Старицький Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Петрович Старицький
Mykhaylo staryckyy.jpg
Михайло Старицький
При народженні: Старицький Михайло Петрович
Псевдоніми, криптоніми: М. Старченко
Дата народження: 2 (14) грудня 1840(1840-12-14)
Місце народження: Кліщинці
Дата смерті: 14 (27) квітня 1904(1904-04-27) (63 роки)
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід діяльності: поет, драматург, прозаїк, театральний і культурний діяч
Напрямок: реалізм
Жанр: пісня, роман, п'єса

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (*2 (14) грудня 1840(18401214), Кліщинці — †14 (27) квітня 1904, Київ) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.

Біографія

Михайло Старицький

Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було вісім років. 1852 року померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.

У 1851–1856 рр. хлопець навчався у Полтавській гімназії, яка була на той час однією з найкращих. У 1858 році Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а у 1860-му переводиться на фізико-математичний факультет Київського університету.

1861 року повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. 1862 року одружився із сестрою Миколи Лисенка Софією Віталіївною. 1864 року повертається до Київського університету, але навчається вже на юридичному факультеті. 1865 року закінчує навчання у Київському університеті.

1871 року оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».

Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).

Під тиском імперської влади Старицький змушений був у 1878 році емігрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Україну в 1880 році й знову розгорнув видавничу і театральну діяльність.

У 1883 році Михайло Старицький став керівником і режисером першої об'єднаної української професійної трупи. У 1883 та 1884 роках видавав український альманах «Рада» (вийшло два випуски). У 1885 році через низку причин залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів. В 1895 році залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.

Помер у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі.

Творчість

Перші твори Старицького були надруковані у 1865 році. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-х pp.

Михайло Старицький переробляв п'єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював об'єднану українську професійну трупу. Так були написані «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями» та інші.

Поезія та переклади

Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, Мартіна Андерсена-Нексе, сербських пісень та ін.

Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки в його перекладі (псевдонім М. Старченко) М. Андерсена (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883)та інші.

Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882).

Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).

Драматургія

Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).

Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).

Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).

В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.

Проза

В останні роки свого життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурей» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Разбойник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою.

«Разбойник Кармелюк» вперше опубліковано у газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві у 1908 році. Українською мовою роман виходив у Львові (1909–1910) та у Чернівцях (1927).

У 19271928 р.р. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь».

У 1965  р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а у 1971 році — українською мовою під назвою «Кармелюк».

Видання

  • «Поезії» (1908);
  • «Драматичні твори» (1907–1910);
  • «Вибрані твори» (1954);
  • «Вибрані твори» (1959);
  • «Твори в восьми томах» (1963–1965);
  • «Твори у шести томах» (1989), видавництво «Дніпро»;
  • «Разбойник Кармелюк», (1988), видавництво «Дніпро».

Література

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 814–815.
  • Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 72-74, 107–110, 120, 129, 266.
  • Жадько Віктор. У памяті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 2, 11, 47, 51, 122, 377.
  • Жадько Віктор. Український некрополь. — К., 2005. — С. 297.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Франко І. М. П. Старицький, ЛНВ, кн. V — VII. — Л. 1902.
  • Пчилка О. М. П. Старицкий. Памяти товарища. «Киевская Старина», кн. V — VI — К., 1904.
  • Старицикий М. Зо мли минулого. Уривки спогадів, ж. «Нова Громада», кн. 8. — К., 1906.
  • Зеров М. Літературна позиція М. Старицького. ж. «Життя і Революція», кн. 6. — К., 1929.
  • Куриленко Й. М. П. Старицький. — К., 1960.
  • Сокирко Л. М. П. Старицький, ж. «Літературна критика», ч. 11 — 12. — К., 1940;
  • Скрипник І. Михайло Петрович Старицький. У кн. Матеріали до вивчення історії української літератури, т. III. — К., 1960;
  • Сокирко Л. М. П. Старицький. Критико-біографічний нарис. — К., 1960;
  • Комишанченко М. Михайло Старицький. — К., 1968.
  • Бібліографія у словнику «Українські письменники», т. III, 1963. — С. 169–192;
  • Разбойник Кармелюк. — К.: Дніпро, 1988. — С. 680–681.
  • Старицький М. Твори у шести томах. — К.: Дніпро, 1988. — т. 1 . — С. 6-11.

Посилання