Нестайко Всеволод Зіновійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Всеволод Нестайко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всеволод Нестайко
Народився30 січня 1930(1930-01-30)
Бердичів, Українська СРР, СРСР
Помер16 серпня 2014(2014-08-16) (84 роки)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьпрозаїк, дитячий письменник
Alma materФілологічний факультет Київського університету[d] (1952)
Мова творівукраїнська
Роки активності1956—2014
Жанрфантастика
Magnum opus«Тореадори з Васюківки»
БатькоЗіновій Нестайко
Нагороди

CMNS: Нестайко Всеволод Зіновійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Все́волод Зінов́ійович Неста́йко (30 січня 1930(19300130), Бердичів, Житомирська область, Українська СРР, СРСР — 16 серпня 2014, Київ, Україна) — український радянський письменник-прозаїк, класик сучасної української дитячої літератури. Найбільш відомий за повістю «Тореадори з Васюківки».[1]

Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо та його вірного друга й однокласника Павлуші Завгороднього в школі, удома та на безлюдному острові поблизу села Васюківки» 1964, «Незнайомець із 13-ї квартири, або Викрадачі шукають потерпілого» 1966, «Таємниця трьох невідомих, або Повість про те, як посварилися Іван Васильович з Павлом Денисовичем і що з того вийшло» 1970[2])

Біографія

[ред. | ред. код]

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в місті Бердичів Житомирської області, що на той час входило до складу УРСР, у родині службовця та вчительки.

Його батько, Зіновій Нестайко, в молодості був січовим стрільцем, вояком Української галицької армії. Наприкінці 1920-х рокі, змінивши погляди зважився переїхати із Західної України, яка тоді була у складі Польщі в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. 1933 року Зіновія заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь «імперіалістичних держав», згадавши службу в Австро-Угорській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[3].

Мати — викладачка російської словесності (з 1913 р.).[4]

Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.

У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жуля Верна, Бориса Житкова та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном[2].

Через постійні хвороби не зміг виїхати з Києва, коли почалася німецько-українська війна, і разом з матір'ю залишався в столиці під час окупації.[4]

Після звільнення Києва Всеволод закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини нацистської окупації та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[2]. У школі з ним заприятелював Малаков Георгій Васильович, який пізніше зробив ілюстрації для деяких його книжок[5].

Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.

В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка під назвою «Шурка і Шурко» і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників.

Родина та особисте життя

[ред. | ред. код]

Творчість

[ред. | ред. код]
Прощання з Всеволодом Нестайком. Будинок письменників України, серпень 2014

Витяг із першого оповідання, що написав у вісім років, про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці: «Ноги в мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків».[2]

А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше.[9]

П'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[1][2].

За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця з обманом» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).

На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[2].

Могила Всеволода Нестайка, Байкове кладовище

2004 року Всеволод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди[9].

Вів програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка»[2].

Жив на Липках у Києві. В останні місяці життя осліп, тяжко хворів на цукровий діабет[10]. Помер на 85-му році життя 16 серпня 2014 року. Похований разом із дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Список творів

[ред. | ред. код]

Нагороди та почесні звання

[ред. | ред. код]
Орден

Указом Президента України Віктора Ющенка № 53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010)[11][12].

Літературні премії
Міжнародні нагороди фільмів, які знято по мотивах творів Нестайка

1979 року ухвалою Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до «Особливого почесного списку Г. К.  Андерсена» (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури[14][1][2].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Багато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка,[15] вважають його класиком та майстром слова.[16][17]

В Бердичеві відбувся Перший літературно-мистецький конкурс імені В. Нестайка[18].

Згідно з соцопитуваннями, які провели у 1990—1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури України — твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького зацікавлення[2].

У Києві є Бібліотека імені Всеволода Нестайка для дітей.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л м н Всеволод Нестайко (30 січня 1930—16 серпня 2014). Сайт видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 17 грудня 2011.
  2. а б в г д е ж и к л м Кацун Юлія (29 січня 2003). Всеволод НЕСТАЙКО: «Незалежність України залежить від української дитячої літератури». щоденна всеукраїнська газета «День». Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 18 грудня 2011.
  3. 1930 .— народився Всеволод Нестайко, дитячий письменник. // УІНП, 30 січня 2020
  4. а б УІНП. 1930 - народився Всеволод Нестайко, дитячий письменник. УІНП (укр.). Процитовано 15 квітня 2024.
  5. Малаков Д. В.. «Оті два роки… У Києві при німцях» (2002), с. 298.
  6. Мельничук Б., Федечко М. Нестайко Всеволод Зіновійович… — С. 413.
  7. Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 371.
  8. Пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше // Нова Тернопільська газета. — Тернопіль, 2015. — № 4 (740) (4-—10 лют.). — С. 7.
  9. а б В. Нестайко. Від автора, Всеволод Нестайко. видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га». офіційний сайт видання. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 17 грудня 2011.
  10. Всеволод Нестайко понад усе мріяв пережити дитинство наново — сонячно, весело, цікаво
  11. Патріарху української дитячої літератури Всеволоду Нестайку виповнюється 80 років. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 18 серпня 2014.
  12. Ющенко нагородив орденом автора трилогії Тореадори з Васюківки
  13. Золоті письменники України. Нагороджені
  14. 1979, International Year of the Child: Special Hans Christian Andersen Honor List 1979; a Selection of Outstanding Children's Books from 19 Countries. — København. Stougaard Jensen, 1979 — 44 P.(англ.)
  15. Іван Андрусяк: «Що цікавіший текст, то менший він має резонанс» // Закарпаття Онлайн, 04.08.2010.
  16. Ірена Карпа: «Моя порада всім письменникам-початківцям: доки у вас нема дітей — арбайтен, арбайтен, ніхт капітулірен!» // Друг читача, 29.07.2013.
  17. Антон Санченко. Знов за рибу гроші [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Журнал «Країна», № 49 (202), 19.12.2013.
  18. Побережний, Олексій (02.02.2019). Перший літературно-мистецький конкурс імені В. Нестайка відбувся у Бердичеві (українська) . Процитовано 05.02.2019.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література та джерела

[ред. | ред. код]