Фольварочний Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Іванович Фольварочний
В.Фольварочний - 75.JPG
Василь Іванович Фольварочний
Народився 30 січня 1941(1941-01-30) (80 років)
Нападівка, Лановецький район, Тернопільська область, Українська РСР
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів українська
Роки активності 1962 — донині
Жанр проза
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч мистецтв України
Премії
Золотий письменник України
літературно-мистецькі премії імені Дмитра Загула, імені Сидора Воробкевича, імені Братів Богдана та Левка Лепких, премія Фундації родини Воскобійників (США)

CMNS: Фольварочний Василь Іванович у Вікісховищі

Васи́ль Іва́нович Фольва́рочний (нар. 30 січня 1941, Нападівка, нині Україна) — український поет, прозаїк і драматург. Член НСПУ (1969), член НСТДУ (1973). Заслужений діяч мистецтв України (2001). Депутат Чернівецької обласної ради (1990). Чоловік письменниці Тетяни Пишнюк.

Життєпис[ред. | ред. код]

Василь Іванович Фольварочний народився 30 січня 1941 в селі Нападівці, нині Лановецького району Тернопільської області.

Навчався у Чернівецькому університеті (від 1958, нині національний університет), закінчив Львівський університет (1963).

Працював учителем; журналіст у редакціях газет Буковини і Житомирщини, завідувач літературною частиною Житомирського обласного музично-драматичного театру. В м. Чернівцях: заступник начальника обласного управління культури, заступник голови облвиконкому (1990), заступник голови ОДА (1991—1993), заступник директора Науково-дослідного центру буковинознавства при Чернівецькому університеті (1993—1997).

Від 1974 — секретар, 1976—1990 — відповідальний секретар Чернівецького осередку НСПУ. Голова обласної організації Конгресу української інтелігенції (1997—2001). Від жовтня 2003 — 1-й заступник голови Київської організації, 2003 — голова об'єднання драматургів НСПУ. 2002—2006 — директор Будинку письменників НСПУ. Від травня 2008 — 1-й заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Член ради, заступник голови Громадської організації Земляцтво буковинців у м. Києві «Буковина», заступник Голови ради Київської організації Національної спілки письменників України, Голова творчого об'єднання драматургів та кінодраматургів, очільник столичного Клубу бібліотекарів.

Творчість[ред. | ред. код]

Друкувати літературну творчість почав 1960 року.

На творчому вечері з нагоди 70-річчя письменник презентував дві свої книги — історичну «Хрещеники Сталіна» та біографічну «Зорі отчого краю»[1]. З нагоди 75-річчя Буковинське земляцтво поздоровило Василя Івановича з ювілеєм з присвятою на вірші Володимира Мельникова.

У 2010 — прем'єра вистави у народному театрі «Дивосвіт» (Тернопільська ЗОШ № 22).

Доробок[ред. | ред. код]

  • збірки поезій:
    • «Тривога» (1966),
    • «Ростуть сини» (1967),
    • «Досвіток» (1968),
    • «Уроки вірності» (1975),
    • «Течія» (1982),
    • «Родовід» (1992),
    • «Поезії» (2000),
    • «Соняшник на балконі» (2005);
  • документальні повісті:
    • «Сонце в зернині» (1972),
    • «Цілющі джерела» (1975),
    • «Під зорями братерства» (1975),
    • «Земля Жижиянових правнуків» (1980);
  • п'єси:
    • «Складна гама» (1968),
    • «Друге цвітіння» (1969),
    • «Екзамен на зрілість» («Жива вода»; 1974),
    • «Не проспати роси» (1976),
    • «Вода з отчої криниці» (1978; 1983 поставлена у Тернопільському обласному музично-драматичному театрі)
    • «Травнева музика» (1979),
    • «І прийде день» (1988),
    • «Світлиця для прийдешнього» (1988),
    • «Дитячі забави» (1988),
    • «Богдан» (2003),
    • «Петлюра» (2005),
    • «Доки море перелечу» (2005),
    • «Пастка» (2006);
  • збірники п'єс:
    • драма «Спокуса» (2000),
    • комедії «Пересолений мед» (2000);
  • романи:
    • «Сказ» (2004),
    • «Обірвані струни» (2004),
    • «Чорний бумер» (2006),
    • «Симон Петлюра» — т. 1, 2, 3, 4,
    • «Хрещеники Сталіна»,
    • «Розчахнута душа»,
    • «На висотах орлиного лету», присвячений Дмитру Гнатюку (презентація роману відбулася 16 листопада 2015 року в Національній музичній академії).

Нагороди[ред. | ред. код]

ордени та медалі:

почесні відзнаки:

  • «Знак пошани» (1986),
  • «Будівничий України» (2001),
  • «Золоті письменники України» (2018).

премії:

стипендії:

  • Дворічна державна стипендія (2017)[7]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]