Нестайко Всеволод Зіновійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всеволод Нестайко
Нестайко Всеволод Зіновійович.jpg
Народився 30 січня 1930(1930-01-30)
Бердичів, Житомирська область, Українська СРР, СРСР
Помер 16 серпня 2014(2014-08-16) (84 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність прозаїк, дитячий письменник
Alma mater Київський державний університет
Мова творів українська
Роки активності 1956—2014
Жанр фантастика
Magnum opus «Тореадори з Васюківки»
Батько Зіновій Нестайко
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Золотий письменник України

CMNS: Нестайко Всеволод Зіновійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Все́волод Зінов́ійович Неста́йко (нар. 30 січня 1930(19300130), Бердичів, Житомирська область, Українська СРР, СРСР — пом. 16 серпня 2014, Київ, Україна) — радянський і український письменник-прозаїк, класик сучасної української дитячої літератури. Найбільше відомий за повістю «Тореадори з Васюківки».[1]

Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо та його вірного друга і однокласника Павлуші Завгороднього в школі, удома та на безлюдному острові поблизу села Васюківки» 1964, «Незнайомець з 13-ї квартири, або Викрадачі шукають потерпілого» 1966, «Таємниця трьох невідомих, або Повість про те, як посварилися Іван Васильович з Павлом Денисовичем і що з того вийшло» 1970[2])

Біографія[ред. | ред. код]

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року у місті Бердичів Житомирської області, що входило, на той час, до складу Української СРР СРСР в сім'ї службовця та вчительки.

Його батько, Зіновій Нестайко, в молодості був січовим стрільцем, вояком Української галицької армії. Наприкінці 1920-х років, під впливом радянської пропаганди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. 1933 року Зіновія заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь «імперіалістичних держав», згадавши службу в Австро-Угорській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[3].

Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.

Всеволод закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[2]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.

Прощання з Всеволодом Нестайком. Будинок письменників України, серпень 2014

В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка під назвою «Шурка і Шурко» і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників.

У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жуля Верна, Бориса Житкова та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном[2].

Творчість[ред. | ред. код]

Витяг із першого оповідання, що написав у вісім років, про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці: «Ноги в мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків».[2]

« А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше.[4] »

П'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[1][2].

За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця „з обманом“» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).

На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[2].

2004 року Всеволод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди[4].

Вів програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка»[2].

Твори[ред. | ред. код]

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

Орден

Указом Президента України Віктора Ющенка № 53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010)[5][6].

Літературні премії
Міжнародні нагороди фільмів, які знято по мотивах творів Нестайка

1979 року ухвалою Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до «Особливого почесного списку Г. К.  Андерсена» (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури[8][1][2].

Родина та особисте життя[ред. | ред. код]

  • Мама письменника викладала російську мову та літературу. Під час Першої світової війни була сестрою милосердя Російської армії.[10] Після смерті батька в 1930-тих роках переїхала з сином у Київ, де під час нацистської окупації організувала маленьку підпільну школу[2].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Багато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка,[12] вважають його класиком та майстром слова.[13][14]

В Бердичеві відбувся Перший літературно-мистецький конкурс імені В. Нестайка[15].

Згідно з соцопитуваннями, які провели у 1990—1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури України — твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького зацікавлення[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н Всеволод Нестайко (30 січня 1930—16 серпня 2014). Сайт видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 17 грудня 2011. 
  2. а б в г д е ж и к л м Кацун Юлія (29 січня 2003). Всеволод НЕСТАЙКО: «Незалежність України залежить від української дитячої літератури». щоденна всеукраїнська газета «День». Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 18 грудня 2011. 
  3. 1930 .— народився Всеволод Нестайко, дитячий письменник. // УІНП, 30 січня 2020
  4. а б В. Нестайко. Від автора, Всеволод Нестайко. видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га». офіційний сайт видання. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 17 грудня 2011. 
  5. Патріарху української дитячої літератури Всеволоду Нестайку виповнюється 80 років. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 18 серпня 2014. 
  6. Ющенко нагородив орденом автора трилогії Тореадори з Васюківки
  7. Золоті письменники України. Нагороджені
  8. 1979, International Year of the Child: Special Hans Christian Andersen Honor List 1979; a Selection of Outstanding Children's Books from 19 Countries. — København. Stougaard Jensen, 1979 — 44 P.(англ.)
  9. Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 371.
  10. Пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше // Нова Тернопільська газета. — Тернопіль, 2015. — № 4 (740) (4-—10 лют.). — С. 7.
  11. Мельничук Б., Федечко М. Нестайко Всеволод Зіновійович… — С. 413.
  12. Іван Андрусяк: «Що цікавіший текст, то менший він має резонанс» // Закарпаття Онлайн, 04.08.2010.
  13. Ірена Карпа: «Моя порада всім письменникам-початківцям: доки у вас нема дітей — арбайтен, арбайтен, ніхт капітулірен!» // Друг читача, 29.07.2013.
  14. Антон Санченко. Знов за рибу гроші [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Журнал «Країна», № 49 (202), 19.12.2013.
  15. Побережний, Олексій (02.02.2019). Перший літературно-мистецький конкурс імені В. Нестайка відбувся у Бердичеві (українська). Процитовано 05.02.2019. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]