Мушкетик Юрій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Юрій Мушкетик)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Михайлович Мушкетик
Юрій Мушкетик.jpg
Ім'я при народженні Юрій Михайлович Мушкетик
Народився 21 березня 1929(1929-03-21) (90 років)
с. Вертіївка, Ніжинський район, УСРР, СРСР
Помер 6 червня 2019(2019-06-06) (90 років)
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність письменник
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Роки активності 1954—2019
Жанр Роман, повість
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Нагороди

Герой України (орден Держави) — 2009

Державна премія СРСР — 1987Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1980Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1965
Премії
Золотий письменник України

Юрій Михайлович Мушкетик у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ю́рій (Гео́ргій) Миха́йлович Мушке́тик (21 березня 1929(19290321), Вертіївка, нині Ніжинського району Чернігівської області — 6 червня 2019, Київ[1]) — український письменник, Герой України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 березня 1929 року у селі Вертіївка Ніжинського району Ніжинської округи УСРР, в сім'ї сільських активістів. Закінчив середню школу. У 1948—1953 навчався на філологічному факультеті Київського університету.

Член ВКП(б) з 1951 року.

1953—1956 роки — навчання в аспірантурі при кафедрі української літератури. З 1956 року працював заступником редактора та головним редактором журналу «Дніпро». З 1979 року секретар, з 1980 року — 1-й секретар правління Київської організації Спілки письменників України.

У 1986—2001 роках — голова Національної Спілки письменників України.

Життєвий та творчий шлях[ред. | ред. код]

1954 року — у видавництві «Радянський письменник» вийшла повість «Семен Палій». У трактуванні історичних подій письменник був змушений дотримуватися офіційної точки зору. 1957 року — роман «Гайдамаки», який, порівняно з попереднім твором, відзначається ширшим епічним розмахом у відтворенні історичної доби. Розповідаючи про певну історичну подію, автор намагається розкрити її через долі героїв. 1959—1960 роки — дилогія про Другу світову війну «Вогні серед ночі» та «Чорний хліб». Герой дилогії — хлопчина-підліток, при створенні образу якого автор використав події із власного життя. У творі показано життя повоєнного поліського села, яке складалося не лише з буднів, а й із перших мирних радощів.

Початок 1960-х років був для Мушкетика дуже плідним. Письменник змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, і захопився дослідженням внутрішнього світу людини. 1962 року — роман «Серце і камінь». Головний герой роману Федір Кущ — інженер-атомщик. Втративши здоров'я і перетворившись на інваліда, він зневірився в усьому і вирішив повернутися до рідного села, щоб доживати там до пенсії. Та саме у вирі життя на селі Кущ збагнув, що не може знаходитись осторонь. Його щастя — у боротьбі за людину.

1964 року — роман «Крапля крові». Тема людяності і моралі на повний голос звучить у романі, де автор звертається до проблеми совісті.

1970-ті роки — Мушкетик пише романи та повісті на сучасну та історичну тематику: перша редакція роману «Яса» (1970—1974), воєнний роман «Жорстоке милосердя» (1973), повість «Старий у задумі» (1974), фантастична повість «З'їж серце лева» (1972), роман «Біла тінь» (1977), повість «Біль» (1978), роман «Суд над Сенекою» (1978), роман «Позиція» (1979).

1984—1985 роки — поява другої редакції роману «Яса», який являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі.

1984 рік — повість «Жовтий цвіт кульбаби» стала визначним явищем в історичній белетристиці.

1984 рік — поява роману «Рубіж», де зображено моральне протиборство представників молодшого і старшого поколінь.

1989 рік — вийшла друком повість «Літній лебідь на зимовому березі», побудована на табірно-колимському матеріалі.

1990 рік — створено оповідання «Суд». У невеликому за обсягом оповіданні відображено суспільні явища, характерні для Радянського союзу часів сталінського та брежнєвського режимів.

Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Автор продовжує плідну працю на літературній ниві, створюючи глибокі образи, продовжуючи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об'єктом дослідження людину. Письменник прагне відбити різні періоди життя суспільства, розглядає різноманітні життєві ситуації, показує різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігає за дійсністю, тому герої його творів реальні, а проблеми, яких він торкається актуальні.

Твори[ред. | ред. код]

  • 1954 — повість «Семен Палій»;
  • 1959 — повість «Вогні серед ночі»;
  • 1960 — повість «Чорний хліб»;
  • 1967 — повість «День пролітає над нами»;
  • 1971 — оповідання «Смерть Сократа»;
  • 1972 — повість «З'їж серце лева»;
  • 1974 — повість «Старий у задумі»;
  • 1978 — повість «Біль»;
  • 1984 — повість «Жовтий цвіт кульбаби»;
  • 1985 — повість «Обвал»;
  • 1989 — повісті «Літній птах на зимовому березі», «Селена», «Динозавр»;
  • 1990 — повість «Суд»;
  • оповідання «Солодке життя Оникія Зайця», «Суд», «Далека сестра», «Супряги», «Чи можна кохати двох?», «Стежка через дорогу», «Звичайна історія», «Гула», «Їй тоді було дванадцять», «Тепло її шинелі»;
  • повісті «Руїна», «Оглянься — за тобою погоня!», вийшли однією книгою під назвою: «Гетьман син гетьмана»

Романи[ред. | ред. код]

  • Гайдамаки (1957)
  • Серце і камінь (1962)
  • Крапля крові (1964)
  • Останній острів (1969)
  • Яса (1970—1974, перша редакція; 1987, друга редакція)
  • Жорстоке милосердя (1973)
  • Біла тінь (1977)
  • Суд над Сенекою (1978)
  • Позиція (1979)
  • Віхола (1983)
  • Рубіж (1984)
  • Гетьманський скарб (1993)
  • На брата брат (1996)
  • Прийдімо, вклонімося… (1997)
  • Погоня (1997)
  • Морок (2001)
  • Гетьман, син гетьмана (2013)
  • Останній гетьман (2010)
  • Час звіра (2014)

Відзнаки[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

З дружиною, яку знав ще зі школи, Юрій Мушкетик прожив 53 роки. Поховав її у 2008 році. Мають двох доньок. Старша донька Леся — фольклорист, перекладач, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]