Справа Александрова і Єрофєєва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Справа Олександрова та Єрофєєва — кримінальний процес по обвинувачуванню в злочинах по частині 2 статті 28 і частини 2 статті 437 (ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій, здійснена групою осіб по попередній змові), частини 2 статті 201 (контрабанда, здійснена групою осіб по попередній змові), частини 1 статті 263 (незаконний обіг зброї, здійснений групою осіб по попередній змові), частини 2 статті 332-1 (порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України, здійснений групою осіб по попередній змові), частини 1 статті 258-3 (створення терористичної групи або участь в ній, здійснена групою осіб по попередній змові), а також частини 3 статті 258 (терористичний акт, здійснений по попередній змові групою осіб, який спричинивш за собою загибель людини) Кримінального кодексу України[1], громадян Російської Федерації Олександра Александрова та Євгенія Єрофєєва у зв'язку з їх участю у війні на сході України. 18 квітня 2016 року були засуджені до 14 років позбавлення свободи, в травні були обміняні на українську льотчицю Надію Савченко.

Історія[ред. | ред. код]

За версією української сторони, 16 травня 2015 року між 14 і 14:30 під час перестрілки перед мостом через річку Сіверський Донець, за кілька кілометрів від міста Щастя Луганської області, бійці 92-ї бригади ЗСУ затримали кадрових офіцерів ГРУ РФ сержанта Александрова і капітана Євгена Єрофеєва з 3-ї окремої бригади спецназу м. Тольятті, які діяли в складі диверсійно-розвідувальної групи. Під час затримання Єрофеєва отримав поранення в руку, яке роздробило кість, а Александров — у ногу. Приблизно о 15:00 їх передали лікарям. На той час помер молодший сержант Озброєних сил України Вадим Пугачов[2], який брав участь у затримці. Українські військові намагалися переслідувати російську диверсійну групу (у якій налічувалося, за оцінками, 14 осіб), але потрапили під мінометний вогонь[3].

17 травня 2015 року про ув'язнення двох нападників — військовослужбовців російської диверсійно-розвідувальної групи в соцмережі Facebook повідомив боєць українського батальйону «Айдар» Юрій Касьянов. Крім того, на брифінгу в ЛуганськІнформЦентрі перший заступник командувача Народної міліції Луганської Народної Республіки Сергій Козлов повідомив, що диверсійно-розвідувальна група ЗСУ скоїла напад на спостережний пост, захопивши в полон двох військовослужбовців Народної міліції Республіки[4]. Того ж дня Леонід Маслов на своїй сторінці виклав відео допиту затриманих[5]. Того ж дня Служба безпеки України підтвердила факт затримки, назвавши полонених солдатами Головного розвідувального управління Міноборони Росії, які займалися спостереженням за позиціями ЗСУ в районі Щастя. Невдовзі Єрофеєву й Александрову було висунуто офіційні звинувачення в тероризмі. 22 травня суд Шевченківського району Києва заарештував їх[6].

Кримінальний процес[ред. | ред. код]

У листопаді 2015 року в Голосіївському райсуді Києва розпочався суд над Александровим і Єрофеєвим. За уточненими звинуваченнями, українська прокуратура інкримінувала їм участь у терористичній організації, терористичний напад, вбивство військового, незаконне носіння зброї та нелегальне перетинання кордону. Обвинувачення запросило для підсудних 15 років ув'язнення. Вони не визнали себе винними[7]. Згідно з даними СБУ, 26 березня росіяни прибули на територію України й розквартирувалися в Луганську.

10 лютого Голосіївський районний суд Києва подовжив перебування під вартою Єрофеєва й Александрова аж до 9 квітня 2016 року[8]. Слухання справи здійснювалося за посилених заходів безпеки. СБУ заявляла про запобігання замаху на життя Єрофеєва й Александрова[7].

Серед доказів звинувачення надало перехоплення телефонних переговорів, співрозмовниками в яких, як стверджується, були російські військові офіцери Костянтин Напольський, Олег Вечков і Сергій Кузовлєв, які обговорювали пошуки Александрова і Єрофеєва[3].

18 квітня колегія суддів Голосіївського району м. Києва — Микола Дідик, Олександр Бойко та Олена Первушина — засудила обох звинувачуваних до 14 років ув'язнення[3], визнавши їх винними в агресивному ведінні війни[7]. Вирок набув чинності 23 травня 2016 року[9].

Події навколо процесу[ред. | ред. код]

У березні 2016 року, за місяць до закінчення процесу, поїхав в Одесу і не повернувся адвокат Александрова Юрій Грабовський[3], який брав участь у процесі з вересня 2015 року[10]. Незадовго до свого зникнення він заявляв, що в його дім забралися грабіжники[11]. Через три тижні слідчі знайшли його труп, закопаний у саду в Черкаській області[3]. Було затримано двох підозрюваних у вбивстві. За версією слідства, Грабовського викрали й убили. Прокуратура України під час розслідування оприлюднила відео, записане після викрадення Грабовського, де він сказав, що відмовляється захищати Александрова[7]. Після зникнення Грабовського адвокатові Оксані Соколовській за рішенням суду було забезпечено охорону.

13 березня 2016 року у квартиру Кирила Вереса, розвідника 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ та одного зі свідків у справі, проникли двоє невідомих. Вони зв'язали й допитали його дружину, після чого обшукали квартиру й відкрили сейф, забравши гроші, документи та нагородну зброю (вручену СБУ за затримання Єрофеєва). Нападники запитували про Вереса, Ніколюка, а також про зброю, яку вилучили під час арешту. Верес заперечував зв'язок нальоту з кримінальною справою проти росіян, називаючи його можливою причиною обвинувачення бригади в покриванні контрабанди[11].

Щодо Соколовської було порушено кримінальну справу про завдання тяжких тілесних пошкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України). За версією слідства, улітку 2014 року вона вдарила ножем свого чоловіка Михайла Крамаренко. За словами адвоката, Крамаренко погрожував їй і її дитині, а прокуратура намагається цим звинуваченням вивести її з процесу[3].

У ніч на 8 квітня група невідомих за допомогою «коктейлів Молотова» спалила кабінет головуючого по справі судді Миколи Дідика[3][7].

Екстрадиція[ред. | ред. код]

Одразу після полонення Александрова і Єрофеєва ЗМІ Росії й України почали активно обговорювати перспективи їх обміну на українську льотчицю Надію Савченко, яка перебувала під слідством на території Росії[7].

Захист росіян називав питання екстрадиції політичним. Після оголошення вироку Оксана Соколовська заявила про відмову захисту та її клієнтів клопотатися про помилування, оскільки вони не вважають вирок законним і обґрунтованим[12]. Урешті-решт 25 травня клопотання було подане від імені дитячого омбудсмена[13].

Через кілька годин адвокат Александрова Валентин Рибин повідомив про виліт борту з Александровим та Єрофеєвим з України[7].

За даними журналіста Андрія Цаплієнко, після обміну Єрофеєв був убитий ножем у під'їзді свого дому, а Александрова відправили до Сирії, де він майже відразу опинився в списку військових втрат. Їхні адвокати стверджували, що з ними все гаразд[14]. 30 травня 2016 року в українських ЗМІ знову з'явилась інформація про те, що Євген Єрофеєв був убитий на порозі своєї квартири. ГУ МВС РФ спростувало інформацію про вбивство[15].

Реакція[ред. | ред. код]

Позиція Російської Федерації[ред. | ред. код]

Міноборони РФ заявило, що Александров і Єрофеєв на момент свого затримання не були чинними військовими, хоча «раніше дійсно проходили службу в одному з формувань Озброєних сил Росії». Згідно з довідкою управління, вони служили в одній частині, але звільнилися в запас: Александров 12 грудня 2014 року, а Єрофеєв — 10 березня 2015-го. Згідно з цими документами, Єрофеєв з 13 лютого був у відпустці[2].

Позиція ЛНР[ред. | ред. код]

Сергій Козлов, представник самопроголошеної Луганської Народної Республіки, назвав військовополонених повстанцями. Згідно з офіційними документами, росіяни поступили на службу за контрактом у Народну міліцію ЛНР 12 січня (Александров) і 17 лютого (Єрофеєв) 2015 року[1].

В ЛНР Євген Єрофеєв та Олександр Александров нагороджені медалями «За віру й волю»[1].

Позиція обвинувачених, їхніх родичів і захисту[ред. | ред. код]

19 травня СБУ опублікувала відео допиту Александрова і Єрофеєва, у якому вони заявляли про проходження військової служби в 3-й окремій бригаді спецназу в Тольятті у званнях сержанта й капітана. За місяць до затримання їх відправили в Луганську область у складі групи з 220 військовослужбовців ГРУ. Вони дислокувалися в Луганську, звідки виїжджали на бойові чергування по 4—5 днів для розвідки[1]. За словами росіян, у бою, що почався, Александрова і Єрофеєва поранили й узяли в полон[6]. Через кілька днів в інтерв'ю кореспонденту російської «Нової газети» Павлу Канигіну Александров заявив, що був відправлений в Україну як чинний військовий за наказом свого командування, і попросив журналіста допомогти йому організувати зустріч з російськими дипломатами. Єрофеєв підтвердив, що не звільнявся із ЗС РФ, і описав своє перебування в країні як «спостережну місію», під час якої він «не вів жодних бойових дій», а натомість «виконував бойову задачу за сторонами, які вели конфлікт»[16].

20 травня 2015 року в ефірі державного телеканалу «Росія-24» дружина Александрова Катерина повідомила, що її чоловік звільнився з армії за кілька місяців до полонення, а про його поїздку в Україну їй не було відомо. 21 травня батько Єрофеєва в інтерв'ю тому ж ЗМІ повідомив про звільнення свого сина з армії після Нового року[17].

На початку судового процесу Александров і Єрофеєв заявили, що служили в народній міліції ЛНР як добровольці. Їхні попередні показання вони оголосили даними під тортурами[6].

На думку захисту, отримані загиблим сержантом Пугачовим пошкодження не могли з'явитися внаслідок пострілу зі знайденої в Александрова снайперської гвинтівки «Вінторез» (отвір у черепі розміром 0,5 на 0,5 см, калібр зброї 9 × 39 мм). Залучені до процесу свідки зі збройних сил ЛНР наполягали, що українського солдата вбив їхній спільник Ігор Житний[1].

Адвокати обвинувачених заявляли про психологічний тиск на своїх клієнтів з боку слідства й прокуратури, що проявилося в забороні зустрічатися з родичами[8]. За словами Грабовського, під час відеозйомки росіяни перебували в стані больового шоку та під дією наркотичних препаратів (омнопон, дроперідол, фентаніл та інші медикаменти цієї групи[8]). Захист виявляв готовність залучити до процесу представників ЛНР, але не родичів обвинувачуваних.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Єгор Сковорода. «Короче, разведка — россияне». Как искали, судили и защищали капитана Ерофеева и сержанта Александрова [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] «Медиазона», 16.04.2016
  2. ↑ а б «Короче, разведка — россияне». Как искали, судили и защищали капитана Ерофеева и сержанта Александрова. Медиазона (рос.). Процитовано 9 червня 2022.
  3. ↑ а б в г д е ж «Короче, разведка — россияне». Как искали, судили и защищали капитана Ерофеева и сержанта Александрова. Медиазона (рос.). Процитовано 9 червня 2022.
  4. ↑ Власти ЛНР сообщили о пленении двух ополченцев. РБК (рос.). Процитовано 9 червня 2022.
  5. ↑ Пой заблудшая душа из спецназа ГРУ ГэШа (uk-UA) , процитовано 9 червня 2022
  6. ↑ а б в Ерофеев и Александров: на кого обменяли Савченко. BBC News Русская служба (рос.). 25 травня 2016. Процитовано 9 червня 2022.
  7. ↑ а б в г д е ж Ерофеев и Александров: на кого обменяли Савченко. BBC News Русская служба (рос.). 25 травня 2016. Процитовано 9 червня 2022.
  8. ↑ а б в Адвокат ГРУшников Юрий Грабовский: Переговоры по обмену Александрова и Ерофеева не ведутся. glavcom.ua (укр.). Процитовано 9 червня 2022.
  9. ↑ Новости, Р. И. А. (20160523T0948). Приговор россиянам Ерофееву и Александрову вступил в силу. РИА Новости (рос.). Процитовано 9 червня 2022.
  10. ↑ Адвокат ГРУшников Юрий Грабовский: Переговоры по обмену Александрова и Ерофеева не ведутся. glavcom.ua (укр.). Процитовано 9 червня 2022.
  11. ↑ а б Главный свидетель по делу ГРУшников: Налетчики на мою квартиру не задержаны до сих пор. Семья находится под охраной. glavcom.ua (укр.). Процитовано 9 червня 2022.
  12. ↑ Новости, Р. И. А. (20160524T1034). Осужденные на Украине Александров и Ерофеев не будут просить о помиловании. РИА Новости (рос.). Процитовано 9 червня 2022.
  13. ↑ Павло Петренко: Ми дали судовій системі два шанси очиститися. Третього вже не буде. glavcom.ua (укр.). Процитовано 9 червня 2022.
  14. ↑ Ерофеев и Александров, которых обменяли на Савченко, мертвы — журналист. nv.ua (рос.). Процитовано 9 червня 2022.
  15. ↑ МВД опровергло информацию об убийстве Евгения Ерофеева. Национальная Служба Новостей - НСН (рос.). Процитовано 9 червня 2022.
  16. ↑ «Приказа применять оружие не было». Спецкор «Новой газеты» Павел Каныгин взял интервью у задержанных россиян Александра Александрова и Евгения Ерофеева. Новая газета (рос.). 1432245480000. Процитовано 9 червня 2022.
  17. ↑ Отец офицера ГРУ Ерофеева, задержанного на Украине, заявил, что его сын уволился из армии после Нового года. NEWSru.com (рос.). 21 травня 2015. Процитовано 9 червня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Справа_Александрова_і_Єрофєєва&oldid=38745503