Пуринергічна передача сигналів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Схема позаклітинного пуринергічного сигналінгу

Пуринергічна передача сигналів — це форма позаклітинної передачі сигналів, яка опосередкована пуриновими нуклеотидами та нуклеозидами, такими як аденозин і АТФ. Вона передбачає активацію пуринергічних рецепторів у клітині та опосередковану ними регуляцію клітинних функцій. [1]

Пуринергічний сигнальний комплекс клітини іноді називають "пуриномом" (англ - "purinome"). [2]

Історія[ред. | ред. код]

Професор Geoffrey Burnstock
Професор Джеффрі Бернсток

Найперші повідомлення про пуринергічну передачу сигналів датуються 1929 роком, коли угорський фізіолог Альберт Сент-Дьєрдьі (Albert Szent-Györgyi) помітив, що очищені аденінові сполуки при введенні тваринам призводять до тимчасового зниження частоти серцевих скорочень. [3] [4]

У 1960-х роках класичний погляд на автономний контроль гладкої мускулатури базувався на принципі Дейла, який стверджував, що кожна нервова клітина може синтезувати, зберігати та вивільняти лише один нейромедіатор. Тому було прийнято, що симпатичний нейрон вивільняє тільки норадреналін, тоді як антагоністичний парасимпатичний нейрон вивільняє лише ацетилхолін. І хоча концепція котрансмісії поступово набула визнання в 1980-х роках, переконання, що один нейрон діє через один тип нейромедіатора, продовжувало домінувати в галузі нейротрансмісії протягом 1970-х років. [5]

Ввів термін пуринергічної передачі сигналів у 1972 році Джеффрі Бернсток, який припустив існування неадренергічного, нехолінергічного (NANC) нейромедіатора, який він визначив як АТФ після спостереження клітинних реакцій у ряді систем, які піддаються впливу холінергічних і адреноблокатори, розпаливши цим суперечки на десятиліття. [6] [7] [8] [9]

Пропозиція Бернстока була зустріта критикою, оскільки АТФ є поширеним внутрішньоклітинним джерелом молекулярної енергії [10], тому здавалося нелогічним, що клітини також можуть активно вивільняти цю життєво важливу молекулу як нейромедіатор. Однак після років тривалого скептицизму концепція пуринергічної передачі сигналів була поступово прийнята науковою спільнотою. [1]

Сьогодні пуринергічна передача сигналів більше не вважається обмеженою нейропередачею, а розглядається як загальна система міжклітинного зв’язку багатьох, якщо не всіх, тканин. [11]

Еволюційне походження[ред. | ред. код]

Екзогенно застосований АТФ стимулює закриття Венериної мухоловки [12]

Пуринергічні рецептори, представлені декількома родинами, є одними з найпоширеніших рецепторів у живих організмах і з’явилися ще на ранніх етапах еволюції. [13]

Серед безхребетних пуринергічна сигнальна система виявлена у бактерій, амеб, інфузорій, водоростей, грибів, анемонів, гребневиків, платигельмінтів, нематод, ракоподібних, молюсків, кільчастих черв’яків, голкошкірих та комах. [14] У зелених рослинах позаклітинний АТФ та інші нуклеотиди індукують збільшення концентрації іонів кальцію в цитозолі та інших змін, що впливають на ріст рослин і модулюють відповіді на подразники. [15] Перший пуринергічний рецептор у рослин - DORN1 - було відкрито у 2014 році. [16]

Примітивні рецептори P2X одноклітинних організмів часто мають низьку подібність послідовностей з рецепторами ссавців, але все ж чутливі до мікромолярних концентрцій АТФ. Вважається, що еволюція цього класу рецепторів відбулася понад мільярд років тому. [17]

Молекулярні механізми[ред. | ред. код]

Загалом усі клітини мають здатність вивільняти нуклеотиди. У нейронах і нейроендокринних клітинах це відбувається переважно через регульований екзоцитоз. [1] Вивільнені нуклеотиди можуть бути гідролізовані позаклітинно різними ферментами, розташованими на поверхні клітини, які називаються ектонуклеотидазами. В цілому до пуринергічної сигнальної системи входять транспортери, ферменти і рецептори, які відповідають за синтез, вивільнення, дію та позаклітинну інактивацію АТФ (головним чином) і продукту його позаклітинного розпаду аденозину. [18] Порівнянні із АТФ сигнальні ефекти спостерігаються також при дії уридинтрифосфату (UTP) і уридиндифосфату (UDP). [19]

Пуринергічні рецептори[ред. | ред. код]

Моделювання гомології рецептора P2RX2 у відкритому стані

Пуринові рецептори — це клас мембранних рецепторів, які у відповідь на зв'язування АТФ чи аденозину опосередковують різні фізіологічні функції, такі як розслаблення гладких м’язів кишечника. Відомо три основні класи пуринергічних рецепторів: рецептори P1, P2X і P2Y. Процеси клітинної сигналізації, ініційовані рецепторами P1 і P2Y, мають протилежні ефекти в біологічних системах. [3]

Назва Активатор Клас
Р1 рецептори Аденозин G-білок-спряжені рецептори
P2Y рецептори Нуклеотиди G-білок-спряжені рецептори
Р2Х рецептори АТФ Ліганд-керований іонний канал

Окремі мембранні рецептори для аденозину (Р1) та для АТФ (Р2) були виявлені у 1978-му році і, пізніше, Р2-рецептори були поділені на йонотропні P2X та метаботропні P2Y на підставі механізму дії та фармакології.

Р1 рецепторів є чотири типи A1, A2A, A2B і A3, і всі вони є G-білок пов’язані. А1 і А3 пов’язані із Gi/o родиною G-білків, що інгібують продукцію цАМФ, тоді як А2А і А2В пов'язані із Gs родиною G-білків та стимулюють утворення цАМФ. Було виявлено і інші комбінації G-білків залежно від типу клітин, а також показано, що аденозинові рецептори можуть активувати як мінімум одну підродину мітоген-активованої протеїн-кінази.[13]

  • А1 рецептор регулює поверхневу експресію NMDA рецепторів через Src-кіназозалежний шлях. [20]
  • А2А рецептор поширений у базальних гангліях та кровоносних судинах, і є однією з основних мішеней дії кофеїну. [21] [22]
  • А2В рецептор взаємодіє із нетрином-1, який залучений до процесу подовження аксонів. [23]
  • А3 рецептор здатен інгібувати проліферацію людських меланомних клітин. [24]

P2X рецептори є класичними катіонними ліганд-керованими каналами, які відкриваються при зв’язуванні АТФ і пропускають Na+, K+ та Ca2+. P2X рецептори є тримерами, утвореними з окремих субодиниць, кодованих сімома генами, означеними від P2X1 до P2X7. Різноманітність P2X рецепторів зумовлена різними поєднанням окремих субодиниць. Частка проникності до Са відносно проникності до моновалентних катіонів варіює залежно від комбінації субодиниць від 1 до більше ніж 5 чи 10. Нативні АТФ-індуковані струми Са у деяких нейронах, зокрема в нейронах медіальної габенули та соматосенсорної кори, характеризуються винятково високою проникністю Са і це співвідношення має значення 10-12, що співставно з проникністю NMDA рецепторів. Як результат, P2X рецептори можуть забезпечувати важливий шлях для вхідного Са струму у постсинаптичній щільності тоді, коли NMDA рецептори недоступні внаслідок магнієвого блокування.

P2Y рецептори мають 7 трансмембранних доменів, тобто топологію подібну до інших G-білок-пов’язаних рецепторів. За філогенетичною спорідненістю, присутністю деяких амінокислот, важливих для зв’язування ліганда, та селективністю до G-білка виокремлюють дві групи P2Y рецепторів.[13]

  • Рецептори з першої підгрупи (P2Y1, Y2, Y4, Y6, та Y11) використовують Gq/G11 для активації фосфоліпази-С/інозитол-трифосфатного шляху ендоплазматичного ретикулуму з вивільнення Са.
  • Рецептори другої групи(Y12, Y13 та Y14) використовують виключно Gi/o, який інгібує аденіліл циклазу та модулює йонні канали.

P2Y є поширеними у людських тканинах, і мають різні функції залежно від того, з яким G-білком вони спарені. Зокрема, P2Y рецептори можуть опосередковувати згортання крові [25] та імунну відповідь. [26]

Транспортери нуклеозидів[ред. | ред. код]

Транспортери нуклеозидів (НТ) — це група мембранних транспортних білків, які транспортують нуклеозидні субстрати, включаючи аденозин, крізь мембрани клітин і везикул. НТ вважаються еволюційно давніми мембранними білками і знайдені у багатьої життєвих форм. Їх поділяють на два типи:

Ці транспортери нуклеозидів можуть регулювати позаклітинну концентрацію аденозину, йомвірно, за рахунок петлі зворотного зв’язку, що з’єднує рецептор-опосередковану сигналізацію з функціонуванням транспортера. [27]

Ектонуклеотидази[ред. | ред. код]

Вивільнені нуклеотиди можуть бути позаклітинно гідролізовані різними ферментами, розташованими на поверхні клітини, відомими як ектонуклеотидази.

  • Позаклітинні нуклеозидтрифосфати та дифосфати є субстратами ектонуклеозидтрифосфатдифосфогідролаз (англ - "E-NTPDases - ectonucleoside triphosphate diphosphohydrolases"), ектонуклеотидпірофосфатази/фосфодіестерази (англ - "E-NPPs - ectonucleotide pyrophosphatase/phosphodiesterases") і лужних фосфатаз (англ "APs - alkaline phosphatases").
  • Позаклітинний АМФ гідролізується до аденозину екто-5'-нуклеотидазою (англ - "eN - ecto-5'-nucleotidase")та лужною фосфатазою. У будь-якому випадку кінцевим продуктом каскаду гідролізу є нуклеозид. [28] [29]

Паннексини[ред. | ред. код]

Паннексин-1 (PANX1) є невід’ємним компонентом пуринергічного сигнального шляху P2X/P2Y і ключовим фактором патофізіологічного вивільнення АТФ. [30] Так, канал PANX1, разом із АТФ, пуринергічними рецепторами та ектонуклеотидазами, бере участь у кількох циклах зворотного зв’язку під час запального процесу. [31]

Накопичення і вивільнення АТФ[ред. | ред. код]

АТФ та інші нуклеотиди накопичуються і зберігаються в синаптичних везикулах. Накопичення АТФ у синаптичних везикулах може бути опосередковане Cl-залежним нуклеотидним транспортером (VNUT), розпізнає АТФ, ГТФ і АДФ, та належить до родини аніонних транспортерів SLC17. АТФ-же, ймовірно, є присутнім у кожній синаптичній везикулі, хоч і у різних концентраціях, та може бути коекспресованим із іншими нейротрансмітерами, наприклад, із гамааміномасляною кислотою(ГАМК), норадреналіном та адреналіном. Але деякі синапси, зокрема, у медіальній габенулі та у кортексі, мають пули везикул лише з АТФ.

Наразі невідомо, чи різні нуклеотиди-агоністи, такі як АТФ, АДФ, УТФ і УДФ вивільняються за спільним механізмом чи по-різному. Принаймні для АТФ існують переконливі докази екзоцитозу у везикулах з нейронів, також останні дослідження говорять про везикулярний екзоцитоз і із астроцитів з потенційним залученням у цей процес лізосом. Є докази і інших шляхів вивільнення нуклеотидів, серед яких коннексинові чи паннексинові напівканали (hemichannels), АТФ-зв’язуючі касетні транспортери та плазмалемні потенціал-залежні аніонні канали.[13]

Фізіологічна роль[ред. | ред. код]

Серцево-судинна система[ред. | ред. код]

У людському серці аденозин функціонує як аутокоїд та регулює скоротливість, коронарний кровотік та частоту серцевих скорочень. На сьогодні в серці виявлено чотири типи рецепторів аденозину. [32] Після зв'язування зі специфічним пуринергічним рецептором аденозин викликає негативний хронотропний ефект через вплив на кардіостимулятори . Він також викликає негативний дромотропний ефект через пригнічення AV-вузлової провідності. [33] Починаючи з 1980-х років ці ефекти аденозину використовувалися при лікуванні пацієнтів із суправентрикулярною тахікардією . [34]

Пуринергічними сигналами опосередковується регуляція судинного тонусу в ендотелії кровоносних судин. Знижена концентрація кисню призводить до вивільнення АТФ з еритроцитів, викликаючи в ендотеліальному шарі кровоносних судин поширення кальцієвої хвилі і подальшу продукцію оксиду азоту, який призводить до розширення судин. [35] [36]

У процесі згортання крові аденозиндифосфат (АДФ) відіграє вирішальну роль в активації та рекрутуванні тромбоцитів, а також забезпечує структурну цілісність тромбів. Ці ефекти модулюються рецепторами P2RY1 і P2Y12 . Рецептор P2RY1 відповідає за зміну форми тромбоцитів, підвищення рівня внутрішньоклітинного кальцію та тимчасову агрегацію тромбоцитів, тоді як рецептор P2Y12 відповідає за стійку агрегацію тромбоцитів через інгібування аденілатциклази та відповідне зниження рівнів циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Для стійкого гемостазу необхідна активація обох пуринергічних рецепторів. [37] [38]

Травна система[ред. | ред. код]

У печінці АТФ постійно вивільняється під час гомеостазу, і його сигналізація через Р2 рецептори впливає на секрецію жовчі, а також на метаболізм і регенеративні властивості печінки. [39] Рецептори P2Y в ентеричній нервовій системі та в нервово-м’язових з’єднаннях кишечника модулюють кишкову секрецію та моторику. [40]

Ендокринна система[ред. | ред. код]

Клітини гіпофіза виділяють АТФ, який діє на пуринорецептори P2Y і P2X. [41]

Імунна система[ред. | ред. код]

Як частина запальної відповіді, АТФ активує рецептор P2RX7, викликаючи падіння рівня внутрішньоклітинного калію та утворення інфламосом.

Аутокринна пуринергічна передача сигналів є важливою в активації лейкоцитів. Залежно від того, які пуринергічні рецептори залучені, ці механізми або посилюють, або пригнічують активацію клітин, дозволяючи їм регулювати свою функціональну відповідь, ініційовану позаклітинними сигналами. [42]

Як і більшість імуномодулюючих засобів, АТФ може діяти як імуносупресивний або імуностимулюючий фактор, залежно від мікрооточення цитокінів і типу клітинного рецептора. [43] У лейкоцитах, таких як макрофаги, дендритні клітини, лімфоцити, еозинофіли та тучні клітини, пуринергічна передача сигналів відіграє роль у мобілізації кальцію, полімеризації актину, вивільненні медіаторів, дозріванні клітин, цитотоксичності та апоптозі. [44] Значне збільшення концентрації позаклітинного АТФ внаслідок загибелі клітин служить «сигналом небезпеки» в запальних процесах. [45]

Залежно від мікрооточення, експресії рецепторів аденозину на нейтрофілах та спорідненості цих рецепторів до аденозину, тканинний аденозин може або активувати, або пригнічувати різні функції цих нейтрофілів. Так, мікромолярні концентрації аденозину активують рецептори А2А і А2В, що перешкоджає вивільненню гранул і запобігає окислювальному вибуху. З іншого боку, наномолярні концентрації аденозину активують рецептори A1 і A3, що призводить до нейтрофільного хемотаксису до запальних стимулів. Вивільнення АТФ і аутокринний зворотний зв'язок через рецептори P2RY2 і A3 забезпечують ампліфікацію сигналу. [46][47] На передачу сигналів аденозину також впливають фактори, що викликають гіпоксію.[34]

Нервова система[ред. | ред. код]

Активація мікроглії в ЦНС через пуринергічну передачу сигналів

У центральній нервовій системі (ЦНС) АТФ вивільняється із синаптичних закінчень і зв’язується з великою кількістю іонотропних і метаботропних рецепторів. Він діє як медіатор у нейронально-гліальних комунікаціях та має збудливу дію на нейрони. [48] І аденозин, і АТФ індукують проліферацію клітин астроцитів. У мікроглії експресуються пуринові рецептори P2X і P2Y. Рецептор P2Y6, який головним чином активується уридиндифосфатом (UDP), відіграє значну роль у мікрогліальному фагоптозі, тоді як рецептор P2Y12 функціонує як спеціалізований рецептор розпізнавання патерну . Рецептори P2RX4 опосередковують нейропатичний біль у ЦНС. [49] Кальцієва сигналізація, викликана пуринергічними рецепторами, сприяє обробці сенсорної інформації. [50]

У периферичній нервовій системі клітини Шванна відповідають на нервову стимуляцію та модулюють вивільнення нейромедіаторів за допомогою механізмів, що включають передачу сигналів АТФ і аденозину. [51] У сітківці та нюховій цибулині АТФ вивільняється нейронами, щоб викликати транзієнтні кальцієві сигнали в кількох гліальних клітинах, таких як клітини глії Мюллера та астроцити. Це впливає на гомеостатичні процеси нервової тканини, включаючи регуляцію об’єму та контроль кровотоку.

Хоча пуринергічну передачу сигналів пов'язували з патологічними процесами в контексті зв'язку нейрон-глія, останнім часом було виявлено, що вона важлива також і за нормальних фізіологічних умов і полягає в наступному: нейрони мають спеціалізовані ділянки на своїх клітинних тілах, через які вони вивільняють АТФ (та інші речовини), що виконують тут функцію сигналів «благополуччя». Мікрогліальні відростки, в свою чергу, розпізнають ці пуринергічні соматичні з’єднання та моніторять стан нейронів, сприймаючи пуринові нуклеотиди через P2Y12-рецептори. У разі гіперактивації або пошкодження нейронів, мікроглія це розпізнає, охоплює своїми відростками тіла нейронів і виявляє сильну нейропротекторну дію.[52]

Під час нейрогенезу та на ранніх етапах розвитку мозку ектонуклеотидази часто інгібують пуринергічну сигналізацію, щоб запобігти неконтрольованому росту клітин-попередників і створити відповідне умови для диференціації нейронів. [53]

Видільна система[ред. | ред. код]

У нирках швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) регулюється декількома механізмами, включаючи тубулогломерулярний зворотний зв’язок (TGF - tubuloglomerular feedback), за якого підвищена концентрація натрій хлориду в дистальних канальцях викликає базолатеральне вивільнення АТФ з клітин щільної плями (macula densa). Це ініціює каскад подій, які зрештою приводять ШКФ до належного рівня. [54] [55]

Дихальна система[ред. | ред. код]

АТФ і аденозин є ключовими регуляторами мукоциліарного кліренсу. [56] Секреція муцину передбачає залучення рецепторів P2RY2, які знаходяться на апікальній мембрані келихоподібних клітин. [56] Позаклітинні сигнали АТФ, що діють на гліальні клітини і нейрони генератора дихального ритму, сприяють регуляції дихання. [57]

Опорно-рухова система[ред. | ред. код]

У скелеті людини майже всі рецептори P2Y і P2X були виявлені в остеобластах і остеокластах . Ці рецептори дозволяють регулювати процеси клітинної проліферації, диференціювання, функціонування та смерті. [58] Так, активація рецептора аденозину A1 необхідна для диференціювання та функціонування остеокластів, тоді як активація рецептора аденозину A2A пригнічує функцію остеокластів. Інші три рецептори аденозину беруть участь у формуванні кісток. [59]

Участь у патологіях[ред. | ред. код]

Хвороба Альцгеймера[ред. | ред. код]

При хворобі Альцгеймера у фронтальній корі головного мозку людини підвищується експресія таких підтипів аденозинових P1 рецепторів, як A1 і A2A, тоді як експресія рецепторів підтипу A1 у зовнішніх шарах зубчастої звивини гіпокампа знижується. [53]

Астма[ред. | ред. код]

Аденозинові рецептори впливають на бронхіальну реактивність, ендотеліальну проникність, фіброз, ангіогенез і вироблення слизу. У дихальних шляхах хворих на астму спостерігається їх посилена експресія. [60]

Хвороби кісток[ред. | ред. код]

Пуринергічна передача сигналів бере участь у патофізіології кількох захворювань кісток і хрящів, таких як остеоартрит, ревматоїдний артрит і остеопороз.[61] Однонуклеотидні поліморфізми (SNP) у гені рецептора P2RX7 пов’язані з підвищеним ризиком переломів кісток . [58]

Рак[ред. | ред. код]

Рецептор P2RX7 надмірно експресується в більшості злоякісних пухлин. [62] Експресія рецептора аденозину A2A на ендотеліальних клітинах посилюється на ранніх стадіях раку легенів людини. [63]

Серцево-судинні захворювання[ред. | ред. код]

Утворення пінистих клітин гальмується рецепторами аденозину А2А. [64]

Хронічне обструктивне захворювання легень[ред. | ред. код]

Аномальні рівні АТФ і аденозину присутні в дихальних шляхах пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень . [65] [66]

Еректильні розлади[ред. | ред. код]

Вивільнення АТФ підвищує рівень аденозину та активує синтазу оксиду азоту. Дані речовини викликають розслаблення кавернозного тіла статевого члена. У пацієнтів чоловічої статі з васкулогенною імпотенцією дисфункція рецепторів аденозину A2B пов’язана з резистентністю кавернозного тіла до аденозину. З іншого боку, надлишок аденозину в тканині пеніса сприяє пріапізму. [67] [68]

Фіброз[ред. | ред. код]

Рідина бронхоальвеолярного лаважу (БАЛ) пацієнтів з ідіопатичним легеневим фіброзом містить вищу концентрацію АТФ, ніж у контрольних суб’єктів. [69] Постійно підвищені концентрації аденозину після фази гострого пошкодження призводять до фіброзного ремоделювання. [70] Позаклітинні нуклеотиди шляхом зв'язування з рецепторами P1 та Р2 активують сигнальні мережі, які регулюють проліферацію та активність фібробластів, які, в свою чергу, впливаючи на патологічне ремоделювання та структуру тканини. [69]

Реакція «трансплантат проти господаря»[ред. | ред. код]

Після пошкодження тканин у пацієнтів із реакцією трансплантат проти хазяїна (Graft-versus-host disease - GVHD) АТФ вивільняється в перитонеальну рідину. Він зв’язується з рецепторами P2RX7 антигенпрезентувальних клітин господаря (АПК) і активує інфламосоми. Як наслідок, експресія костимулюючих молекул за допомогою АПК посилюється. Інгібування рецептора P2X7 збільшує кількість регуляторних Т-клітин і знижує частоту гострої GVHD. [71]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Praetorius HA, Leipziger J (1 березня 2010). Intrarenal purinergic signaling in the control of renal tubular transport. Annual Review of Physiology. 72 (1): 377—93. doi:10.1146/annurev-physiol-021909-135825. PMID 20148681.
  2. ↑ Volonté, Cinzia; D’Ambrosi, Nadia (2009). Membrane compartments and purinergic signalling: the purinome, a complex interplay among ligands, degrading enzymes, receptors and transporters: The purinome. FEBS Journal. 276 (2): 318—329. doi:10.1111/j.1742-4658.2008.06793.x. PMID 19076212.
  3. ↑ а б Eltzschig HK, Sitkovsky MV, Robson SC (December 2012). Purinergic signaling during inflammation. The New England Journal of Medicine. 367 (24): 2322—33. doi:10.1056/NEJMra1205750. PMC 3675791. PMID 23234515.
  4. ↑ Drury AN, Szent-Györgyi A (November 1929). The physiological activity of adenine compounds with especial reference to their action upon the mammalian heart. The Journal of Physiology. 68 (3): 213—37. doi:10.1113/jphysiol.1929.sp002608. PMC 1402863. PMID 16994064.
  5. ↑ Campbell G (April 1987). Cotransmission. Annual Review of Pharmacology and Toxicology. 27 (1): 51—70. doi:10.1146/annurev.pa.27.040187.000411. PMID 2883929.
  6. ↑ Martinson J, Muren A (1963). Excitatory and inhibitory effects if vagus stimulation on gastric motility in the cat. Acta Physiol. Scand. 57 (4): 309—316. doi:10.1111/j.1748-1716.1963.tb02594.x.
  7. ↑ Burnstock G, Campbell G, Bennett M, Holman ME (November 1963). Inhibition of the Smooth Muscle on the Taenia Coli. Nature. 200 (4906): 581—2. Bibcode:1963Natur.200..581B. doi:10.1038/200581a0. PMID 14082235.
  8. ↑ Burnstock G (September 1972). Purinergic nerves. Pharmacological Reviews. 24 (3): 509—81. PMID 4404211.
  9. ↑ Lewis Wolpert (10 серпня 2005). Lewis Wolpert: The Sceptical Inquirer. The Independent. Процитовано 29 листопада 2013. He coined the term "purinergic signalling" in 1972 in a key paper that has since been cited more than 2,000 times by other key scientists.
  10. ↑ Lipmann, Fritz (1941). Metabolic Generation and Utilization of Phosphate Bond Energy. Advances in Enzymology and Related Areas of Molecular Biology. Т. 1. с. 99—162. doi:10.1002/9780470122464.ch4. ISBN 9780470122464.
  11. ↑ Praetorius HA, Leipziger J (1 березня 2010). Intrarenal purinergic signaling in the control of renal tubular transport. Annual Review of Physiology. 72 (1): 377—93. doi:10.1146/annurev-physiol-021909-135825. PMID 20148681.
  12. ↑ Tanaka K, Gilroy S, Jones AM, Stacey G (October 2010). Extracellular ATP signaling in plants. Trends in Cell Biology. 20 (10): 601—8. doi:10.1016/j.tcb.2010.07.005. PMC 4864069. PMID 20817461.
  13. ↑ а б в г Abbracchio MP, Burnstock G, Verkhratsky A, Zimmermann H (January 2009). Purinergic signalling in the nervous system: an overview. Trends in Neurosciences. 32 (1): 19—29. doi:10.1016/j.tins.2008.10.001. PMID 19008000.
  14. ↑ Burnstock G, Verkhratsky A (April 2009). Evolutionary origins of the purinergic signalling system. Acta Physiologica. 195 (4): 415—47. doi:10.1111/j.1748-1716.2009.01957.x. PMID 19222398.
  15. ↑ Roux SJ, Steinebrunner I (November 2007). Extracellular ATP: an unexpected role as a signaler in plants. Trends in Plant Science. 12 (11): 522—7. doi:10.1016/j.tplants.2007.09.003. PMID 17928260.
  16. ↑ Cao Y, Tanaka K, Nguyen CT, Stacey G (August 2014). Extracellular ATP is a central signaling molecule in plant stress responses. Current Opinion in Plant Biology. 20: 82—7. doi:10.1016/j.pbi.2014.04.009. PMID 24865948.
  17. ↑ Fountain SJ (December 2013). Primitive ATP-activated P2X receptors: discovery, function and pharmacology. Frontiers in Cellular Neuroscience. 7: 247. doi:10.3389/fncel.2013.00247. PMC 3853471. PMID 24367292.
  18. ↑ Sperlagh B, Csolle C, Ando RD, Goloncser F, Kittel A, Baranyi M (December 2012). The role of purinergic signaling in depressive disorders. Neuropsychopharmacologia Hungarica. 14 (4): 231—8. PMID 23269209.
  19. ↑ Corriden R, Insel PA (January 2010). Basal release of ATP: an autocrine-paracrine mechanism for cell regulation. Science Signaling. 3 (104): re1. doi:10.1126/scisignal.3104re1. PMC 3085344. PMID 20068232. Cells release other nucleotides [for example, uridine triphosphate (UTP) and related molecules such as uridine diphosphate (UDP) sugars] that have actions akin to those of ATP
  20. ↑ Deng, Q., Terunuma, M., Fellin, T., Moss, S. J., & Haydon, P. G. (2011). Astrocytic activation of A1 receptors regulates the surface expression of NMDA receptors through a Src kinase dependent pathway. Glia. 59(7): 1084—1093. doi:10.1002/glia.21181.
  21. ↑ Martinez-Mir MI, Probst A, Palacios JM (1992). Adenosine A2 receptors: selective localization in the human basal ganglia and alterations with disease. Neuroscience. 42 (3): 697—706. doi:10.1016/0306-4522(91)90038-P. PMID 1835521. S2CID 23693441.
  22. ↑ Makujina SR, Sabouni MH, Bhatia S, Douglas FL, Mustafa SJ (October 1992). Vasodilatory effects of adenosine A2 receptor agonists CGS 21680 and CGS 22492 in human vasculature. European Journal of Pharmacology. 221 (2–3): 243—7. doi:10.1016/0014-2999(92)90708-C. PMID 1426003.
  23. ↑ Corset V, Nguyen-Ba-Charvet KT, Forcet C, Moyse E, Chédotal A, Mehlen P (October 2000). Netrin-1-mediated axon outgrowth and cAMP production requires interaction with adenosine A2b receptor. Nature. 407 (6805): 747—750. Bibcode:2000Natur.407..747C. doi:10.1038/35037600. PMID 11048721. S2CID 4423128.
  24. ↑ Merighi S, Mirandola P, Milani D, Varani K, Gessi S, Klotz KN, Leung E, Baraldi PG, Borea PA (October 2002). Adenosine receptors as mediators of both cell proliferation and cell death of cultured human melanoma cells. The Journal of Investigative Dermatology. 119 (4): 923—933. doi:10.1046/j.1523-1747.2002.00111.x. PMID 12406340. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)
  25. ↑ Erlinge D (1 січня 2011). P2Y receptors in health and disease. Pharmacology of Purine and Pyrimidine Receptors. Advances in Pharmacology. Т. 61. с. 417—39. doi:10.1016/B978-0-12-385526-8.00013-8. ISBN 9780123855268. PMID 21586366.
  26. ↑ Amisten S, Melander O, Wihlborg AK, Berglund G, Erlinge D (January 2007). Increased risk of acute myocardial infarction and elevated levels of C-reactive protein in carriers of the Thr-87 variant of the ATP receptor P2Y11. European Heart Journal. 28 (1): 13—8. doi:10.1093/eurheartj/ehl410. PMID 17135283.
  27. ↑ Dos Santos-Rodrigues A, Grañé-Boladeras N, Bicket A, Coe IR (July 2014). Nucleoside transporters in the purinome. Neurochemistry International. 73: 229—37. doi:10.1016/j.neuint.2014.03.014. PMID 24704797.
  28. ↑ Impact of ectoenzymes on p2 and p1 receptor signaling. Pharmacology of Purine and Pyrimidine Receptors. Advances in Pharmacology. Т. 61. 2011. с. 263—99. doi:10.1016/B978-0-12-385526-8.00009-6. ISBN 9780123855268. PMID 21586362.
  29. ↑ Zimmermann H, Zebisch M, Sträter N (September 2012). Cellular function and molecular structure of ecto-nucleotidases. Purinergic Signalling. 8 (3): 437—502. doi:10.1007/s11302-012-9309-4. PMC 3360096. PMID 22555564.
  30. ↑ Makarenkova HP, Shestopalov VI (2014). The role of pannexin hemichannels in inflammation and regeneration. Frontiers in Physiology. 5: 63. doi:10.3389/fphys.2014.00063. PMC 3933922. PMID 24616702.
  31. ↑ Adamson SE, Leitinger N (April 2014). The role of pannexin1 in the induction and resolution of inflammation. FEBS Letters. 588 (8): 1416—22. doi:10.1016/j.febslet.2014.03.009. PMC 4060616. PMID 24642372.
  32. ↑ McIntosh VJ, Lasley RD (March 2012). Adenosine receptor-mediated cardioprotection: are all 4 subtypes required or redundant?. Journal of Cardiovascular Pharmacology and Therapeutics. 17 (1): 21—33. doi:10.1177/1074248410396877. PMID 21335481.
  33. ↑ Adenosine receptors and the heart: role in regulation of coronary blood flow and cardiac electrophysiology. Adenosine Receptors in Health and Disease. Handbook of Experimental Pharmacology. Т. 193. 2009. с. 161—88. doi:10.1007/978-3-540-89615-9_6. ISBN 978-3-540-89614-2. PMC 2913612. PMID 19639282.
  34. ↑ а б Colgan SP, Eltzschig HK (17 березня 2012). Adenosine and hypoxia-inducible factor signaling in intestinal injury and recovery. Annual Review of Physiology. 74 (1): 153—75. doi:10.1146/annurev-physiol-020911-153230. PMC 3882030. PMID 21942704.
  35. ↑ Lohman AW, Billaud M, Isakson BE (August 2012). Mechanisms of ATP release and signalling in the blood vessel wall. Cardiovascular Research. 95 (3): 269—80. doi:10.1093/cvr/cvs187. PMC 3400358. PMID 22678409.
  36. ↑ Dahl G, Muller KJ (April 2014). Innexin and pannexin channels and their signaling. FEBS Letters. 588 (8): 1396—402. doi:10.1016/j.febslet.2014.03.007. PMID 24632288.
  37. ↑ Storey RF (August 2011). New P2Y₁₂ inhibitors. Heart. 97 (15): 1262—7. doi:10.1136/hrt.2009.184242. PMID 21742618.
  38. ↑ Barn K, Steinhubl SR (September 2012). A brief review of the past and future of platelet P2Y12 antagonist. Coronary Artery Disease. 23 (6): 368—74. doi:10.1097/MCA.0b013e3283564930. PMID 22735090.
  39. ↑ Oliveira AG, Marques PE, Amaral SS, Quintão JL, Cogliati B, Dagli ML, Rogiers V, Vanhaecke T, Vinken M, Menezes GB (March 2013). Purinergic signalling during sterile liver injury. Liver International. 33 (3): 353—61. doi:10.1111/liv.12109. PMID 23402607.
  40. ↑ Wood JD (December 2006). The enteric purinergic P2Y1 receptor. Current Opinion in Pharmacology. 6 (6): 564—70. doi:10.1016/j.coph.2006.06.006. PMID 16934527.
  41. ↑ Stojilkovic SS, Koshimizu T (July 2001). Signaling by extracellular nucleotides in anterior pituitary cells. Trends in Endocrinology and Metabolism. 12 (5): 218—25. doi:10.1016/S1043-2760(01)00387-3. PMID 11397647.
  42. ↑ Junger WG (March 2011). Immune cell regulation by autocrine purinergic signalling. Nature Reviews. Immunology. 11 (3): 201—12. doi:10.1038/nri2938. PMC 4209705. PMID 21331080.
  43. ↑ Final Report Summary - ATPBONE (Fighting osteoporosis by blocking nucleotides: purinergic signalling in bone formation and homeostasis). CORDIS. Процитовано 4 вересня 2013.
  44. ↑ Jacob F, Pérez Novo C, Bachert C, Van Crombruggen K (September 2013). Purinergic signaling in inflammatory cells: P2 receptor expression, functional effects, and modulation of inflammatory responses. Purinergic Signalling. 9 (3): 285—306. doi:10.1007/s11302-013-9357-4. PMC 3757148. PMID 23404828.
  45. ↑ Trautmann A (February 2009). Extracellular ATP in the immune system: more than just a "danger signal". Science Signaling. 2 (56): pe6. doi:10.1126/scisignal.256pe6. PMID 19193605.
  46. ↑ Barletta KE, Ley K, Mehrad B (April 2012). Regulation of neutrophil function by adenosine. Arteriosclerosis, Thrombosis, and Vascular Biology. 32 (4): 856—64. doi:10.1161/atvbaha.111.226845. PMC 3353547. PMID 22423037.
  47. ↑ Eltzschig HK, Macmanus CF, Colgan SP (April 2008). Neutrophils as sources of extracellular nucleotides: functional consequences at the vascular interface. Trends in Cardiovascular Medicine. 18 (3): 103—7. doi:10.1016/j.tcm.2008.01.006. PMC 2711033. PMID 18436149.
  48. ↑ North RA, Verkhratsky A (August 2006). Purinergic transmission in the central nervous system. Pflügers Archiv. 452 (5): 479—85. doi:10.1007/s00424-006-0060-y. PMID 16688467.
  49. ↑ Ransohoff RM, Perry VH (April 2009). Microglial physiology: unique stimuli, specialized responses. Annual Review of Immunology. 27 (1): 119—45. doi:10.1146/annurev.immunol.021908.132528. PMID 19302036.
  50. ↑ Lohr C, Grosche A, Reichenbach A, Hirnet D (October 2014). Purinergic neuron-glia interactions in sensory systems. Pflügers Archiv. 466 (10): 1859—72. doi:10.1007/s00424-014-1510-6. PMID 24705940.
  51. ↑ Fields RD, Burnstock G (June 2006). Purinergic signalling in neuron-glia interactions. Nature Reviews. Neuroscience. 7 (6): 423—36. doi:10.1038/nrn1928. PMC 2062484. PMID 16715052.
  52. ↑ Cserép C, Pósfai B, Lénárt N, Fekete R, László ZI, Lele Z, Orsolits B, Molnár G, Heindl S, Schwarcz AD, Ujvári K, Környei Z, Tóth K, Szabadits E, Sperlágh B, Baranyi M, Csiba L, Hortobágyi T, Maglóczky Z, Martinecz B, Szabó G, Erdélyi F, Szipőcs R, Tamkun MM, Gesierich B, Duering M, Katona I, Liesz A, Tamás G, Dénes Á (January 2020). Microglia monitor and protect neuronal function through specialized somatic purinergic junctions. Science. 367 (6477): 528—537. Bibcode:2020Sci...367..528C. doi:10.1126/science.aax6752. PMID 31831638. {{cite journal}}: Недійсний |displayauthors=6 (довідка)
  53. ↑ а б Del Puerto A, Wandosell F, Garrido JJ (October 2013). Neuronal and glial purinergic receptors functions in neuron development and brain disease. Frontiers in Cellular Neuroscience. 7: 197. doi:10.3389/fncel.2013.00197. PMC 3808753. PMID 24191147.
  54. ↑ Arulkumaran N, Turner CM, Sixma ML, Singer M, Unwin R, Tam FW (1 січня 2013). Purinergic signaling in inflammatory renal disease. Frontiers in Physiology. 4: 194. doi:10.3389/fphys.2013.00194. PMC 3725473. PMID 23908631. Extracellular adenosine contributes to the regulation of GFR. Renal interstitial adenosine is mainly derived from dephosphorylation of released ATP, AMP, or cAMP by the enzyme ecto-5′-nucleotidase (CD73) (Le Hir and Kaissling, 1993). This enzyme catalyzes the dephosphorylation of 5′-AMP or 5′-IMP to adenosine or inosine, respectively, and is located primarily on the external membranes and mitochondria of proximal tubule cells, but not in distal tubule or collecting duct cells (Miller et al., 1978). ATP consumed in active transport by the macula densa also contributes to the formation of adenosine by 5- nucleotidase (Thomson et al., 2000). Extracellular adenosine activates A1 receptors on vascular afferent arteriolar smooth muscle cells, resulting in vasoconstriction and a reduction in GFR (Schnermann et al., 1990).
  55. ↑ Ren Y, Garvin JL, Liu R, Carretero OA (October 2004). Role of macula densa adenosine triphosphate (ATP) in tubuloglomerular feedback. Kidney International. 66 (4): 1479—85. doi:10.1111/j.1523-1755.2004.00911.x. PMID 15458441.
  56. ↑ а б Lazarowski ER, Boucher RC (June 2009). Purinergic receptors in airway epithelia. Current Opinion in Pharmacology. 9 (3): 262—7. doi:10.1016/j.coph.2009.02.004. PMC 2692813. PMID 19285919.
  57. ↑ Housley GD (October 2011). Recent insights into the regulation of breathing. Autonomic Neuroscience. 164 (1–2): 3—5. doi:10.1016/j.autneu.2011.08.002. PMID 21852203.
  58. ↑ а б Rumney RM, Wang N, Agrawal A, Gartland A (2012). Purinergic signalling in bone. Frontiers in Endocrinology. 3: 116. doi:10.3389/fendo.2012.00116. PMC 3446723. PMID 23049524.
  59. ↑ Mediero A, Cronstein BN (June 2013). Adenosine and bone metabolism. Trends in Endocrinology and Metabolism. 24 (6): 290—300. doi:10.1016/j.tem.2013.02.001. PMC 3669669. PMID 23499155.
  60. ↑ Wilson CN (October 2008). Adenosine receptors and asthma in humans. British Journal of Pharmacology. 155 (4): 475—86. doi:10.1038/bjp.2008.361. PMC 2579661. PMID 18852693.
  61. ↑ Jørgensen NR, Adinolfi E, Orriss I, Schwarz P (1 січня 2013). Purinergic signaling in bone. Journal of Osteoporosis. 2013: 673684. doi:10.1155/2013/673684. PMC 3671543. PMID 23762774.
  62. ↑ Di Virgilio F (November 2012). Purines, purinergic receptors, and cancer. Cancer Research (Editorial). 72 (21): 5441—7. doi:10.1158/0008-5472.CAN-12-1600. PMID 23090120.
  63. ↑ Antonioli L, Blandizzi C, Pacher P, Haskó G (December 2013). Immunity, inflammation and cancer: a leading role for adenosine. Nature Reviews. Cancer. 13 (12): 842—57. doi:10.1038/nrc3613. PMID 24226193.
  64. ↑ Reiss AB, Cronstein BN (April 2012). Regulation of foam cells by adenosine. Arteriosclerosis, Thrombosis, and Vascular Biology. 32 (4): 879—86. doi:10.1161/atvbaha.111.226878. PMC 3306592. PMID 22423040.
  65. ↑ Mortaz E, Folkerts G, Nijkamp FP, Henricks PA (July 2010). ATP and the pathogenesis of COPD. European Journal of Pharmacology. 638 (1–3): 1—4. doi:10.1016/j.ejphar.2010.04.019. PMID 20423711.
  66. ↑ Regulation of airway nucleotides in chronic lung diseases. Purinergic Regulation of Respiratory Diseases. Subcellular Biochemistry. Т. 55. 2011. с. 75—93. doi:10.1007/978-94-007-1217-1_4. ISBN 978-94-007-1216-4. PMID 21560045.
  67. ↑ Phatarpekar PV, Wen J, Xia Y (November 2010). Role of adenosine signaling in penile erection and erectile disorders. The Journal of Sexual Medicine. 7 (11): 3553—64. doi:10.1111/j.1743-6109.2009.01555.x. PMC 2906687. PMID 19889148.
  68. ↑ Wen J, Xia Y (April 2012). Adenosine signaling: good or bad in erectile function?. Arteriosclerosis, Thrombosis, and Vascular Biology. 32 (4): 845—50. doi:10.1161/atvbaha.111.226803. PMID 22423035.
  69. ↑ а б Lu D, Insel PA (May 2014). Cellular mechanisms of tissue fibrosis. 6. Purinergic signaling and response in fibroblasts and tissue fibrosis. American Journal of Physiology. Cell Physiology. 306 (9): C779-88. doi:10.1152/ajpcell.00381.2013. PMC 4010809. PMID 24352335.
  70. ↑ Karmouty-Quintana H, Xia Y, Blackburn MR (February 2013). Adenosine signaling during acute and chronic disease states. Journal of Molecular Medicine. 91 (2): 173—81. doi:10.1007/s00109-013-0997-1. PMC 3606047. PMID 23340998.
  71. ↑ Blazar BR, Murphy WJ, Abedi M (May 2012). Advances in graft-versus-host disease biology and therapy. Nature Reviews. Immunology. 12 (6): 443—58. doi:10.1038/nri3212. PMC 3552454. PMID 22576252.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пуринергічна_передача_сигналів&oldid=42215610