Держава Тевтонського ордену

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Держава Тевтонського ордену
1230 – 1525
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Держава Тевтонського ордену
Держава тевтонців у 1410 році
Столиця Марієнбург (1308—1454),
Кенігсберг (1454—1525)
Мови латина, німецька
Релігії католицизм
Форма правління теократія
Великий магістр
 - 1209–39 Герман фон Зальца (перший)
 - 1510–25 Альберт (останній)
Історичний період Середньовіччя
 - Хрестові походи 1230
 - Приєднання Лівонії 1237
 - Придбання Естонії 1346
 - Грюнвальдська битва 1410
 - Торунський мир 1466
 - Реформація 1525

Держа́ва Тевто́нського о́рдену (лат. Deutschordensland) — східноєвропейська держава, створена ченцями-хрестоносцями Тевтонського ордену на землях Пруссії. Існувала в 12301525 роках. Виникла в результаті хрестових походів у Прибалтиці. Займала частково територію сучасних Німеччини, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Швеції та Росії. Поширювала католицтво, сприяла німецькій колонізації прибалтійського регіону. 1237 року приєднала землі Лівонського ордену. 1346 року придбала Естонське герцогство в датського короля за 19 тисяч кельнських марок. 1410 року стала занепадати внаслідок поразки в битві під Грюнвальдом від поляків. 1422 року втратила Лівонію, на теренах якої постала Лівонська конфедерація. 1466 року, за результатами Торунського миру, позбулася Західної Пруссії, що була пертворена на Королівську Пруссію й увійшла до складу Польського королівства. Після протестантської реформації та секуляризації орденської держави в 1525 році стала Прусським герцогством дому Гогенцоллернів, васалом польського короля.

Культурне життя[ред.ред. код]

Інформація, що міститься в орденських архівах, доносить до нас найбільше свідчень про вмілих архітекторів, що будували фортеці та церкви, про художників-іконописців, що розмальовували олтарі. Німецький історик Бернарт Шмідт знайшов в архівах повідомлення про 21 художника із Данціга, Марієнбурга, Ельбінга, Браунсберга і Кенінгсберга. Серед майстрів образотворчого мистецтва із Кенігсберга він називає Гізебрехта і Томаса, котрі творили картини, розписували зброю, щити на замовлення знатних осіб, а також різьбяра по янтарю Йогана. Шмідт вказує, що деякі художники мали звання «майстра», але оскільки в Прусії на той час ще не було цехів художників, то можна припустити, що художники отримували цей титул в не багатьох вже існуючих на той час цехах художників, наприклад, в Празі (Мержинський, 1985, с. 248). Справді Орденська держава довгий час брала культурні сили з інших країн, не створюючи власної бази для їх становлення, тому що не була зацікавлена в духовному розвитку своїх підданих. Пояснення можливо просте: суворий устав орденських братів змушував їх обмежувати свої людські потреби, поширюючи обмеження і на культуру. Еріх Йоахім дає інше пояснення. На його думку, рицарі, що складали вищий прошарок духовного суспільства були «не місцевого походження і тому не могли розвинути тіснівідносини з корінними жителями, а тим більше, ставати їх вождями в духовній області. До того ж вони цього не хотіли».

Письмо[ред.ред. код]

Серед рицарів зустрічалися люді освічені, що отримали світське виховання, закінчивши німецький та італійські університети. В кожній орденський фортеці обов'язково повинні були жити не менше двох вчених членів Ордену: богослов та юрист. Але все це мало значення лише для ордену і для приватного життя освічених та світських вихованих рицарів, які при нагоді могли проявити свої манери, знання мов, вміння володіти шпагою, мечем. Теж саме можна сказати про Орденську бібліотеку, яка мали не лише книги богословського змісту, хроніки і легенди, але й наукові праці. Серйозні книги не призначались для суспільного користування і зберігалися в замку Тапіау (м. Гвардійськ). Це були рукописи виконані на пергаменті та папері. Частина з них, що складалася із 63 рукописів та двох друкованих видань, котрі містили інформацію про медицину, правознавство, входила до Ліфляндської хроніки. Друга частина була представлена 260 рукописними та типографськими виданнями богословського, математичного, філософського та історичного змісту. Серед рукописів виділялися три томи художньо оформлених коментарів до «Євангелія» Томаса фон Аквіно (Фоми Аквінського), переклади книг пророків, а також деякі фрагменти «Старого Заповіту» й історії апостолів. Для простого населення, особливо ремісників і селян, довгий час єдиною публічною розвагою було відвідування балаганних видовищ тобто ознайомлення з мистецтвом подорожуючих комедіантів. Шкіл у селах не було, а навчанням дітей безсистемно займалися нижчі церковні чини (Лєбєдєв, 1985,с.226). В суровому ритмі протікало життя при дворі магістра. Битви успіхи й розваги ордену повністю поглинали його час. Лише в 1413 р. з'явився цех музикантів, що отримав першу охорону грамоту магістра. Однак музична культура і її розвиток, довгий час сконцентровувались, в основному, навколо церкви. Тут утверджувався німецький церковний спів, одноголосні хорали. В період правління магістра Лютера фон Брауншвейга новому собору Кенігсберга був наданий статус пасторської церкви Кнайпхора (вересень 1333 р.). Церква сприяла введенню музики в соборних школах. Учні розважали співом магістра та його гостей під час трапез. Значні зміни сталися при магістрові фон Заксені, котрий привіз до Прусії не лише світських радників, а й звичку до багатства та пишноти. При дворі стала звучати музика, влаштовувались танці. Інструментами музикантів були труба, сопілка, литаври, скрипка, тромбон, орган. Строга мораль та орденські звичаї поступово зникали. Приклад двору впливав і на верхні прошарки міської спільноти та дворян, які не хотіли відставати від моди (Гуревич, 1960,с.76). Навернути народ до культури орден не прагнув. Лише за правління Альбрехта Бранденбургського активно стали розвиватись культурні зв'язки. У Кенінзбергзі магістр влаштовував при дворі турнірні бої, змагання зі стрільби з лука, перегони на конях. З'являються клуби багатих людей, де заможні міщани і поміщики могли поспілкуватися, культурно відпочити.

Виховання[ред.ред. код]

Прусське дворянство виховувало в своїх синів всі рицарські доблесті, вміння користуватися зброєю, їздити верхи, полювати. Для цього юнаки надсилались до двору магістра, де вони повинні були навчатися придворному етикету. Вихідці з ордену навчались також і у вищих закладах у Лейпцігу, Віттенберзі, Франкфурті, де в основному вивчали богослов'я. Випускники цих закладів ставали пастирями церкви. Варто зауважити, що серед представників церкви було немало освічених людей, котрі мали великий вплив на формування культури і моралі своїх прихожан. За Альбрехта при дворі з'явився перший лейб-медик, що отримав приватну практику. Але в основному медична допомога знаходилась в руках різного роду знахарів і шарлатанів різного роду. З іменем Альбрехта пов'язаний розвиток бібліотечної справи, образотворчого мистецтва, скульптури, друкарського виробництва (Тимофеев,1983,с.27-35).

Архітектура[ред.ред. код]

Варто також відмітити своєрідність архітектурного вигляду міст сіл, що сформувався в Прусії за часів орденської держави. Коли хрестоносці оволодівали землями Прусії вони будували дерев'яні тимчасові фортеці. Потім, коли пруси були підкоренні вони почали будувати кам'яні замки, що відзначалися розкішшю та пишнотою. Згодом, коли страх перед помстою з боку прусів пройшов колоністи почали поселятися не лише поблизу рицарського замку, але й в зручних для ведення сільського господарства землях. Оскільки населення Прусії формувалось з представників різних народів, то сільській місцевості поступово закріпилось чотири основних типів будівництва: німецьке помістя, литовський будинок на північному сході, мазурський будинок на південному сході та ерманландський будинок в районах Ельбінгу та Марієнбургу (Янін, Агешковський,1977,с.132). Характерному особливістю німецького помістя були фахверкові побудови. Будинок не фарбували. Перший поверх робили зрубом, а другий — представляв собою високу фахверкову масандру. Литовський хутір складався з невеликих будов: літнього і зимового будиночка з холодними сіньми та загальною кімнатою, господарських прибудов. Будинок робили у вигляді зрубу з дощатим фронтоном і солом'яним дахом. Мазурське помістя представляло собою будинок навколо якого щільно розташовувались господарські будівлі. Майже в кожному будинку була майстерня для килимоткацтва. План ерманландського помістя приблизно виглядав так само як і в мазур, але будинок був іншим. Перший поверх — це був зруб, знизу виступала веранда, а зверху — мансарда і фахверковий фронтон, прикрашений андріївським хрестом та орнаментом. Ерманландський будинок багато в чому нагадував західнопруський будинок (Кулаков, 1990,с.95). Прусські міста були не великими, а відстань між ними складала від 10 до 50 км. Якогось особливого місцевого архітектурного стилю орденська держава не виробила. Переважала готика, а бароко лише при будівництві престижних будов. За часи ордену було засновано 50 міст. Для них характерним було геометричне планування з прямими вулицями і прямокутними площами, де зазвичай знаходилась ратуша. Ближче до міської стіни зводилась церква. Міста розташовувались на підвищення та по берегах річок. Все це свідчить про те, що не лише битви, успіхи та поразки цілком поглинали час ордену. Було у його житті й місце для культурного розвитку, який зростав у поєднанні монастирсько-рицарських традицій із пишністю, вишуканістю та помпезністю прогресивних країн тогочасної західної Європи, створюючи власні специфічні риси та особливості, надбання.

Джерела[ред.ред. код]

  • «Великая хроника» о Польше, Руси и их соседях ХІ-ХІІ вв. М., 1987.
  • Гаи Анононим. Хроника и деяния князей и правителей польських. М., 1961.
  • Гельмольд. Славянская Хроника. М, 1963.
  • Древние германцы (Фрагменты из «Естественной истории» Плиния Старшего)/Под ред. А. Д. Удальцова. М-,1962
  • Древности пруссов УП-ХШ вв./Под ред. Кулакова В. И. М, 1990.
  • Ильхан ибн Мункиз «Книга надзидания». М.,1952.
  • France, John. The Crusades and the Expansion of Catholic Christendom, 1000—1714. — New York: Routledge, 2005.
  • Ordensland.de: міста й замки Тевтонського ордену