Баугауз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Баухаус)
Перейти до: навігація, пошук
Реконструкція головного корпусу Баугаузу в Дессау (2003).

Ба́угауз (нім. Bauhaus, Hochschule für Bau und Gestaltung, Вища школа будівництва й дизайну) — навчальний заклад, що існував у Німеччині з 1919 по 1933, а також творче об'єднання архітекторів, дизайнерів та художників, що виникло в рамках цього закладу; відповідний напрямок в архітектурі та прикладному мистецтві, який належить до авангардизму в класичному модернізмі.

Історія[ред.ред. код]

Школа в Веймарі[ред.ред. код]

З 1860 р в Веймарі існувала Саксонсько-Веймарська великокняжа художня школа, а в 1906—1907 рр. бельгійський художник Анрі ван де Вельде створює Школу мистецтв і ремесел, для якої він проектує навчальний корпус, а також будівлю художніх майстерень. Ці дві вищі школи й стали базою для створення Баугаузу.

Коли ван де Вельде був змушений піти у відставку в 1915 році через своє бельгійське походження, він запропонував Вальтера Ґропіуса, Германа Обріста і Сергія Енделя як можливих наступників.

У 1919 році, після затримок, викликаних руйнуваннями Першої світової війни та тривалими дебатами щодо того, хто повинен очолити установу та соціально-економічні значення примирення образотворчого мистецтва та прикладного мистецтва (питання, яке залишалося визначальним для самого існування школи), Ґропіус був призначений директором нового інституту, який об'єднав художню і прикладну школи, що відтоді називаються Bauhaus.

У квітні цього ж 1919 року він публікує свій «Маніфест», що став основою педагогічного і творчого методу Школи, неповторного за різноманітністю художніх ідей і їх оригінального практичного виконання. У брошурі на виставці «Невідомих архітекторів» Гропіус проголосив свою мету «створити нову гільдію ремісників, без класових відмінностей, які зламають надмірні бар'єри між майстром і художником». Він прагнув розвинути креативне мислення в промисловій архітектурі та у виготовленні практичних, а заразом оригінальних побутових приладів[1]. Неологізм Ґропіуса — Баугауз — звертає увагу як на будівлю, так і на «Баугюте», історичну гільдію каменярів, покликану готувати і розвивати самих працівників. Першою та основною ціллю було створення баугаузу — об'єднаної архітектурної школи, школи ремесел та академії мистецтв. Створені перші майстерні — ювелірна, книжкова, текстильна і друкованої графіки. Далі до них додаються майстерні скульптури, меблів, монументального живопису та кераміки.

Архітектуру студенти вивчають поки тільки факультативно. Школа отримала державне утримання. У 1919 році викладачами Баугаузу були швейцарський художник Йоганнес Ітен, німецько-американський художник Ліонель Файнінгер та німецький скульптор Ґергард Маркеш, включаючи й самого Вальтера Ґропіуса. До наступного року до них прєднались німецький живописець, скульптор і дизайнер Оскар Шлеммер, який очолив театральну майстерню, та швейцарський художник Пауль Клее, в 1922 році, приєднався «батько абстракціонізму» Василь Кандінський. Бурхливим роком для Баугаузу стає 1922, це ілюструє переїзд голландського живописця Тео ван Дусбурга до Веймара для просування Де Стиля («Стиль»), а також відвідування баугаузу художником-конструктивістом та архітектором Ель Ліссіцкі. З 1920 р вводиться нова система викладання, відповідно до якої кожну майстерню ведуть два фахівці: технолог і художник.

До 1923 року Ґропіус більше не висував образів високорозмірних романських соборів та ремесел естетики "в народному стилі", замість того, він заявляє: «Ми хочемо, щоб архітектура була адаптована до нашого світу машин, радіо та швидких автомобілів». Гропіус стверджував, що новий період історії почався з кінцем війни. Він хотів створити новий архітектурний стиль для відображення цієї нової ери. Його стиль в архітектурі та споживчих товарах повинен був бути функціональним, дешевим і відповідати масовому виробництву. З цією метою Гропіус хотів об'єднати мистецтво та ремесло, щоб досягти високотехнологічних функціональних продуктів з художньою цінністю. Bauhaus випустив журнал під назвою Bauhaus і серію підручників під назвою «Bauhausbücher». Оскільки Веймарській республіці бракувало достатньої кількості сировини порівняно зі Сполученими Штатами та Великою Британією, вона мала покладатися на кваліфікацію професійної робочої сили та здатність експортувати інноваційні та високоякісні товари. Тому дизайнери були потрібні, і вони створювали новий вид мистецтва.

Філософія школи сказала, що художник повинен навчатися працювати з промисловістю. Веймар перебував у німецькій землі Тюрінгії, і школа Баугаузу отримала державну підтримку від керованого соціал-демократом державного уряду Тюрінгії. Школа в Веймарі зазнала політичного тиску з боку консервативних кіл у політиці Тюрінгії, все більше й більше після 1923 року, коли настала політична напруга. Однією з умов, що були покладені на Bauhaus в цьому новому політичному середовищі, була виставка робіт, що проводилася в школі. Цю вимогу було виконано в 1923 році з виставкою «Bauhaus» експериментального «Гауз-м-Горн». Міністерство освіти розмістило штат на шестимісячних контрактах та скоротило фінансування школи наполовину. 26 грудня 1924 року Баугауз видав прес-реліз і оголосив про закриття школи до кінця березня 1925 року, коли Веймарська влада припинила субсидувати школу. На даний момент вони вже шукали альтернативні джерела фінансування. Після того, як Баугауз переїхав до Дессау, школа промислового дизайну з викладачами та персоналом, менш антагоністичним до консервативного політичного режиму, залишилася у Веймарі.

1946 г. — архітектор Герман Гензельман стає засновником нового вищого навчального закладу, пов'язаного з гуманістичними традиціями баугаузу, що отримав у 1951 р назву Вищої школи архітектури.

1990 року — після об'єднання Східної і Західної Німеччини Вища школа архітектури була реструктуризована, в 1995 р прийнято рішення про повернення університету історичної назви Баугауз, в 1996 м воно набуло чинності. З тих пір університет носить ім'я Університет Баугауз у Веймарі.

Школа в Дессау[ред.ред. код]

Дессау — це маленьке місто на 70 тис. осіб, розташоване в місці злиття річок Ельби та Мульде за 100 км на південь від Берліна. В забудові області переважала традиційна архітектура, на початку століття місто було важливим промисловим центром.

Школа в місті функціонувала з 1926 до 1932 року, і справила суттєвий вплив на мистецтво та архітектуру того часу. В школі проводилися курси архітектури, фотографії, живопису, графічного дизайну, дизайну інтер'єру, промислового дизайну та типографіки.

Завдяки цим передумовам місто було ідеальним місцем для Ґропіуса, який вирішив об'єднати естетичну красу з функціональністю і продуктивністю. Під час свого будівництва, Баугауз був трохи вдалині від центру міста, за залізничним парком, але сучасне місто, розростаючись, поглинуло комплекс школи.

Використовуючи принцип «конвеєра Генрі Форда» у будівництві, будівля мала бути побудована протягом року, рекордного на ті часи терміну. У зв'язку зі станом післявоєнної німецької економіки, будівля саме по собі повинна була бути дешевою. Будівля повинна була зв'язати різні навчальні приміщення в єдину асиметричну та динамічну композицію, урівноважену горизонтальними (довгий перехід-мост) і вертикальними (вежа студентського гуртожитку) елементами. Хоча кожна група приміщень була індивідуальною з урахуванням своєї функції, вся будівля загалом представляє гармонійний баланс форм і пропорцій.

За роки відбулася помітна зміна напрямку школи в Дессау. За словами Елейн Гоффман, Ґропіус звернувся до голландського архітектора Марта Стама, щоб керувати новоствореними програмами архітектури, і коли Стам відмовився від цієї позиції, Ґропіус звернувся до товариша Стама та колеги з групи ABC Ганнеса Майєра.

Мейєр став директором, коли Ґропіус пішов у відставку у лютому 1928 року і приніс Баугаузу свої дві найзначніші будівельні проекти, обидва з яких все ще існують: п'ять житлових будинків у місті Дессау та Федеральна школа Загальнонімецької профспілки промисловців (нім. Bundesschule des Allgemeinen Deutsche Gewerkschaftsbundes) у Бернау та Берліні. Майєр віддавав перевагу вимірюванням та розрахункам у своїх презентаціях для клієнтів, разом із використанням архітектурних компонентів для зменшення витрат. Цей підхід виявився привабливим для потенційних клієнтів. Школа повернула свою першу вигоду під його керівництвом у 1929 році.

Але Мейєр також викликав багато конфліктів. Як радикальний функціоналіст, він не мав терпіння до естетичної програми, і змусив до відставки Герберта Байєра, Марселя Брюера та інших давніх викладачів. Незважаючи на те, що Мейєр продовжував зміщувати орієнтацію школи далі вліво, ніж коли це було за Ґропіуса, він не хотів, щоб школа стала інструментом лівої партійної політики. Він перешкоджав формуванню студентського комуністичного осередку і в умовах все більш небезпечної політичної атмосфери це стало загрозою існуванню школи Дессау. Міський голова Дессау Фріц Гессен звільнив його з літа 1930 року.

Міська рада Дессау намагалася переконати Ґропіуса повернутися в якості голови школи, проте Ґропіус замість цього запропонував Людвіга Міса ван дер Рое. Міс призначався в 1930 році і відразу ж опитав кожного учня, відкинувши тих, яких він вважав недостатньо обдарованими. Вони зупинили виробництво товарів у школі, щоб школа могла сфокусуватися на навчанні. Ван де Рое реорганізує всю систему викладання. Створюється п'ять основних напрямків: будівництво, дизайн інтер'єру, текстиль, фотографія і образотворче мистецтво. Архітектурний курс стає значнішим за кількістю навчальних годин і місцем у системі освіти. Так було до 1931, року робітнича партія Націонал-Соціалістичної Німеччини (нацистська партія) стала більш впливовою у німецькій політиці. Коли вони отримали контроль над міською радою Дессау, вони закрили школу.

Берлін[ред.ред. код]

Наприкінці 1932 р. Міс орендував затоплену фабрику в Берліні (вулиця Біркбуш 49), щоб відновити, так званий, новий Баугауз своїми власними коштами. Студенти та викладачі самі зремонтували будівлю, побіливши всі інтер'єри білим. Школа діяла протягом десяти місяців без подальшого втручання з боку нацистської партії. У 1933 році гестапо закрила берлінську школу. Міс виступає проти рішення, в кінці кінців звертаючись до голови гестапо, який погодився дозволити школі знову відкритись. Однак незабаром після отримання письмового дозволу відкрити Баугауз, Міс та інші працівники вирішили добровільно закрити школу.

Хоча ні нацистська партія, ні Адольф Гітлер не мали узгодженої архітектурної політики, перш ніж вони прийшли до влади в 1933 році, нацистські письменники, такі як Вільгельм Фрік та Альфред Розенберг, вже називали Баугауз «негерманським» і критикували його модерністські стилі, навмисно генеруючи публічні суперечки щодо таких проблем, як наприклад пласкі дахи.

З початку 1930-х рр. нацисти охарактеризували Баугауз як стиль, типовий для комуністів та соціальних лібералів. Дійсно, ряд лояльних до Мейєра студентів-комуністів переїхали до Радянського Союзу після закриття Баугаузу в 1930 році.

Ще до того, як нацисти прийшли до влади, політичний тиск на Баугауз зростав. Нацистський рух з самого початку засудив Баугауз за його "вироджене мистецтво", і нацистський режим був налаштований на боротьбу з тим, що він бачив як іноземний, ймовірно, єврейський вплив «космополітичного модернізму». Незважаючи на протести Ґропіуса, як ветерана війни та патріота, про відсутність у його роботі будь-яких підривних політичних намірів, Берлінський Баугауз був змушений закритись у квітні 1933 року. Однак емігранти досягли успіху в поширенні концепцій Баугаузу в інші країни, в тому числі «Новий Баугауз» у Чикаго: Міс вирішив емігрувати до Сполучених Штатів для керівництва Архітектурною школою в Інституті Армора (нині Іллінойський технологічний інститут]) у Чикаго та шукати будівельні замовлення.


З художньої точки зору, Баугауз також включає лінії, дуже схожі на ті, які використовувались українськими та російськими конструктивістіами.

Тель Авів[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]