Станіслав Понятовський (каштелян)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Понятовський
Stanisław Poniatowski (1676-1762).PNG
Народився 15 вересня 1676(1676-09-15)[1]
Chojnik, Lesser Poland Voivodeship[d], Польща
Помер 29 серпня 1762(1762-08-29)[2] (85 років)
Рики, Польща
Громадянство
(підданство)
Велике князівство Литовське
Діяльність дипломат
Посада Q9377083? і Краківські каштеляни
Рід Понятовські
Батько Franciszek Poniatowski[d]
Мати Q9287394?
Брати, сестри  • Q9391701?
У шлюбі з Konstancja Czartoryska[d]
Діти Станіслав Август Понятовський
Казімеж Понятовський
Aleksander Poniatowski[d][3]
Ludwika Maria Poniatowska[d]
Izabella Poniatowska[d]
Andrzej Poniatowski[d]
Міхал Єжи Понятовський
Franciszek Poniatowski[d]

Станіслав Понятовський гербу Цьолек (пол. Stanisław Poniatowski herbu Ciołek; 15 вересня 1676, Хойнік — 29 серпня 1762, Рики) — польський шляхтич, державний та військовий діяч Королівства Польського й Великого князівства Литовського Речі Посполитої, дипломат. Генерал шведської армії (1708), генерал-лейтенант коронного війська литовського (1724), підстолій литовський (1722), підскарбій великий литовський (1722), воєвода мазовецький (1731), реґіментар генеральний військ коронних (1729—1733), каштелян краківський (1752), староста войницький, любельський, перемиський (1752—1756). Батько останнього короля Речі Посполитої Станіслава ІІ Августа.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 вересня 1676 р. в селі Хойнік (Хойник, належало до парафії в Громнику). Син Францішка Понятовського та його дружини Гелени з Невяровських.

Згідно власноруч написаної автобіографії, навчався у Краківському університеті (радше були Школи Новодворські). В 13 років (близько 1690 р.) разом з братом Юзефом був відправлений батьком до Відня під опіку духівника (прецептора). Звідти через 2 роки брати подались до Петроварадину (Сербія), де брали участь у війні з турками у військах австрійських під начальством принца Євгенія Савойського. Їх опікуном був конюший литовський, генерал армії цісаря Міхал Сапєга, який залишив біля себе С.Понятовського ад'ютантом, пізніше — командувачем полку кірасирів. Брав участь в битві під Зентою 1697. Після Карловацького миру подався до Литви, товаришуючи своєму протектору, який висватав йому каштелянку новогрудську Терезу Войнянку Ясенецьку (вдову мечника литовського Шимона Кароля Огінського). Шлюб зі значно старшою і «прикрого гумору панею» був невдалим, він розпався, але сприяв кар'єрі. Брав участь в громадянській війні у Великому князівстві Литовському на боці роду Сапєг, битві під Олкениками 2 листопада 1700, в якій Міхал Сапєга загинув а Станіслав Понятовський потрапив у полон. Звідти втік до Варшави. Переможені Сапєги вибрали Станіслава Понятовського емісаром до шведського короля Карла ХІІ; в Курляндії у січні 1702 був прийнятий королем. Місія мала на меті стримати Августа ІІ, який хотів ув'язнити Станіслава Понятовського.

Підтримував шведського короля Карла XII, був його ад'ютантом. Прихильник короля Станіслава І Лещинського і супротивник Августа II; брав участь у Полтавській битві, в якій врятував Карлу ХІІ життя. Після неї втік разом з Карлом XII до Туреччини, де захищав шведські інтереси перед султаном і сприяв оголошенню турками війни Росії. По смерті Карла XII визнав Августа II, вірно служив йому, у 1731 р. був воєводою Мазовецьким; по смерті Августа II невдало намагався допомогти Станіславу І Лещинському і змушений був визнати Августа III, який призначив його каштеляном краківським.

Написав, як вважають, «Remarques d'un Seigneur polonais sur l'histoire de Charles XII par Monsieur de Voltaire» (Гаага і Амстердам, 1741).

Після смерті дружини (1759 р.) часто перебував у Риках. Під час поїздки у серпні 1762 до Волчина для відвідин князя Міхала Чарторийського впав, спіткнувшись об камінь; помер у Риках 28 серпня 1762 р., був похований в місцевому костелі.

Маєтність, фундації[ред. | ред. код]

На момент сватання з другою дружиною не мав поважного маєтку. Віно княжни Констанції Чарторийської — 400000 злотих. 1721: купив у генерала Баудіссіна війтівство Бидгоське (1744 відступив його Кайзерлінґові); за віно купив у Якуба Г. Флеммінга маєтки Волчин (став їх резиденцією, сприяв розбудові палацу, будівництву костелу; 1738 разом з Радваничами продав князю Михайлу Чарторийському), Радваничі в Берестейському повіті. У 1739-41 Ян Зигмунт Дейбель збудував для Станіслава Понятовського палац на Краківському передмісті Варшави; відтоді їх резиденція в столиці (зараз на цім місці є палац Уруських).

1732 року отримав Любельське староство, потім передав його зятю Яну Якубу Замойському. 1742 року отримав: Ратненське староство (Руське воєводство), 1750-го передав Алексію Гуссаржевському; Мостівське староство (Белзьке воєводство, відступив 1746 Адаму Мнішеху). 1752 отримав економію Перемиську, у 1753 віддав сину Станіславу. Стрийське староство (мав з 1730) передав сину Казимиру 1756 р., який отримав також від батька 1759 року Рицьке староство. Найбільші комплекси маєтків набув:

Управляв маєтками у заставі; зокрема, найбільшими були (вартістю близько 1 млн. злотих) в Золочівських володіннях Радзивіллів (Міхала Казімєжа, Кароля). Нe враховуючи наданих наймолодшому сину маєтків на Сондеччині, вартість дідичних маєтків Станіслава Понятовського і його застав складала 1764 р. близько 4 млн злотих, яка давала 267 000 злотих річного прибутку.

З його фундушу у 1760 році почали будувати Костел Святого Станіслава у Заліщиках[4].

Сім'я[ред. | ред. код]

Перша дружина (весілля відбулося після 1701 р.) — Тереза Войнянка Ясенецька (Война-Ясенецька), вдова по мечнику литовському Шимону Каролю Огінському, розлучені, дітей не мали. Друга дружина — шлюб 14 вересня 1720 — княжна Констанція Чарторийська (бл.1696 чи 170027 жовтня 1759; донька литовського підканцлера, віленського каштеляна, крем'янецького старости князя Казимира Чарторийського та Ізабели Морштин[5]). Діти:

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Link-Lenczowski A. Poniatowski (Ciołek Poniatowski) Stanisław h. Ciołek (1676—1762) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVII/3, zeszyt 114. — S. 471—481. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]