Плата за страх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Плата за страх M:
Le salaire de la peur
Le salaire de la peur poster.jpg
Жанр пригодницький / трилер
Режисер Анрі-Жорж Клузо
Продюсер Раймон Бордері,
Анрі-Жорж Клузо
Сценарист Жером Геронімі,
Анрі-Жорж Клузо
На основі Плата за страх Жоржа Арно
У головних
ролях
Ів Монтан
Шарль Ванель
Оператор Арман Тірар
Композитор Жорж Орік
Кінокомпанія CICC • Filmsonor,
Vera Films • Fono Roma
Тривалість 131 хв.
Мова французька, іспанська
англійська, німецька
італійська, російська
Країна Італія Італія
Франція Франція
Рік 1953
Дата виходу 22 квітня 1953 (Франція)
Касові збори 6 944 306 (переглядів у Франції)
IMDb ID 0046268
Рейтинг IMDb: 8.2/10 stars

«Плата за страх» (фр. Le salaire de la peur) — класичний трилер французького режисера Анрі-Жоржа Клузо, поставлений у 1953 року за однойменним романом Жоржа Арно. Фільм здобув головні нагороди Берлінського і Каннського кінофестивалів, а також премію BAFTA за найкращий фільм . Визнаний однією з вершин жанру[1]. Наприкінці 1980-х років стрічку однією з перших було колоризовано.

Сюжет[ред.ред. код]

Дія фільму відбувається в 1947 році у Гватемалі, в районі, де добувають нафту. Початкові сцени розгортаються в одному з жебрацьких, глухих поселень. Окрім метисів та індіанців, в селі влаштувався білий набрід: пройдисвіти і бродяги усіх мастей. Немає серйозної роботи, немає грошей, щоб звідси поїхати. Усім заправляє американська нафтова компанія, єдине велике підприємство в регіоні.

Головний герой — Маріо (Ів Монтан), чоловік 30 років, безробітний. Єдина цінність у його будинку — квиток паризького метрополітену, що дбайливо зберігається під склом. Його сусід Луїджі — «типовий італієць», працює на будівництві. Лікарі повідомляють Луїджі, що якщо він не змінить клімату й роботу, то його чекає неминуча смерть: в його легенях величезна кількість цементного пилу. У місто приїжджає колишній гангстер Джо, що купив «квиток за п'ятдесят доларів», навіть не запитуючи пункту призначення. Він зав'язує дружбу з Маріо. Майже відразу Джо розуміє, що потрапив в діру, покинути яку можна лише дивом.

Перші сорок хвилин фільму герої переважно знайомляться між собою, нидіють неробством і провокують один одного на бійки. Проте монотонна течія стрічки різко змінюється при першій згадці нітрогліцерину. Сталася катастрофа: одна з далеких бурових злетіла у повітря. Загинули люди. Загасити велетенський факел, що реве, можна тільки спрямованим вибухом. Нафтова компанія пропонує роботу для чотирьох добровольців: доставити дві вантажівки на аварійну свердловину. На старих вантажівках поганими дорогами належить везти рідкий нітрогліцерин в каністрах: один поштовх — і на місці вибуху залишиться тільки величезна яма. Незважаючи на небезпеку, багато хто зголошуються добровольцями, але в результаті в рейс відправилися четверо — Маріо, Джо, Луїджі і колишній підривник Хуан Бімба — за книгою, учасник іспанської війни.

Маріо і Джо знайомляться з перших хвилин. Щоб отримати місце за кермом, Джо намагається шантажувати керівника місцевого відділення нафтової компанії О'Брайєна. Коли це не вдається, Джо спаює і, очевидно, вбиває одного з шоферів, вибраних для поїздки, щоб їхати замість нього (сцени вбивства Смерлоффа немає у фільмі Клузо. У ремейку — фільм «Чаклун» Вільяма Фрідкіна — показують труп убитого).

По дорозі обидва екіпажі чекає безліч випробувань, головна з яких, — постійний, гнітючий страх.

В ролях[ред.ред. код]

Ів Монтан ···· Маріо
Шарль Ванель ···· Джо
Фолько Луллі ···· Луїджі
Петер ван Ейк ···· Бімба
Вера Клузо ···· Лінда
Вільям Таббс ···· Білл О'Брайєн
Даріо Морено ···· Ернандес

Робота над фільмом[ред.ред. код]

Зйомки фільму проходили на півдні Франції. Цвинтар, побудований для зйомок біля Марселя (повз нього проїжджають вантажівки), існує й досі. У фільмі задіяна дві вантажівки — «Додж» T110 вантажопідйомністю 3 тонни, що випускався канадським відділенням фірми «Крайслер», і тривісний «Вайт-666» (також випускався під марками «Брокуей», «Корбітт», FWD, «Ворд ля Франс») вантажопідйомністю 6 тонн (а не 10, як згадується у фільмі).

Ремейки[ред.ред. код]

Під враженням від міжнародного успіху «Плати за страх» було знято два американських ремейка: «Пекельна дорога» (Violent Road, 1958, режисер Говард Кох) і «Чаклун» (Sorcerer, 1977, режисер Вільям Фрідкін)[2]. У фільмі 1958 року шофери везуть на трьох машинах компоненти ракетного палива — азотну кислоту, пероксид водню і гідразин. Одним з водіїв є винахідником нового складу палива. У фільмі «Чаклун» небезпечним вантажем є прострочені динамітні шашки, з яких виділяється нітрогліцерин, скупчуючись на дні паперових пакувальних пакетів.

Додаткові факти[ред.ред. код]

Визнання[ред.ред. код]

Нагороди та номінації фільму «Плата за страх»[5]
Рік Кінофестиваль/кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1953 Берлінський кінофестиваль Золотий ведмідь Плата за страх Нагорода
6-й Каннський міжнародний кінофестиваль Гран-прі Нагорода
1954 Премія Синдикату французьких кінокритиків Найкращий фільм Нагорода
1955 Блакитна стрічка (Blue Ribbon Awards) Найкращий фільм іноземною мовою Нагорода
1955 Премія BAFTA Найкращий фільм з будь-якої країни Нагорода

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]