Таксист (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші фільми з такою ж, або схожою назвою: Таксист.
Таксист
Taxi Driver
Жанр драма
Режисер Мартін Скорсезе
Продюсер Джулія Філіпс
Майкл Філіпс
Сценарист Пол Шредер
У головних
ролях		 Роберт Де Ніро
Гарві Кейтель
Сібілл Шеперд
Джоді Фостер
Оператор Майкл Чепмен
Композитор Бернард Геррманн
Монтаж Том Рольф
Мелвін Шапіро
Кінокомпанія Columbia Pictures
Дистриб'ютор Columbia Pictures
Тривалість 113 хв.
Мова англійська
Країна СШАСША
Рік 1976
Дата виходу 8 лютого 1976[1]
Кошторис 1,3 млн. $[2]
Касові збори $ 28 262 574[3]
IMDb ID 0075314
CMNS: Таксист у Вікісховищі

«Такси́ст» (англ. Taxi Driver) — американський психологічний трилер у стилі неонуар режисера Мартіна Скорсезе за сценарієм Пола Шредера 1976 року. У головних ролях: Роберт Де Ніро, Джоді Фостер, Сібілл Шеперд, Гарві Кейтель, Пітер Бойл, Леонард Гарріс[en] та Альберт Брукс[en]. Дія фільму розгортається в морально занепалому Нью-Йорку після війни у В'єтнамі. Фільм розповідає про Тревіса Бікла, ветерана-соціопата, що поступово божеволіє, працюючи таксистом по ночах.

Надихаючись фільмами «Не та людина» (1956) та «Великий сплеск[en]» (1973), Скорсезе хотів добитися у глядачів ефекту сновидіння. Найнявши Майкла Чепмена оператором, зйомки розпочалися влітку 1975 року в Нью-Йорку; акторам довелося піти на скорочення зарплатні, щоб вкластися в невеликий бюджет у 1,9 мільйона доларів. Зйомки завершилися того ж року. Бернард Геррманн написав музику до фільму, яка стала його останнім твором, завершеним лише за кілька годин до смерті; фільм присвячений йому[4].

Фільм вийшов у прокат кіностудією Columbia Pictures 7 лютого 1976 року і мав успіх у критиків та публіки, попри те, що викликав суперечки через графічне насильство у кульмінаційному фіналі та кастинг 12-річної Фостер на роль неповнолітньої повії[5]. Фільм отримав численні нагороди, зокрема Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 1976 року[6] та чотири номінації на 49-й церемонії вручення премії «Оскар», у тому числі за найкращий фільм, найкращу чоловічу роль (Де Ніро) та найкращу жіночу роль другого плану (Фостер).

Попри те, що «Таксист» викликав подальші суперечки через його роль у мотиві Джона Гінклі-молодшого здійснити замах на тодішнього президента Рональда Рейгана[7], фільм залишається популярним і вважається одним з найбільш культурно значущих і надихаючих фільмів свого часу, а також одним з найкращих фільмів, коли-небудь знятих, здобувши культовий статус[8]. У 2022 році журнал Sight & Sound назвав його 29-м найкращим фільмом за версією десятирічного опитування критиків[9], а також 12-м найкращим фільмом усіх часів і народів за версією режисерів, розділивши перше місце з фільмом «Баррі Ліндон». У 1994 році Бібліотека Конгресу США визнала фільм «культурно, історично та естетично» значущим і внесла його до Національного реєстру фільмів[10].

На 1 березня 2024 року фільм займав 126-ту позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.

Сюжет[ред. | ред. код]

Головний герой фільму — Тревіс Бікл (Роберт Де Ніро), самотній 26-річний чоловік, який раніше служив у морській піхоті. Страждаючи від хронічного безсоння, він влаштовується працювати нічним таксистом у Нью-Йорку. У вільний час Тревіс відвідує порнокінотеатр або кружляє на своєму таксі по міських нетрях. Ці подорожі знято таким чином, що вони дають глядачеві можливість відчути й фатальну самотність головного героя, і його внутрішню відокремленість від людей, які залишаються за склом його автомобіля.

Йому вдається познайомитися з дівчиною, на ім'я Бетсі (Сібілл Шеперд), яка працює у виборчому штабі нью-йоркського сенатора Чарльза Палантайна. Тревіс запрошує її в кінотеатр, де йде порнофільм. Маючи його за ненормального, дівчина тікає. Тревіс відчуває себе розгубленим і кинутим. Одного разу в таксі до Тревіса сідає напівбожевільний бізнесмен (Мартін Скорсезе), який повертає його думки до насильства, розповівши про власний намір убити дружину, яка нібито зраджує йому з негром.

Перебуваючи за кермом, Тревіс знайомиться з Айріс (Джоді Фостер) — 12-річною дівчинкою-повією, що посварилася зі своїм сутенером. Він з усіх сил намагається «врятувати» Айріс, — умовити повернутися до батьків і до школи. Однак дівчинка не сприймає його слів, бо їй здається, що сутенер (Гарві Кейтель) у неї закоханий.

Врешті-решт Тревіс приходить до думки, що пора вичистити весь «бруд» у місті. Для цього він купує чотири пістолети. Випадково ставши свідком пограбування магазину, Тревіс стріляє в грабіжника, якого продавець потім несамовито добиває. Частково з ревнощів до Бетсі, почасти через свій загальний стан, Тревіс вирішує подражнити охорону сенатора Палантайна, удаючи, ніби він убивця. Налякавши сенатора та сполохавши охоронців, Тревіс тікає.

Потім він йде до сутенера, стріляє йому в живіт, вривається в бордель, вбиває викидайла та ще одного завсідника. У ході перестрілки Тревіс отримує поранення в шию. Здається, він помирає від кульової рани. Однак у наступній сцені показано лист батьків Айріс до Тревіса, в якому вони називають його героєм. Судячи з усього, історія вчиненої ним у борделі розправи отримує широкий суспільний резонанс і багато хто щиро захоплюється ним.

В останній сцені показано, як у таксі Бікла знову сідає Бетсі. Вона вважає його героєм, але він про себе так не думає. Бікл довозить її до будинку, не бере плату і їде. Поширеною є думка, що після сцени вбивства все відбувається в згасаючій уяві головного героя[11]. Таксист здригається, впіймавши відображення своїх стривожених, залитих червоними вогнями очей у дзеркалі таксомотора. Коли починають йти фінальні титри, автомобіль зовсім пропадає з очей. Фільм закінчується планом нічної вулиці, по якій їде безліч машин, на узбіччі видно силуети людей, після чого сцена йде у затінення.

Актори[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

  • Режисер: Мартін Скорсезе
  • Продюсер: Джулія Філіпс (Julia Phillips), Майкл Філіпс (Michael Phillips)
  • Сценарист: Пол Шредер
  • Композитор: Бернард Герман помер до прем'єри, в кінці фільму йому висловлено окрему подяку
  • Оператор: Майкл Чепмен (Michael Chapman)
  • Монтаж: Том Рольф (Tom Rolf), Мелвін Шапіро (Melvin Shapiro)
  • Художник по костюмах: Рут Морлі (Ruth Morley)

Сценарій[ред. | ред. код]

Фільм знято за сценарієм відомого кінокритика Пола Шредера, який було засновано на переробленні фабули класичного вестерну «Шукачі» й насичено автобіографічними елементами[12]. Серед літературних джерел, з яких він виходив, сценарист називає роботи Достоєвського («Записки з підпілля») й Сартра («Нудота»)[13]. «Я намагався перенести героя творів екзистенціалістів з Європи до Америки. Як можна помітити, в американському варіанті він ще менш здатний з'ясувати причини своїх проблем», — пише Шредер. Скорсезе та Шредера познайомив Браян де Пальма. Скорсезе наполіг на переробленні сценарію з кількох істотних позицій. Зокрема, дію перенесено з Лос-Анджелеса в більш звичний йому Нью-Йорк, а останні жертви Бікла з міркувань політкоректності замість негрів стали білими[13].

Нагороди[ред. | ред. код]

Номінації[ред. | ред. код]

1977 рік — номінації на «Оскар» у категоріях

1977 рік — номінації на «Золотий глобус» у категоріях:

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Цей день в історії. 8 лютого
  2. ↑ Таксист на cijust.com. Архів оригіналу за 11 серпня 2014. Процитовано 27 липня 2014.
  3. ↑ Таксист (1976) на Box Office Mojo(англ.)
  4. ↑ Smith, Steven C. (2002). A heart at fire's center: the life and music of Bernard Herrmann (вид. 1. paperback print). Berkeley: Univ. of California Press. ISBN 978-0-520-22939-6.
  5. ↑ Nast, Condé (7 квітня 2016). Jodie Foster Recalls Working with Robert De Niro and Martin Scorsese on Taxi Driver as a Kid. Vanity Fair (амер.). Процитовано 12 грудня 2023.
  6. ↑ TAXI DRIVER - Festival de Cannes 2015 (International Film Festival). web.archive.org. 16 жовтня 2015. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2022.
  7. ↑ Kiernan, Laura A.; Pianin, Eric; Bruske, Washington Post Staff Writers; Washington Post staff writers Ed; Lewis, Nancy; Marriott, Michel; McQu, Michel (22 червня 1982). Hinckley Found Not Guilty, Insane. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 12 грудня 2023.
  8. ↑ Suarez, Carla (25 жовтня 2020). Cult Series: Taxi Driver - Scorsese’s legendary portrayal of a lone wolf’s existential angst. STRAND Magazine (англ.). Процитовано 12 грудня 2023.
  9. ↑ Sight and Sound Greatest Films of All Time 2022 | BFI Southbank. BFI site (англ.). Процитовано 12 грудня 2023.
  10. ↑ Complete National Film Registry Listing | Film Registry | National Film Preservation Board | Programs | Library of Congress. Library of Congress, Washington, D.C. 20540 USA. Процитовано 12 грудня 2023.
  11. ↑ Taxi Driver Movie Review & Film Summary (1976) | Roger Ebert. web.archive.org. 9 жовтня 2016. Архів оригіналу за 9 жовтня 2016. Процитовано 1 жовтня 2022.
  12. ↑ Taxi Driver :: rogerebert.com :: Great Movies. web.archive.org. 20 вересня 2012. Архів оригіналу за 20 вересня 2012. Процитовано 1 жовтня 2022.
  13. ↑ а б JonathanRosenbaum.com » Blog Archive » Hell on Wheels. web.archive.org. 9 грудня 2010. Архів оригіналу за 9 грудня 2010. Процитовано 1 жовтня 2022.
  14. ↑ Хронологія премії Давид ді Донателло 1977 (італ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Таксист (фільм)
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
KBpedia · TV Tropes · Fandom (англ.)
Нормативний контроль
Фільми-лауреати премії «Золота пальмова гілка»
1939—1960
1961—1980
1981—2000
2001—2020
2021—дотепер
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Таксист_(фільм)&oldid=42047360