміщують радіолокаційні підрозділи (наприклад, у Ліоні, Мон-Вердені, Драхенбронні, Сен-Мар-ла-Пілі, Ніцці, Мон-Ажелі) для здійснення радіолокаційного контролю повітряного простору та управління повітряним рухом. Інші бази є складами матеріально-технічного забезпечення або командними пунктами. Тимчасові та напівпостійні закордонні розгортання включають транспортну авіацію в Душанбе (Таджикистан, операція «Héraclès») і винищувальну авіацію в Нджамені (Чад, операція «Épervier») тощо.

Командир авіабази має повноваження щодо всіх підрозділів, розміщених на її території. Залежно від завдань підрозділів це означає відповідальність приблизно за 600–2500 осіб особового складу.

У середньому база з близько 1500 військовослужбовців (приблизно 3500 осіб разом із членами родин) забезпечує щорічний економічний внесок у регіон у розмірі близько 60 мільйонів євро. Відповідно, визначення місць розташування авіабаз є важливою складовою регіонального планування.[45]

Список поточних авіабаз Франції за даними офіційного сайту Міністерства оборони:[46][a]

Назва Французькою Розташування
101-ша авіабаза[47]фр. Base aérienne 101 ToulouseФранція Франція
104-та авіабазафр. Base aérienne 104 Al DhafraОАЕ ОАЕ
105-та авіабазафр. Base aérienne 105 Évreux-FauvilleФранція Франція
106-та авіабазафр. Base aérienne 106 Bordeaux-MérignacФранція Франція
107-ма авіабазафр. Base aérienne 107 VillacoublayФранція Франція
113-та авіабазафр. Base aérienne 113 Saint-DizierФранція Франція
115-та авіабазафр. Base aérienne 115 OrangeФранція Франція
116-та авіабазафр. Base aérienne 116 LuxeuilФранція Франція
118-та авіабазафр. Base aérienne 118 Mont-de-MarsanФранція Франція
120-та авіабазафр. Base aérienne 120 CazauxФранція Франція
123-тя авіабазафр. Base aérienne 123 Orléans-BricyФранція Франція
125-та авіабазафр. Base aérienne 125 IstresФранція Франція
126-та авіабазафр. Base aérienne 126 Ventiseri-SolenzaraФранція Франція
133-тя авіабазафр. Base aérienne 133 Nancy-OcheyФранція Франція
186-та авіабазафр. Base aérienne 186 NouméaФранцузька Полінезія Французька Полінезія
188-ма авіабазафр. Base aérienne 188 DjiboutiДжибуті Джибуті
204-та авіабазафр. Base aérienne 204 Mérignac-BeauséjourФранція Франція
217-та авіабазафр. Base aérienne 217 Brétigny Sur-OrgeФранція Франція
273-тя авіабазафр. Base aérienne 273 RomorantinФранція Франція
367-ма авіабазафр. Base aérienne 367 CayenneФранцузька Гвіана Французька Гвіана
701-ша авіабазафр. Base aérienne 701 Salon-de-ProvenceФранція Франція
702-га авіабазафр. Base aérienne 702 AvordФранція Франція
705-та авіабазафр. Base aérienne 705 ToursФранція Франція
709-та авіабазафр. Base aérienne 709 CognacФранція Франція
721-ша авіабазафр. Base aérienne 721 RochefortФранція Франція
722-га авіабазафр. Base aérienne 722 SaintesФранція Франція
901-ша авіабазафр. Base aérienne 901 DrachenbronnФранція Франція
921-ша авіабазафр. Base aérienne 921 TavernyФранція Франція
928-ма авіабазафр. Base aérienne 928 Brest-LoperhetФранція Франція

Техніка та озброєння

[ред. | ред. код]

Інформація про кількість техніки наведена станом на 2024—2026 роки згідно з Military Balance 2024[2] та World Air Forces 2026.[7]

Модель літака/Тип Фото Країна походження Призначення Варіації Кількість Примітки Роки служби
Бойові літаки
Dassault Mirage 2000 Франція Франція винищувач-бомбардувальник Dassault Mirage 2000D 52 Поступово виводяться з експлуатації та замінюються на нові винищувачі Dassault Rafale Перший політ: 10 березня 1978 року

Прийнятий на озброєння: 1984 року

багатоцільовий винищувач Dassault Mirage 2000-5F 25
навчально-бойовий літак Dassault Mirage 2000B-S5 6
Dassault Rafale Франція Франція багатоцільовий винищувач Dassault Rafale B 105 (137 за даними MB 2024) Замовлено ще 42 Dassault Rafale від 12 січня 2024 року[48] Перший політ: 4 липня 1986 року

Прийнятий на озброєння: 18 травня 2001 року

навчальний винищувач Dassault Rafale С
Спеціальні літаки
Boeing E-3F США США Літак дального радіолокаційного стеження 4
Танкери
Airbus A330 MRTT Франція Франція багатоцільовий заправник 12
Boeing КC-135FR США США літак паливозаправник 2
Lockheed Martin KC-130J США США літак паливозаправник 2
Транспортні літаки
Airbus A400M Європейський Союз Європейський Союз транспортний літак 24 Додатково замовлено ще 26 літаків
Airbus A310-300 Європейський Союз Європейський Союз транспортний літак 3
Airbus A340 Європейський Союз Європейський Союз транспортний літак Airbus A340-200

Airbus A340-300

 1

1
Airbus ACJ Франція Франція транспортний літак 2
CASA C-295 Іспанія Іспанія транспортний літак CASA CN-235

CASA CN-235M

 8

11
Dassault Falcon 50 Франція Франція адміністративний літак 3
Dassault Falcon 900 Франція Франція адміністративний літак 2
De Havilland Canada DHC-6 Канада Канада транспортний літак 5
Embraer EMB-121 Бразилія Бразилія загального призначення 35
Lockheed C-130 Hercules США США/Франція Франція транспортний літак 5

9
Socata TB30 Франція Франція загального призначення 90
Socata TBM 700 Франція Франція загального призначення 14
Навчальні літаки
Dassault-Breguet/Dornier Alphajet E Франція Франція

Німеччина Німеччина

 навчально-бойовий 29
Embraer EMB-121 Бразилія Бразилія навчально-тренувальний 16
Grob G-120A Німеччина Німеччина навчально-тренувальний 18
Pilatus PC-21 Швейцарія Швейцарія навчально-тренувальний 26
Гелікоптери
Aerospatiale SA330 Франція Франція транспортний вертоліт 29
Aerospatiale AS 332 Super Puma Франція Франція транспортний вертоліт Eurocopter AS332C

Eurocopter AS332L

 3

5
Eurocopter AS532 Франція Франція транспортний вертоліт 2
Eurocopter AS555 Франція Франція багатоцільовий вертоліт 43
Eurocopter EC725 Європейський Союз Європейський Союз транспортний вертоліт 6

Розпізнавальні знаки

[ред. | ред. код]

Еволюція розпізнавальних знаків

[ред. | ред. код]
Розпізнавальний знак Знак на фюзеляж Знак на кіль Порядок нанесення
немає

Знаки відмінності

[ред. | ред. код]

Генерали та офіцери

[ред. | ред. код]
КатегоріїГенералиСтарші офіцериМолодші офіцери
Французьке званняGénéral d' armée aérienneGénéral de corps a érienGénéral de division aérienneGénéral de brigade aérienneColonel Lieutenant-colonelCommandantCapitaineLieutenantSous-lieutenantAspirant
Українська
відповідність		Генерал арміїГенерал-полковникГенерал-лейтенантГенерал-майорПолковникПідполковникМайорКапітанСтарший лейтенантЛейтенантМолодший лейтенант

Сержанти та солдат

[ред. | ред. код]
категоріїпідофіцерівСержантиСолдати
Французьке званняMajorAdjudant-chefAdjudantSergent-chefSergentCaporal-chefCaporalAviateur de première classeAviateur de deuxième classe
Українська
відповідність		ПрапорщикНіНіСтаршинаСтарший сержантСержантМолодший сержантСтарший солдатСолдат

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ на сайті МО Франції 28 позначок, бо там окремо вказані Генштаб ВПС і 25-й інженерний полк в Істрі
  1. ↑ https://www.lepoint.fr/societe/l-armee-de-l-air-francaise-change-de-nom-et-de-logo-11-09-2020-2391502_23.php
  2. 1 2 3 IISS, 2024, p. 94.
  3. 1 2 France: Goodbye Air Force, hello Air and Space Force. 12 вересня 2020.
  4. ↑ «Annuaire statistique de la défense 2013—2014» [Архівовано 2020-05-30 у Wayback Machine.] (фр.). 10 July 2014.
  5. ↑ «Annuaire statistiques de la défense 2012—2013». [Архівовано 1 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (фр.). 4 June 2013.
  6. ↑ Dassault Aviation Group: Order intake, deliveries and backlog in units as of December 31st, 2018 (PDF). Dassault Aviation. 7 січня 2019. Архів (PDF) оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 10 січня 2019.
  7. 1 2 Hoyle, Craig. World Air Forces 2026. FlightGlobal. Процитовано 12 січня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. 1 2 3 Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 84
  9. 1 2 Martini, 2005, pp. 36, 42.
  10. ↑ Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, pp. 84–85
  11. 1 2 3 4 Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 85
  12. ↑ Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, pp. 85–86
  13. 1 2 Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 86
  14. ↑ Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, pp. 86–87
  15. ↑ 1918: la deuxième bataille de la Marne (27 mai – 6 août). Chemins de Momoire. Процитовано 2 червня 2024.
  16. 1 2 Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 87
  17. ↑ Les hydravions Georges Lévy [Архівовано 5 жовтня 2018 у Wayback Machine.], Hydroplanes Georges Lévy, Gérard Hartmann, 2011, The Schneider cup and veteran hydroplanes.
  18. ↑ French Airmen Suffered Most. The Washington Herald. Library of Congress. 21 грудня 1919. Процитовано 21 грудня 2019.
  19. ↑ Journal Officiel de la République Française of 9 December 1922 [Архівовано 31 грудня 2017 у Wayback Machine.], Law on the creation of the Aeronautics Arm on 8 December 1922 published in JO on 9 December 1922, BNF-Gallica, gallica.bnf.fr
  20. ↑ Book: "New History of the French Air Force". Dassult Aviation. 21 травня 2021. Процитовано 1 червня 2024.
  21. ↑ Les soldats colonisés de I'Empire français (19e–20e siècles). Chemins de Mèmoire. Процитовано 1 червня 2024.
  22. ↑ French Military, 1919–1940. Oxford Biographies. 29 листопада 2018. Процитовано 1 червня 2024.
  23. ↑ Douglas, John. French Air Force in the Pacific War. Pacific Wrecks. Процитовано 2 червня 2024.
  24. ↑ On This Day: U.S. transports French troops in First Indochina War. United Press International. 21 квітня 2024. Процитовано 2 червня 2024.
  25. ↑ Seventy years after First Indochina War, French relatives still searching for missing pilot. France24.com. 2 червня 2024. Процитовано 2 червня 2024.
  26. ↑ Valade, Carol (17 жовтня 2023). Driven out of Niger, the French Army takes refuge in Chad, Paris's last ally in the Sahel. lemonade.fr. Процитовано 2 червня 2024.
  27. ↑ French air strikes target convoy entering Chad from Libya. france24.com. 2 квітня 2019. Процитовано 2 червня 2024.
  28. ↑ French Troops to Stay in Chad: Macron Envoy. The Defense Post. 8 березня 2024. Процитовано 2 червня 2024.
  29. ↑ La France Dans la guerre du Golfe. Chemins de Mémoire. Процитовано 2 червня 2024.
  30. ↑ Priest, Dana (20 вересня 1999). France Played Skeptic on Kosovo Attacks. The Washington Post. Процитовано 2 червня 2024.
  31. ↑ La France dans les Balkans. Chemin de Memoire. Процитовано 2 червня 2024.
  32. ↑ Schmitt, Oliver (10 вересня 2018). Remembering The French War In Afghanistan. War on the Rocks. Процитовано 1 червня 2024.
  33. ↑ The French Air Evaluation Mission in Afghanistan. sldinfo.com. 16 серпня 2021. Процитовано 1 червня 2024.
  34. ↑ Kelly, Fergus (17 січня 2019). France conducts air operations in Mali and Central African Republic. The Defense Post. Процитовано 1 червня 2024.
  35. ↑ UN inquiry finds French air strike killed Mali civilians. BBC News. 30 березня 2021. Процитовано 1 червня 2024.
  36. ↑ Helou, Agnes (11 лютого 2022). Iraq seeks French drones and jets, additional Russian tanks. Defense News. Процитовано 1 червня 2024.
  37. ↑ Dagher, Munqith (23 вересня 2021). The Secret Behind the French Interest in Iraq: A Geostrategic Analysis. csis.org. Процитовано 1 червня 2024.
  38. ↑ Isby, David; Kamps, Charles (1985). Armies of NATO's Central Front. London: Jane's Publishing Company. с. 168—170. ISBN 978-0-7106-0341-8.
  39. ↑ "Sarkozy confirmed that France will soon return to NATO's integrated command" 17 June 2008
  40. ↑ "Report Hubert Védrine" 12 November 2012 (in English)
  41. ↑ France retires last Mirage F1s. Flight Global. 18 червня 2014. Процитовано 2 червня 2024.
  42. ↑ French President Emmanuel Macron announces creation of French space force. USA Today. Архів оригіналу за 1 червня 2023.
  43. ↑ 'May the force be with vous’: France unveils space weapons plan
  44. ↑ Dominguez, Gabriel (23 липня 2023). France and Japan expand defense ties with first joint fighter jet drills. The Japan Times. Процитовано 2 червня 2024.
  45. ↑ "France faced with developments in the international and strategic context" [Архівовано 3 листопада 2012 у Wayback Machine.] 3 April 2012 (англ.)
  46. ↑ Carte des bases aériennes. Міністерство збройних сил Франції (фр.). Процитовано 2 лютого 2026.
  47. ↑ Франція відкрила першу у країні космічну авіабазу
  48. ↑ Повітряно-космічні сили Франції замовили 42 винищувачі Rafale. Мілітарний. 12 січня 2024. Архів оригіналу за 16 січня 2024. Процитовано 12 вересня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Повітряно-космічні сили Франції
Література
  • Norman L. R. Franks, Frank W. Bailey. OVER THE FRONT: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914-1918. — Grub Street, 1992. — 228 с. — ISBN 0948817542.
  • André Martini. History of light aviation of the French Army 1794–2008. — Paris : Lavauzelle, 2005. — 427 с. — ISBN 2-7025-1277-1.
  • International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.
  1. ↑ Aviation Week & Space Technology, 2009 World Military Aircraft Inventory, France[недоступне посилання з квітня 2019]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Повітряно-космічні_сили_Франції&oldid=48151902